Справа № 552/1908/25 Номер провадження 22-ц/814/3742/25Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О. А. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.
20 листопада 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Пікуля В.П.,
суддів Одринської Т.В., Панченка О.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 11 липня 2025 року у справі за позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання,
Короткий зміст позовної заяви
У березні 2025 року Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства «Полтаватеплоенерго» (далі - ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання, в якому прохало суд стягнути з відповідача заборгованість за послуги з постачання теплової енергії з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних в сумі 27427,82 грн та судовий збір у сумі 3028,00 грн.
Позивачем зазначено, що відповідачем порушено умови укладеного договору в частині покладених на нього зобов'язань оплачувати надані послуги за ціною/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, а також вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені договором, а тому за період з 01 грудня 2021 року до 01 лютого 2025 року за адресою: АДРЕСА_1 , утворилася заборгованість за надані послуги в сумі 24302,44 грн.
Крім того, за період з 21 січня 2024 року до 01 лютого 2025 року нараховано індекс інфляції в сумі 2518,82 грн та 3 % річних в сумі 606,56 грн.
Короткий зміст рішення місцевого суду
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 11 липня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» заборгованість за послуги теплопостачання з врахуванням індексу інфляції та 3 % річних за період з 01 грудня 2021 року по 01 лютого 2025 року в сумі 27427,82 грн.
Компенсовано ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» за рахунок держави понесені ним судові витрати в загальній сумі 3028,00 грн у зв'язку зі сплатою судового збору за позовом до ОСОБА_1 згідно платіжної інструкції від 15 січня 2025 року №109603732 (на суму 2725,20 грн) та згідно платіжної інструкції від 30 жовтня 2024 року №1765935716 (на суму 302,80 грн).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
З рішенням Київського районного суду м. Полтави від 11 липня 2025 року не погодився ОСОБА_1 та оскаржив його в апеляційному порядку, подавши до суду апеляційну скаргу, в якій прохав суд оскаржуване рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі або направити справу для розгляду до суду першої інстанції за встановленою підсудністю до м. Черкаси.
Крім того, у поданій апеляційній скарзі відповідач прохав суд винести окрему ухвалу згідно частини десятої статті 262 ЦПК України та статті 385 ЦПК України щодо незаконних дій осіб суду першої інстанції і притягнути їх до відповідальності.
Позиції учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
На думку особи, яка подала апеляційну скаргу, рішення місцевого суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права, оскільки:
1) місцевим судом було неправильно встановлені обставини справи, які мають значення для розгляду даного спору, адже відповідач не є власником квартири, за адресою якої стягується заборгованість; зауважено, що довідка комунального підприємства щодо належності відповідачу на праві приватної власності вказаного житла не є правовстановлюючим документом, натомість згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно відсутні будь-які відомості про те, що відповідач є власником квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
2) суд першої інстанції не застосував строк позовної давності та стягнув заборгованість більш ніж за 3 роки;
3) відповідач не був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, оскільки суд першої інстанції не направляв будь-яких повісток на адресу місця його фактичного проживання;
4) під час розгляду справи було порушено територіальну підсудність справи, оскільки судом першої інстанції не було враховано місця реєстрації відповідача;
5) не було взято до уваги відсутність будь-яких договірних правовідносин між сторонами справи, оскільки відповідач не укладав будь-яких договір з позивачем про надання послуг теплопостачання.
Узагальнені доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача прохав суд апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.
Наголошено, що непроживання відповідача ОСОБА_1 в кв. АДРЕСА_2 , яка належить йому на праві власності, та факт відсутності його реєстрації у цій квартирі не звільняє його, як власника квартири, від обов'язку нести витрати по оплаті житлово-комунальних послуг, які були надані ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго».
Крім того, відповідачем не надано суду належних доказів на спростування факту, що кв. АДРЕСА_2 не належить йому на праві власності.
Таким чином, підприємство правомірно звернулося до суду з позовом щодо стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 , до власника квартири ОСОБА_1 .
Також зазначено, що підприємство вже неодноразово зверталося до суду щодо примусового стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 , з ОСОБА_1
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.
Щодо розгляду справи без виклику сторін
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що ціна позову становить 27427,82 грн та беручи до уваги положення частини тринадцятої статті 7, та статті 369 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без виклику сторін в порядку письмового провадження.
Встановлені обставини справи
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач ОСОБА_1 є споживачем послуг з теплопостачання, які надаються позивачем за адресою: АДРЕСА_1 .
Зазначені обставини встановлені судовим рішенням Київського районного суду м. Полтави від 19 жовтня 2023 року у справі №552/1096/23, яке набрало законної сили.
Згідно довідки КП «ЖЕО №2» від 12 вересня 2023 року №2398 власником житла за адресою: АДРЕСА_1 , значиться ОСОБА_1 .
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно відомості про реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за іншою особою відсутні.
Позиція суду апеляційної інстанції
Щодо територіальної підсудності справи
Згідно з частиною першою статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до частини першої статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Нерухоме майно є особливим об'єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами - сталий зв'язок із землею, особлива цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення. Майнове право на об'єкт нерухомості є складовою частиною такого майна, як об'єкта цивільних прав.
Із пунктів 41, 42 роз'яснень, які містяться в Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» випливає, що перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Правові висновки щодо застосування положень цивільного та господарського процесуального законодавства України про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18.
З аналізу логічної послідовності змін до формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю випливає її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв'язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.
Виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у вказаній вище постанові зауважила, що на спори, предметом яких є стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми частини третьої статті 30 ГПК України.
Подібні правові висновки щодо застосування правила виключної підсудності спорів з приводу нерухомого майна викладено у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18.
У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 638/1988/17 зазначено, що «правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно».
З матеріалів позовної заяви вбачається, що предметом позову є неналежне виконання зобов'язань, які випливають з надання комунальних послуг з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 .
Тобто, предметом позову є зобов'язання, які випливають з надання послуг з постачання теплової енергії, які надаються за місцем знаходження нерухомого майна, для якого положеннями статті 30 ЦПК України встановлена виключна підсудність.
Також варто зауважити, що ухвала Київського районного суду м. Полтави від 11 липня 2025 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про передачу за підсудністю до суду м. Черкаси цивільної справи за позовом ПОКВПТГ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання, останнім в апеляційному порядку не оскаржувалася.
Щодо стягнення заборгованості за комунальні послуги
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до пункту 5 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Відповідно до частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; своєчасно вживати заходів до усунення виявлених неполадок, пов'язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з його вини; забезпечувати цілісність обладнання приладів (вузлів) обліку комунальних послуг відповідно до умов договору та не втручатися в їхню роботу; власним коштом проводити ремонт та заміну санітарно-технічних приладів і пристроїв, обладнання, іншого спільного майна, пошкодженого з його вини, яка доведена в установленому законом порядку; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Отже, пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором.
Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 та постановах Верховного Суду: від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16, від 04 вересня 2022 року у справі № 201/1807/21, від 07 листопада 2023 року у справі № 643/17352/20, від 22 грудня 2023 року у справі № 607/2611/22.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання, в якому прохало суд стягнути з відповідача заборгованість за послуги з постачання теплової енергії з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних в сумі 27427,82 грн.
Разом з тим, відповідач заперечує факт перебування у його приватній власності квартири, за адресою якої стягується заборгованість, а також зазначає, що зареєстрованим місцем його проживання є м. Черкаси, хоча фактично він проживає в іншій країні.
Аналізуючи матеріали справи вбачається, що факт належності на праві приватної власності ОСОБА_1 квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , встановлювався судами під час розгляду схожих справ між аналогічними сторонами спору, відмінність яких полягає виключно у періоді стягнення заборгованості, зокрема, у справах № 552/1096/23, № 711/4170/19, № 1609/2899/12.
Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.
Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.
Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку.
Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (згідно постанов Верховного Суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц та від 20 червня 2024 року в справі № 216/5657/22).
Згідно статті 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Оскільки ОСОБА_1 не надано доказів вибуття із його приватної власності квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та за наявності встановлення факту її перебування у приватній власності останнього, колегія суддів вважає, що саме ОСОБА_1 , як власник квартири, за адресою розташування якої утворилася заборгованість за надані позивачем комунальні послуги, зобов'язаний нести тягар її утримання, у тому числі й надання житлово-комунальних послуг.
Також згідно довідки КП «ЖЕО №2» від 12 вересня 2023 року №2398 власником житла за адресою: АДРЕСА_1 , значиться ОСОБА_1 .
З урахуванням доводів відповідача, колегія суддів вважає за потрібне наголосити, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України), а тому суд першої інстанції за власною ініціативою позбавлений можливості застосувати наслідки спливу позовної давності.
Крім того, станом на дату подання позовної заяви, пункт 19 прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачав, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Відтак, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду, що стягненню з ОСОБА_1 , як власника квартири, на користь ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» підлягає заборгованість за послуги з постачання теплової енергії з урахуванням інфляційних втрат на 3 % річних в сумі 27427,82 грн.
Також суд першої інстанції, врахувавши, що ОСОБА_1 має статус особи з інвалідністю І групи, в оскаржуваному рішенні постановив компенсувати позивачу за рахунок держави понесені ним судові витрати.
Щодо повідомлення відповідача про час, дату та місце розгляду справи по суті
В апеляційній скарзі відповідачем зауважено, що він не був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, оскільки суд першої інстанції не направляв будь-яких повісток на адресу місця його фактичного проживання.
Відповідно до частин першої та другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно (частина п'ята статті 128 ЦПК України).
Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (частина шоста статті 128 ЦПК України).
Згідно пункту 2 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.
Так, з матеріалів паперової та електронної версії справи вбачається, що судова повістка про виклик до суду на 13 год 30 хв 11 липня 2025 року була доставлена до електронного кабінету ОСОБА_1 25 червня 2025 року (а.с. 33).
Слід зауважити, що вказаний позивачем РНОКПП відповідача відповідає відомостям з Єдиного державного демографічного реєстру, інформація з якого, зокрема, щодо прізвища, ім'я, по батькові, дати народження, адреси реєстрації є ідентичними тим, які вказані або відомості про які надані ОСОБА_1 .
Відтак, колегія суддів не погоджується із доводом відповідача щодо його неналежного повідомлення про час, дату та місце розгляду справи судом першої інстанції.
Щодо постановлення окремої ухвали
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 у тому числі прохав суд винести окрему ухвалу згідно частини десятої статті 262 ЦПК України та статті 385 ЦПК України щодо незаконних дій осіб суду першої інстанції і притягнути їх до відповідальності.
Статтею 385 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
Суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (частина перша статті 262 ЦПК України).
Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків, неналежного виконання професійних обов'язків (в тому числі, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором (частина друга статті 262 ЦПК України).
Згідно частини десятої статті 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі № 438/610/14-ц вказано, що «суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (частина перша статті 262 ЦПК України). Отже, постановлення окремої ухвали є процесуальною дією суду, вчинення якої не залежить від наявності клопотань учасників справи. Суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки в їхній діяльності під час вирішення спору».
У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 року в справі № 761/32388/13-ц зазначено, що «при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов'язком».
Аналіз заявленого клопотання ОСОБА_1 свідчить, що підстави для постановлення окремої ухвали відсутні та апеляційним судом не встановлені, тому у задоволенні клопотання про постановлення окремої ухвали належить відмовити.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, який всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідив надані позивачем докази, із дотриманням норм процесуального права, правильно застосував норми матеріального права і ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення.
Отже, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Київського районного суду м. Полтави від 11 липня 2025 року - без змін.
Щодо судових витрат
За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (частина перша статті 1 Закону України «Про судовий збір»).
Зважаючи на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат в частині судового збору, понесених сторонами під час розгляду справи місцевим судом, та відсутні підстави для розподілу судових витрат в частині судового збору у суді апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 385 ЦПК України, суд -
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали - відмовити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задовольнити.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 11 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 20 листопада 2025 року.
Головуючий В.П. Пікуль
Судді Т.В. Одринська
О.О. Панченко