Справа № 127/17438/25
Провадження № 22-ц/801/2453/2025
Категорія: 47
Головуючий у суді 1-ї інстанції Антонюк В. В.
Доповідач:Сало Т. Б.
25 листопада 2025 рокуСправа № 127/17438/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Ковальчука О.В., Панасюка О.С., секретар Козюма Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської прокуратури на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 вересня 2025 року, ухвалене суддею Антонюком В.В. в м. Вінниці, повне рішення складено 17 вересня 2025 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про стягнення моральної та матеріальної шкоди в кримінальному провадженні,
встановив:
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунка на його користь 1 548 000 гривень в якості моральної шкоди, а також 550 000 гривень в якості витрат на правничу допомогу.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що 16 вересня 2013 року прокуратурою м. Києва йому було оголошено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 368 КК України, відомості про які внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42013110000000792 від 02 вересня 2013 року. У послідуючому йому було оголошено/змінено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 369-2 КК України.
Позивач вказує, що на підставі зазначеної справи на його майно накладено арешт та позбавлено конституційного права розпорядження своїм майном.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2013 року позивача відсторонено від займаної посади строком на два місяці, а ухвалою від 17 вересня 2013 року застосовано до нього запобіжний захід у виді застави. Крім того, у відношенні до позивача проводилися негласні слідчі дії (слідкування, прослуховування телефону), а також слідкування за його дружиною.
У подальшому кримінальну справу було передано на розгляд до суду.
24 червня 2022 року Вінницьким міським судом Вінницької області у справі №127/4327/14-к винесено виправдувальний вирок відносно позивача, скасовано арешти на майно та скасовано запобіжний захід. Вирок оскаржувався та набрав законної сили 20 червня 2024 року.
Таким чином позивач знаходився під слідством та судом з 16 вересня 2013 року по 20 червня 2024 року, тобто 129 місяців.
За час перебування під слідством та судом позивачу було заподіяно страждання внаслідок психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, так як він працював на посаді, яка була пов'язана з роз'їзним характером роботи, порушення його нормальних життєвих зв'язків, що вимагало від позивача додаткових зусиль для організації життя. Також позивачу було завдано репутаційних втрат, а саме було припинено його кар'єрне зростання, дружина подала на розлучення.
Розмір моральної шкоди, завданої позивачу незаконним діями прокуратури, оцінюється ним у розмірі 1 548 000 гривень.
Крім того, позивачем було понесено витрати на правничу допомогу в розмірі 550 000 гривень.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 вересня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 1 032 000 (один мільйон тридцять дві тисячі) гривень 00 копійок у відшкодування моральної шкоди.
Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 550 000 (п'ятсот п'ятдесят тисяч) гривень 00 копійок у відшкодування понесених витрат на правничу допомогу.
В частині інших вимог відмовлено.
Судові витрати віднесено за рахунок держави.
Частково не погодившись із вказаним рішенням, Київська міська прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення матеріальної шкоди у розмірі 550 000 гривень та постановити нове рішення, яким позов в частині стягнення витрат на правничу допомогу залишити без задоволення.
У скарзі зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази фактичної сплати та фактичного вчинення дій, надання послуг, детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги саме у кримінальному провадженні №42013110000000792 від 02 вересня 2013 року. На підтвердження доводів про стягнення коштів на професійну правничу допомогу позивачем надано тільки договір про надання правничої допомоги від 16 березня 2013 року без вказаної суми гонорару, а також ідентичний договір від 20 червня 2024 року, у якому зазначена сума 550 000 гривень з виписаною власноручно адвокатом квитанцією. Врахувавши незначну складність справи та сталість судової практики з відповідного питання, сума правничої допомоги є суттєво завищеною. Судом стягнуто кошти за надання юридичної допомоги без жодних належних доказів на підтвердження здійснення відповідних витрат щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, у тому числі щодо доказів фактичної сплати.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи виходив з того, що здійснення провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 15, ч.2 ст. 369-2 ст. 366 КК України і виправдання у зв'язку з недоведеністю його винуватості, свідчить про незаконні дії посадових осіб прокуратури м. Києва, які ініціювали вказане провадження та оголошували йому підозру, а також посадових осіб прокуратури м. Києва, які проводили досудове розслідування даного кримінального провадження. Загалом кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 тривало більше десяти років, протягом цього часу проводились слідчі дії, що негативно вплинуло на його життя і здоров'я. Крім того, була порушена ділова репутація ОСОБА_1 , була поширена інформація щодо фігурування в кримінальному провадженні, порушені нормальні життєві зв'язки, ОСОБА_1 змушений був доводити свою невинуватість, що вимагало додаткових зусиль для організації свого життя, що є підставою для відшкодування моральної шкоди. Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 24 червня 2022 року, який набув сили 20 червня 2024 року, ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 369-2 КК України виправдано в зв'язку з недоведеністю його винуватості у скоєнні злочинів, що свідчить про те, що ОСОБА_1 притягнуто до кримінальної відповідальності незаконно.
Тобто суд вважав, що складові елементи для цивільно-правової відповідальності у виді шкоди, протиправних діянь осіб, які завдали шкоди, причинного зв'язку між ними, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому позов в частині стягнення на користь позивача моральної шкоди підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розміру такої шкоди, суд взяв до уваги конкретні обставини даної справи, характер незаконних дій працівників органу прокуратури та досудового слідства, ступінь негативного впливу на життя та свідомість позивача факту безпідставного кримінального переслідування, глибину душевних страждань позивача, тривалість кримінального провадження з 16 вересня 2013 року до 20 червня 2024 року (129 місяців), вимоги розумності, справедливості, а також співмірності, і дійшов висновку, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди слід визначити в сумі 1 032 000,00 грн. (129*8 000 = 1 032 000,00 грн.).
Крім того суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачу було завдано майнову шкоду в розмірі сум, сплачених ним у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги в кримінальному провадженні, а саме в розмірі 550 000 гривень.
Рішення суду першої інстанції Київською міською прокуратурою в частині стягнення моральної шкоди не оскаржується, а відтак апеляційним судом в силу ч. 1 ст. 367 ЦПК України рішення суду в цій частині не переглядається.
Що стосується рішення суду в частині стягнення матеріальної шкоди, а саме сум, сплачених за надання юридичної допомоги у кримінальному провадженні, то апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Встановлено, що 16 вересня 2013 року старшим слідчим прокуратури м.Києва молодшим радником юстиції Яцининим В. В. оголошено про підозру ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15, ч. 4 ст. 368 КК України, відомості про які внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №42013110000000792 від 02 вересня 2013 року (а.с.18).
16 вересня 2013 року було укладено договір про надання правничої допомоги між ОСОБА_1 та адвокатом Гонтарем В.А. (а.с.7).
Постановою старшого слідчого прокуратури м. Києва молодшим радником юстиції Яцининим В.В. від 16 вересня 2013 року залучено ОСОБА_2 до участі у кримінальному провадженні за №42013110000000792 від 02 вересня 2013 року в якості захисника підозрюваного ОСОБА_1 (а.с.19).
У подальшому обвинувальний акт було передано до суду.
Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 24 червня 2022 року у справі №127/4327/14-к ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст.369-2 КК України, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42013110000000792 від 02 вересня 2013 року - виправдано.
Вказаний вирок набрав законної сили 20 червня 2024 року відповідно до ухвали Вінницького апеляційного суду від 20 червня 2024 року (а.с.10-17).
20 червня 2024 року між ОСОБА_1 та адвокатом Гонтарем В.А. укладено договір про надання правничої допомоги (а.с.8).
Відповідно до квитанції від 20 червня 2024 року, адвокатом Гонтарем В.А. було прийнято від ОСОБА_1 за надання правової допомоги у кримінальному провадженні №42013110000000792 в якості захисника за участь в органах слідства та органах суду гонорар в сумі 550 000 гривень (а.с.9).
Якимець Д.С., зважаючи на те, що ним було понесено витрати на правничу допомогу в розмірі 550 000 гривень, звернувся до суду із вказаним позовом.
Пунктом 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги.
Стаття 1 вказаного закону визначає, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.
Встановивши факт понесення витрат у зв'язку з наданням юридичної допомоги, суд стягує витрати саме за час перебування під слідством і судом.
Кримінальним процесуальним кодексом України визначено, що юридична допомога у кримінальному провадженні (кримінальній справі) включає дії адвоката як на стадії досудового розслідування, так і судового провадження.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких необхідно розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine), заява № 19336/04, § 268).
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
У постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 306/1198/17 (провадження№ 61-9263св19) Верховний Суд зазначив, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір про правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Верховний Суд у постанові від 07 лютого 2022 року у справі № 336/3604/20 (провадження № 61-13843св21) вказав, що підставою для відмови в задоволенні вимог про їх відшкодування може бути лише відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків і відносин. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом першої інстанції встановлено та не заперечувалося сторонами, що правова допомога ОСОБА_1 протягом всього досудового слідства, в судах першої, апеляційної, касаційної інстанції надавалася адвокатом Гонтарем В.А..
Визначаючи розмір витрат, понесених позивачем на правову допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що надані позивачем докази підтверджують понесення ним таких витрат у розмірі 550 000 грн.
Разом з тим, на підтвердження розміру таких витрат позивачем було надано лише два договори про надання правничої допомоги та одну квитанцію.
Так, у договорі про надання правничої допомоги, датованому 16 вересням 2013 року, предмет договору не конкретизований, а є узагальненим. Прив'язки до кримінального провадження №42013110000000792 від 02 вересня 2013 року чи кримінальної справи №127/4327/14-к у договорі немає.
У пункті 3 договору, у якому йде мова про розмір гонорару адвоката за надані послуги, на місці суми стоїть прочерк.
Тобто на момент укладення договору сторони не погоджували розмір гонорару, порядок його обчислення та порядок сплати ні на час його укладення, ні на майбутнє.
З незрозумілих причин позивачем також надано ідентичний за змістом договір про надання правничої допомоги від 20 червня 2024 року, у якому в пункті 3 вже зазначено розмір гонорару адвоката - 550 000 гривень.
У вказаному договорі від руки у дужках зазначено «до додаткового», однак, чи є вказаний договір додатковою угодою, якщо він не відрізняється від договору за 2013 рік (окрім вписаного розміру гонорару) за своїм наповненням, є незрозумілим.
Як пояснив у судовому засіданні при апеляційному перегляді справи представник позивача, заявлена до стягнення сума була визначена сторонами договору після завершення розгляду кримінальної справи в апеляційній інстанції на підставі відповідних розрахунків.
Разом з тим, позивачем не було доведено, які саме види правової допомоги надавалися представником, які фактичні витрати були понесені, що включає в себе вказана сума, тощо. Розрахунку витрат позивачем надано не було.
Сама по собі квитанція не підтверджує розмір фактично понесених витрат на правову допомогу.
Крім того, у квитанції зазначено про отримання адвокатом коштів від ОСОБА_1 за надання правової допомоги у кримінальному провадженні №42013110000000792 від 02 вересня 2013 року в якості захисника за участь в органах слідства та органах суду.
Однак, не можливо здійснити прив'язку цієї квитанції до договору про надання правничої допомоги від 20 червня 2024 року, оскільки, по-перше, у договорі відсутня вказівка про його укладення саме з метою здійснення захисту ОСОБА_1 у даному кримінальному провадженні. Умови договору є універсальними.
По-друге, у квитанції вказано, що кошти прийняті лише відповідно до угоди про надання правничої допомоги від 16 вересня 2013 року, яка не містить розміру гонорару та порядку його визначення.
Відтак, відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу та розрахунку таких витрат є підставою для відмови у їх відшкодуванні.
За відсутності інших доказів, зокрема, документів з матеріалів кримінального провадження, на підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості, апеляційний суд позбавлений можливості на власний розсуд визначити іншу суму, яка підлягає стягненню на користь позивача.
У п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України зазначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи .
Оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача витрат, пов'язаних з юридичною допомогою у кримінальній справі, тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.
Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
За подання апеляційної скарги Київська міська прокуратура сплатила судовий збір в розмірі 6 600 грн, тому ці витрати слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. 364, 367, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України,
постановив:
Апеляційну скаргу Київської міської прокуратури задовольнити.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 вересня 2025 року в частині стягнення з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 550 000 (п'ятсот п'ятдесят тисяч) гривень 00 копійок у відшкодування понесених витрат на правничу допомогу скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги.
У решті рішення суду залишити без змін.
Судовий збір, сплачений Київською міською прокуратурою (ЄДРПОУ 02910019) за подання апеляційної скарги у розмірі 6 600 (шість тисяч шістсот) гривень компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 28 листопада 2025 року.
Головуючий Т.Б. Сало
Судді О.В. Ковальчук
О.С. Панасюк