"28" листопада 2025 р.
судді Івано-Франківського апеляційного суду Девляшевського В.А. на постанову колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Івано-Франківського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року у справі № 342/66/25 (провадження № 22-ц/4808/1352/25) за позовом ОСОБА_1 до Ясеневопільнівського ліцею Городенківської міської ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою Ясеневопільнівського ліцею Городенківської міської ради на рішення Городенківського районного суду від 01 липня 2025 року, ухвалене в складі судді Федів Л.М. в м. Городенці, повний текст якого складено 07 липня 2025 року.
Рішенням Городенківського районного суду від 01 липня 2025 року позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , до Ясеневопільнівського ліцею Городенківської міської ради про стягнення заробітної плати задоволено частково. Стягнуто з Ясеневопільнівського ліцею Городенківської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, у період з 01.05.2024 по 01.07.2025, в розмірі 153152,70 гривень. В решті позову відмовлено. Постановою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Івано-Франківського апеляційного суду від 19 листопада 2025 року апеляційну скаргу Ясеневопільнівського ліцею Городенківської міської ради залишено без задоволення, а рішення Городенківського районного суду від 01 липня 2025 року - без змін.
Щодо зазначеної постанови апеляційного суду висловлюю таку окрему думку.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки зміна формулювання звільнення ОСОБА_1 відбулася відповідно до постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року по справі №342/98/23 (провадження №22-ц/4808/65/24), яка набрала законної сили 30.04.2024, то із цього часу слід вважати, що відповідач зобов'язаний видати ОСОБА_1 копію наказу про її звільнення, а також на вимогу позивача внести належні записи про звільнення до трудової книжки відповідно до постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року по справі №342/98/23. Однак, станом на час розгляду справи в суді відсутні докази про видачу позивачу чи її представнику копії такого наказу про звільнення та внесення у трудову книжку запису про звільнення із зміненим формулюванням.
Апеляційний суд вважав, що спірні правовідносини в цій справі стосуються саме порушення роботодавцем вимог щодо видачі працівникові копії наказу про звільнення (зі зміненим формулюванням причин звільнення), та на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника (ч. 1 ст. 47 КЗпП України (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин)).
Відтак, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду, що позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у зв'язку із затримкою видачі наказу про звільнення відповідно до постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року на підставі ч.5 ст. 235 КЗпП України.
З таким висновком колегії суддів апеляційного суду я не погоджуюсь.
За частинами першою - третьою статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч. 5 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Аналіз та тлумачення положень статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. Вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов'язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця. Виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов'язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю. За змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником, і не входить до структури заробітної плати. Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП України і вони не підлягають розширеному тлумаченню. Отже, оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов'язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові.
Тобто у випаду застосування зазначеної вище норми трудового законодавства ч.3 ст 235 КЗпП України, у позивача виникає право на виплату середнього заробітку за умови доведеності, що неправильне формулювання причини звільнення, невнесення змін у відповідний наказ та в трудовій книжці перешкоджало його працевлаштуванню.
Визнання незаконними та скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення, без поновлення працівника на посаді, проте з одночасним стягненням з роботодавця середнього заробітку за час вимушеного прогулу, є, на мою думку, неправильним застосуванням норми статті 235 КЗпП України.
Якщо, вирішивши відмовитись від вимоги про поновлення на роботі, вважаючи незаконними підстави звільнення, позивач не скористався своїм правом на уточнення позовних вимог, у суду відсутні підстави для задоволення позову.
Таким чином, скасування наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу можливе тільки у разі поновлення на роботі, як взаємопов'язані вимоги ( Постанова Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 758/9164/16-ц).
Як вбачається з матеріалів справи постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 25 вересня 2023 року у справі 342/98/23 змінено, доповнено резолютивну частину рішення абзацом другим та третім наступного змісту «Змінити формулювання підстав звільнення ОСОБА_1 та вважати її звільненою з роботи з посади педагога-організатора Ясеневопільнівського ліцею Городенківської міської ради на підставі ст.38 КЗпП України за власним бажанням з 27 листопада 2021 року. Стягнуто з Ясеневопільнівського ліцею Городенківської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 по 27 листопада 2021 року в розмірі 5021,40 гривень та за несвоєчасну видачу трудової книжки з 28 листопада 2021 року по 12 березня 2024 року в розмірі 285 717,66 гривень».
Звертаю увагу, що під час розгляду цього спору позивачка зазначала в позовній заяві що з грудня 2021 року працевлаштувалась на роботу вчителя української мови і літератури в Німеччині.
Суд, рішення якого набрало законної сили, під час розгляду питання про зміну формулювання підстав звільнення одночасно не вирішував питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку ч. 3 ст. 235 КЗпП. Тобто суд не встановлював, чи неправильно сформульована причина звільнення в трудовій книжці перешкоджала працевлаштуванню працівника.
На виконання рішення суду 28.05.2024 Городенківським районним судом Івано-Франківської області видані виконавчі листи по справі №42/98/23, які були звернуті до примусового виконання судового рішення.
Заявлений позов ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ґрунтується виключно на тому, що постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року щодо внесення відповідного запису до трудової книжки досі не виконана.
На мою думку, норма про виплату середнього заробітку застосовується тільки у випадку затримки видачі наказу про звільнення на момент фактичного звільнення, а не у випадках, коли суд пізніше змінив формулювання підстави. Зміна формулювання підстави звільнення не змінює дати звільнення, а відсутність нового наказу не створювала перешкод для працевлаштування. Працівник уже був звільнений і мав усі документи для оформлення на роботу. Тому немає факту вимушеного прогулу, адже прогул не був зумовлений роботодавцем.
Вважаю, що в даному випадку підстав для задоволення стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу немає, оскільки позивачку не поновлено на роботі, а лише змінено формулювання причин її звільнення. При цьому суди не встановили факту того, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню позивачки. Схожі висновки, зроблені в постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 708/447/23.
Крім того, позивачка не зверталася до суду в порядку ст. 453-1 ЦПК України, яка передбачає спеціальний механізм контролю за виконанням судових рішень. Згідно з цією нормою суд першої інстанції за письмовою заявою стягувача може зобов'язати боржника подати у встановлений строк звіт про виконання рішення у цивільних справах, зокрема тих, що виникають із трудових правовідносин.
У межах цього механізму законом передбачено і відповідальність боржника.
Згідно з ч.6 ст. 453-4 ЦПК у разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, суд встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 453-2 цього Кодексу, а також застосовує до такого боржника захід процесуального примусу у виді штрафу.
Отже, закон прямо встановлює спеціальну процедуру реагування на невиконання рішення суду, включно з можливістю застосування штрафних санкцій до боржника.
Позивачка цим механізмом не скористалась. А тому її вимоги про стягнення середнього заробітку через невиконання постанови апеляційного суду не ґрунтуються на нормах матеріального права.
Вважаю, що сам по собі факт невиконання рішення суду не може бути підставою для задоволення позову та стягнення середнього заробітку в межах цього провадження.
Таким чином, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду не врахувала, що позивачку не поновлено на роботі, а лише змінено формулювання причин її звільнення, а також того, що невиконання постанови апеляційного суду має оскаржуватися та контролюватися в порядку спеціальних норм ст. 453-1 - 453-4 ЦПК України.
Отже, на мою думку, по даній справі у суду першої інстанції не було правових передумов для стягнення з Ясеневопільнівського ліцею Городенківської міської ради на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Тому оскаржене в апеляційному порядку судове рішення підлягало скасуванню з ухваленням постанови про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Суддя: В.А. Девляшевський