Справа № 931/755/24 Головуючий у 1 інстанції: Кідиба Т. О.
Провадження № 22-ц/802/1257/25 Доповідач: Шевчук Л. Я.
28 листопада 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Шевчук Л. Я.,
суддів Данилюк В. А., Киці С. І.,
секретар с/з Черняк О. В.,
з участю:
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Селянського фермерського господарства «Надія» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права оренди, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_1 , на рішення Локачинського районного суду Волинської області від 10 вересня 2025 року,
У жовтні 2024 року позивач ОСОБА_3 звернувся в суд із зазначеним позовом, який обґрунтований тим, що він є власником земельної ділянки площею 2,4536 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 0722482600:03:000:0643, що знаходиться на території Заячицівської сільської ради Локачинського району (на даний час - Володимирського району) Волинської області.
Позивач також зазначав, що йому нещодавно стало відомо про те, що його земельною ділянкою користується Сільськогосподарське фермерське господарство (далі СФГ) «Надія». Таке право оренди виникло у відповідача на підставі договору оренди землі від 11 жовтня 2023 року, строк дії оренди 7 років, державна реєстрації права оренди земельної ділянки здійснена 18 січня 2024 року державним реєстратором Зимнівської сільської ради Майфат Ю. О.
Він як орендодавець 11 жовтня 2023 року договір оренди земельної ділянки з відповідачем не укладав і не підписував, істотних умов договору оренди не погоджував, інших осіб на підписання договору не уповноважував, а тому позивач вважає, що договір оренди є неукладеним, а тому державна реєстрація права оренди на підставі договору оренди землі порушує його право на користування та розпорядження належною йому на праві власності земельною ділянкою.
Покликаючись на зазначені обставини, позивач просив суд зобов'язати відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 2,4536 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 0722482600:03:000:0643, що знаходиться на території Заячицівської сільської ради Локачинського району (на даний час - Володимирського району) Волинської області шляхом її повернення власнику ОСОБА_3 , а також просив скасувати державну реєстрацію права оренди цієї земельної ділянки, яка була проведена 18 січня 2024 року державним реєстратором Зимнівської сільської ради Майфат Ю. О., індексний номер: 71238674 від 23.01.2024 року, та стягнути з відповідача у його користь судові витрати.
Рішенням Локачинського районного суду Волинської області від 10 вересня 2015 року у цій справі у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням, позивач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення його позову.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
У судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримала, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову ОСОБА_3 , представник відповідача апеляційну скаргу заперечила, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Позивач у судове засідання не з?явився, хоча у встановленому законом порядку був повідомлений про час та місце розгляду справи, а тому апеляційний суд розглянув справу у його відсутності.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
ОСОБА_3 , як власник спірної земельної ділянки, звернувся в суд із позовом до СФГ «Надія» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації договору оренди землі.
Позивач, разом із іншим, покликався на те, що він не підписував договір оренди земельної ділянки з фермерським господарством. Цей договір оренди земельної ділянки підписала інша особа.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 2 статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».
У частині 1 статті 4, частині 1 статті 5 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина 1 статті 16 Закону України «Про оренду землі»).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною 1 статті 206 цього Кодексу.
Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина 1 статті 206 ЦК України).
У частині 1 статті 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Згідно із частиною 1 статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.
Відповідно до частин 1-5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до абзацу 1 частини 1, абзацу 1 частини 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У частині 1 статті 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, провадження № 61-22315сво18).
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) зробила висновок про те, що укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
У разі, якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).
Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону. За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав (такі висновки зроблені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).
Судом за матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 2,4536 га з кадастровим номером 0722482600:03:000:0643 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 08 вересня 2004 року (а. с. 8).
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо об?єкта нерухомого майна державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку за позивачем здійснено 24 листопада 2016 року (а. с. 78).
11 жовтня 2023 року між ОСОБА_3 та СФГ «Надія» був укладений договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0722482600:03:000:0643 площею 2,4536 га строком на 7 років.
11 жовтня 2023 року був складений акт приймання-передачі вказаної земельної ділянки (а. с. 50-55).
Зазначені документи були надані суду відповідачем у цій справі.
Судом першої інстанції встановлено, що рукописний запис «Мазурок» у графі «Орендодавець» у договорі оренди земельної ділянки від 11 жовтня 2023 року та рукописний запис «Мазурок» у акті приймання - передачі земельної ділянки від 11 жовтня 2023 року виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою, що підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи від 10 червня 2025 року № 1340 (а. с. 109-117).
Тобто ОСОБА_3 , який є власником земельної ділянки, не підписував договір оренди земельної ділянки з Сільськогосподарським фермерським господарством «Надія».
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
За положеннями статей 21, 22 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Орендна плата за земельні частки (паї) встановлюється, як правило, у грошовій формі. За добровільним рішенням власника земельної частки (паю) орендна плата за земельні частки (паї) може встановлюватися у натуральній формі. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.
Частиною 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі» визначено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України, та іншими законами України.
Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.
При цьому судом встановлено, що 10 жовтня 2016 року між ОСОБА_3 і СФГ «Надія» був укладений договір землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 2,4536 га з кадастровим номером 072482600:03:000:0643 сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Заячицівської сільської ради Локачинського району Волинської області. Договір укладено на 7 років (а. с. 37-40).
Таким чином, строк дії договору оренди землі, укладений між сторонами у цій справі 10 жовтня 2016 року, закінчився 10 жовтня 2023 року.
Натомість, як було встановлено судом, починаючи із 10 жовтня 2023 року і до жовтня 2024 року позивач отримував від відповідача орендну плату на виконання договору оренди земельної ділянки.
Зазначені обставини не заперечуються стороною позивача.
З позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права оренди ОСОБА_3 звернувся лише 16 жовтня 2024 року, тобто через рік після спливу терміну дії договору оренди землі, який був укладений між позивачем і відповідачем 10 жовтня 2016 року.
Установлені обставини вказують на те, що між сторонами фактично виникли та існували правові відносини щодо оренди землі.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, слід вважати поведінку, яка, зокрема, не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц (провадження № 61-2-32св19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
Встановивши, що позивач, пред?явивши позов, діяв недобросовісно, оскільки отримував орендну плату за користування земельною ділянкою, дозволяв її фактичне використання орендарем, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оцінивши у сукупності усі подані сторонами докази та їхню поведінку у спірних правовідносинах.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 .
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не впливають на правильність судового рішення.
На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновків, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 , подану представником Гаврильчак-Кметь Кариною Андріївною, залишити без задоволення.
Рішення Локачинського районного суду Волинської області від 10 вересня 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді