Справа № 344/14863/25
Провадження № 11-сс/4808/386/25
Категорія ст.303 КПК України
Головуючий у 1 інстанції ОСОБА_1
Суддя-доповідач ОСОБА_2
26 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши матеріали за апеляційною скаргою представника заявника ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2025 року про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність уповноважених осіб ГУНП в Івано-Франківській області, яка полягає у невнесенні до ЄРДР відомостей про кримінальні правопорушення,-
Вказаною ухвалою слідчого судді відмовлено в задоволенні скарги на бездіяльність уповноважених осіб ГУНП в Івано-Франківській області, яка полягає у невнесенні до ЄРДР відомостей про кримінальні правопорушення за ст.ст. 146, 146-1 КК України.
Своє рішення слідчий суддя мотивував тим, що при зверненні із повідомленням про кримінальне правопорушення до повноважного органу досудового розслідування заявником усіх вимог кримінального процесуального закону дотримано не було при посиланні на факти, які викладені у заяві (повідомленні), та за відсутності об'єктивних даних, які б свідчили про вчинення кримінальних правопорушень і підтверджували викладені у повідомленні (заяві) факти, в їх сукупності та взаємозв'язку.
Не погодившись із таким рішенням слідчого судді, представник заявника ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій стверджує, що ухвала слідчого судді є незаконною та необґрунтованою. Вказує, що потерпілий ОСОБА_7 фактично був позбавлений права на доступ до правосуддя. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні скарги, вийшов за межі наданих йому повноважень, неправильно врахував ст.214 КПК України, безпідставно наділивши слідчого дискреційними повноваженнями щодо оцінки заяви про злочин, чим порушив фундаментальний принцип обов'язковості внесення відомостей до ЄРДР. Слідчий суддя, погодився з таким тлумаченням цієї норми права, зазначивши, що до ЄРДР нібито підлягають внесенню лише ті заяви, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення. Таким чином, кримінальні правопорушення працівників ТЦК та СП, щодо фактичного викрадення людини, позбавлення її волі, утримання у невідомому місці, зведені до “адміністративних» правовідносин, що суперечить здоровому глузду та вимогам закону. Цим рішенням, слідчий суддя фактично узаконив практику свавільних затримань під виглядом мобілізаційних дій, чим створив небезпечний прецедент “контекстуальної імунізації» тяжких злочинів. При цьому, слідчий суддя проігнорував ключові докази.
Просить оскаржувану ухвалу слідчого судді скасувати, постановити нову, якою апеляційну скаргу задовольнити та зобов'язати орган досудового розслідування внести відомості за заявою про злочин до ЄРДР.
Учасники справи, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, що не перешкоджає судовому розгляду без їх участі.
Перевіривши матеріали провадження, які надійшли з суду першої інстанції, обговоривши доводи і мотиви апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона не підлягає до задоволення, виходячи із наступного.
Відповідно до ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.214 КПК України, слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Разом з тим, не кожне звернення підлягає внесенню до ЄРДР як кримінальне правопорушення. У випадках, коли інформація є суб'єктивною або не конкретизує подію злочину, невнесення таких відомостей до ЄРДР не може вважатися протиправною бездіяльністю.
Як убачається з матеріалів справи, у заяві ОСОБА_7 та доводах представника, він кваліфікує дії працівників ТЦК та СП, як викрадення людини. Однак наведені твердження не підкріплені жодними об'єктивними даними: не визначено конкретних осіб, обставин, способу позбавлення волі, місця утримання, не наведено жодних фактичних фактів чи доказів, які б свідчили про наявність ознак злочинів, передбачених ст.146 або ст.146-1 КК України. Зміст поданої заяви фактично зводиться до незгоди із діями посадових осіб під час здійснення мобілізаційних заходів, однак, сама така незгода, не може автоматично свідчити про вчинення кримінального правопорушення, доки не наведено конкретних обставин примусового позбавлення волі. Апеляційний суд також враховує, що слідчий суддя надав оцінку всім поданим матеріалам і обґрунтовано зазначив, що наявні у заявника документи не підтверджують події злочину у розумінні кримінального права, а отже не створюють підстав для обов'язкового внесення відомостей до ЄРДР.
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення слідчим суддею принципів змагальності, об'єктивності та повноти дослідження матеріалів, колегія суддів зазначає, що в ухвалі місцевого суду наведено мотиви, з яких слідчий суддя виходив, і ці мотиви узгоджуються з матеріалами провадження та з положеннями кримінального процесуального закону.
Посилання апелянта на те, що суд нібито вийшов за межі своїх повноважень, є необґрунтованими, оскільки слідчий суддя не досліджував доказів у кримінальному провадженні, а лише перевіряв наявність чи відсутність ознак бездіяльності у розумінні ст.303 КПК України. Такої бездіяльності суд першої інстанції не встановив, оскільки подана заява не відповідала критеріям, визначеним ст.214 КПК України.
Оцінка заявником як злочинів дій працівників ТЦК та СП, спрямованих на реалізацію законодавства України щодо проведення мобілізації, а також спрямування її брата - ОСОБА_7 для виконання ним Конституційного обов'язку передбаченого ст.65 Крнституції України, не вказує на наявність ознак кримінального правопорушення та не створює підстав для внесення відомостей до ЄРДР.
Не спростовують такий висновок і надані слідчому судді документи, оскільки жоден із них не містить фактичних даних про незаконне позбавлення волі людини.
Таким чином, суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення, врахувавши характер і зміст поданої заяви та правильно застосував норми кримінального процесуального закону.
Враховуючи наведені обставини та норми кримінального процесуального законодавства, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали.
Керуючись ст.ст. 303, 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника заявника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 18 вересня 2025 року про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальні правопорушення до ЄРДР, залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4