Номер провадження: 11-кп/813/2484/25
Справа № 501/4027/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
12.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_7 - ОСОБА_6 на ухвалу Чорноморського районного суду Одеської області від 16.09.2025 року у кримінальному провадженні №12024162160000077 від 20.01.2024 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відносно ОСОБА_7 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 243, ч. 2 ст. 364-1 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Ухвалою Чорноморського районного суду Одеської області від 16.09.2025 задоволено клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_7 .
Продовжено обвинуваченій ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком до 14.11.2025 року включно з визначенням розміру застави 1375 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 4153500 грн.
Рішення суду мотивоване обґрунтованістю висунутого обвинувачення, наявністю ризиків, передбачених п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливістю застосуванням більш м'якого запобіжного заходу.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу та доповнення до неї.
Доводи обґрунтовує тим, що ризики передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України станом на 16.09.2025 значно зменшились, у порівняні з тими, які існували на досудовому розслідуванні. Рішення суду направлене на фактичне відбуття покарання без ухвалення вироку. Визначений розмір застави є безальтернативним утриманням особи під вартою.
Просить ухвалу скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора, та застосувати до обвинуваченої альтернативний запобіжний захід або визначити помірний розмір застави.
Положеннями ч. 4 ст. 4221 КПК України визначено, що розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Прокурор був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, клопотань про розгляд апеляційної скарги за його участю не заявляв, у зв'язку з чим колегія суддів, враховуючи думку захисника, який не заперечував проти розгляду апеляційної скарги за відсутності прокурора, відповідно до вимог ч. 4 ст. 422 КПК України, вважає за можливим та необхідним апеляційний розгляд провести за відсутності сторони обвинувачення.
Позиції учасників судового розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, захисника обвинуваченої, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практикою Європейського суду з прав людини, передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
При розгляді апеляційних скарг, виконуючи вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Так ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що передусім національні судові органи повинні вивчити всі факти «за» і «проти» наявності справжньої вимоги громадських інтересів, яка, за належного врахування принципу презумпції невинуватості, виправдовувала б відступ від правила поваги до особистої свободи, та викласти їх у своєму рішенні щодо відхилення клопотання про звільнення (справа «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії»).
У частині першій статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу. До цих ризиків належать такі спроби підозрюваного, обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється, обвинувачується.
Частиною 3 ст. 199 КПК України передбачено, що суд при продовженні строку тримання під вартою враховує обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання під вартою.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_7 , суд першої інстанції виконав вимоги статей 199, 331 КПК та прийняв обґрунтоване рішення про продовження строку тримання під вартою останньої.
Щодо доводів апеляційної скарги про недоведеність ризиків, то апеляційний суд вважає їх безпідставними з огляду на таке.
Зважаючи на обставини вчинення інкримінованих ОСОБА_7 злочинів, а також можливої міри покарання, яка може бути їй призначена у разі визнання винною, колегія суддів вважає, що рішення суду 1-ої інстанції є законним та прийнятим з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки є об'єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжують існувати ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Колегія суддів враховує, що ОСОБА_7 , між іншим, обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 6 років, а тому розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке їй загрожує у разі доведеності вини за результатами судового розгляду кримінального провадження, може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
При цьому, апеляційний суд враховує, що ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений (підозрюваний) може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицький проти Польщі», «Храїда проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Також, апеляційний суд погоджується з продовженням існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що обвинувачена матиме можливість здійснювати вплив на свідків з метою схилити їх до дачі неправдивих показань, що буде перешкоджати встановленню істини та у кримінальному провадженні.
Апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками в кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 23, ч. 4 ст. 95, ст. 224 КПК.
Наразі судовий розгляд у даному кримінальному провадженні ще не розпочато, не допитана обвинувачена та свідки, показання яких у даному кримінальному провадженні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування.
Також апеляційний суд вважає, що не зменшився ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим шляхом, оскільки обвинувачена може не виконувати або неналежно виконувати обов'язки, покладені на неї як на обвинувачену у кримінальному провадженні, в разі застосування більш м'якого запобіжного заходу
Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо можливості застосування до обвинуваченої більш м'якого запобіжного заходу, апеляційний суд визнає непереконливими, оскільки існують реальні сумніви відносно того, що застосування більш м'якого запобіжного заходу забезпечить виконання обвинуваченою процесуальних обов'язків.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК.
Колегія суддів визнає непереконливими доводи сторони захисту про те, що суд визначив обвинуваченій завідомо непомірний розмір застави та враховує доводи сторони обвинувачення стосовно того, що обвинувачена ймовірно мала значний фінансовий доход та може мати значні статки.
Окрім того, апеляційний суд звертає увагу захисника, що суд першої інстанції, врахувавши наявну інформацію щодо особи обвинувачуваної ОСОБА_7 , також той факт, що остання перебуває під вартою, будь - якого доходу не отримує, осіб які б мали внести заставу суду в визначеному розмірі відсутні, дійшов висновку про можливість зменшення застави, визначивши її в розмірі 1375 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 4163500 грн.
На думку апеляційного суду, саме такий розмір застави є належним для забезпечення виконання обвинуваченою покладених на неї обов'язків, в тому числі з урахуванням обставин вчинення кримінальних правопорушень, їх тяжкості, особи обвинуваченої, її майнового і сімейного стану, розмір збитків та даних про існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а більш менший розмір застави з урахуванням наявності ряду ризиків не зможе забезпечити належну поведінку обвинуваченої та виконання останньою визначених законом обов'язків.
Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів, всупереч доводів апеляційної скарги, вважає, що висновок суду про необхідність продовження обвинуваченій строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначенням застави відповідає вимогам кримінального процесуального закону, ґрунтується на матеріалах справи, а дані про особу обвинуваченої, якій, серед іншого, інкримінується вчинення тяжкого злочину, дають підстави вважати, що на даний час існують зазначені районним судом ризики, які виправдовують подальше тримання обвинуваченої під вартою.
Отже, застосування до обвинуваченої ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу є неможливим, оскільки такий запобіжний захід не здатний запобігти наявним у кримінальному провадженні ризикам, які передбачені ст. 177 КПК України.
Одночасно колегія суддів звертає увагу, що апеляційний суд перевіряє законність постановлення оскаржуваної ухвали на момент її постановлення, а доцільність необхідності подальшого тримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час, під час якого також будуть перевірені факти щодо існування або зменшення заявлених у клопотання прокурора ризиків.
Таким чином, апеляційним судом не встановлено обставин, які могли би бути підставою для задоволення апеляційної скарги та зміни ухвали суду.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи суду, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку про те, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 183, 196, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_7 - ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Чорноморського районного суду Одеської області від 16.09.2025 року у кримінальному провадженні №12024162160000077 від 20.01.2024 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відносно ОСОБА_7 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 243, ч. 2 ст. 364-1 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4