Справа №953/1256/25 Головуючий 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Апеляційне провадження № 11-сс/818/1375/25 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія арешт майна
25 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харків апеляційну скаргу представника власника майна ПП « ОСОБА_6 » - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 14 жовтня 2025 року, якою задоволено клопотання прокурора Харківської обласної прокуратури ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025220000000004 від 03 січня 2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст.190 КК України,-
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Слідчим відділом ГУНП в Харківській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025220000000004 від 03 січня 2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст.190 КК України.
09.10.2025 року на підставі ухвал слідчого судді Київського районного суду м. Харкова були проведені обшуки, в тому числі у нежитлових приміщеннях ПП « ОСОБА_6 », за адресою: АДРЕСА_1 . В ході проведення обшуку було вилучено майно відповідно до переліку до протоколу обшуку.
В обґрунтування клопотання прокурор посилався на те, що метою накладання арешту на майно є забезпечення збереження речових доказів, що передбачено п.1 ч.2 ст.170 КПК України, з метою недопущення приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі цих доказів, оскільки незастосування такого заходу призвести до наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, а також вилучені речі визнані речовими доказами та можуть сприяти розкриттю кримінального правопорушення та притягненню винних осіб до кримінальної відповідальності, а також мають значення для встановлення істини під час досудового розслідування.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 14 жовтня 2025 року клопотання прокурора про арешт майна задоволено. Суд вирішив накласти арешт на майно відповідно до переліку зазначеному в резолютивній частині ухвали.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
Представник власника майна ПП « ОСОБА_6 » - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу слідчого судді в частині накладення арешту на майно, що було вилучено у ПП « ОСОБА_6 » скасувати та відмовити у задоволенні клопотання прокурора в цій частині.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги представник власника майна зазначає, що вилучені документи стосуються періоду 2017 - 2020 років, а інкримінований злочин за версією органу досудового розслідування стосується періоду 2024 - 2025 років, тобто вилучені документи не містять на собі будь-яких слідів злочинів.
Вказує, що арешт на системні блоки було накладено з порушенням вимог ч.3 ст.170 КПК України.
Також, зазначає, що слідчим суддею було проігноровано та належним чином не досліджено факт недопуску адвоката під час проведення слідчої дії в приміщеннях ПП « ОСОБА_6 »
Позиції учасників судового провадження
Представник власника майна в апеляційній скарзі просив провести судовіе засідання без його участі.
Прокурор до початку судового розгляду подав до апеляційного суду заяву в якій просить провести судовий розгляд без його участі та просить відмовити у задоволені апеляційної скарги.
На підставі ч.4 ст.107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про можливість проведення розгляду без участі сторін та без фіксування судового засідання технічними засобами.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Мотиви суду
Згідно положень ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі "Смирнов проти Росії" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" судом наголошено на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див.також рішення у справі "Іатрідіс проти Греції"). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див.рішення у справі "Лемуан проти Франції", від 22 вересня 1994 року та "Кушоглу проти Болгарії" від 10 травня 2007 року).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (Рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції"). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див. Рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства").
Відповідно до ч.11 ст.170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Відповідно до положень ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Згідно ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч.3 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Задовольняючи клопотання прокурора, слідчий суддя врахував обставини, зазначені у клопотанні та правову кваліфікацію кримінального правопорушення, за фактом вчинення якого здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні та в межах якого подано клопотання, виходив з того, що прокурором доведено, що вказане майномістить відомості, які мають значення для забезпечення даного кримінального провадження в якості доказів.
Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.
З матеріалів провадження вбачається, що Слідчим відділом ГУНП в Харківській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025220000000004 від 03 січня 2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст.190 КК України.
09.10.2025 року на підставі ухвал слідчого судді Київського районного суду м. Харкова були проведені обшуки, в тому числі у нежитлових приміщеннях ПП « ОСОБА_6 », за адресою: АДРЕСА_1 . В ході проведення обшуку було вилучено майно відповідно до переліку до протоколу обшуку.
Постановою слідчого ОВС СУ ГУНП в Харківській області від 09.10.2025 року вилучене майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
При постановленні ухвали слідчим суддею, у відповідності до вимог КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, зокрема відповідність майна критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, а також доведеність мети застосування арешту майна, а саме збереження речових доказів, розумність та співрозмірність обмеження права власності, необхідність виконання завдань у даному кримінальному провадженні, а тому слідчим суддею обґрунтовано задоволено клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Метою накладення арешту у поданому клопотанні орган досудового розслідування зазначив забезпечення збереження речових доказів.
Статтею 100 КПК України передбачено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним ч.1 ст. 98 КПК України.
Отже, з огляду на положення ч.2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст.98 КПК України повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч.2,3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна. Вказані норми невраховані апелянтом в доводах, що вказує про необґрунтованість апеляційних вимог.
Як убачається з матеріалів судового провадження, досудове розслідування здійснюється за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст.190КК України.
Органом досудового розслідування було встановлено злочинну організовану групу, члени якої виробляли та збували біологічно-активні добавки (БАД) різноманітного напрямку, використовуючи при їх виробництві речовини, які не потребують значних витрат, не містять повного складу необхідних компонентів, які потрібні для їх прямого призначення, а є лише імітацією, та заволодівали грошовими коштами громадян.
Також, органом досудового розслідування, в тому числі під час проведення негласних слідчих розшукових дій, було встановлено ймовірну причетність ПП « ОСОБА_6 » до даного кримінального правопорушення.
Колегія суддів вважає, що на цьому етапі кримінального провадження достатньою мірою підтверджується наявність необхідності розслідування кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст.190КК України.
Тобто, вилучене майно у ПП « ОСОБА_6 » за своєю специфікою та призначенням має певний зв'язок з розслідуваним кримінальним правопорушенням та могло зберегти на собі сліди цього кримінального правопорушення.
Матеріали клопотання про арешт майна, вилученого у ПП « ОСОБА_6 », свідчать про відповідність вилученого майна ознакам речових доказів, оскільки воно з огляду на дані кримінального провадження та його специфіки може містити інформацію щодо обставин вчинення злочину, яке має значення для цього кримінального провадження і ці обставини стануть предметом перевірки під час досудового розслідування, а також необхідні для проведення судових експертиз, висновки яких є релевантними в таких кримінальних правопорушеннях.
Колегія суддів відхиляє доводи представника власника майна з приводу того, що ПП « ОСОБА_6 » не має відношення до вчинення кримінального правопорушення, а тому у слідчого судді були відсутні підстави для задоволення клопотання прокурора, оскільки арешт майна з метою забезпечення збереження речових доказів, накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Так, досудове розслідування здійснюється за попередньою кваліфікацією кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст.190України, тобто вилучені документи, можуть мати певний зв'язок з розслідуваним кримінальним правопорушенням, а дійсні джерела його походження є предметом доказування, згідно ст. 91 КПК України, виходячи з обраної органом досудового розслідування кваліфікації дій.
На переконання колегії суддів, вимоги клопотання на цьому етапі досудового розслідування виправдовують втручання у права і інтереси власників майна з метою забезпечення кримінального провадження.
Доводи апелянта про те, що вилучені документи не мають відношення до періоду вчинення кримінального правопорушення, за яким проводиться досудове розслідування є необґрунтованими, оскільки вилучене майно повинне бути досліджене під час досудового розслідування і може бути доказом по справі, зокрема для встановлення всіх фактичних обставин кримінального правопорушення, а також необхідністю отримання висновків відповідних спеціалістів на підтвердження або спростування факту, які слугуватимуть встановленню об'єктивної істини у кримінальному провадженні.
Також слід зазначити, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 159 КПК України тимчасовий доступ до електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку здійснюється шляхом зняття копії інформації, що міститься в таких електронних інформаційних системах або їх частинах, мобільних терміналах систем зв'язку, без їх вилучення.
Відповідно до абз. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 168 КПК України, тимчасове вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду.
Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об'єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
У разі необхідності слідчий чи прокурор здійснює копіювання інформації, що міститься в інформаційних (автоматизованих) системах, телекомунікаційних системах, інформаційно-телекомунікаційних системах, їх невід'ємних частинах. Копіювання такої інформації здійснюється із залученням спеціаліста.
Клопотання прокурора обґрунтоване тим, що вилучене в ході обшуків та огляду майно, зокрема, системні блоки, на яке прокурор просив накласти арешт, необхідне, у тому числі, для проведення експертиз (строк проведення яких на теперішній час не відомий) та в подальшому використовуватимуться як доказ кримінального правопорушення, у зв'язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що на теперішній час підстав для повернення зазначених у клопотанні системних блоків, як на цьому наголошує апелянт, не встановлено.
Також, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що протокол обшуку від 09.10.2025 року будь-яких зауважень щодо недопуску адвоката не містить, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.
Зважаючи на вищевикладене, в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя суду першої інстанції, накладаючи арешт на вищевказане майно, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи апеляційної скарги стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати необґрунтованими.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, ані власником, ані його представником не надано та колегією суддів не встановлено.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційних скарг.
Колегія суддів, також враховує, що цей захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовим. Разом з цим, у подальшому власник майна має право звернутися із клопотанням про скасування цього арешту і майно їм може бути повернуто, згідно положень ст.174 КПК України.
За таких обставин, ухвала слідчого судді, відповідно до вимог ст. 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника власника майна ПП « ОСОБА_6 » - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Харкова від 14 жовтня 2025 року про арешт майнау кримінальному провадженні № 12025220000000004 від 03 січня 2025 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 4 ст. 190, ч. 5 ст.190 КК України КК України- залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4