Справа № 748/1239/25 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/736/25
Категорія - ч. 4 ст. 185 КК України Доповідач ОСОБА_2
27 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника-адвоката - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові матеріали кримінального провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025270340001066 від 03 квітня 2025 року за апеляційною скаргою заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 22 липня 2025 року щодо:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Бурківка, Ніжинського району Чернігівської області, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, неодруженого, маючого на утриманні неповнолітніх дітей ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , працюючого маляром в ПрАТ «Чернігівський автозавод», раніше судимого 27.06.2024 Чернігівським районним судом Чернігівської області за ч. 1 ст. 369 КК України до покарання у виді штрафу в сумі 17 000 грн, зареєстрованого за адресою : АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,-
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, -
Вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 22 липня 2025 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років.
На підставі ч.1 ст. 71 КК України до призначеного покарання за даним вироком приєднано невідбуту частину покарання за вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 27 червня 2024 року, остаточно призначивши ОСОБА_8 за сукупністю вироків покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років та штрафу у розмірі 331 неоподатковуваний мінімум доходів громадян, що становить 5627 грн.
На підставі ч.3 ст. 72 КК України покарання у виді штрафу ухвалено виконувати самостійно.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від призначеного судом покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, з іспитовим строком два роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення, поклавши, у відповідності до ч. 1, ч.3 ст. 76 КК України, наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою ("Зміна прокримінального мислення").
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави 12255 грн. 00 коп. витрат за проведення судової експертизи.
Питання речових доказів вирішено у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.
Не погоджуючись з вироком суду прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначеного обвинуваченому покарання у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого і ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ч. 4 ст. 185 КК України у виді 5 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 71 КК України до призначеного покарання приєднати невідбуту частину покарання за вироком Чернігівського районного суду Чернігівської області від 27.06.2024 року та остаточно призначити покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі на строк 5 років та штрафу у розмірі 331 неоподаткований мінімум доходів громадян, що становить 5627 грн. На підставі ч. 3 ст. 72 КК України покарання у виді штрафу виконувати самостійно. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом не враховано, що ОСОБА_8 , не відбувши покарання за попереднім вироком, вчинив новий умисний тяжкий злочин через незначній проміжок часу після ухвалення вироку від 27.06.2024 року, що не може характеризувати його з позитивної сторони. Зазначає, що притягнення обвинуваченого у 2024 році до адміністративної відповідальності вказує на схильність до вчинення різного роду правопорушень, характеризують ОСОБА_8 з негативної сторони. Відповідно до досудової доповіді ризик повторного вчинення кримінальних правопорушень є високим і виправлення без ізоляції від суспільства можливе лише у винятковому випадку. Наявність пом'якшуючих покарання обставин обґрунтовано стали підставою для призначення мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 4 ст. 185 КК України, і не можуть бути повторно враховані як підстава для застосування ст. 75 КК України. Звертає увагу, що злочин, передбачений ч. 4 ст. 185 КК України ОСОБА_8 вчинив 13.03.2025 року, тобто після вироку від 27.06.2024, у зв'язку з чим обвинуваченому правильно призначено остаточне покарання за сукупністю вироків (ст.. 71 КК України) та застосовано положення ч. 3 ст. 72КК України. У той же час не враховано, що Верховний Суд неодноразово займав правову позицію про неприпустимість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням після призначення покарань за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України.
Суд першої інстанції встановив, що 13 березня 2025 року близько 21 год. 00 хв., ОСОБА_8 , шляхом вільного доступу, будучи переконаним, що характер його протиправних дій непомітний для оточуючих, маючи злочинний умисел на заволодіння чужим майном, з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення, усвідомлюючи, що на території України з 24.02.2022 згідно Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2002-ІХ, введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжено та діє на даний час, умисно, таємно викрав саморобний причеп до автомобіля, який знаходився навпроти домогосподарства АДРЕСА_3 , розмірами: висотою - 45 см; довжиною - 202 см; шириною - 142 см, вантажопід'ємністю - 750 кг, вартістю 12255 грн., що належить ОСОБА_12 , чим спричинив останньому матеріальну шкоду на вказану суму.
Заслухавши доповідача, прокурора, який частково підтримав подану апеляційну скаргу, позицію обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи, наведені в апеляційних скаргах, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до вимог ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції розглянув провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_8 відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України. Учасники кримінального провадження не заперечували проти такого розгляду, їм було з достатньою повнотою роз'яснено суть та наслідки розгляду кримінального провадження у скороченому порядку, тому суд обґрунтовано визнав недоцільним дослідження інших доказів, крім показань обвинуваченого та дослідження даних про його особу, а тому, у відповідності з нормами ст. 404 КПК України, фактичні обставини справи в апеляційному порядку не перевіряються.
З кваліфікацією дій обвинуваченого ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану, колегія суддів погоджується.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченим цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтвердженні доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як вбачається з вироку, судом першої інстанції вказані вимоги закону були дотримані в повному обсязі.
Відповідно до ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Згідно з вимогами ст.50 КК України покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження вчиненню нею нових злочинів.
Відповідно до ч.2 ст.65 КК України, призначаючи покарання, суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_8 вказаних вимог закону про кримінальну відповідальність дотримався та визначив вид та міру покарання останньому з дотриманням, в тому числі, і принципу його індивідуалізації. При цьому доводи прокурора, що судом першої інстанції не в повній мірі враховано обставини кримінального провадження, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання та не наведено переконливих мотивів, з яким він дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_8 без відбування покарання із застосуванням до нього положень ст. 75 КК України не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду.
Статтею 75 КК України передбачено якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такого, що включає не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_8 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до ст.12 КК України є тяжким, дані про особу обвинуваченого, має постійне місце проживання та роботи, де характеризується позитивно, одружений, має на утриманні двох малолітніх дітей, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, наявність обставин, які пом'якшують покарання - щире каяття та активне сприяння у розкритті кримінального правопорушення.
При цьому апеляційний суд, погоджуючись з висновком суду щодо можливості застосування в даному випадку ст. 75 КК України та звільнення обвинуваченого від відбуття покарання, призначеного за ч. 4 ст. 185 КК України, вважає за необхідне також враховувати щирий жаль, який обвинувачений висловив в суді апеляційної інстанції, бажання нести покарання за вчинене, процесуальну поведінку обвинуваченого в ході судового розгляду, повернення викраденого майна, відсутність з боку потерпілого претензій матеріального та морального характеру, досудову доповідь.
Таким чином, твердження прокурора в апеляційній скарзі про відсутність підстав для звільнення обвинуваченого від призначеного покарання з випробуванням не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами кримінального провадження. При цьому апеляційний суд зауважує на тому, що дійсно вчинене ОСОБА_8 кримінальне правопорушення є тяжким та значною мірою суспільно небезпечним діянням.
Разом з тим, враховуючи необхідність застосування індивідуального, а не лише формального підходу до кожної конкретної особи при призначенні їй покарання, враховуючи мету покарання - не тільки кару, а й перевиховання особи та попередження вчинення нею нових протиправних дій, в даному випадку цілком обґрунтованим є звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням на термін 2 роки.
Додатково слід зазначити, що іспитовий строк - це певний проміжок часу, протягом якого здійснюється контроль за засудженим, який під загрозою реального відбування призначеного покарання зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки та інші умови випробування. Іспитовий строк містить у собі погрозу реального виконання покарання, якщо засуджений не буде виконувати умови випробування, і можливість остаточного звільнення від відбування покарання і погашення судимості, якщо особа виконає покладені на неї обов'язки.
Іспитовий строк дисциплінує засудженого, має на меті привчити його до додержання законів, нагадує йому, що він не виправданий, а проходить випробування, від результату якого залежить його подальша доля звільнення від відбування призначеної основної міри покарання або реальне її відбування.
Відповідно до позицій Європейського суду з прав людини, які викладені у справах «Бакланов проти Росії» ( рішення від 09.06.20015), «Фрізен проти Росії» ( рішення від 24.03.2005), згідно яких досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значними, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16.10.2008 року) ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Таким чином, суд апеляційної інстанції, з урахуванням конкретних обставин провадження, даних про особу обвинуваченого, його поведінки в суді, яка свідчить про те, що він є особою, яка усвідомила тяжкість наслідків кримінального правопорушення, дійшов до висновку, що виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень можливо досягти без ізоляції його від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
При постановленні вироку від 22.07.2025 року та призначенні остаточного покарання ОСОБА_8 суд першої інстанції врахував вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 27 червня 2024 року, остаточно призначив ОСОБА_8 покарання на підставі п. 1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків у виді позбавлення волі на строк п'ять років, із застосуванням ст. 75, 76 КК України та штрафу у розмірі 331 неоподатковуваний мінімум доходів громадян, що становить 5627 грн. (несплаченої частини штрафу за попереднім вироком). На підставі ч.3 ст. 72 КК України покарання у виді штрафу ухвалено виконувати самостійно.
Під час апеляційного розгляду захисником ОСОБА_7 надано довідку від начальника Чернігівського районного відділу філії ДУ «Центр пробації» в Чернігівській області про те, що 24.11.2025 року ОСОБА_8 було знято з обліку, на якому він перебував на підставі вироку Чернігівського районного суду Чернігівської області від 27.06.2024 року, яким останнього було засуджено за ч. 1 ст. 369 КК України до штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 17000 гривень, у зв'язку зі сплатою штрафу.
Колегія суддів враховує правову позицію, викладену в постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06.12.2021 року (справа № 243/7758/20) щодо застосування положень ч. 1 ст. 71 КК України, відповідно до якої, для застосування закріплених у ч. 1 ст. 71 КК України правил призначення покарання за сукупністю вироків законодавець визначає сукупність двох обов'язкових умов, що мають бути встановлені в їх нерозривній єдності:
- перша стосується моменту вчинення нового кримінального правопорушення засудженим - "після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання" за попереднім вироком;
- друга - наявності невідбутої частини покарання (основного та/або додаткового) за попереднім вироком на момент призначення судом покарання за новим вироком.
Відсутність хоча б однієї з указаних умов виключає можливість застосування положень ч. 1 ст. 71 КК України під час вирішення питання про призначення покарання за новим вироком.
Таким чином, в зв'язку з повним виконанням попереднього вироку та сплатою штрафу, посилання на остаточне покарання з застосуванням ч. 1 ст.71, ч. 3 ст. 72 КК України за сукупністю вироків підлягає виключенню із мотивувальної та резолютивної частини вироку.
З огляду на викладене, згідно п.2 ч.1 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок.
Враховуючи встановлені обставини, а також положення кримінального процесуального закону, вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання слід змінити, апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Керуючись статтями 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури ОСОБА_9 - задовольнити частково.
Вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області від 22 липня 2025 року щодо ОСОБА_8 - змінити в частині призначення покарання.
Виключити з вироку посилання місцевого суду про застосування положень ч. 1 ст. 71, ч. 3 ст. 72 КК України.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Згідно ч.4 ст.532 КПК України даний вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга може бути подана до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4