Номер провадження: 11-кп/813/2334/25
Справа № 522/8771/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
30.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
захисника - адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 12.08.2025 року про продовження відносно ОСОБА_7 строку тримання під вартою у кримінальному провадженні, № 42024163030000028 від 22.03.2024 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України, -
установив
Зміст оскарженого судового рішення
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12.08.2025 року відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України, було задоволено клопотання прокурора та продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, терміном на 60 днів до 10.10.2025 року з визначенням розміру застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242240 гривень.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій вважає оскаржувану ухвалу необґрунтованою, просить її скасувати та за результатами її розгляду просить постановити нову ухвалу, якою змінити ОСОБА_7 запобіжний захід на домашній арешт.
Захисник доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що ризики, на які посилається прокурор у клопотанні недоведені; оскаржувана ухвала не містить в собі обґрунтувань щодо неможливості застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
Крім того зазначає, що: ОСОБА_7 інвалід 3 групи, з 2017 року хворіє на ВІЛ, в 2018 хворів на туберкульоз. Згідно даних УЗД органів черевної порожнини: УЗ-ознаки об'ємних утворень печінки в V,VI,VII сегментах, жирового гепатозу І ст., дифузних змін підшлункової залози. ОСОБА_7 не працює, є інвалідом 3 групи, має низку невиліковних хвороб, проживає та доглядає хвору матір-пенсіонера.
Позиції учасників апеляційного провадження
В судовому засіданні апеляційного суду захисник підозрюваного підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Водночас прокурор направив заяву, в якій просив розглядати апеляційну скаргу за його відсутності, проти її задоволення заперечував.
Розгляд провадження проведено за відсутності обвинуваченого ОСОБА_7 , оскільки клопотання про забезпечення його участі захисником не заявлялось. Обвинувачений також не подавав клопотання про забезпечення його участі в суді апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Згідно з положеннями ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
На підставі аналізу матеріалів судового провадження вбачається, що на розгляді Приморського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч.1 ст. 366 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Переглядаючи оскаржену ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги захисника, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним із існуючими ризиками станом на час судового розгляду, відповідає особам обвинувачених і зможе забезпечити, на відміну від інших, більш м'яких запобіжних заходів, належне виконання ними процесуальних обов'язків.
Так, приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому (-им) запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Тобто, апеляційний суд, по суті, позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки, окрім як дослідивши клопотання про продовження строку тримання під вартою (у разі його наявності), ухвалу суду щодо продовження запобіжного заходу, а також, в деяких випадках, копію обвинувального акту та журналу судових засідань, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких доказів, що можуть бути підставою для продовження або застосування запобіжного заходу у судовому засіданні.
Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо відсутності існування ризиків, можливості застосування більш м'якого запобіжного заходу до ОСОБА_7 , апеляційний суд зазначає наступне.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється (ч.1 ст.177 КПК України).
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може здійснити вищевказані дії (ч.2 ст.177 КПК України).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи обвинуваченого (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки обвинуваченого під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), поведінки обвинуваченого під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки існування ризиків за ч.1 ст.177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність ризиків, які виправдовує тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою.
Так, при розгляді клопотання прокурора, суд врахував обставини справи та дані про особу ОСОБА_7 , а також те, що судовий розгляд у даному кримінальному провадженні ще триває, що свідчить про існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які були доведені прокурором, тому суд 1-ої інстанції дійшов висновку, що обставини, на які посилається прокурор у клопотанні, дають достатні підстави вважати, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів на даний час не може забезпечити належну поведінку ОСОБА_7 та запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, а тому вважав за необхідне продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк, що не перевищує 60 днів.
Суд 1-ої інстанції обґрунтовано врахував наступні обставини у сукупності, а саме: тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим у злочинах, у вчиненні яких він обвинувачується, серед яких є, злочин проти власності, вчинений за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, в особливо великих розмірах, тобто особливо тяжкий злочин, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна; вік та стан здоров'я обвинуваченого, що він згідно обвинувального акту зареєстрований та проживав в м. Києві, але не має постійного місця проживання в м. Одесі, раніше не судимий, що може свідчити про те, що він може переховуватись від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності, незаконно впливати на свідків.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Окрім того, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, - впливу на свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК України.
З урахуванням процедури, яка передбачена КПК України щодо отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, апеляційний суд вважає, ризик впливу на вказаних осіб, з метою уникнення від кримінальної відповідальності, існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від зазначених осіб та дослідження їх судом. Перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на свідків схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Крім того, суд врахував, що суспільна небезпека кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 , зумовлена, зокрема, тим, що згідно з приміткою до ст. 45 КК України, кримінальне правопорушення, передбачене ст. 191 КК України відноситься до корупційних. Такі правопорушення мають значний суспільний резонанс, оскільки корупцію визнано однією з найсерйозніших глобальних загроз державній безпеці, суспільному розвитку, а також вона сприяє підриву демократичних інститутів і цінностей.
Таким чином, твердження захисника, що ризики у кримінальному провадженні є недоведеними, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки не знайшли свого підтвердження під час перегляду ухвали суду.
Що стосується доводів захисника про те, що суд формально підійшов до розгляду клопотання прокурора із посиланням на те, що суд вирішив продовжити застосування запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, при цьому встановивши останній день строку - 10.10.2025 року, в той час коли останнім днем є 11.10.2025 року,апеляційний суд приходить до таких висновків.
Згідно ч.1 ст. 197 КПК строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.
Оскільки суд 1-ої інстанції визначив, що ухвала про продовження запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою підлягає негайному виконанню після її оголошення, а останнім днем строку її дії є 10.10.2025 року включно, тобто в межах 60 днів, передбачених ч.1 ст. 197 КПК, це не може бути визнано порушенням вимог закону та свідчити про формальний підхід суду, оскільки рішення прийнято із дотриманням прав обвинуваченого.
Що стосується доводів захисника з приводу неврахування судом того, що матеріальна шкода повністю відшкодована, апеляційний суд вважає, що ці дані враховуються при розгляді провадження по суті, а не при розгляді клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Згідно з приписами п. 3) ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину встановлюється у розмірі від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Водночас, апеляційний суд враховує, що суд 1-ої інстанції визначив розмір застави, як альтернативний запобіжний захід у нижній межі, передбаченій п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, при цьому, протягом судового розгляду розмір застави був суттєво знижений, отже не може бути визнаний непомірним.
Отже, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованих останньому кримінальних правопорушень, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу, не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Колегія суддів враховує посилання захисника на те, що обвинувачений ОСОБА_7 має міцні соціальні зв'язки, не працює, є інвалідом 3 групи, має низку невиліковних хвороб, проживає та доглядає хвору матір-пенсіонера, в той же час зауважує, що зазначені обставини не спростовують викладені в ухвалі висновки суду першої інстанції та не дають достатніх підстав вважати, що вони можуть мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків, більш того вони не стали стримуючими факторами імовірної протиправної поведінки.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
З огляду викладене, апеляційний суд вважає, що, враховуючи обставини вчинених ОСОБА_7 кримінальних правопорушень в яких він обвинувачується, зокрема, обраний розмір застави зможе стримувати можливу протиправну поведінку обвинуваченого, буде достатньою мірою гарантувати виконання ними покладених обов'язків, зможе забезпечити належну процесуальну поведінку та запобігти заявленим у клопотанні прокурора ризикам.
Також, під час апеляційного розгляду захисник ОСОБА_6 заявив про погіршення стану здоров'я підозрюваного ОСОБА_7 під час перебування під вартою в умовах слідчого ізолятору.
Відповідно до Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, медичне обслуговування (амбулаторне, стаціонарне лікування, реабілітація), контроль та аналіз стану здоров'я засуджених організовуються і проводяться медичними працівниками відповідно до законодавства про охорону здоров'я, системи стандартів у сфері охорони здоров'я, клінічних протоколів в порядку, передбаченому законодавством.
У закладах охорони здоров'я ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» надаються медична допомога при невідкладних станах, первинна медична допомога, вторинна (спеціалізована) та паліативна допомога, медична реабілітація, здійснюється санітарно-епідеміологічний нагляд, проводяться санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи, у тому числі із впровадження превентивної медицини, організовується цілодобове чергування медичних працівників, забезпечення засуджених лікарськими засобами, медичними виробами, технічними та іншими засобами реабілітації, проводиться реабілітація та лікування після захворювань і травм.
З огляду на викладене, сторона захисту має право звернутись до адміністрації установи виконання покарань з приводу надання медичної допомоги підозрюваному ОСОБА_7 , за наслідками якої буде вирішено питання щодо проведення медичного обстеження підозрюваного та, у разі необхідності забезпечення надання йому належної медичної допомоги, у тому числі стаціонарного лікування, за наявності для цього підстав.
При цьому, суд 1-ої інстанції слушно зауважив, що із наданих захисником документів вбачається, що усі запити та звернення обвинуваченого ОСОБА_7 , які стосуються його стану здоров'я задовольняються та йому створюються умови для звернення, консультації лікарями та проходження лікування.
Також суд обґрунтовано звернув увагу, що стан здоров'я обвинуваченого беззаперечно має істотне значення при вирішенні питання про вид запобіжного заходу, однак стороною захисту не надано медичних застережень щодо тримання обвинуваченого під вартою та в даному випадку зазначені обставини не дають підстав для зміни запобіжного заходу ОСОБА_7 на більш м'який, оскільки ризики негативної поведінки обвинуваченого та небезпека наслідків такої поведінки, яка загрожує належній реалізації мети та досягнення завдань кримінального провадження, мають більш вагоме значення з точки зору публічного інтересу в контексті обставин, що обумовлюють необхідність застосування такого запобіжного заходу (перебуваючи на волі може переховатися від суду та здійснити вплив на свідків).
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання, щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд
постановив
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 12.08.2025 року про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.191, ч.1 ст.366 КК України у кримінальному провадженні № 42024163030000028 від 22.03.2024 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4