Провадження № 2/641/3415/2025 Справа № 641/6880/25
28 листопада 2025 року м. Харків
Слобідський районний суд міста Харкова в складі:
головуючого судді Щепелевої Г.М,
секретар судового засідання Масалова М.Є.,
представника позивача в режимі відеоконференції - Ліпкевича І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 641/6880/25 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Позивач звернувся до Слобідського районного суду міста з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 4911066 від 02.12.2021 року в розмірі 32130,00 грн., та судових витрат.
В обґрунтування позову посилається на те, що 02.12.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 4911066, відповідно до умов якого Товариство надало Відповідачу фінансовий кредит в розмірі 7000,00 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. Товариство свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало Відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами кредитного договору. Відповідач, у свою чергу, не виконав умов кредитного договору, в зв'язку з чим за відповідачем обслуговується заборгованість за кредитним договором, включаючи суму кредиту, відсотки. 26.07.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Факторинг Партнерс» укладено договір про відступлення прав вимоги № 26-07/2024, за яким права вимоги за кредитним № 4911066 від 02.12.2021 відступлено позивачу. Відповідачу направлено претензію про погашення заборгованості, яка ним не виконана. Заборгованість відповідача становить заборгованість за тілом кредиту 7000 грн.; заборгованість за процентами 23800 грн., по комісії 1330,00 грн. На підставі наведеного, просить стягнути з відповідача суму заборгованості на свою користь. Також позивач просить стягнути з відповідача судові витрати, пов'язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу 13 000,00 грн.
Ухвалою судді від 17.09.2025 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, розгляд справи призначений на 16 жовтня 2025 року.
02.10.2025 від представника відповідача до суду надійшла заява про зменшення розміру витрат на правничу допомогу посилаючись на непропорційність заявленої суми витрат складності справи та витраченого часу на професійну правничу допомогу.
02.10.2025 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог. Послалася на відсутність в матеріалах справи належних доказів перерахування кредитних коштів за договором позичальнику; нарахування позивачем відсотків за межами строку кредитування; відсутність доказів передачі права вимоги до відповідача від первісного кредитора до позивача, оскільки позивачем не надано підтвердження сплати первісному кредитору коштів за договором факторингу. Крім того, зазначила, що заборгованість за комісією є нікчемною відповідно до ч.ч.1,2 ст. 11 , ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
14.10.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшла відповідь на відзив, в якому він зазначив, що позикодавець зі своєї сторони належним чином виконав свої зобов'язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами договору, що підтверджується відповідними доказами, які містяться в матеріалах справи. Відповідач був належним чином ознайомлений з умовами договору та його невід'ємними частинами, у тому числі з паспортом споживчого кредиту, який долучено до матеріалів справи, що додатково підтверджує дотримання вимог законодавства при укладенні кредитного договору. На підтвердження сплати за договором факторингу Позивачем до позовної заяви було додано платіжну інструкцію від 26 липня 2024 року № 448090005, що підтверджує перехід від ТОВ «Мілоан» до ТОВ « Факторинг Партнерс» прав вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачем. Сторони погодили, що за користування кредитними коштами кредитором нараховуються відсотки за користування кредитом на весь період фактичного користування, в тому числі і у випадку прострочення виконання грошового зобов'язання за ставкою передбаченою п.1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України. Відповідач правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом чотирнадцяти днів з моменту укладення договору не скористався. Щодо нарахованої комісії вказав, що перелік послуг за яку сплачується комісія чітко визначений договором: це комісія за видачу кредиту та комісія за пролонгацію договору, така комісія не є щомісячною. Крім того зазначив, що матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження належного виконання умов договору та контррозрахунок заборгованості, здійснений Відповідачем. Таким чином, відсутні підстави для сумніву у правильності здійснених Кредитором розрахунків.
16.10.2025 ухвалою суду клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено.
Ухвалою суду від 18.11.2025 клопотання представника позивача про проведення судових засідань в режимі відеоконференції задоволено.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.
Відповідач та його представник в судове засідання не з'явилися, до суду представник надала заяву про розгляд справи без її участі та участі відповідача.
24.11.2025 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
Суд, вислухавши вступне слово представника позивача, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв'язку, прийшов до наступного.
Судом встановлено, що 02.12.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 4911066.
Відповідно до п. 1.2 зазначеного сума кредиту становить 7000 грн.
Пунктами 1.3, 1.4 договору передбачено, що кредит надається строком на 30 днів з 02.12.2021. термін повернення кредиту та сплати комісії за надання кредиту та проценти за користування кредитом 01.01.2022.
Відповідно до п.1.5.2,1.5.3 договору про споживчий кредит, проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду - 5250,00 грн, які нараховуються за ставкою 2,50 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Згідно п. 1.6 договору стандартна процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Відповідно до п. 2.1 договору про споживчий кредит, кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на картковий рахунок.
Пунктом 2.2.1 договору позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п.п. 1.5.1-1.5.2 договору, в термін (дату), вказаний в п. 1.4. У випадку якщо позичальник продовжує строк кредитування, вказаний в п. 1.3 договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою, визначеною п. 1.5.2, або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначною п. 1.6 договору, в сумі та на умовах, визначених п. 2.3 договору.
Як передбачено пунктом 2.2.2 кредитних договорів, нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей, передбачених п. 2.2.3 договору.
Згідно з п. 6.5 договору про споживчий кредит, цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.
Додатком №1 до договору про споживчий кредит є графік платежів за договором про споживчий кредит № 4911066 від 02.12.2021.
Додатком №2 до договору про споживчий кредит є паспорт споживчого кредиту № 4911066.
Відповідно до даних, які містяться у довідці про ідентифікацію, ОСОБА_1 , з яким укладено договір № 4911066 від 02.12.2021 ідентифікований ТОВ «Мілоан». Акцепт договору позичальником (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора): одноразовий ідентифікатор W75773, час відправки ідентифікатора позичальнику 02.12.2021.
Згідно із квитанцією LIQ PAY № 1840943116, 02.12.2025 року було здійснено переказ коштів у розмірі 7000,00 грн., призначення: кошти згідно договору 4911066.
Відповідно до інформації АТ КБ «ПриватБанк» на ім?я ОСОБА_1 емітовано картку № НОМЕР_1 , на рахунок 02.12.2021 зараховано 7000 грн, що також підтверджується випискою по рахунку.
Отже, ТОВ «Мілоан» виконало умови кредитного договору.
Згідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 207 ЦК України, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України "Про електронну комерцію", який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч.12 ст. 11 Закону № 675).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «;Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону № 675 передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини 1 статті 3 Закону № 675).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
За правилами частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно частини 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом відповідно до вимог ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612 ЦК України.
Суд встановив, що кредитний договір укладено між сторонами в електронній формі шляхом підписання позичальником одноразовим ідентифікатором та відповідачем отримані кредитні кошти шляхом перерахування їх на вказану у кредитному договорі платіжну карту.
Отже, суд вважає доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним договором. Заперечень щодо факту укладення кредитного договору від відповідача не надходило.
Відповідно до розрахунку заборгованість відповідача за договором про споживчий кредит станом на 29.08.2025року становить суму 32130,00 грн, яка складається із: простроченого тіла 7000 грн, за відсотками 23800,00 рн., за комісією 1330 грн.
Згідно з відомістю про щоденні нарахування та погашення, ОСОБА_1 , має заборгованість за період з 02.12.2021 по 04.03.2022 в розмірі 32130,00 грн., яка складається з: тіла кредиту - 7000 грн, заборгованості за процентами - 23800,00 грн., заборгованість по комісії 1330,00 грн.
Відомості щодо погашення в добровільному порядку вказаної суми заборгованості матеріали справи не містять.
Щодо відступлення права вимоги за кредитним договором, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень статей 512,513 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язання в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Частиною 1статті 1078 ЦК України передбачено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
26.07.2024 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» укладено договір факторингу №26-07/2024.
Відповідно до умов цього договору, Первісний Кредитор відступає за плату своє право грошової вимоги до Боржників строк виконання зобов'язань за якою настав, або яке виникне у майбутньому у сумі 287052895,25 грн. (двісті вісімдесят сім мільйонів п'ятдесят дві тисячі вісімсот дев'яносто п'ять гривень 25 копійок),а Фактор, здійснивши Фінансування в порядку, передбаченому цим Договором, приймає право грошової вимоги до Боржників, що належить Клієнту, і стає Новим Кредитором за договорами про споживчий кредит, раніше укладеними між Клієнтом і Боржниками. Фактор набуває права на всі суми, які він одержить на виконання вимоги від Боржників, а Клієнт не відповідає перед Фактором, якщо одержані Фактором суми виявляться меншими від суми, сплаченої Фактором Клієнтові. До Фактора переходять права Клієнта як первісного кредитора за договорами про споживчий кредит в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Зокрема Фактор має право здійснювати нарахування та стягнення процентів за користування кредитом та/чи процентів, за порушення грошового зобов'язання (відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України) за договорами про споживчий кредит (в тому числі за періоди, що передували відступленню прав вимоги, якщо такі нарахування не були здійснені Клієнтом) за умови дотримання вимог чинного законодавства України, нарахування та стягнення неустойки (штраф, пеня) за порушення Боржниками грошових зобов'язань, нарахування будь яких платежів і комісій відповідно до умов договорів про споживчий кредит.
П. 7.1. договору факторингу сторони домовилися, що розмір фінансування за цим договором згідно з реєстром боржників складає 3 310 395,81 грн.
Згідно платіжного доручення №448090005 від 26.07.2024 ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» сплатило на рахунок ТОВ «Мілоан» 3310395,81 грн, за призначенням: оплата лоту згідно з договором факторингу №26-07/2024 від 26.07.2024.
Відповідно до реєстру боржників від 26.07.2024 року до Договору факторингу №26-07/2024, ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 4911066 в сумі 32130 грн. з котрих: 7 000 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 23800 грн. сума заборгованості за процентами; 1 330 грн. сума заборгованості за комісіями.
На підставі наведених положень, а також враховуючи досліджені судом докази на підтвердження відступлення права вимоги за кредитним договором, суд зазначає, що відступлення права грошової вимоги ТОВ «Мілоан» до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №4911066 від 02.12.2021 та набуття такого права ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» відбулося відповідно до норм чинного законодавства та договірних умов.
Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 у справі №6-979 цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Відповідно до вимогами цивільного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.
При цьому, відступлення права вимоги призводить до заміни сторони за кредитним договором (кредитора) та не змінює умови укладеного кредитного договору.
Всупереч умовам кредитного договору, відповідач не виконав свого зобов'язання щодо повернення кредиту.
Таким чином, оскільки на день звернення позивача до суду зобов'язання за кредитним договором відповідач не виконав, тому позивач на законних підставах має право вимагати сплати заборгованості за тілом кредиту у розмірі 7000 грн.
Щодо розміру нарахованих відсотків за користування кредитними коштами, за кредитним договором № 4911066 від 02.12.2021, суд виходить з наступного.
Як убачається з умов договору про споживчий кредит від 02.12.2021 року сторони погодили, що кредит надається загальним строком на 30 днів із 02.12.2021 року до 12.03.2021 року.
Положеннями п. 2.3 Договору про споживчий кредит № 4911066 від 02.12.2021 передбачено порядок пролонгації строку кредитування на пільгових або стандартних базових умовах.
Згідно п.2.3.1.1. Кредитного договору позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що кредитодавцем надана така можливість Позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством (далі Правила), що розміщені на веб-сайті Товариства tengo.com.ua (далі Сайт Товариства) і є невід'ємною частиною цього Договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою визначеною п.1.5.2 Договору.
Відповідно до п. 2.3.1.2 Кредитного договору позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 Договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
Згідно п. 3.3.2 Кредитного договору позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі передбачені цим Договором у порядку, строки та терміни передбачені п.п.1.1.-1.6. та п. 2.4. цього Договору.
Таким чином, умовами Договору про споживчий кредит № 4911066 від 02.12.2021 передбачено два випадки збільшення строку кредитування - за ініціативою позичальника на пільгових умовах на періоди 3, 7 та 15 днів та на період до 60 днів у разі продовження користування позичальником кредитними коштами після завершення строку кредитування, а якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний пунктом 2.3.12 договору, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищіть 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів.
Також, на підставі п. 2.3.1.1 строк договору було пролонговано ще на 60 днів. Відповідно до умов договором протягом вказаного строку відповідачу нараховано відсотки за стандартною (базова) процентною ставкою за користування кредитом, розмір становить 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Вказані розрахунки Банку відповідачем не спростовано, свого контррозрахунку заборгованості або доказів належного виконання зобов'язань суду не надано.
Оскільки позичальник отримані кредитні кошти за договором від 02.12.2021 у повній мірі не повернув, суд погоджується з доводами позивача щодо наявності у ОСОБА_1 за умовами кредитного договору заборгованості зі сплати процентів у розмірі 23800 грн.
Щодо стягнення заборгованості за сплати комісії суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 4 частини першої ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.
На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини першої ст.1 та частини другої ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
На підставі частини шостої ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.
Кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі №524/5152/15 зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої ст.1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15, від 21 квітня 2021року в справі № 677/1535/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 21 липня 2021 року в справі №751/4015/15.
Частинами першою та другою ст. 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою, є нікчемною.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року в справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою ст.11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої ст.11, частини п'ятої ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».
У справі, що розглядається, що п. 1.5.1 договору про споживчий кредит передбачений розмір комісії за надання кредиту: 1330,00 грн, яка нараховується за ставкою 19,00% від суми кредиту одноразово.
Оскільки надання кредиту це обов'язок кредитодавця за кредитним договором, то така дія як надання кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь кредитодавця.
Суд звертає увагу, що комісія за надання кредиту в розмірі 1330,00 грн є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику. Крім того, позивачем у договорі про споживчий кредит не зазначено, які послуги надаюся за комісію пов'язану з наданням кредиту.
За таких обставин, положення кредитного договору про споживчий кредит від 02.12.2021 року № 4910660 про сплату позичальником на користь кредитора комісії за надання кредиту є нікчемними, а позовна вимога про стягнення комісії в розмірі 1330,00 грн є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Питання про стягнення судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України та покладає судові витрати на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, оскільки позов підлягає задоволенню частково, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заявлену в позові суму судових витрат в розмірі 2 422,40 грн. пропорційно задоволеним вимогам.
Щодо витрат позивача на правничу допомогу, суд приходить до наступного.
Як передбачено ст.15 ЦПК України - учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 26 ЗУ від 05.07.2012 року за № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно ч. 4 ст. 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
Витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов'язаних з розглядом справи п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, та становлять одну із складових судових витрат ч.1 ст.133 ЦПК України.
Відповідно до ч. 5 ст. 135 ЦПК України сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів ч. 4 ст. 137, ч. 7 ст. 139 та ч. 3 ст. 141 цього Кодексу, а також їх документального обґрунтування.
За змістом ст.137 ЦПК України (1) витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. (2) За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. (3) Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (4) Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. (5) У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. (6) Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно із ч. 3 ст. 141 ЦПК при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30 вересня 2009 року за № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного встановлено, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, або розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Отже, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме не надано: договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Аналогічні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року № 826/1216/16, постановах Верховного Суду від 03.02.2021 року №760/34441/19 та від 07.04.2021 року № 545/3748/17.
На підтвердження понесених витрат, пов'язаних з правничою допомогою, представником позивача додано надано копію заявки на надання юридичної допомоги №131 від 01.08.2025, договору №02-07/2024 від 02.07.2024 про надання правничої допомоги, акт №17 про надання юридичної допомоги від 31.08.2025.
Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов'язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат, їхню пропорційність до предмета спору, а також виходить з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
Отже, суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.
Представником відповідача до суду подано клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу до 3000 грн. Представник посилається на те, що спір, який виник між сторонами, належить до категорії спорів, що виникають у зв'язку із стягненням заборгованості за кредитним договором, даний спір є спором незначної складності.
У відзиві на позовну заяву представник позивача зазначив, що заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу є співмірною зі складністю даної справи, зворотного представником відповідача до доведено.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Вирішуючи питання про стягнення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує те, що публічний інтерес до справи відсутній; справа належить до категорії незначної складності; є типовою; має невелику ціну позову; справу розглянуто у порядку спрощеного провадження; правові позиції у цій категорії справ усталені; враховуючи критерій оцінки співмірності витрат на оплату послуг адвоката та клопотання представника відповідача про зменшення суми витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку про зменшення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу з 13 000 грн. до 3 000 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
З огляду на викладене, з урахуванням ст. ст. 133, 137, 141 ЦПК України, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача суму сплаченого судового збору в розмірі 2 322,12 (30 800/32 130 х 2 422,40 = 2 322,12) та суму витрат на правничу допомогу в розмірі 2 875,81 грн. (30 800/32 130 х 3 000 = 2 875,81).
Керуючись ст. 4, 10 - 13, 76 - 81, 263 - 265, 268, 273, 280 - 283, 293, 294, 315-319 ЦПК України,
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість за кредитним договором у сумі 30 800 грн, витрати по сплаті судового збору у сумі 2 322,12 грн та витрати за правничу допомогу у сумі 2 875,81 грн, а всього 35 997 (тридцять п?ять тисяч дев?ятсот дев?яносто сім) грн. 93 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю « Факторинг Партнерс», код ЄДРПОУ 42640371, адреса: місто Київ, вул. Гедройця Єжи, 6, офіс 521.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .
Суддя Г.М.Щепелева