Справа № 521/5587/24
Провадження 2/521/477/25
02 жовтня 2025 року м. Одеса
Хаджибейський районний суд м. Одеси у складі:
судді Маркарової С.В.,
за участю секретаря судового засідання Вінжановської К.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
позивач : ОСОБА_1
відповідач : Одеська міська рада
предмет позову : визнання права власності на майно в порядку спадкування
за законом,-
В провадженні Хаджибейського районного суду м. Одеси перебуває вищевказана справа.
Позивач користується правничою допомогою.
Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права.
Поряд із тим, в судові засідання, призначені на 21.05.2025 та 25.09.2025 позивач, її представник адвокат Воронюк М.О. (ордер серії ВН № 1349949) повторно не з'явились.
Про дату, час і місце судового засідання позивач повідомлена через свого представника судовими повістками-повідомленнями до електронного кабінету адвоката : 22.04.2025 о 18:39:39 та 29.05.2025 о 8:14:46.
Про причини неявки позивач, її адвокат суд не повідомили, жодних заяв не подали.
Заяви про розгляд справи за відсутності позивачем, ані ОСОБА_1 , ані адвокатом не подавались.
Так, розгляд справи закінчений судом 25.09.2025, проголошення ухвали суду призначено на 02.10.2025.
Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Проте, будь-яке суб'єктивне право має межі, оскільки суб'єктивне право є мірою свободи, мірою можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.
За змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Зловживання процесуальними правами не допускається.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Під добросовісністю необхідно розуміти користування правами за призначенням, здійснення обов'язків у межах визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживання процесуальними правами.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надані.
Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання ним процесуального обов'язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.
Суд зобов'язаний присікати недобросовісні дії позивача та залишати позов без розгляду у разі повторної неявки належно повідомленого позивача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи без його участі.
Це забезпечує дотримання судом балансу інтересів сторін спору.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин (ч.3 ст. 131 ЦПК України).
Згідно з частина 1,2 статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні.
Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позов без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору (ч.ч.1,2,5 статті 223 ЦПК України).
Згідно з п. 3 ч.1 ст. 257 ЦПК України, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився у підготовче засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи, суд ухвалою залишає позов без розгляду.
Залишення позову без розгляду у разі неявки позивача у підготовче судове засідання чітко врегульовано вищевказаною нормою процесуального закону, розширеному толкуванню не підлягає.
Відповідні зміни внесені до п. 3 ч.1 ст. 257 ЦПК України Законом України № 3200-IX від 29.06.2023.
Так, законодавець встановив особливий порядок наслідок (санкцію) неявки позивача.
Залишення позову без розгляду це форма закінчення розгляду судом справи без прийняття рішення суду по суті спору у зв'язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому, наслідком якої є можливість повторного звернення до суду з тотожним позовом.
При вирішенні питання про залишення позову без розгляду суд не бере до уваги поважність причини повторної неявки в судове засідання позивача у справі.
Таке положення процесуального закону пов'язано з принципом диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.
Процесуальний закон щодо наслідків неявки позивача у судові засідання є зрозумілим і передбачуваним для нього, щодо його застосування існує усталена судова практика.
Зазначена норма дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами.
Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності.
Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.
При застосуванні вимог п.3 ч.1 ст. 257 ЦПК України суд не може враховувати ані кількість томів справи, ані зібрані докази, ані складність справи, оскільки вказані обставини не можуть мати процесуального значення для застосування статті 257 ЦПК України, не дисциплінують учасників справи, ставлять позивачів у пріоритетне положення при тому, що порядок залишення позову без розгляду у даному випадку чітко врегульований процесуальним законом.
Правове значення у цьому випадку має тільки :
- належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи
- повторність неявки в судове засідання
- неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача
Ухвалення рішення без позивача можливе тільки при поданні ним відповідної заяви про це та одночасна відсутність перешкоди розгляду справи через нез'явлення позивача в судове засідання, що визначається судом за предметом позову, стадією розгляду, розглянутими клопотаннями учасників справи, тощо.
Зазначені вимоги процесуального закону узгоджуються із сталою судовою практикою Верховного Суду, зокрема актуальна постанова по справа № 203/4777/20, провадження № 61-1574св25 від 03.04.2025.
Такі вимоги національного процесуального закону узгоджуються і із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який виходить з того, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства», «Круз проти Польщі», «Пономарьов проти України».
У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Оскільки позивач, будучи належно повідомленою про розгляд справи, в судове засідання повторно не з'явилась та заяв про розгляд справи за її відсутності не надала, позов підлягає залишенню без розгляду в порядку п.3 ч.1 ст. 257 ЦПК України.
Процесуальне рішення суду не позбавляє позивача права повторного звернення до суду на загальних підставах, визначених процесуальним законом.
Керуючись ст. 44, п.3 ч.1 ст. 257 ЦПК України, -
Позовну заяву залишити без розгляду.
Ухвала може бути оскаржена в порядку ст.ст. 354, 355 ЦПК України: Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Одеського апеляційного суду.
Повний текст ухвали направити учасникам справи.
Суддя Світлана МАРКАРОВА
Повний текст ухвали виготовлений 02.10.2025 02.10.25