Номер провадження: 11-кп/813/1134/25
Справа № 514/1394/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
18.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_8 на вирок Саратського районного суду Одеської області від 26.11.2024 у кримінальному провадженні №2024162270000329 від 12 червня 2024 року відносно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Петрівка, Тарутинського району Одеської області, громадянина України, , з середньою освітою, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до положень ст. 89 КК України не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 4 ст. 152 КК України, -
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Зазначеним вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 4 ст. 152 України та призначено покарання за ч. 4 ст. 152 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 12 (дванадцяти) років; за ч. 1 ст. 162 КК України покарання у виді обмеження волі на строк 3 (три) роки.
Згідно ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначити покарання у виді позбавлення волі на строк 12 (дванадцять) років.
До набрання вироком законної сили, запобіжний захід відносно ОСОБА_7 залишено без змін - у виді тримання під вартою.
Строк відбування покарання обвинуваченому, ОСОБА_7 , за даним вироком обчислювати з моменту його затримання, тобто з 12 червня 2024 року.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_7 в строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення з 12 червня 2024 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Вироком також вирішено питання щодо долі речових доказів.
Оскаржуваним вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він 11 червня 2024 року приблизно о 23:50 годин, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлений, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходився біля домоволодіння АДРЕСА_3 , в якому мешкає ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом зі своїми малолітніми дітьми, де у нього виник умисел на незаконне проникнення до вказаного вище володіння.
За зазначених обставин, ОСОБА_7 , діючи з умислом спрямованим на порушення особистих прав громадянина, усвідомлюючи, що його дії носять протиправний характер, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій та бажаючи їх настання, з мотивів задоволення своєї статевої пристрасті, незаконно у порушення вимог ст. 30 Конституції України, що гарантує недоторканість житла чи іншого володіння особи, всупереч волі користувача домоволодіння та без її згоди, через хвіртку протиправно проник до подвір'я вказаного домоволодіння, де продовжуючи свої протиправні дії, відчинив вхідні двері зазначеного домоволодіння, які не були зачинені на запираючий пристрій, та проник у житлову частину будинку, де на той час перебували малолітні ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Під час зазначеної події, ОСОБА_7 проігнорував вимоги малолітньої ОСОБА_10 покинути вказане домоволодіння, що в силу свого віку та фізичного розвитку не могла надати йому будь-якого активного супротиву, та за відсутністю дорослих осіб не мала можливості звернутися за допомогою, чим порушив недоторканість домоволодіння потерпілої ОСОБА_9
12 червня 2024 року приблизно о 00:00 годин, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлений, ОСОБА_7 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись біля домоволодіння АДРЕСА_3 , в якому на той час перебували малолітні ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що залишились без догляду дорослих осіб, вирішив вчинити дії сексуального характеру, без добровільної згоди потерпілої особи (зґвалтування), що не досягла чотирнадцяти років.
ОСОБА_7 , діючи за зазначених обставин з умислом спрямованим на вчинення дії сексуального характеру, без добровільної згоди потерпілої особи, що не досягла чотирнадцяти років, з низинних мотивів задоволення своєї статевої пристрасті, усвідомлюючи можливість настання суспільно-небезпечних наслідків у результаті своїх дій, та бажаючи їх досягнення, проник у житлову частину зазначеного домоволодіння, де перебували малолітні ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , що в силу свого віку та досвіду не могли надати йому будь якого активного супротиву, та за відсутністю дорослих осіб не мали можливості звернутися за допомогою.
ОСОБА_7 , забезпечуючи реалізацію свого умислу, достеменно усвідомлюючи, що малолітня ОСОБА_10 не досягла чотирнадцяти років, з використанням своєї переваги у віці та фізичній силі, вивів останню за межі зазначеного домоволодіння та провів до території прилеглої присадибної ділянки сусіднього нежитлового домоволодіння АДРЕСА_3 .
Надалі, ОСОБА_7 , використовуючи безпорадний стан малолітньої ОСОБА_10 , яка в силу свого малолітнього віку, відсутності життєвого досвіду (зокрема, в інтимних питаннях), відповідного рівня інтелектуального розвитку та індивідуальних особливостей, не могла чинити йому активний опір, застосувавши свою перевагу у фізичній силі, зняв з ОСОБА_10 її одежу.
Далі, ОСОБА_7 бажаючи подавити волю потерпілої до надання йому активного супротиву, штовхнув ОСОБА_10 обома руками в грудну клітину від чого вона впала на землю, та придавив її до ґрунту вагою свого тіла, після чого ще наніс два удари кулаком правої руки по її обличчю, внаслідок чого спричинив ОСОБА_10 тілесні ушкодження у виді чотирьох саден грудної клітки справа, синців передньої поверхні лівої вушної раковини і лівої гілки нижньої щелепи, садна лівої щічної ділянки.
В подальшому, ОСОБА_7 внаслідок застосованого вищевказаного фізичного насильства, подавив волю ОСОБА_10 до надання йому активного супротиву.
Далі, ОСОБА_7 з використанням своєї переваги у віці та фізичній силі, вчинив стосовно малолітньої ОСОБА_10 , дії сексуального характеру, пов'язаних із оральним та анальним проникненням в тіло малолітньої ОСОБА_10 , з використанням своїх геніталій, без її добровільної згоди, спричинивши їй при цьому також тілесні ушкодження у виді почервоніння навколо анального отвору та надриву перехідної зони між слизовою оболонкою і перианальною складкою шкіри, саден спини та верхніх квадрантів сідниць, трьох саден лівої лопатки, які у сукупності з вищевказаними тілесними ушкодженнями не були небезпечними для життя в момент заподіяння, та відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
Потерпіла ОСОБА_11 та законний представник неповнолітньої потерпілої ОСОБА_9 будучи належним чином сповіщеними про дату та час в судове засідання не з'явилися, про причини неявки не повідомила. При цьому клопотань про їх обов'язкову участь у судовому засіданні не заявляли.
За таких обставин апеляційний суд заслухавши думку сторони захисту та прокурора, які не заперечували проти розгляду апеляційної скарги за відсутності потерпілої та законного представника, у відповідності до положень ч. 4 ст. 405 КПК України вважав за можливе провести судовий розгляд за відсутності потерпілої та законного представника
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не оспорюючи доведеність вини ОСОБА_7 та кваліфікацію його дій, захисник ОСОБА_8 подала апеляційну скаргу, оскільки вважає вирок незаконним та необґрунтованим, прийнятим із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, в зв'язку з невідповідністю призначеного покарання обставинам кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Доводи обґрунтовує тим, що призначаючи покарання суд неналежним чином не врахував наявність обставини, яка пом'якшує покарання відповідно до частини 1 статті 66 КК України, а саме - щире каяття, співпраця зі слідством та судом, визнання вини.
Цивільний позов по справі не був заявлений, тому обвинуваченому не було що відшкодовувати, але суд послався на цю обставину, що щире каяття не може бути визнаним обставиною, що пом'якшує покарання, бо не відшкодовані збитки.
Просить вирок змінити в частині призначеного покарання, призначивши обвинуваченому покарання за ч. 4 ст. 152 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 (десять) років, за ч. 1 ст. 162 КК України - обмеженням волі на строк 3 (три) роки. Згідно ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 10 (десять) років.
Позиції учасників судового розгляду.
Заслухавши: суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримала подану апеляційну скаргу у повному обсязі, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
У апеляційній скарзі сторони захисту не оспорюються фактичні обставини вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, встановлених судом першої інстанції та доведеність його вини у вчинені кримінальних правопорушень, у зв'язку з чим апеляційний суд не переглядає вирок у цій частині.
Щодо доводів сторони захисту з приводу суворості призначеного покарання, то колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до практики призначення кримінальних покарань, суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Вирішуючи питання про те, яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому ОСОБА_7 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Зокрема, обставин, що пом'якшують покарання судом першої інстанції не встановлено.
До обставини, що обтяжує покарання суд першої інстанції відніс вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
Крім того, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання районний суд враховав, те що обвинувачений характеризується негативно, раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, дотримуючись засад об'єктивності та неупередженості розгляду провадження, зважаючи на характер протиправних дій, їх наслідки та інші обставини.
Санкція ч. 1 ст. 162 КК України передбачає відповідальність у виді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років
Санкція ч. 4 ст. 152 КК України передбачає відповідальність у виді позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років.
З урахуванням наведених висновків щодо порядку призначення покарання, викладених обставин у справі, особи обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що необхідним та достатнім покаранням для виправлення ОСОБА_7 і запобігання скоєння останнім нових кримінальнихправопорушень буде покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 4 ст. 152 КК України та у виді обмеження волі в межах санкції ч. 1 ст. 162 КК України. З урахуванням обставин справи суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що підстав для застосування до обвинуваченого вимог ст.ст. 69, 75,76 КК України.
Погоджуючись з позицією суду першої інстанції, колегія суддів враховує також усталену практику Верховного Суду , згідно якої визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Апеляційний суд вважає, що призначене покарання за своїм видом і розміром є законним, достатнім, співрозмірним, справедливим та призначене у відповідності до вимог ст. 50 та 65 КК України.
Щодо доводів захисника про невідповідність призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання тяжкості скоєного кримінального правопорушення та його особі, шляхом пом'якшення покарання, колегія суддів вважає, що сторона захисту фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання, які пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є: кримінально-правові відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема, у справі «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду тощо.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про фактичну відсутність щирого каяття у обвинуваченого ОСОБА_7 , оскільки визнання своєї провини ще не означає, що особа стала на шлях виправлення і що її зізнання свідчать про рішучість стати на такий шлях, самосуд свого вчинку.
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте визнання своєї провини у вчиненому, осуд своєї поведінки, намагання особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажання виправити наслідки скоєного.
Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
В матеріалах провадження відсутні дані, які б підтверджували дійсне, відверте щире каяття ОСОБА_7 з приводу скоєного та осуд своєї протиправної поведінки, а також те, що він виявляв готовність нести покарання. Щире каяття слід відрізняти від визнання провини з метою створити формальні підстави для пом'якшення кримінальної відповідальності.
Навпаки, пасивна позиція ОСОБА_7 під час судового розгляду та його позиція про те, що він не пам'ятає обставин вчинення кримінальних правопорушень, свідчить про відсутність у засудженого щирого жалю з приводу скоєного та осуду своїх протиправних дій, тобто про відсутність ознак щирого каяття.
Зазначений висновок апеляційного суду, узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду викладеної в постанові від 03.10.2024 (справа №701/1202/23, провадження №51-2868 км 24).
Окрім того, колегія суддів також враховує, що обвинувачений вчинив злочини, проти статевої свободи та недоторканності малолітньої особи, що є крайньою формою моральної деградації та правового нігілізму, і заслуговує на найрішучіше засудження.
Це діяння суперечить усім уявленням про людяність та є однією з найтяжчих загроз інтересам дитини, суспільства та держави.
З огляду на вищевикладене, всупереч доводів апеляційної скарги, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що призначена міра примусу до обвинуваченого узгоджується з вимогами закону, є необхідною та достатньою для його виправлення, справедливою та такою, що не суперечить положенням закону України про кримінальну відповідальність і відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
З урахуванням усіх зазначених обставин в їх сукупності, а також тих, про які захисник вказує у апеляційній скарзі, не вбачається підстав вважати призначену обвинуваченому ОСОБА_7 міру примусу явно несправедливою через суворість або такою, що призначена на підставах неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
З огляду на викладене, за результатами перевірки доводів апеляційної скарги та матеріалів кримінального провадження, невідповідності призначеного судом покарання та неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, які були б підставою для зміни вироку першої інстанції або ставили б під сумнів законність та його обґрунтованість, колегія суддів не вбачає, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.
Аналізуючи сукупність усіх обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника підлягає залишенню без задоволення, а вирок суду першої інстанції залишенню без змін.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 419, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Саратського районного суду Одеської області від 26.11.2024 у кримінальному провадженні № 2024162270000329 від 12 червня 2024, відносно ОСОБА_7 , засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 4 ст. 152 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим який тримається під вартою в той же строк з моменту отримання копії ухвали.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4