Номер провадження: 11-кп/813/393/25
Справа № 947/30161/21
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
04.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретарки судового засідання: ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
представника потерпілої адвоката ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_10 на вирок Київського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12020160000001199 від 15.10.2020 року відносно:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Краматорськ Донецької області, українця, громадянина України, із вищою освітою, одруженого, має на утриманні малолітню дитину 2018 року народження, працює ФОП, раніше не судимого, знятий з реєстрації, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, -
установив
Зміст оскарженого судового рішення і встановлених обставин судом 1-ої інстанції
Вироком Київського районного суду м.Одеси від 19 жовтня 2023 року ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 2 (два) роки.
На підставі ч. 1 ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_8 обов'язки: 1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Вирішено питання щодо цивільного позову, процесуальних витрат, речових доказів та заходів забезпечення кримінального провадження.
Оскарженим вироком встановлено, що 15.10.2020, приблизно об 11:53 год., у світлий час доби, ОСОБА_8 керуючи автомобілем «BMW I3», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух по крайній правій смузі проїзної частини вул. Фонтанська дорога, з боку вул. Костанді в напрямку вул. Дмитра Донського в Київському районі м. Одеси, зі швидкістю близько 112 км/год, чим порушив вимоги п. 12.4., 12.9. б) «Правила дорожнього руху» України (затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306), далі - Правила.
У подальшому, в'їхавши на проїзну частину вул. Ляпідевського, на якій організовано односторонній рух транспортних засобів і проїзна частина складається з трьох смух для руху транспортних засобів в одному напрямку, водій ОСОБА_8 на керованому ним автомобілі «BMW I3», не зменшуючи швидкості, наближався до нерегульованого перехрестя з другорядними дорогами вул. Фонтанська дорога і пров. Ванний.
Маючи реальну і об'єктивну можливість здійснювати рух на автомобілі із дозволеною швидкістю у межах населеного пункту, тобто не більше 50 км/год, в порушення вимог п.п. 1.5., 2.3. б) Правил, ОСОБА_8 не обрав безпечну і допустиму швидкість руху, уважним не був, постійно не стежив за дорожньою обстановкою, внаслідок чого відповідно не відреагував на її зміну, у вигляді автомобіля «RENAULT SANDERO», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_11 , який виїхав з другорядної дороги на нерегульоване перехрестя з головною дорогою вул. Ляпідевського, яке став перетинати в напрямку пров. Ванний, рухаючись зліва направо відносно напрямку руху автомобіля «BMW I3», і якого ОСОБА_8 мав об'єктивну та реальну можливість своєчасно виявити, у порушення вимог п. 12.3. Правил, не вжив належних і своєчасних заходів до зниження швидкості свого руху до безпечної та допустимої, а діючи з необережності у виді кримінальної противоправної самовпевненості, тобто передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, продовжив рух із зазначеною вище швидкістю, яка більші ніж вдвічі перевищувала допустиму на даній ділянці дороги, чим позбавив себе можливості безпечно керувати транспортним засобом та своєчасно і відповідно реагувати на зміни дорожньої обстановки, не вжив належних і своєчасних заходів до зменшення швидкості свого руху аж до зупинки автомобіля, хоча при здійсненні руху із дозволеною швидкістю мав об'єктивну і реальну можливість своєчасно зупинити керований ним автомобіль «BMW» в межах своєї смуги руху до місця перетину траєкторії руху автомобіля «RENAULT», та допустив зіткнення передньою частиною кузова керованого ним автомобіля з правою бічної стороною кузова автомобіля «RENAULT».
Внаслідок зазначеної ДТП пасажир автомобіля «RENAULT» ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримала тілесні ушкодження: а) закрита травма голови та шиї: синець верхнього повіка лівого ока; перелом нижньої шелепи справа поміж 4-м і 5-м зубами; забійні рани на червоній каймі нижньої губи справа в проекції 1-го і 3-го зубів; садно в ділянці правої виличної дуги; множинні розриви лівої вушної раковини; крововиливи під м'яку мозкову оболонку обох лобових часток; розрив зв'язкового апарату поміж 1-м і 2-м хребцями шийного відділу з переломом зуба 2-го шийного хребця та розміжченням спинного мозку; б) закрита травма тулуба: переломи 2-10-го правих ребер по середньо ключичній лінії; переломи 1-12-го правих ребр по лопатковій лінії з розривами пристінкової плеври; перелом 2-12-го лівих ребр поміж середньо ключичною та задньою пахвовою лініями; переломи 1-12-го лівих ребр поміж лопатковою та навколохребцевою лініями з розривами пристінкової плеври; перелом обох гілок правої лобкової кістки; розрив правого крижо-клубового з'єднання; надриви та розриви легень; розриви печінки та селезінки; крововиливи біля судинних ніжок обох нирок; в) закрита травма кінцівок: два синця в ділянці правого колінного суглоба; множинні синці в ділянці лівого колінного суглоба, які утворилися одночасно по одному механізму в результаті дорожньо-транспортної пригоди від дії частин салону автомобіля та дорожнього покриття та складають єдиний комплекс поєднаної травми і оцінюються у сукупності, за критерієм небезпеки для життя, по відношенню до живих осіб, мають ознаки ТЯЖКИХ тілесних ушкоджень.
Смерть ОСОБА_12 знаходиться у прямому причинному зв'язку з вищевказаними тілесними ушкодженнями, а безпосередньою причиною смерті з'явився шок.
Допущенні водієм ОСОБА_8 порушення вимог п.п. 1.5., 2.3. б), 12.3., 12.4., 12.9. б) «Правила дорожнього руху» України знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди і у своїй сукупності призвели до настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді спричинення смерті потерпілої ОСОБА_12 .
Таким чином своїми умисними діями, обвинувачений ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, якщо вони спричинили смерть потерпілого.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала
Не погодившись із зазначеним вироком суду першої інстанції потерпіла ОСОБА_10 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати вирок та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_8 покарання з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Доводи апеляційної скарги обґрунтувала тим, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував характер та обсяг допущених ОСОБА_8 порушень Правил дорожнього руху, які обвинувачений не виконав та недотримався, що є підставою для застосування відносно нього додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Потерпіла стверджує, що ОСОБА_8 міг запобігти дорожньо-транспортній пригоді, якби рухався зі швидкістю 20 км/год, а не 112 км/год, як рухався останній.
Під час судового розгляду потерпілі зазначали про необхідність застосування до ОСОБА_8 додаткового покарання.
При цьому потерпіла зазначила про те, що обвинувачений раніше неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, а саме за ст.124 КУпАП, що свідчить про небезпечність ОСОБА_8 , як водія транспортного засобу.
За таких обставин потерпіла вважає, що не призначення ОСОБА_8 додаткового покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Правові позиції учасників апеляційного розгляду
В судовому засіданні апеляційного суду представник потерпілої ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_9 підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, а також проводити апеляційний розгляд за відсутності потерпілої.
Прокурор, обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_7 заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили апеляційний суд залишити вирок без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників апеляційного розгляду, дослідивши матеріали кримінального провадження та доводи наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Відповідно до положень статей 7, 9 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження. Під час кримінального провадження суд зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з вимогами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
В ході судового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_8 повністю визнав себе винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, у зв'язку з чим, суд обґрунтовано, в порядку ч.3 ст.349 КПК України обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням доказів, які характеризують його особу, визнавши недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються.
Порушень під час судового розгляду кримінального провадження в порядку ч.3 ст.349 КПК України судом апеляційної інстанції не встановлено.
Оскільки в апеляційній скарзі не оспорюються фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, встановлені судом першої інстанції, доведеність вини та правильність кваліфікації дій обвинуваченого, а також призначене ОСОБА_8 основне покарання із застосуванням положень ст.75 КК України, апеляційний суд не переглядає оскаржений вирок в цій частині.
При цьому, апеляційний суд не погоджується з доводами апеляційної скарги потерпілої про те, що призначене судом першої інстанції покарання обвинуваченому ОСОБА_8 без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, з огляду на наступне.
Так, відповідно до ст.65 КК України - особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети та принципів справедливості і індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66 та 67 КК України.
Слід зазначити, що як передбачає ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_8 , є злочином з необережною формою вини, та суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до статті 12 КК України відносяться до категорії тяжких злочинів.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , згідно ст. 66 КК України, суд 1-ої інстанції визнав визнання вини, щире каяття у скоєному, відшкодування в повному обсязі матеріальної та моральної шкоди потерпілим.
Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , згідно ст. 67 КК України, судом не встановлені.
З огляду на вищенаведене, враховуючи сукупність вищезазначених обставин, характер, обставини та тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_8 , раніше не судимий, на обліку у психіатра та нарколога не значиться, одруженого, має на утриманні малолітню дитину 2018 року народження, працює ФОП, та враховуючи обставини які пом'якшують покарання обвинуваченого, а саме: визнання вини, щире каяття у скоєному, відсутність підстав які обтяжують покарання, висловив жаль с приводу вчиненого, усвідомив в повному обсязі всю протиправність своєї поведінки, відшкодував в повному обсязі матеріальну та моральну шкоду потерпілим, відсутність у потерпілих вимог матеріального характеру, думку потерпілих щодо призначення м'якого покарання, та приймаючі до уваги що ОСОБА_8 вчинив не умисний злочин, враховуючи вищезазначені обставини, та реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, суд приходить до переконання, що виправлення і перевиховання обвинуваченого ОСОБА_8 можливе в умовах без ізоляції від суспільства із застосуванням ст. 75 КК України із звільненням його від відбування покарання з випробуванням, бо вважає це покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження скоєння ним кримінальних правопорушень у майбутньому.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. п. 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", при вирішенні питання про призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину.
Водночас, суд, враховуючи думку прокурора, обвинуваченого, захисника, які просили не застосовувати до обвинуваченого ОСОБА_8 додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, прийняв до уваги те, що робота обвинуваченого ОСОБА_8 пов'язана з використанням транспортного засобу, він є єдиним годувальником сім'ї, у якій є вагома потреба у використанні транспортного засобу для потреб сім'ї, членів якої необхідно доставляти в медичні заклади та інші соціальні служби, що є життєво необхідним та прийшов до висновку за можливе не призначати обвинуваченому додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що під час судового розгляду потерпілі зазначали про необхідність застосування до ОСОБА_8 додаткового покарання, апеляційний суд їх враховує, проте, колегія суддів підкреслює, що злочин передбачений ст.286 КК України, є злочином публічного обвинувачення і законодавцем віднесено до злочинів проти безпеки руху, тому думка потерпілої щодо призначення обвинуваченому покарання сама по собі не є вирішальною в цьому питанні та не має визначального значення.
При цьому потерпіла зазначила про те, що обвинувачений раніше неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, а саме за ст.124 КУпАП, що свідчить про небезпечність ОСОБА_8 , як водія транспортного засобу.
Разом з тим, апеляційний суд не може визнати такі доводи обґрунтованими, оскільки в судовому засіданні апеляційного суду, прокурор повідомив, що в період з дня вчинення злочину до теперішнього часу відсутні відомості щодо притягнення ОСОБА_8 до адміністративної відповідальності.
При цьому, відповідно до статті 39 цього Кодексу, у разі, якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню.
Таким чином, оскільки з дня притягнення ОСОБА_8 до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП, а саме 6 жовтня 2014 року (постанова Жовтневого районного суду м. Харкова) до моменту вчинення злочину минуло 6 років, та на час апеляційного розгляду - 11 років, тому обвинувачений вважається таким, що не був підданий адміністративному стягненню та ці дані не можуть бути враховані при призначенні покарання.
В свою чергу, дослідивши оскаржений вирок, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції врахував в повному обсязі характер допущених ОСОБА_8 порушень Правил дорожнього руху, та обґрунтовано дійшов висновку про можливість не призначати обвинуваченому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_8 міг запобігти дорожньо-транспортній пригоді, якби рухався зі швидкістю 20 км/год, а не 112 км/год, як рухався останній, апеляційний суд звертає увагу на те, що всі ці обставини були предметом обвинувачення та судового розгляду, та є такими, що стали наслідками ДТП.
Вважати, що ці дані є окремими обставинами, які повинні бути враховані при призначенні покарання, апеляційний суд не вбачає.
Сукупність цих обставин свідчить про те, що обране ОСОБА_8 покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами відповідає особі обвинуваченого, його ставленню до вчиненого, а також меті покарання.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга потерпілої не підлягає задоволенню, оскільки вирок суду першої інстанції в частині призначення ОСОБА_8 покарання, є законним і справедливим, а покарання правильно призначено за правилами ст. 65 КК України, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування вироку суду першої інстанції, - немає.
Керуючись статтями 376, 404, 405, 407, 409, 414, 418, 420, 532 КПК України, апеляційний суд, -
ухвалив
Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_10 - залишити без задоволення.
Вирок Київського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2023 року відносно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання законної сили.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3