Справа № 521/10471/25
Номер провадження № 2/521/5440/25
27 листопада 2025 року м.Одеса
Хаджибейскький районний суд м.Одеси у складі:
судді Маркарової С.В.
за участю секретаря судового засідання Вінжановської К.С.
розглянувши матеріали цивільної справи
позивач : ОСОБА_1
відповідач : ОСОБА_2
предмет позову : встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільним майном, стягнення частки вартості майна,-
В проваджені суду перебуває вищевказана справа.
Позовними вимогами позивач визначила :
-Встановлення факту проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу з травня 2015 по грудень 2024
-Визнання грошового вкладу в нерухомість - квартиру на ділянці № 3 блоку № 1114 в районі Mezitli, провінції Mersin, Турецької Республіки в розмірі 85 000 євро спільним сумісним майном сторін
-Стягнення з відповідача компенсації частки вкладу в розмірі 42 500 євро
Позивач в підготовче судове засідання неодноразово не з'явилась, повідомлена про розгляд справи.
Відповідач брав участь в судовому засіданні через представника, яким заявлено клопотання про закриття провадження у справі в порядку п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України.
Відповідач стверджував, що частина заявлених позивачем позовних вимог є майновим спором щодо права власності на майно, придбане в іншій державі, в зв'язку з чим на спір розповсюджуються правила виключної підсудності, а повноважним судом для розгляду справи є суд держави, на території якої знаходиться спірне нерухоме майно.
Позивач заперечень проти задоволення клопотання судом не надала.
Дослідивши матеріали справи, доводи клопотання суд вважає, що воно частково відповідає вимогам закону з наступних підстав:
Як визначено Верховним Судом (постанова 10.04.2019, справа № 638/1988/17) правила виключної підсудності, які застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об'єктом якого є нерухоме майно.
В постанові від 9.09.2020, справа 910/6644/18 Верховний Суд встановив, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги а якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, та і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном.
В постанові від 16.02.2021 справа 911/2390/18 Верховний Суд дійшов висновку, що словосполучення "з приводу нерухомого майна" необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
Відповідно до ч.3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З матеріалів справи вбачається, що між сторонами, які є громадянами України виник спір, зокрема, стосовно поділу спільного нерухомого майна, яке розташовано в Турецькій Республіці.
За законодавством України та укладеними державою міжнародними договорами ця справа є справою з іноземним елементом, а компетентними у справах з іноземним елементом визнаються суди держави, на території якої знаходиться спірне нерухоме майно.
Так, пунктом 2 ч. 1 статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено, що іноземний елемент це ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм, зокрема:
-хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України,
-- хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;
-об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України "Про міжнародне приватне право" цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, а саме:
1) визначення застосовуваного права;
2) процесуальна правоздатність і дієздатність іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб;
3) підсудність судам України справ з іноземним елементом;
4) виконання судових доручень;
5) визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів.
Право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України (стаття 4 Закону України "Про міжнародне приватне право").
Згідно із частинами 1,2 статті 38 Закону України "Про міжнародне приватне право" право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом.
Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.
Право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстровано (частина перша статті 40 Закону України "Про міжнародне приватне право").
Частиною 2 статті 42 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено, що захист права власності та інших речових прав на нерухоме майно здійснюється відповідно до права держави, у якій це майно знаходиться.
Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України (ч.2 ст. 3 ЦПК України).
За статтею 27 Угоди між Україною та Турецькою Республікою про правову допомогу та співробітництво в цивільних справах, ратифікованою Законом України №2605-ІІІ (чинна з 02.05.2204) до нерухомості й права власності на неї застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої знаходиться нерухоме майно.
Виникнення та припинення права власності або іншого речового права на рухоме майно визначається законодавством Договірної Сторони, на території якої майно знаходилось у момент, коли мали місце дія або інша обставина, що стали підставою виникнення або припинення такого права.
Виникнення та припинення права власності або іншого речового права на майно, яке є предметом угоди, визначається законодавством місця здійснення угоди, якщо інше не передбачено угодою сторін.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Подібна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 12.04.2022 в справі № 428/11139/17.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання судом грошового вкладу в нерухомість - квартиру на ділянці № 3 блоку № 1114 в районі Mezitli, провінції Mersin, Турецької Республіки в розмірі 85 000 євро спільним сумісним майном сторін; стягнення з відповідача компенсації частки вкладу в розмірі 42 500 євро не підлягають розгляду судами України, що тягне закриття провадження у справі в порядку п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Закриття провадження у справі по цих вимогах в підготовчому судовому засіданні не суперечить п.2 ч.2 ст. 200 ЦПК України.
Враховуючи, що встановлення підвідомчого судові факту проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу вочевидь пов'язане з вирішенням спору про право, така вимога позивача підлягає подальшому розгляду судом за правилами позовного провадження.
Вказаний висновок суду узгоджується із ППВС від 31.03.1995 №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення».
Відмова позивачу у відкритті провадження у справі 2/521/5195/25 ухвалою Хаджибейського районного суду від 12.06.2025 не позбавляла останню повторного звернення до суду із аналогічними вимогами, оскільки обставини, визначені статтею 186 ЦПК України відсутні.
Інших обставин для закриття провадження у справі по позовних вимогах про встановлення судом факту проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу, передбачених ст. 255 ЦПК України також не вбачається.
Керуючись ст. 186, п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, -
Клопотання позивача про закриття провадження у справі задовольнити частково.
Закрити провадження у справі по позовних вимогах про визнання грошового вкладу в нерухомість - квартиру на ділянці № 3 блоку № 1114 в районі Mezitli, провінції Mersin, Турецької Республіки в розмірі 85 000 євро спільним сумісним майном сторін; стягнення з відповідача компенсації частки вкладу в розмірі 42 500 євро.
В решті клопотання - відмовити.
Продовжити розгляд справи у підготовчому судовому засіданні по позовних вимогах про встановлення факту проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Оголосити перерву у підготовчому судовому засіданні до 12.02.2026 року 10 год. 40 хв.
Викликати сторони в судове засідання на 12.02.2026 року о 10 год. 40 хв.
Ухвала може бути оскаржена в частині закриття провадження у справі в порядку та строки визначені ст.ст. 352, 354 ЦПК України. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Одеського апеляційного суду.
Суддя Світлана МАРКАРОВА
Повний текст ухвали виготовлений 27.11.2025
27.11.25