Номер провадження: 11-сс/813/2193/25
Справа № 523/16123/25 1-кс/523/5590/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
25.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 08.09.2025 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12024162490001387, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05.09.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Ухвалою слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 08.09.2025 задоволено клопотання прокурора Пересипської окружної прокуратури ОСОБА_8 та накладено арешт з забороною права відчуження, розпорядження, користування на майно, що було вилучено 02.09.2025 в ході санкціонованого обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , a саме трудову книжку на ім'я ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 серії НОМЕР_1 , що містить зразки підпису та почерку останнього, яку упаковано до сейф-пакету RIC 2010080,
Рішення слідчого судді обґрунтоване тим, що вилучене в ході обшуку майно відповідає критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України та може зберігати на собі сліди вчинення кримінального правопорушення, може бути використане як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, що свідчить про те, що воно є речовим доказом по справі.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись з рішенням слідчого судді представник власника майна ОСОБА_6 - ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що оскаржувана ухвала є незаконною у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального правопорушення.
Доводи обґрунтовує тим, що слідчий суддя, не врахував, що ОСОБА_6 не має статусу підозрюваного у даному кримінальному провадженні.
Зазначає, що кримінальне провадження є необґрунтованим, оскільки це цивільний спір та ОСОБА_6 не відмовляється від боргу.
Просить ухвалу районного суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора залишите задоволення..
До початку розгляду апеляційної скарги прокурор ОСОБА_9 та представник власник майна ОСОБА_6 - ОСОБА_7 подали заяви, в яких просили апеляційний розгляд проводити без їх участі.
Згідно положень ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження у судове засідання не перешкоджає проведенню розгляду клопотання про арешт майна, а тому участь прокурора та представника власника майна не є обов'язковою при розгляді даної категорії справ, вони були належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду та повідомили про причини свого неприбуття, в зв'язку з чим апеляційний суд вважає за можливим та необхідним апеляційний розгляд провести за їх відсутності в та у відповідності до вимог ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження не здійснював.
Позиції учасників судового розгляду.
Заслухавши: суддю-доповідача, перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить висновку про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Положеннями статей 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У відповідності до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Частиною другою статті 173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст., для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.
Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Як вбачається з матеріалів провадження слідчим відділенням відділу поліції №3 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області за процесуального керівництва прокурорів Пересипської окружної прокуратури міста Одеси здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024162490001387 від 05.09.2024, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що у невстановлений у ході досудового розслідування час та у невстановленому місці у ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та невстановленої в ході досудового розслідування особи (далі - Особа 1), винник злочинний умисел, направлений на заволодіння коштами громадян, шляхом обману (шахрайство).
Реалізовуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_10 04.03.2020, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення, діючи за попередньою змовою групи осіб, реалізуючи спільний з Особою 1 умисел, зустрілися з ОСОБА_11 в ресторані «У Карася», що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Заболотного, 43А, де ОСОБА_11 , будучи введений в оману ОСОБА_10 та Особою 1, не підозрюючи дійсні наміри останніх, передав ОСОБА_10 та Особі 1 грошові кошти в розмірі 21 625 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 04.03.2020 становить 539 297,2 гривень, в якості інвестиції.
Продовжуючи реалізовувати спільний злочинний умисел, з метою приховання своїх дійсних злочинних намірів, без реального наміру виконувати взяті на себе зобов'язання, ОСОБА_10 замість укладення договору інвестування, надав ОСОБА_11 розписку від 04.03.2020, згідно якої отримав від останнього 21 625 доларів США та обіцяв ОСОБА_11 надати перший прибуток від інвестування в діяльність фінансової компанії до 01.08.2020 та у найкоротший термін укласти договір інвестування.
В подальшому, ОСОБА_10 з Особою 1 взятих на себе зобов'язань, в частині надання прибутку від інвестування не виконали, грошові кошти ОСОБА_11 не повернули, а розпорядилися ними на власний розсуд, чим спричинили потерпілому матеріальну шкоду в розмірі 21 625 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 04.03.2020 становить 539 297,2 гривень.
Крім того, ОСОБА_10 , наприкінці липня 2020 року, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, діючи з прямим умислом, з корисливих мотивів та з метою особистого збагачення, за попередньою змовою групою осіб спільно з невстановленою в ході досудового розслідування особою (далі Особа 1), діючи відповідно до попередньо розробленого ними плану, направленого на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_11 , шляхом зловживання довірою останнього, під вдаваним приводом отримання потерпілим прибутку від першої інвестиції у фінансову компанію ОСОБА_10 - «Cryptoworldkingdom» та підписання договору за вказаною інвестицією, домовився про зустріч з ОСОБА_11 на 01.08.2020 в ресторані «У Карася», що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Заболотного, 43А, на якій Особа 1, діючи відповідно до попередньо розробленого з ОСОБА_10 плану, переконав ОСОБА_11 інвестувати 23 000 доларів США у короткостроковий проект, після реалізації якого він отримає дохід у розмірі 7000 доларів США, та у подальшому отримуватиме дохід у розмірі 3000 доларів США кожні півроку, та, з метою приховання своїх дійсних спільних злочинних намірів, не маючи реального наміру виконувати взяті на себе зобов'язання, Особа 1 надав ОСОБА_11 дві розписки від 01.08.2020, згідно якої отримав від останнього 13 000 доларів США та 10 000 доларів США та обіцяв ОСОБА_11 в подальшому надати договори інвестування та перший прибуток від інвестування в діяльність фінансової компанії. В подальшому ОСОБА_10 та Особа 1 перестали відповідати на телефонні дзвінки, договори інвестування не уклали, взятих на себе зобов'язань в частині надання прибутку від інвестування грошових коштів не виконали, грошові кошти ОСОБА_11 не повернули, та розпорядилися грошовими коштами на власний розсуд, чим спричинили потерпілому матеріальну шкоду в розмірі 23 000 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 01.08.2020 становить 632 500 гривень.
Матеріали відносно невстановленої особи виділено в окреме провадження за №12024162490001387 від 05.09.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190 КК України (в редакції, що діяла на момент вчинення кримінального правопорушення).
На даний час слідством отримані докази причетності до скоєння даного кримінального правопорушення ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Будучи допитаним в якості потерпілого, ОСОБА_11 вказав, що ОСОБА_6 , шляхом зловживання його довірою, отримав від нього грошові кошті у розмірі у розмірі 10000 і 13000 доларів США, про що власноруч написав дві розписки про отримання грошей, при цьому ОСОБА_6 , вводячи потерпілого в оману, надав ОСОБА_11 правоустановчі документи на належну йому 4-кімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_2 , при цьому зазначив, що він зробить запорукою угоди з ОСОБА_11 .
Однак, в порушення домовленості з ОСОБА_11 , ОСОБА_6 для уникнення накладення арешту на дану квартиру з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, переоформив (подарував) квартиру на матір - ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Договір дарування був складений та посвідчений 05.07.2022 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_13 .
З метою ідентифікації написання вказаних розписок саме ОСОБА_14 у кримінальному провадженні призначено проведення почеркознавчої експертизи, для проведення якої на дослідження необхідно надати порівняльний матеріал у вигляді вільних та експериментальних зразків підписів і почерку ОСОБА_6 .
Після скоєння кримінального правопорушення відносно ОСОБА_11 , з метою уникнення кримінальної відповідальності, ОСОБА_6 виїхав за межі України.
Зважаючи на те, що місцезнаходження ОСОБА_6 слідством не встановлено, що унеможливлює відібрання від нього, згідно чинного кримінального процесуального законодавства, експериментальних зразків почерку і підписів, значною мірою ускладнює проведення експертизи.
В зв'язку із чим, органом досудового розслідування санкціоновано та проведено обшук за місцем реєстрації ОСОБА_6 , а саме за адресою: АДРЕСА_1 , в якій фактично мешкає його матір ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
За результатами проведеного обшуку, у кімнаті, яка належала ОСОБА_6 за часу його проживання у вищевказаній квартирі, було виявлено та вилучено трудову книжку на ім'я ОСОБА_6 серії НОМЕР_1 , що містить зразки підпису та почерку останнього, яку упаковано до сейф-пакету RIC 2010080.
В подальшому, вилучений в ході обшуку документ на підставі ст. 98 КПК України визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні.
Виходячи із зазначених у клопотанні фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення, наданих матеріалів, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя обґрунтовано прийшов до висновку, що арешт майна необхідний з метою збереження речових доказів, які мають значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному проваджені, а також швидкого, повного та неупередженого розслідування.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя обґрунтовано прийшов до висновку про необхідність накладення арешту на майно для забезпечення збереження речових доказів.
Отже вжиття заходу забезпечення кримінального провадження, шляхом накладання арешту на майно, є необхідним запобіжним заходом, передбаченим зазначеними нормами закону, оскільки у випадку приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення та відчуження майна можуть настати негативні наслідки для здійснення завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КК України.
На думку апеляційного суду, з урахуванням конкретних обставин справи, слідчий суддя дійшов до обґрунтованого висновку про те, що для розслідування цього кримінального провадження на даній стадії досудового слідства, вжиття заходів забезпечення кримінального провадження саме в такому виді відповідатиме положенням кримінального процесуального закону.
Апеляційний суд вважає, що на даному етапі існують реальні підстави, для накладення арешту на зазначене майно, які виправдовують таке втручання у право власності та є співрозмірним із завданнями кримінального провадження.
Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що на підставі долучених до клопотання матеріалів, прийшов до висновку, що вилучене під час обшуку майно, може відповідати критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України, оскільки є сукупність підстав та розумних підозр вважати, що тимчасово вилучене майно може містити сліди злочину, а також інші відомості, які в подальшому можуть мати доказове значення для досудового розслідування.
Майно зазначене в ухвалі вилучене під час обшуку може зберігати на собі сліди вчинення кримінального правопорушення, може бути використане як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, що свідчить про те, що воно є речовим доказом по справі та у подальшому може бути призначено проведення почеркознавчої експертизи, для проведення якої на дослідження необхідно надати порівняльний матеріал у вигляді вільних та експериментальних зразків підписів і почерку ОСОБА_6 .
Крім того, існує велика імовірність приховування, пошкодження, псування вказаного речового доказу з боку підозрюваного у розпорядженні якого воно буде перебувати у разі відмови у задоволенні клопотання.
Слідчий суддя прийшов до обґрунтованого висновку, що арешт наразі є виправданим, тому що при можливому призначенні покарання у разі винесення обвинувального вироку транспортний засіб може бути конфіскований. Будь яких даних, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, колегія суддів суд не вбачає та стороною захисту надано не було.
Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення слідчого судді постановлене у відповідності до положень кримінального процесуального закону, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала - без змін.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, апеляційний суд не вбачає.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (ст. 174 КПК України).
Керуючись статтями 170-173, 309, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Пересипського районного суду м. Одеси від 08.09.2025 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №12024162490001387, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05.09.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4