Справа № 336/6110/25
Пр. 1-кп/336/1335/2025
28 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретарки судового засідання ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжі у режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025082080000601 від 19.04.2025, яке надійшло до суду на підставі обвинувального акта, складеного відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Жовтневе Токмацького району Запорізької області, громадянина України, який отримав неповну середню освіту, неодруженого, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання до затримання: АДРЕСА_2 , утримується в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор», малолітніх та інших осіб на утриманні не має, інвалідності не має, раніше судимого:
- 05 грудня 2012 року Токмацьким районним судом Запорізької області за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75, 76 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 2 роки;
- 23 січня 2015 року Токмацьким районним судом Запорізької області за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 71, 72 КК України частково приєднано покарання за вироком Токмацького районного суду Запорізької області від 05 грудня 2012 року та визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 1 місяць;
- 26 травня 2015 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді 2 років позбавлення волі, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом часткового складання покарань за вироком Токмацького районного суду Запорізької області від 23 січня 2015 року визначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців;
- 23 лютого 2021 року Шевченківським районним судом м.Запоріжжя за ч.1 ст.121 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі, на підставі ст.71 КК України шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2015 року визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 3 місяці; 06 грудня 2022 року Запорізьким апеляційним судом провадження у справі №336/3982/18 зупинено відповідно до вимог ч.1 ст.335 КПК України;
- 22 березня 2021 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді 1 року позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробувальним строком на 1 рік,
- 25 вересня 2024 року Шевченківським районним судом м. Запоріжжя за ч.4 ст.185 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнений від призначеного покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 3 (три) роки;
за ознаками скоєння кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.4 ст.186 КК України, -
за участі сторін кримінального провадження: з боку обвинувачення: прокурора ОСОБА_4 , з боку захисту: обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника обвинуваченого ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_5 , -
18.04.2025, в період часу з 16-00 години до 17-00 години, перебуваючи поблизу третього під'їзду, буд. АДРЕСА_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , на посаді старшого навідника 1 мінометного взводу 2 мінометної батареї 1 механізованого батальйону, діючи в умовах воєнного стану, який введений в Україні на підставі указу Президента України N64/2022 від 24.02.2022 та продовжений на підставі указу Президента України до теперішнього часу, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, діючи повторно з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров?я потерпілого, завдав один удар в область потиличної частини голови потерпілого, від якого ОСОБА_6 впав на землю. Після цього ОСОБА_3 схилився над потерпілим та наніс ще декілька ударів потерпілому ОСОБА_6 по обличчю. Не зупиняючись на досягнутому, ОСОБА_3 дістав з лівої верхньої зовнішньої кишені куртки потерпілого, яка в цей час була одягнута на ньому, та відкрито заволодів мобільним телефоном «Samsung Galaxy A51 4/64Гб», в корпусі чорного кольору, вартість якого відповідно до даних висновку судової товарознавчої експертизи NCE-19/108-25/8884-TВ від 23.04.2025 становить 3 266,67 гривень. Після цього ОСОБА_3 залишив місце події та розпорядився вказаним майном на власний розсуд, а саме зберігав за місцем проживання, чим спричинив матеріальний збиток потерпілому ОСОБА_6 на суму 3 266,67 гривень.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнав, при цьому кваліфікацію дій за ч.4 ст.186 КК України не спростовував, поряд з цим наполягав на тому, що тілесних ушкоджень потерпілому не завдавав, телефон не викрадав, проте здійснив заходи зі збереження мобільного телефону потерпілого, який перебував на вулиці в стані алкогольного сп'яніння.
Так, обвинувачений показав суду, що знайомий із потерпілим приблизно 10 років, конфліктних відносин із ним ніколи не мав. В день події - у квітні 2025 року обвинувачений вдень вирішив із жінкою, з якою спільно мешкає, до кафе, без назви, розташованого неподалік від будинку, по вул. Магістральній на зупинці громадського транспорту, з метою вжити спиртні напої. Так, при вході до кафе обвинувачений побачив ОСОБА_7 , який перебував у стані алкогольного сп'яніння, а саме сидів на лавці біля кафе, при цьому поряд розташоване лісонасадження, а також будинок АДРЕСА_3 , де мешкає потерпілий.
Потерпілий відповідно до показів обвинуваченого одягнутий в куртку, дрімав. Так, ОСОБА_3 привітався із ним, після чого із жінкою зайшов до кафе, де випив 50-100 грамів горілки, вийшов з кафе та запропонував провести потерпілого додому, взявши його за руку. Потерпілий зупинився біля свого під'їзду, почав тягнути ОСОБА_3 за футболку у напрямку до себе, після чого обвинувачений зняв її з себе щоб запобігти її пошкодженню. ОСОБА_6 при цьому впав на землю разом з футболкою. ОСОБА_3 намагався забрати її, але безрезультатно.
Крім того, телефон марки «Samsung», чорного кольору, приналежний потерпілому, випав з кишені його куртки ( ОСОБА_6 ). Оскільки обвинувачений побачив, що поряд було багато дітей, їх матерів тощо, він підняв телефон з землі, вирішив залишити його на зберіганні, а саме за місцем проживання, протягом приблизно одного тижня, до моменту прибуття поліції. Заходів для його повернення власнику обвинувачений не вживав, адже не зустрічав потерпілого протягом вказаного строку, разом з цим, ОСОБА_3 заважив, що знає і будинок, і під'їзд, де проживає ОСОБА_6 . Після падіння потерпілого відповідно до свідчень ОСОБА_3 він його з землі не підіймав, тілесних ушкоджень ані до ані після викладених обставин на потерпілому не бачив. Ані насильства, ані тиску з боку працівників поліції до ОСОБА_3 під час досудового розслідування застосовано не було.
Відповідно до встановленого порядку судового розгляду кримінального провадження судом, крім допиту обвинуваченого, досліджено визначений обсяг доказів, а саме, здійснено допит потерпілого, свідка, вивчено надані стороною обвинувачення письмові докази, в порядку ч.11 ст.615 КПК України за клопотанням прокурора та за відсутності жодних заперечень сторони захисту, а також клопотань про безпосередній допит свідка, досліджено протокол допиту свідка із доданим відеозаписом.
Так, потерпілий ОСОБА_6 показав суду, що із обвинуваченим знайомий, це фактично його сусід, неприязних відносин між собою не мали. Подія відбулась біля будинку №76 А по вул. Магістральній у м.Запоріжжя, де живе потерпілий, приблизно о 16 годині вдень у березні поточного року, точного місяця він не пам'ятає, але навесні, в світлий час доби. ОСОБА_6 пояснив, що не пам'ятає час події добре саме внаслідок того, що отримав травму голови.
Так, він повертався додому із кафе неподалік місця проживання, був в стані сп'яніння, при цьому в кафе був один. На вході в кафе він побачив ОСОБА_3 . Кафе розташовано на автобусній зупинці, на відстані приблизно 50 метрів від неї. Коли потерпілий прямував з кафе, побачив, що ОСОБА_3 також йшов позаду нього. Потерпілий почув звук кроків, що наближаються, після чого відчув удар по голові зі спини, від якого ОСОБА_6 впав на землю, це виявився ОСОБА_3 , який після цього навалився на нього (сів) й наніс ще приблизно 4-5 ударів в область обличчя потерпілого. Свідомості потерпілий не втрачав.
Після цього обвинувачений намагався витягнути з куртки потерпілого телефон «Samsung Galaxy A51», в корпусі чорного кольору, розстібнувши кишеню, проте ОСОБА_6 вмовляв його не забирати річ, вчиняв супротив. Діставши телефон із кишені потерпілого, ОСОБА_3 побіг в напрямку, звідки прийшов. При цьому, потерпілий зняв блакитну футболку з ОСОБА_3 , коли він почав залишати місце події, намагавшись затримати його, футболку потім виправ. Через певний час потерпілого побачили сусіди, ймовірно прибиральниця ОСОБА_8 викликала швидку допомогу. При цьому, потерпілий витирав кров з голови футболкою. ОСОБА_6 підтвердив участь у слідчому експерименті під час досудового розслідування даного провадження.
Також потерпілий просив не призначати обвинуваченому суворе покарання, стверджує, що моральна шкода йому не завдана.
Свідок ОСОБА_9 показав суду, що проживає у будинку АДРЕСА_3 , є головою правління ОСББ «Магістральна 76А». Потерпілий є водієм маршрутного таксі, працює 5 з 7 днів на тиждень, може випити у вихідні, проте є неконфліктним. Обвнуваченого свідок не знає. В один з днів 2025 року йому зателефонував сусід з 74 будинку на ім'я ОСОБА_10 , повідомив, що ОСОБА_11 (сусід з будинку свідка) лежить біля під'їзду даного будинку в стані сп'яніння. Через 20-30 хвилин він підійшов на місце події. Зі спливом одного дня він розмовляв із ОСОБА_11 , який сказав, що був в крові через сутичку, прийшов додому і випрасував футболку, якою витирав кров з голови, пізніше вже зрозумів, що футболка не його. При цьому, продавчиня кафе казала свідкові, що, коли ОСОБА_6 у день події повертався з ринка, за ним йшов хлопець, а на запитання прокурора показав, що зі слів сусудів футболку потерпілий зняв з нападника під час події. Свідок також наголосив, що у кафе поряд із будинком часто відбуваються всілякі інциденти, крім того, за будинком АДРЕСА_4 є закуток, що впливає на безпекову ситуацію.
Судом встановлено відповідно до показів свідка ОСОБА_12 , допитаного в порядку ч.11 ст.615 КПК України із застосуванням безперервного відеозапису, що приблизно 19.04.2025 в районі вулиці Магістральної в м.Запоріжжі, о 16-00 годині чекав на друга, при цьому побачив хлопця на ім'я ОСОБА_10 , з яким якось разом вживали спиртні напої. Прізвища ОСОБА_10 свідок не пам'ятає. Свідок бачив за вказаних обставин, що на лавці поряд з будинком, № під'їзда не пам'ятає, сидів чоловік в стані сп'яніння, а ОСОБА_10 рився у нього в кишенях, після чого розвернувся та пішов. З того, що бачив свідок, він вважає, що крадій міг взяти або телефон або гаманець, щось невелике. Після цього ОСОБА_10 попрямував в бік вулиці Магістральної.
Згідно з рапортом, зареєстрованим за №10783 від 18.04.2025, - 18.04.2025 о 16-37 годині надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що за адресою: м. Запоріжжя, вул. Магістральна, буд.76 А, 3 під'їзд, на чоловіка напали невідомі, забрали речі телефон документи, дані потерпілого заявниця не повідомила, не чітка мова потерпілого, потрібна ШМД. Рапорт за р.№10799 від 18.04.2025 від імені співробітника швидкої медичної допомоги містить прізвище потерпілого, дані про характер нанесених тілесних ушкоджень. Деталі виклику служб «102» та «103» відображені на відтворених судом відеозаписах, долучених як додатки до протоколів огляду предметів від 15.05.2025, 16.05.2025. З даних протоколів зафіксовано місце події - вул. Магістральна, 76А, біля 3-го під'їзду, зазначено про здійснення грабежу, нападу на потерпілого, локалізацію ушкоджень. При цьому, викрадення документів потерпілого під час судового розгляду не знайшло свого підтвердження, як і під час досудового розслідування, про відповідні обставини ОСОБА_6 не повідомляв суд.
Згідно з заявою від 22.04.2025 ОСОБА_3 добровільно видав мобільний телефон «Самсунг А51», imei НОМЕР_2 чорного кольору, написання даної заяви, зокрема, підпис у ній обвинувачений під час судового розгляду визнав. Даний телефон оглянутий як предмет злочину, що видно з даних протокола від 22.04.2025, складеного слідчою СВ ВП №3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_13 , а саме даним протоколом підтверджено його приналежність потерпілому. Встановлення характеристик вказаного телефона було предметом окремої слідчої дії, що підтверджено матеріалами провадження (протоколом огляду).
Під час огляду місця події (протокол від 18.04.2025), проведеного слідчим ОСОБА_14 , біля будинку №76А по вул. Магістральній у м.Запоріжжі вилучено змив РБК із контролем до нього, точне місце вилучення з протокола не вбачається, разом з цим, належність даного доказу для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, стороною обвинувачення не доведена, відповідно, критерії допустимості та достовірності судом в даному випадку не перевіряються. Так, відповідних експертних висновків до справи не подано.
Також згідно з протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, складеного 22.04.2025 слідчим СВ ВП №3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_15 , за участі понятих, потерпілий ОСОБА_6 вказав на ОСОБА_3 (фотокартка №3) як на особу, причетну до даного правопорушення. Згідно з протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, складеного 29.04.2025 слідчим СВ ВП №3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_15 , за участі понятих, свідок ОСОБА_12 вказав на ОСОБА_3 (фотокартка №4) як на особу, причетну до події правопорушення. Суд критично ставиться до даних доказів, позаяк дата події за їх змістом не відповідає даті грабежу. Разом з цим, на висновки суду за результатами розгляду даного провадження вказана обставина не впливає.
Згідно з протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, складеного 23.05.2025 слідчим СВ ВП №3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_15 , за участі понятих, свідок ОСОБА_16 вказала на ОСОБА_3 (фотокартка №2) як на особу, ймовірно причетну до події, адже бачила 18.04.2025 приблизно о 15-00 годині ОСОБА_3 разом з потерпілим біля будинку АДРЕСА_3 .
За даними висновку експерта №933п від 15.05.2025 за результатами проведення судово-медичної експертизи ОСОБА_6 , із врахуванням дати події - 18.04.2025 та викладених слідчим у постанові (як видно з висновку) обставин справи, за даними відповіді КНП «МЛЕ та ШМД» ЗМР у ОСОБА_6 виявлені тілесні ушкодження у вигляді саден м'яких тканин голови, обличчя (без будь-яких характеристик), що самі по собі кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що утворились від дії тупого предмета (предметів), давність їх утворення може відповідати терміну, зазначеному в обставинах справи.
Судом також відтворено відеозапис слідчого експерименту, проведеного 23.06.2025 із потерпілим. Відповідний протокол проведення слідчого експерименту, складений слідчим СВ ВП №3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_15 , за участі понятих, потерпілого ОСОБА_6 , додатком до якого є зазначений відеозапис, досліджений судом. Так, потерпілий вказав на місце події, яка відбулась у квітні 2025 року з 16 до 17 години, коли він повертався додому, а також своє розташування та взаємне розташування відносно нього ОСОБА_3 під час нанесення ударів. Потерпілий підтвердив завдання удару в область його потилиці ОСОБА_3 , внаслідок чого ОСОБА_6 впав назад - спиною на землю. Після цього ОСОБА_3 сів на нього зверху та наніс ще декілька ударів кулаками в область обличчя, орієнтовно 5-6 разів, після чого, розстібнувши ліву кишеню, дістав у потерпілого телефон з даної кишені куртки. Потерпілий зауважив, що ОСОБА_17 нічого не казав під час вчинення злочину, мовчав, крім того, залишив місце події, взявши телефон, приналежний ОСОБА_6 , побіг в тому напрямку, звідки прибіг. Жінка, яка була на місці події пізніше в часі, викликала поліцію.
Суд зауважує, що відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Воєнний стан відповідно до Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затверджених Законами України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" неодноразово продовжений, що є загальновідомою обставиною. На даний час дія воєнного стану не припинена та не скасована. Також суд враховує, що вчинення майнового злочину в умовах воєнного чи надзвичайного стану може мати місце не лише у районах вогневого ураження, тимчасової окупації або проходу військ, а також і поза межами згаданих районів. Відповідно до висновку Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 15.01.2024 у справі №722/594/22, пр.№ 51-3186 кмо 22, здійсненого на виконання положень ч.4 ст.442 КПК України, за ч.4 ст.185 КК України кримінальна відповідальність передбачена за вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного або надзвичайного стану на території, на якій він введений. Даний висновок є релевантним і в даному провадженні з урахуванням кваліфікації дій ОСОБА_3 за ч.4 ст.186 КК України.
Під час розгляду даного провадження суд враховує й висновки, здійснені Верховним Судом у постанові від 26.09.2024 у справі №752/4667/22, пр.51-1967 км 24. Так, грабіж - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені і оцінюються як викрадення. Розрізняючи крадіжку і грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій. Головною умовою криміналізації діяння, передбаченого ст.186 КК України, є спосіб вчинення цього злочину, де наслідки відіграють здебільшого субсидіарне значення. Так, враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про те, що обвинувачений мав умисел, спрямований саме на відкрите викрадення майна, приналежного потерпілому.
У контексті зазначеного суд акцентує увагу на тому, що скоєному, навіть без застосування насильства грабежу, як вчинюваному в умовах очевидності діянню відкритого характеру, і бажання винуватої особи саме в такий спосіб протиправно вилучити чуже майно із корисливих спонукань, зважаючи на таку форму його вчинення, притаманна істотна суспільна небезпечність, як ознака кримінального правопорушення. Вартісна ознака предмету злочину та розмір заподіяних матеріальних збитків мають оцінюватись у поєднанні з іншими встановленими обставинами, серед яких, зовнішнє виявлення способу викрадення у конкретній обстановці, супутні умови вчинення діяння.
Відповідно до даних висновка експерта №СЕ-19/108-25/8884-ТВ від 23.04.2025, за результатами проведення судової товарознавчої експертизи, ринкова вартість мобільного телефона «Samsung Galaxy A51 4/64Гб», в корпусі чорного кольору, з урахуванням зносу, станом на 18.04.2025 складає 3 266,67 гривень.
Щодо кваліфікації дій ОСОБА_3 за кваліфікаційною ознакою повторності, судом визнається доведеним повторне вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, із врахуванням даних про його судимість, а саме вироку Шевченківського районного суду м.Запоріжж від 25.09.2024.
Так, основні засади інституту множинності злочинів, зокрема окремі її форми (повторність, сукупність та рецидив) та правові наслідки регламентовано законодавцем у Розділі VII «Повторність, сукупність та рецидив кримінальних правопорушень» Загальної частині КК. Повторністю кримінальних правопорушень як формою множинності згідно з нормативним приписом ст. 32 КК визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу (ч. 1 ст. 32 КК). Крім того, у ч. 3 цієї ж статті зазначено, що вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
У ст. 35 КК України передбачені правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву кримінальних правопорушень, зокрема, повторність, сукупність та рецидив кримінальних правопорушень враховуються при кваліфікації кримінальних правопорушень та призначенні покарання, при вирішенні питання щодо можливості звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у випадках, передбачених цим Кодексом. Як вбачається із закону України про кримінальну відповідальність, законодавцем чітко не встановлено підходу до врахування при здійсненні кримінально-правової кваліфікації дій особи за ознакою «повторно» наявності чи відсутності факту засудження цієї особи (наявності чи відсутності судимості).
Відповідно до правового висновку про застосування норми права Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 14.09.2020 у справі №591/4366/18, пр.№51-1122кмо20, у ситуації, коли в одному кримінальному провадженні розглядається два і більше епізоди вчинення тотожних чи однорідних злочинів, для повторності злочинів не має значення, була чи не була особа засуджена за раніше вчинений злочин. Проте у випадку розгляду різних кримінальних проваджень стосовно однієї особи, така обставина має значення, а тому повторність має місце лише у разі постановлення щодо особи обвинувального вироку за тотожний чи однорідний злочині в іншому кримінальному провадженні. При цьому слід враховувати висновок Об'єднаної палати від 01 червня 2020 року (справа № 766/39/17, провадження № 51-8867кмо18) про те, що у такому випадку слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили.
З об?єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом викрадення чужого майна. Відкритим визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, у свою чергу, усвідомлює цю обставину. Такими особами можуть бути особи, у власності, володінні чи під охороною яких знаходиться майно, на яке здійснюється посягання, очевидці. При ненасильницькому грабежі винний при вилученні майна не звертається до застосування насильства або погрози до потерпілого чи інших осіб (не здійснює цілеспрямованої дії на їх психіку чи тілесну недоторканність), а обмежується прикладенням певних зусиль лише безпосередньо для вилучення майна. Грабіж визнається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним.
Так, в даному випадку, судом визнається доведення вчинення щодо потерпілого саме насильницького грабежу, в присутності потерпілого, предметом якого є приналежний ОСОБА_6 мобільний телефон із вказаними у висновку експерта характеристиками, крім того, під час розгляду провадження знайшов своє підтвердження й спосіб заволодіння майном, на який вказав потерпілий.
Перевіряючи версію сторони захисту про непричетність обвинуваченого до вчинення злочину, на переконання суду, вона не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи, адже спростовується у сукупності показами свідків, а також потерпілого, висновками експертиз, зокрема, щодо характеру та ступеню тяжкості завданих тілесних ушкоджень. Крім того, суд враховує й ту обставину, що ОСОБА_3 визнає факт перебування на місці події, а також перебування у його володінні протягом одного тижня мобільного телефона ОСОБА_6 , що виданий ОСОБА_3 добровільно співробітникам поліції.
Судом також визнається доведеним наявність у ОСОБА_3 саме прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном, ігноруючи волю потерпілого (власника майна) і корисливий мотив, про що свідчать як спосіб вчинення злочину, так і перебування потерпілого в стані сп'яніння під час події, що вочевидь полегшило вчинення злочину.
Обов'язок всебічного й неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Крім того, законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдиною версією, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - була та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Відповідно до ч.1 ст.84, ч.1 ст.86 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є, зокрема, показання, документи та висновки експертів. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні: джерело, суб'єкт, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. Тобто, надаючи оцінку доказам, суд перевіряє дотримання передбаченого кримінальним процесуальним законом, порядку їх отримання (постанова Верховного Суду від 06.06.2023 у справі №293/1947/20, провадження № 51-2110км23).
Так, висновок судових експертиз, порядок проведення слідчих дій та зміст досліджених протоколів слідчих дій обвинуваченим та його захисником не спростовувались. Доводів про недопустимість досліджених доказів сторона захисту не висловлювала.
Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов'язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані відповідно до чинного кримінального процесуального законодавства. Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості не викликають, підтверджують вину обвинуваченого у вчиненні інкримінованого правопорушення, а також спростовують версію сторони захисту.
Отже, аналізуючи за своїм внутрішнім переконанням наведені докази, з урахуванням їх допустимості, належності, достатності, об'єктивності та достовірності, враховуючи встановлення всіх необхідних фактичних обставин вчинення злочину, суд дійшов висновку про доведеність вищевикладеного судом обвинувачення у повному обсязі.
Тому, дослідивши визначений обсяг доказів та надавши їм належну оцінку, вислухавши покази обвинуваченого, суд вважає, що його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) при вище викладених обставинах повністю доведена, та кваліфікує дії ОСОБА_3 за ч.4 ст.186 КК України, склад якого становить відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров?я потерпілого, вчинений повторно, в умовах воєнного стану.
При призначенні покарання суд враховує такі обставини.
За змістом ч.1 ст.65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч.2 ст.53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Разом з цим, дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, який би ґрунтувався на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяв досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню.
Поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66-67 КК України), визначенні «інші обставини справи» або ж «інші обставини кримінального провадження», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК України, тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта (постанова Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №373/870/22, провадження № 51-4235 км 22).
Так, діяння, передбачене ч.4 ст.186 КК України згідно зі ст.12 КК України віднесено до тяжких злочинів.
Відповідно до ст.66,67 КК України обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено. Слід зауважити, що рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин. Рецидив злочинів має місце там, де особа, що має не зняту або не погашену судимість за раніше вчинений умисний злочин, вчиняє новий умисний злочин. Разом з цим, враховуючи кваліфікуючу ознаку повторності, що визнається судом доведеною, суд не вбачає підстав для визнання в даному випадку рецидиву злочинів обтяжуючою обставиною.
Суд враховує вік й відомості про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий за вчинення злочинів у сфері проти власності, має постійне місце проживання, проходив військову службу за мобілізацією, за фактом самовільного залишення ним військової частини двічі проводилось службове розслідування, висновки досліджені судом. ОСОБА_3 не має стійких соціальних зв'язків, а також малолітніх та інших осіб на утриманні, матеріали справи відповідних доказів не мають, поряд з цим інвалідності не має.
За матеріалами кримінального провадження ОСОБА_3 під наглядом лікаря-нарколога та лікаря-психіатра на час здійснення досудового розслідування не перебуває.
Під час призначення покарання судом береться до уваги вчинення обвинуваченим одного епізоду правопорушення, спосіб вчинення злочину, а також корисний мотив, думка потерпілого, який не наполягає на суворому покаранні. Разом з цим, хоча внаслідок вчинення злочину відсутні тяжкі наслідки, слід врахувати, що повернення майна потерпілому здійснено саме з об'єктивних обставин, що не залежать від волі обвинуваченого.
Суд також наголошує, що підвищена суспільна небезпека грабежу порівняно з крадіжкою обумовлюється тим, що грабіжник на відміну від злодія не приховує свого наміру протиправно заволодіти майном, діє відкрито для сторонніх осіб, ігноруючи волю потерпілого та нехтуючи його думкою.
Слід також врахувати, що, будучи обізнаним із вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, яким звільнено ОСОБА_3 від відбування покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст.75 КК України, обвинувачений не зробив висновків для себе, таке звільнення не призвело до позитивних змін особистості й не створило в нього готовності до правослухняної поведінки в суспільстві, тобто, на переконання суду, стати на шлях виправлення він не бажає.
Таким чином, за результатами розгляду справи, беручи до уваги тяжкість та фактичні обставини вчиненого правопорушення, вищенаведені чинники, оскільки виправлення обвинуваченого не є можливим без ізоляції від суспільства, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі відповідно до санкції ч.4 ст.186 КК України строком на 7 років, що є мінімальним строком покарання. Альтернативного виду покарання санкцією статті не передбачено.
Судом не встановлено підстав, - ані нормативних, ані фактичних для застосування положень ст.69 та ст.75 КК України.
Суд звертає увагу, що злочин вчинений ОСОБА_3 після постановлення вироку 25.09.2024 Шевченківським районним судом м. Запоріжжя, який набрав законної сили 26.10.2024. Вказаним вироком визнано ОСОБА_3 винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України та призначено йому покарання у виді п'яти років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_3 від відбування основного призначеного покарання, якщо він протягом трьох років іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.
Згідно із ч.1 ст.71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
При складанні покарань у порядку ч.1 ст.71 КК остаточне покарання має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Ці приписи закону є імперативними і підлягають обов'язковому виконанню.
Відповідно до ч.3 ст.78 КК України у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього Кодексу. Аналіз наведених вище положень закону та застосованої судової практики дає суду можливість зробити висновок про те, що у випадку вчинення злочину під час іспитового строку, покарання, від якого особа була звільнена з випробуванням, вважається невідбутою частиною покарання та стає реальним, яке має приєднуватися до покарання за новим вироком. При цьому, звільнення від покарання з випробуванням не вважає невід'ємною частиною покарання, призначеного попереднім вироком, а лише способом виконання такого покарання, який змінюється на реальне відбування покарання у випадку вчинення нового злочину під час іспитового строку.
Зважаючи на викладене, враховуючи вчинення обвинуваченим нового злочину під час іспитового строку за вироком Шевченківського районного суду м.Запоріжжя, який обчислюється відповідно до ч.1 ст.165 КВК України (тобто, з 25.09.2024), остаточне покарання необхідно призначити за сукупністю вироків у відповідності до вимог ч.1 ст.71 КК України, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком, що узгоджується й з п.10 Постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» до покарання, визначеного судом у даному провадженні. Таким чином, суд визначає ОСОБА_3 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років 2 (два) місяці.
Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 №15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
У рішенні ЄСПЛ у справі «Scoppola v. Italy (№2) (Заява №10249/03)» від 17.09.2009, констатовано, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Так, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого (ч.1 ст.50 КК).
Визначене покарання є необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень, тобто, відповідає меті, передбаченій ст.50 КК України, із дотриманням принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання; перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою ОСОБА_3 , адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
Судом встановлено, що внаслідок вчинення кримінального правопорушення потерпілому завдана матеріальна шкода у сумі 3 266,67 гривень, цивільний позов під час досудового розслідування та судового розгляду не подавався, адже шкода відшкодована шляхом повернення викраденого майна.
Редакція ч.5 ст.72 КК України в актуальній на час постановлення вироку суду редакції передбачає, що попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у ч.1 цієї статті.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосований відповідно до ухвали слідчої судді Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 27.06.2025, копія ухвали досліджена судом. Тому період попереднього ув'язнення обвинуваченого з 27.06.2025 по дату набрання вироком суду законної сили необхідно зарахувати у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення (затримання) за один день позбавлення волі.
Відповідно до п.2 ч.4 ст.374 КПК у резолютивній частині вироку, окрім іншого, зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили. Так, оскільки судом визначається реальна міра покарання, враховуючи можливість продовження злочинної поведінки, суд вважає за необхідне задля зменшення даного ризику, до набрання вироком законної сили запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишити без змін.
Інші заходи забезпечення кримінального провадження під час досудового розслідування та судового розгляду справи не застосовувались.
Відповідно до ст.118 КПК України до процесуальних витрат відносяться витрати пов'язані із залученням експертів. За змістом ч.2 ст.124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
З огляду на надані стороною обвинувачення докази витрати на проведення судової товарознавчої експертизи у даному провадженні дорівнюють 891,40 гривень (висновок Запорізького НДЕКЦ МВС України №СЕ-19/108-25/8884-ТВ), відповідно, підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.
Суд також вважає за необхідне розглянути питання щодо речових доказів по справі з урахуванням положень ст.100 КПК України.
Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України, враховуючи умови дії воєнного стану, після складання та підписання повного тексту вироку суд вважає за доцільне обмежитися проголошенням його резолютивної частини у судовому засіданні у режимі відеоконференції (з урахуванням неможливості доставки обвинуваченого в день проголошення судового рішення) з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Керуючись ст. 2, 7, 17, 84-86, 89, 91-95, 98-102, 104-105, 118, 124, 131, 174, 349, 367-371, 373-374, 376, 377, 392, 394, 395, 615 КПК України, суд, -
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , винуватим у пред'явленому йому обвинуваченні у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.4 ст.186 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років.
На підставі ст.71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 25.09.2024, та, за сукупністю вироків, визначити ОСОБА_3 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років 2 (два) місяці.
До набрання даним вироком законної сили запобіжний захід, застосований до ОСОБА_3 , у вигляді тримання під вартою, - залишити без змін.
Початок строку відбування ОСОБА_3 призначеного покарання обчислювати з 27.06.2025, зарахувавши в строк покарання строк попереднього ув'язнення обвинуваченого з 27.06.2025 по дату набрання вироком суду законної сили з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Стягнути з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь держави процесуальні витрати на проведення судової експертизи у сумі 891,40 (вісімсот дев'яносто одна гривня 40 копійок).
Речовий доказ - мобільний телефон марки «Samsung Galaxy A51 4/64Гб», в корпусі чорного кольору, переданий на зберігання до камери схову відділу поліції №3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області, - повернути потерпілому ОСОБА_6 за приналежністю.
Речові докази - компакт-диски DVD-R, у кількості 3 од., долучені до матеріалів справи, - залишити у кримінальному провадженні.
Речові докази - змив РБК та контроль до нього, передані на зберігання до камери схову відділу поліції №3 Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області, - знищити.
Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подання через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для особи, яка перебуває під вартою - з моменту вручення їй копії судового рішення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку негайно після його проголошення.
Роз'яснити, що обвинувачений, захисник, потерпілий мають право подати клопотання про помилування, ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Обвинуваченому роз'яснити право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції.
Копію вироку після його проголошення негайно вручити прокурору та іншим учасникам справи, присутнім під час проголошення вироку.
Копію вироку негайно після його проголошення за допомогою засобів електронного листування та засобів поштового зв'язку через адміністрацію ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» надіслати для вручення обвинуваченому та не пізніше наступного дня після ухвалення - учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.
Відповідно до ч.15 ст.615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку проголосити його резолютивну частину з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
Суддя ОСОБА_1