Номер провадження: 22-ц/813/5514/25
Справа № 522/24678/23
Головуючий у першій інстанції Ярема Х. С.
Доповідач Комлева О. С.
18.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,
з участю секретаря Громовенко А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Коновалов Дмитро Юрійович на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 березня 2025 року, постановленого під головуванням судді Ярема Х.С., повний текст рішення складений 31 березня 2025 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , співвідповідача ОСОБА_3 , треті особи: орган опіки та піклування Приморської районної державної адміністрації Одеської міської ради, Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради про надання дозволу на зняття з зареєстрованого місця проживання малолітніх дітей, -
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , співвідповідача ОСОБА_3 , треті особи: орган опіки та піклування Приморської районної державної адміністрації Одеської міської ради, Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради про надання дозволу на зняття з зареєстрованого місця проживання малолітніх дітей, в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову, проси надати йому дозвіл на зняття з реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) за адресою: АДРЕСА_1 , з наступною реєстрацією дітей в квартирі АДРЕСА_2 , без письмової згоди матері ОСОБА_2 .
В обґрунтування позову позивач зазначив, що він перебував у шлюбі з ОСОБА_2 до 11.11.2020 року. У них народилось троє дітей ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_5 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ). Двоє з дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за згодою батьків з народження були зареєстровані в квартирі АДРЕСА_3 . Ця квартира не є спільним майном подружжя, а належить спільно позивачеві, його батькам та сестрі. 14.05.2023 року колишня дружина разом з дітьми виїхала з України, проживає там уже кілька років, але згоди на зняття дітей з реєстрації не надає. Позивач вважає, що оскільки і він, і його колишня дружина в цій квартирі не зареєстровані, і не проживають, підстав для реєстрації дітей там також немає. Крім того, реєстрація дітей у зазначеній квартирі перешкоджає їх реєстрації фактичного місця проживання разом з матір'ю. Батько не бажає зовсім позбавити дітей місця реєстрації, тому пропонує інше місце для реєстрації. Для цього він уклав договір оренди з ОСОБА_3 (мати позивача. бабуся дітей) квартири в АДРЕСА_4 з правом вселення та реєстрації дітей за цією адресою.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 березня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Коновалов Д.Ю. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким позовну заяву задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що за дітьми зберігається як само фактичне місце їх проживання, так і реєстраційній облік, а відтак становище дітей не погіршується.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.
В судове засідання, призначене на 18 листопада 2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представник органу опіки та піклування Приморської районної державної адміністрації Одеської міської ради не з'явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 189, 190, 191, 196-197).
Від адвоката Коновалова Д.Ю., який представляє інтереси ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за їх відсутністю (а.с. 198-199).
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, явка яких не визнавалась судом обов'язковою.
Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність осіб, які не з'явилися в судове засідання та які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_9 , представника Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_5 народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Рішенням суду від 11.11.2020 року (№ 522/11403/20) розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Батько ОСОБА_1 , двоє дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Мати ОСОБА_2 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , з 27.12.2022 року знята з реєстрації.
Квартира в АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло № НОМЕР_1 від 14.08.2000 року, виданим Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради.
14.05.2023 року ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_6 виїхали за межі України, що підтверджується листом ДПС України від 01.08.2023 року.
Діти проживають разом з матір'ю у Німеччині, де ОСОБА_13 та ОСОБА_14 навчаються. Матір дітей це підтверджує.
28.08.2024 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали договір оренди, за умовами якого ОСОБА_1 орендував для проживання квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , яка належить на праві власності ОСОБА_3 з 29.01.2020 року за договором про поділ спільного майна подружжя.
Згідно з п. 2.4 договору оренди ОСОБА_1 , як орендар, має право зареєструвати своє місце проживання та зареєструвати місце проживання своїх малолітніх дітей у орендованому житлі.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності заявлених позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з наступних підстав.
Частина 1 статті 15 ЦК України визначає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Звернення до суду має передбачати наявність спору, де кожен з відповідачів якимось чином порушує права позивача.
Згідно з ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Немає норм, які б виділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на реєстрацію місця проживання з одним із них.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків (ч. 1 ст. 160 СК України).
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (ч.4 ст. 29 ЦК України).
Тобто, підставою для реєстрації малолітньої дитини, якщо немає згоди другого з батьків, є рішення суду про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, або правом одного з батьків, у разі відсутності згоди іншого, є вирішити це питання в судовому порядку.
При вирішенні спору між батьками щодо реєстрації місця проживання дитини та зняття її з реєстрації за відсутності згоди іншого з батьків з'ясуванню підлягає питання, чи була відмова безпідставною, або ж вона викликана певними обставинами. Якщо відсутність згоди відповідача на реєстрацію місця проживання дитини з позивачем обумовлена наявністю спору між сторонами щодо того, з ким із батьків має проживати дитина і остаточне рішення з цього приводу не ухвалене, саме рішення у справі про визначення місця проживання дитини є підставою для реєстрації місця її проживання і буде ефективним способом захисту прав дитини.
Судом встановлено, що спору між сторонами щодо визначення місця проживання дітей не має. Наразі діти живуть з матір'ю, батько не заперечує.
Однак, батько вважає, що реєстрація дітей в належній йому на праві часткової власності квартирі, в якій ні він, ні діти не живуть, є порушенням прав власників, в тому числі і позивача, оскільки реєстрація неповнолітніх дітей є перешкодою в реалізації власникам продажу квартири, а тому просив відповідного дозволу в судовому порядку, бо немає згоди матері.
Відповідно до постанови КМУ № 265 від 07.02.2022 року місце проживання дитини віком до 14 років може бути задекларовано за адресою місця проживання одного з батьків або інших законних представників, зокрема одночасно із зняттям з попереднього задекларованого/зареєстрованого місця проживання, за декларацією, поданою одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників дитини (п. 16).
Згода іншого з батьків або законних представників дитини підтверджується електронним підписом (п. 17). У разі ненадання одним із батьків згоди відповідно до вимог цього пункту реєстрація місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, здійснюється відповідно до пункту 33 цього Порядку.
Подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи віком до 14 років здійснюється одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування) (п. 33).
У разі коли місце проживання батьків або інших законних представників особи віком до 18 років задекларовано/зареєстровано за однією адресою, згода іншого з батьків або законних представників не надається (п. 34).
Зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання дитини віком до 14 років підтверджується електронними підписами батьків або за письмовою згодою другого з батьків, що надається у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування) (п. 65).
Судом вірно встановлено, що позивач, хоч і орендує квартиру з правом реєстрації там свого місця проживання, сам там не зареєстрував свого місця проживання.
Отже, реєстрація дітей в орендованій батьком квартирі, навіть з дозволом власника на реєстрацію там, буде суперечити вимогам ч. 4 ст. 29 ЦК України, якою визначено, що місцем проживання фізичної особи у віці до 10 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.
Крім того, згоди матері про реєстрацію за новою адресою ніхто не питав, вона не надавала згоди лише на зняття з вже зареєстрованого за дітьми місця проживання.
Мати дітей з 27.12.2022 року немає зареєстрованого місця проживання в Україні та проживає в Німеччині разом з дітьми.
Висновки суду про те, що тимчасове проживання дітей в Німеччині разом з їх матір'ю не може бути визначальним для висновку, що діти втратили право користування квартирою батька відповідають вимогам закону, оскільки зняття дітей з місця реєстрації в квартирі, яка належній батькові, в якій діти тимчасово не проживають, призведе до порушення житлових прав дітей, які будуть фактично позбавлені єдиного законного житла.
На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 про надання дозволу на зняття з зареєстрованого місця проживання малолітніх дітей
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Коновалов Д.Ю. про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що за дітьми зберігається як само фактичне місце їх проживання, так і реєстраційній облік, а відтак становище дітей не погіршується, колегія суддів залишає без задоволення за відсутністю законних підстав для позбавлення дітей права зареєстрованого місця проживання, тобто надання дозволу на зняття з зареєстрованого місця проживання малолітніх дітей порушуватиме житлові права дітей, які будуть фактично позбавлені єдиного законного житла.
Колегія суддів вважає, що на момент розгляду справи, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Також колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянтів із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об'єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Коновалов Дмитро Юрійович - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 28 листопада 2025 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ М.М. Драгомерецький
______________________________________ С.М. Сегеда