Справа № 466/10037/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/1018/25 Доповідач: ОСОБА_2
27 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
Головуючої судді ОСОБА_2 ,
Суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 ,-
встановила:
цією ухвалою задоволено клопотання прокурора. Продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Львова, громадянину України, українцю, одруженого, із середньою технічною освітою, не працюючого, згідно ст. 89 КК України раніше не судимого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення застави, строком на 60 днів, з 03 листопада 2025 по 01 січня 2026 року включно.
Мотивуючи своє рішення суд, зокрема, вказав, що враховує те, що він обвинувачується у скоєнні особливо тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років. Суд вважав, що з врахуванням тяжкості інкримінованого обвинуваченому злочину і суворості покарання, яке може бути призначено обвинуваченому судом в разі доведення його винуватості, зважаючи на принцип безпосередності дослідження доказів, існують обґрунтовані ризики можливості переховування обвинуваченого від суду з метою уникнення покарання, незаконного впливу на потерпілого, свідків, експерта у цьому кримінальному провадженні, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та можливості вчинення іншого злочину, продовження злочинної діяльності. Такі ризики існували на час обрання запобіжного заходу обвинуваченому, не зменшилися та продовжують мати місце на даний час. Крім цього, судом зазначено, що застосування щодо обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, не зможе запобігти вказаним ризикам. З цих підстав неможливою є зміна обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який не пов'язаний з триманням під вартою. Враховуючи особу обвинуваченого ОСОБА_6 , документи, що його характеризують, відомості про його стан здоров'я, приймаючи до уваги що ризики, які стали підставою для обрання щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою існують на даний час і не зменшилися, а також те, що останній обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, у стані алкогольного сп'яніння, за який передбачена кримінальна відповідальність у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років, є підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків, експертів, які в даному провадженні не допитані, тому суд дійшов висновку, що йому слід продовжити строк тримання під вартою.
На дану ухвалу обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, просить оскаржувану ухвалу скасувати. Вважає, що судом першої інстанції порушено його право на захист, оскільки судом задоволено його клопотання про заміну захисника, а в оскаржуваній ухвалі зазначено, що така прийнята з участю попереднього захисника.
Відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Зважаючи на відсутність клопотань сторін кримінального провадження про розгляд апеляційної скарги за їх участі, колегія суддів вважає за можливе провести розгляд апеляційної скарги без участі сторін.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню з таких підстав.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у ст. 55 Конституція України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст.7 КПК України, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зокрема, право на доступ до правосуддя (п.14 ч.1 ст.7 КК України).
Порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, передбачено ст. 422-1 КПК України.
Відповідно до ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою ст.177 КПК України.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Відповідно до вимог ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою без визначення розміру застави обвинуваченому ОСОБА_6 дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Встановлено, що на розгляді у Шевченківському районному суді м. Львова перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_6 продовжено строк тримання під вартою на строк 60 днів до 01.01.2026 року.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, задовольняючи клопотання прокурора та продовживши обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, обґрунтовано врахував, що такий обвинувачується у скоєнні особливо тяжкого злочину, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років, тяжкість інкримінованого обвинуваченому злочину і суворість покарання, яке може бути призначено обвинуваченому судом в разі доведення його винуватості, те, що зважаючи на принцип безпосередності дослідження доказів, існують обґрунтовані ризики можливості переховування обвинуваченого від суду з метою уникнення покарання, незаконного впливу на потерпілого, свідків, експерта у цьому кримінальному провадженні, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та можливості вчинення іншого злочину, продовження злочинної діяльності. Такі ризики існували на час обрання запобіжного заходу обвинуваченому, не зменшилися та продовжують мати місце на даний час. Крім цього, судом зазначено, що застосування щодо обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, не зможе запобігти вказаним ризикам. З цих підстав неможливою є зміна обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який не пов'язаний з триманням під вартою. Крім того, судом першої інстанції враховано особу обвинуваченого ОСОБА_6 , документи, що його характеризують, відомості про його стан здоров'я, приймаючи до уваги що ризики, які стали підставою для обрання щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою існують на даний час і не зменшилися, а також те, що останній обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, у стані алкогольного сп'яніння, за який передбачена кримінальна відповідальність у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років, є підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків, експертів, які в даному провадженні не допитані, тому суд дійшов висновку, що йому слід продовжити строк тримання під вартою.
Так, на переконання колегії суддів, продовжений судом запобіжний захід у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення та наявної обґрунтованої підозри на даний час не виходить за межі розумності, є відповідним і достатнім у даному кримінальному провадженні, а також є достатнім і прийнятним з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
При цьому, апеляційним судом не отримано відомостей щодо комплексу обставин, які би переважили ризики передбачені ст. 177 КПК України.
На думку колегії суддів, ризики, встановлені стороною обвинувачення та судом, існують та виправдовують тримання під вартою ОСОБА_6 .
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При розгляді клопотання суддя врахував передбачені КПК України обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Так, сам факт подання клопотання про заміну захисника не означає автоматичного припинення повноважень попереднього захисника. Відповідно до ст. 47 КПК України, повноваження захисника припиняються лише після належного оформлення та прийняття судом рішення про заміну. До моменту фактичного вступу нового захисника у процес саме попередній захисник забезпечує неперервність здійснення права на захист, і закон не містить заборони його участі в судовому засіданні до завершення процедури заміни.
Крім цього, обвинувачений не навів належних доводів, які свідчили б, що участь саме цього захисника поставила його у гірше становище або вплинула на зміст ухвали. Натомість оскаржувана ухвала ґрунтується на оцінці ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та фактичних обставинах кримінального провадження, а не на персоналії захисника.
При цьому, відповідно до ст. 370 КПК України, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є таке порушення, яке перешкодило або могло перешкодити ухваленню законного рішення. Факт участі попереднього захисника жодним чином не вплинув на правильність вирішення питання про продовження строку тримання під вартою, не позбавив обвинуваченого права висловлювати власну позицію та не перешкодив захисту заявляти клопотання і заперечення.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що участь попереднього захисника у судовому засіданні не є порушенням права ОСОБА_6 на захист і не може бути підставою для скасування законної та обґрунтованої ухвали суду першої інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що оскаржувана ухвала суду є законною й обґрунтованою, відтак підстав для задоволення апеляційних вимог не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів
постановила:
ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 03 листопада 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 залишити без змін, апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з дня її оголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді :
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4