Номер провадження: 22-ц/813/7507/25
Справа № 947/9451/25
Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О.
Доповідач Погорєлова С. О.
27.11.2025 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Сєвєрової Є.С., Таварткіладзе О.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Левада» у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Левада» до ОСОБА_1 , Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій», за участі третіх осіб: Приватного підприємства «Дольче-Віта» і Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮГФУД» про припинення дії свідоцтв на знак для товарів та послуг і на торгівельну марку та зобов'язання внесення змін до Державного реєстру свідоцтв України, на ухвалу Київського районного суду м. Одеси, постановлену під головуванням судді Луняченко В.О. 26 серпня 2025 року у м. Одеса, -
встановила:
У березні 2025 року ТОВ «Торговий дім Левада» звернулось до суду першої інстанції із позовом до ОСОБА_1 , Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» про: припинення дії свідоцтва України № 253211 від 25.01.2019 року на знак для товарів і послуг «РОЛЛІНІ», власником якого є ОСОБА_1 , у зв'язку із перетворенням знака в позначення, що стало загальновживаним як позначення товарів 30 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків, після подання заявки 24.04.2017 року № m201709085; зобов'язання ДО «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про припинення дії свідоцтва України 253211 від 25.01.2019 року на знак для товарів і послуг «РОЛЛІНІ» та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені «Промислова власність»; припинення дії свідоцтва України № 330326 від 22.03.2023 року на торговельну марку «РОЛЛИНИ», власником якого є ОСОБА_1 , у зв'язку із перетворенням торговельної марки в позначення, що стало загальновживаним, як позначення товарів 30 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків, після подання заявки 15.04.2021 року № m 202108892; зобов'язання ДО «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» внести зміни до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки про припинення дії свідоцтва України № НОМЕР_1 від 22.03.2023 року на торговельну марку «РОЛЛИНИ» та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені «Промислова власність».
10.06.2025 року представником ТОВ «Торговий дім Левада» до суду надане клопотання про доручення в якості доказів висновку експерта Юдіної Г.О. №2/ТМ/2024 від 26.12.2025 року, а також аналітичного звіту, який складений 21.03.2025 року ТОВ «Градус Рісеч Плюс».
Під час підготовчого засідання, у зв'язку із відсутністю клопотання про поновлення строків на подання доказів, вказані докази були повернуті представнику позивача.
20.08.2025 року представником позивача подано клопотання про поновлення строку на подання доказів та повторно подано, для залучення в якості доказів, висновку експерта Юдіної Г.О. №2/ТМ/2024 від 26.12.2025 року, а також аналітичного звіту , який складений 21.03.2025 року ТОВ «Градус Рісеч Плюс».
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 26.08.2025 року відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про поновлення процесуальних строків на подання доказів у вигляді висновку експерта Юдіної Г.О. №2/ТМ/2024 від 26.12.2025 року, а також аналітичного звіту який складений 21.03.2025 року ТОВ «Градус Рісеч Плюс».
В апеляційній скарзі представник ТОВ «Торговий дім Левада», посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що залишення експертного висновку без розгляду через пропуск строку подання його до суду, з огляду на його доказове значення у даній справі, є проявом надмірного формалізму, який не узгоджується із завданням цивільного судочинства, а також вчинення такої процесуальної дії не узгоджується із положеннями процесуального закону.
Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши розгляд апеляційної скарги в письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ТОВ «Торговий дім Левада» підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в п. 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відмовляючи позивачу у задоволенні його клопотання про поновлення процесуальних строків на подання доказів у вигляді висновку експерта Юдіної Г.О. №2/ТМ/2024 від 26.12.2025 року, а також аналітичного звіту який складений 21.03.2025 року ТОВ «Градус Рісеч Плюс», суд першої інстанції виходив з того, що стороною позивача не доведено а ні наявність поважності причин для поновлення процесуальних строків, а ні відсутність істотних перешкод чи труднощів для своєчасного вчинення процесуальних дій по наданню вказаних доказів або повідомлення суду та інших учасників процесу про наявність таких доказів та неможливість їх подання водночас із позовною заявою.
Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, з наступних підстав.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ч. 1 та 3 ст. 8 Конституції України).
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч. 1 та 2 ст.55 Конституції України).
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади будь-якого судочинства в Україні, яким кореспондують, зокрема загальні засади кримінального судочинства та основні засади (принципи) цивільного судочинства.
Згідно ч. 3 ст. 2 ЦПК України, основними засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема, є: верховенство права (п. 1); рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом (п. 2); змагальність сторін (п. 4); диспозитивність (п. 5); обов'язковість судового рішення (п. 7); забезпечення права на апеляційний перегляд справи (п. 8); забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (п. 9).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (відповідно до ч. 1, 2 та 3 ст. 12 ЦПК України). Останнє кореспондує ч. 1 ст. 81 ЦПК України.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема: роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (п. 3); сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України (п. 4); запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків (п. 5).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених ЦПК України (згідно із ч. 1 та 2 ст. 13 ЦПК України).
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (ч. 1 ст. 18 ЦПК України). Зокрема, ухвала суду є судовим рішенням відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 258 ЦПК України.
Частина 1 ст. 43 ЦПК України передбачає, що учасники справи мають право: 1) ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; 2) подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; 3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; 4) ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; 5) оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; 6) користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (ч. 1 ст. 48 ЦПК України). Сторони користуються рівними процесуальними правами (ч. 1 ст. 49 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 76 ЦПК України ці дані, зокрема, встановлюються висновками експертів.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. 2 та 3 ст. 77 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи (ч. 1 та 4 ст. 102 ЦПК України).
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 ЦПК України. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (відповідно до ч. 1 ст. 110 ЦПК України).
У підготовчому засіданні суд, зокрема, встановлює порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті, про що зазначається в протоколі судового засідання (п. 16 ч. 2 ст. 197 ЦПК України).
Суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення (ч. 1 та 2 ст. 229 ЦПК України).
Статтею 83 ЦПК України визначено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Торговий дім Левада» звернулось із позовною заявою до суду першої інстанції у березні 2025 року, однак, висновок експерта Юдіної Г.О. №2/ТМ/2024 від 26.12.2025 року та аналітичний звіт, складений 21.03.2025 року ТОВ «Градус Рісеч Плюс», були виготовлені та передані стороні позивача у остаточному вигляді у травні 2025 року, що свідчить про відсутність вказаних доказів на момент подачі позову.
Колегія суддів зазначає, що предметом позову у даній справі є припинення дії свідоцтв на знак для товарів та послуг і на торгівельну марку та зобов'язання внесення змін до Державного реєстру свідоцтв України, а відтак, позовні вимоги пов'язані із необхідністю встановлення, під час розгляду справи, факту перетворення назви торгівельної марки у загальновживані позначення, у зв'язку із чим відмова судом у поновленні відповідного процесуального строку та неприйняття вказаних доказів має ознаки надмірного формалізму, який приведе до неповноти з'ясування всіх обставин, що мають суттєве значення для вирішення справи, та фактично буде заважати сприянню правової визначеності і належному здійсненню правосуддя.
Принципи цивільного процесу щодо рівності сторін, закріплений у п. 2 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, та змагальності сторін, закріплений у п. 4 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, не передбачають виключень. Тому будь-яке дослідження доказів, встановлення обставин справи у цивільному процесі має відповідати зазначеним принципам та забезпечувати їх реалізацію. З цього випливає, що, вирішуючи питання про поновлення строку на приєднання до матеріалів справи доказів у вигляді висновку експерта, суд повинен виходити з розуміння, наскільки цій доказ має суттєве значення для правильного, об'єктивного та всебічного розгляду справи. Якщо цього не відбувається - відсутні підстави для висновку про відповідність судового рішення, яке ґрунтується на такому дослідженні доказів та оцінці обставин справи, вимогам ст. 263 ЦПК України, оскільки у зазначеному випадку не може йти мова про всебічність дослідження доказів у справі, щодо якої висловився Верховний Суд у постанові від 27.07.2021 року у справі № 357/4897/20.
Відтак, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання позивача про поновлення процесуальних строків на подання доказів у вигляді висновку експерта Юдіної Г.О. №2/ТМ/2024 від 26.12.2025 року, а також аналітичного звіту, складеного 21.03.2025 року ТОВ « Градус Рісеч Плюс».
Згідно ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набула чинності для України з 11.09.1997 року, Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
У справі «Bellet у. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що «ст. 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28.10.1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Водночас, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим. Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Європейський суд з прав людини, надаючи тлумачення принципу верховенства права в світлі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначав, що формальності не можуть бути підставами для виправдання несправедливості.
При вказаних обставинах колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не визначився із нормами процесуального права, які підлягають застосуванню, у зв'язку із чим ухвала Київського районного суду м. Одеси від 26.08.2025 року підлягає скасуванню, а цивільна справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду .
Керуючись ст. ст. 367, ч.1 ст. 369, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Левада» - задовольнити частково.
Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 26 серпня 2025 року - скасувати.
Цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Левада» до ОСОБА_1 , Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій», за участі третіх осіб: Приватного підприємства «Дольче-Віта» і Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮГФУД» про припинення дії свідоцтв на знак для товарів та послуг і на торгівельну марку та зобов'язання внесення змін до Державного реєстру свідоцтв України - направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими п. 2 «а» - 2 «г» ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 27 листопада 2025 року.
Судді Одеського
апеляційного суду С.О. Погорєлова
Є.С. Сєвєрова
О.М. Таварткіладзе