Справа № 751/4427/25 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/700/25
Категорія - ч. 2 ст. 286 КК України Доповідач ОСОБА_2
27 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
потерпілого - ОСОБА_7 ,
представника потерпілого-адвоката - ОСОБА_8 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_9 ,
обвинуваченого - ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12024270340003976 від 17.12.2024, за апеляційними скаргами прокурора Чернігівської окружної прокуратури ОСОБА_11 та представника потерпілого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 01 липня 2025 року стосовно
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, не одруженого, із повною вищою освітою, не працючого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
Цим вироком ОСОБА_12 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, і призначено йому покарання у виді 4 років позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_12 від відбуття покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком на 3 роки, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
Покладено на ОСОБА_12 передбачені ст. 76 КК України обов'язки:
- з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- працевлаштуватися або за направленням уповноваженого органу з питань пробації звернутися до органів державної служби зайнятості для реєстрації як безробітного та працевлаштуватися, якщо йому буде запропоновано відповідну посаду (роботу);
- виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
Задоволено частково цивільний позов ОСОБА_7 до ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОІНС УКРАЇНА" та ОСОБА_12 :
-- стягнуто з ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОІНС УКРАЇНА" відшкодування майнової шкоди у виді понесених витрат на лікування в сумі 50 036 грн 43 коп;
- стягнуто з ОСОБА_12 280 000 гривень 00 коп відшкодування моральної шкоди, витрати на правову допомогу у сумі 25 163 грн 23 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_12 на користь держави 19 853 грн 60 коп процесуальних витрат, пов'язаних з проведенням судових експертиз.
Арешт, накладений згідно з ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду міста Чернігова від 19.12.2024 - скасовано, автомобіль марки «Москвич», модель «2125 10-10», реєстраційний номер НОМЕР_1 , повернуто власнику ОСОБА_13 .
Питання про долю речових доказів і документів вирішено у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.
Місцевим судом установлено, що 16.12.2024, близько 18 год 00 хв, автомобіль марки «Москвич», модель «2125 10-10», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_12 , рухався у м. Чернігові на виїзді з нерегульованого перехрестя вулиці Івана Мазепи та проспекту Перемоги, де організовано круговий рух, зі сторони вулиці Олегове поле в напрямку вулиці Жабинського.
Рухаючись у вказаному напрямку, поряд з будинком № 18 по проспекту Перемоги у м. Чернігові, водій ОСОБА_12 проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку в порушення п. 2.3 б) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 (зі змінами та доповненнями), не надавши дорогу пішоходу ОСОБА_7 згідно вимог п. 18.1, який переходив по нерегульованому пішохідному переходу проїзну частину проспекту Перемоги, зліва направо відносно напрямку руху автомобіля під керуванням ОСОБА_12 , у зв'язку з чим здійснив наїзд на ОСОБА_7 .
У результаті дорожньо-транспортної події пішохід ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження у вигляді: відкритої черепно-мозкової травми з забійно-рваними ранами спинки носа, правої половини обличчя з наявністю в м'яких тканинах сторонніх тіл (скло, каміння, металеві уламки), рубаною раною правої лобно-тім'яної ділянки, рваною раною правої вушної раковини, саднами та гематомами голови, множинними переломами кісток мозкового та лицевого черепу, забоєм головного мозку, епідуральною гематомою на рівні лобного полюса зліва, субарахноїдальним крововиливом, пневмоцефалією; закритої хребетно-спинномозкової травми з підвивихом зубовидного виростка 2-го шийного хребця, переломом лівого поперечного виростка 2-го поперекового хребця; закритого перелому правої малогомілкової кістки на рівні середньої третини діафізу зі зміщенням уламків; закритої травми грудної клітки з саднами передньої поверхні грудної клітки, травматичним пульмонітом; саден живота, колінних суглобів, які є наслідком одного травматичного процесу в умовах дорожньо-транспортної пригоди, та згідно висновку судово-медичної експертизи № 178 від 28.03.2025 відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.
У даній дорожній обстановці водій ОСОБА_12 порушив вимоги п. п. 1.3, 1.5, 1.7, 2.3 (б), 18.1 Правил дорожнього руху України, що стало причиною та умовою настання події даної дорожньо-транспортної пригоди.
Не оспорюючи кваліфікацію дій та доведеність вини обвинуваченого, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду стосовно ОСОБА_12 скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину внаслідок м'якості, виключити визнання обставиною, що пом'якшує покарання - щире каяття, та ухвалити новий вирок, яким призначити покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування усіма видами транспортних засобів на строк 2 роки. В решті вирок суду залишити без змін.
Також просить дослідити дані про особу обвинуваченого ОСОБА_12 .
В решті вирок суду залишити без змін.
Вважає, що судом недостатньо оцінено ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відноситься до тяжких злочинів, суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, оскільки дорожньо-транспортну пригоду вчинено із порушеннями правил дорожнього руху, а саме, на освітленому пішохідному переході, у крайній правій смузі двохрядної проїзної дороги, призначеної для руху в одному напрямку, що свідчить про завершення пішоходом переходу проїзної частини дороги. Також недостатньо оцінено і наслідки, що настали для потерпілого та його близьких родичів від злочинних дій обвинуваченого. Зазначає, що судом не враховано відсутність у ОСОБА_12 упродовж значного часу будь-яких дій відносно відшкодування потерпілому завданої шкоди, в тому числі на його лікування, що, на думку прокурора, вказує на помилкове визнання пом'якшуючою покарання обставиною щирого каяття. Звертає увагу на дані про особу обвинуваченого, зокрема, про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП, що вказує про періодичне вчинення ним різного роду правопорушень. Зауважує, що не враховано судом і думку потерпілого щодо призначення обвинуваченому реального покарання у виді позбавлення волі. Наголошує на необґрунтованості звільнення ОСОБА_12 від відбування основного покарання з випробуванням.
У апеляційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_8 просить вирок суду скасувати у частині застосування ст.ст. 75,76 КК України та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_12 призначити покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки, без застосування ст.ст. 75,76 КК України. В решті вирок суду залишити без змін.
Зазначає, що обвинувачений ОСОБА_12 пробачення попросив у потерпілого лише у судовому засіданні, визнав вину та розкаявся під час отримання обвинувального акту та в суді за порадою захисника з метою уникнути реального покарання, швидку допомогу не викликав та не відвідував його у лікарні, жодної матеріальної шкоди ні під час досудового розслідування, ні під час судового розгляду потерпілому не відшкодував, тому вважає, що у обвинуваченого відсутнє щире каяття, а тому безпідставно було визнано щире каяття обставиною, що пом'якшує покарання. Також суд не надав належної оцінки тій обставині, що ОСОБА_12 під час керування транспортним засобом грубо порушив Правила дорожнього руху, внаслідок чого потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження, та не вказав, як позитивні характеризуючі дані обвинуваченого знижують ступінь його суспільної небезпеки та злочину. Звертає увагу, що після ДТП обвинувачений 19.01.2025 вчинив порушення Правил дорожнього руху,, за що був притягнутий постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14.02.2025 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Наголошує на безпідставному застосуванні до ОСОБА_12 ст.ст. 75,76 КК України.
Заслухавши доповідача, думку прокурора, який просив задовольнити його апеляційну скаргу з викладених в ній підстав, позицію представника потерпілого та погтерпілого, які також наголошували на задоволенні апеляційної скарги, обвинуваченого та його захисника, які просили вирок суду залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, яке ухвалено згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
За правилами ч. 3 ст. 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак дана норма не звільняє суд від обов'язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадження та визначені ст. 91 КПК.
Тобто законодавець зобов'язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_12 вину визнав у повному обсязі, підтвердив обставини, викладені у обвинувальному акті, просив вибачення у потерпілого, погодився на недоцільність дослідження доказів у кримінальному провадженні відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 349 КПК України судом першої інстанції за згодою учасників судового провадження було визнано недоцільним дослідження доказів, поданих на підтвердження події кримінального правопорушення, вини обвинуваченого у його вчиненні, стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються.
Винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України сторонами у апеляційному порядку не оскаржується та в силу вимог ч. 2 ст. 394 КПК України не є предметом розгляду суду апеляційної інстанції.
При призначенні покарання ОСОБА_12 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винуватого, який раніше несудимий, батьком малолітньої дитини ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_2 , брав участь у заходах з оборони України від агресії російської федерації з 24.02.2024, однак у подальшому був демобілізований, за місцем проживання характеризується позитивно (а.п. 163), до адміністративної відповідальності притягувався за ч. 1 ст. 130 КУпАП (а.с. 155), врахував обставину, що пом'якшує покарання - щире каяття, відсутність обставин, що обтяжують покарання, обставини, що характеризують посткримінальну поведінку обвинуваченого, а саме, виклик швидкої допомоги, перебування на місці дорожньо-транспортної пригоди, належне виконання процесуальних обов'язків у ході кримінального провадження, враховуючи висновок органу пробації, згідно якого ризик повторного вчинення кримінальних правопорушень є низьким, а виправлення обвинуваченого є можливим без ізоляції від суспільства (а.п. 119 - 121), тому дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства із застосуванням положень статті 75 КК України, звільнивши від відбування покарання з випробуванням з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України та застосуванням додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Перевіривши вирок суду першої інстанції, апеляційний суд доходить висновку, що доводи прокурора та представника потерпілого про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є обґрунтованими, з огляду на таке.
Згідно ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Зі змісту закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст. 50 КК України, вбачається, що покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження вчиненню нею нових злочинів.
Вказаний висновок узгоджується з нормами ст. 65 КК України, в якій зазначено, що суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочини, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для їх виправлення та попередження нових злочинів.
Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити із класифікації злочинів, критерії якої передбачені ст. 12 КК України, а також із особливостей конкретного злочину та обставин його вчинення.
Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Як видно з матеріалів провадження, місцевий суд при ухваленні вироку від 01.07.2025 зазначених вимог не дотримався.
Місцевим судом недостатньо оцінено ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів, суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення, оскільки дорожньо-транспортну пригоду вчинено із порушенням Правил дорожнього руху, а також наслідки, що настали для потерпілого та його близьких родичів від дій обвинуваченого. Також не враховано судом і відсутність у ОСОБА_12 упродовж значного часу будь-яких дій щодо відшкодування потерпілому завданої шкоди, в тому числі і на його лікування, що вказує на помилкове визнання пом'якшуючою покарання обставиною, зокрема щирого каяття.
У постанові від 07.03.2023, справа № 514/1581/20 Верховний Суд зазначив, що щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодування завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
Отже, той факт, що обвинувачений визнав свою вину, не може безумовно свідчити про щире каяття з приводу вчиненого. Адже щире каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінальних протиправних діянь, ще й щирий жаль із цього приводу та осуд своєї поведінки.
Тобто, не заперечення обвинуваченим об'єктивного розвитку подій автоматично не свідчить про щире каяття, оскільки таке завжди пов'язане з відвертим осудом своєї поведінки як причини заподіяної шкоди, отже, і відповідним суб'єктивним ставленням до вчиненого порушення спеціальних правил безпеки дорожнього руху, до заподіяних наслідків, до законних інтересів потерпілого, зокрема, в частині здійснення справедливої сатисфакції завданої моральної шкоди, яке суд встановлює в аспекті зовнішнього виявлення винуватим свого співчуття і вибачення, висловлених не тільки у формі, що є переконливим свідченням про наявність таких, а і за умови, що вони відповідають реальному ставленню винуватої особи до заподіяних страждань потерпілого (постанова ВС від 15.03.2023, справа №185/7875/21.
У судовому засіданні обвинувачений визнав свою винуватість, шкодував про вчинене, однак, без намагання відшкодувати матеріальну шкоду таке каяття носить механічний вимушений характер та не є щирим. Відтак, у обвинуваченого ОСОБА_12 відсутня така обставина, яка пом'якшує покарання - щире каяття.
Дані про особу обвинуваченого, зокрема, притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, вказують про періодичне вчинення обвинуваченим різного роду правопорушень та підтверджує, що ОСОБА_12 своїх ціннісних орієнтирів не змінив, жодних висновків не зробив та продовжує зневажливо відноситися до закону, а тому його виправлення без реального відбування покарання є неможливим. Інші дані про особу обвинуваченого, зокрема, наявність на утриманні дитини, участь в захисті Батьківщини, стан його здоров'я, були підставою для призначення майже мінімального передбаченого санкцією покарання і не можуть бути повторно підставою для застосування ст. 75 КК України.
Також, місцевим судом не надано належної оцінки встановленій ним обставині, що ОСОБА_12 під час керування транспортним засобом грубо порушив Правила дорожнього руху, внаслідок чого потерпілим отримано тяжкі тілесні ушкодження. Протиправні дії обвинуваченого призвели до тяжких непоправних наслідків у вигляді заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, тоді як відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя, здоров'я та безпека належать до найвищих соціальних цінностей. Не враховано судом і думку потерпілого щодо призначення обвинуваченому реального покарання у виді позбавлення волі.
У засіданні апеляційного суду потерпілий ОСОБА_7 та його представник уточнили свої вимоги щодо призначення додаткового покарання у частині позбавлення права керування транспортними засаобами на строк 2 роки, а не на 3 роки як просили у своїй скарзі.
З огляду на викладене, місцевий суд не врахував, що за вищевказаних обставин виправлення обвинуваченого ОСОБА_12 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, а тому покарання, призначене із застосуванням положень ст. ст. 75, 76 КК України не буде справедливим та не відповідатиме його меті - виправленню та попередженню вчинення обвинуваченим нових злочинів, а відтак, ці положення закону України про кримінальну відповідальність не підлягають застосуванню, тому необхідно призначити основне покарання у виді позбавлення волі без застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, що буде відповідати вимогам ст. ст. 50,65 КК України.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно з п.2 ч.1 ст.420 КПК, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш тяжкого покарання.
Згідно з вимогами ч.1 ст.421 КПК, обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання, скасувати неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання, збільшити суми, які підлягають стягненню, або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
Відтак, апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого підлягають задоволенню, а вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_12 - скасуванню в частині призначення покарання, з ухваленням в цій частині нового вироку.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 413, 419, 420, ч. 15 ст. 615 КПК України, колегія суддів,
Задовольнити апеляційні скарги прокурора Чернігівської окружної прокуратури ОСОБА_11 та представника потерпілого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 .
Вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 01 липня 2025 року - скасувати в частині призначення покарання у зв'язку з необхідністю призначення більш суворого покарання.
Ухвалити новий вирок.
Виключити визнання обставиною, що пом'якшує покарання - щире каяття.
ОСОБА_12 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 (два) роки.
В решті вирок суду залишити без змін.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, на нього може бути подана касаційна скарга протягом трьох місяців з дня його проголошення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4