20 листопада 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні, матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12021152050000234, за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22 липня 2025 року відносно
ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Миколаєві, зареєстрований та мешкає в АДРЕСА_1 , такого, що не має судимості,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
Учасники судового провадження:
прокурор - ОСОБА_7 ,
обвинувачений - ОСОБА_5 ,
захисник - ОСОБА_8 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.
Вироком Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22 липня 2025 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України та йому призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Ухвалено, строк покарання рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Ухвалено, стягнути з ОСОБА_5 на користь держави витрати на проведення судової експертизи в сумі 1 961,40 грн.
Вирішено питання стосовно речових доказів у кримінальному провадженні.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Захисник ОСОБА_6 просить вирок суду в частині призначення ОСОБА_5 покарання змінити, призначити за ч. 2 ст. 187 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, покарання у виді 5 років позбавлення волі, без конфіскації майна, та, на підставі ст. 75 КК України, звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 , не оспорюючи висновки суду щодо кваліфікації дій та доведеності вини ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, вважає, що вирок суду відносно останнього підлягає зміні в частині призначеного йому покарання, виходячи з наступного.
Вказує, що суд, дослідивши дані про особу ОСОБА_5 не надав їм належної оцінки, у зв'язку із чим призначив обвинуваченому покарання у вигляді 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна, що є занадто суворим.
Зазначає, що ОСОБА_5 раніше не судимий, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, характеризується позитивно за місцем проживання, має посередню характеристику від дільничного інспектора, частково відшкодував потерпілому моральну шкоду, свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся, завдану матеріальну шкоду частково відшкодував, обставини, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_5 відсутні.
Відзначає, що судом залишено поза увагою такі характеризуючи дані про особу обвинуваченого, що були надані в судовому засіданні, але не враховані судом при призначенні покарання, такі як наявність постійного місця роботи у обвинуваченого, те що він є єдиним годувальником матері-пенсіонерки, яка має онкологічне захворювання, і в силу свого похилого віку (76 років) не зможе без сторонньої допомоги сина проходити періодичні хіміотерапії в онкодиспансері як фізично, так і фінансово, відсутність матеріальних претензій від потерпілого, а також визнання своєї провини та щире каяття. Також судом не взято до уваги того факту, що ОСОБА_5 не був безпосереднім ініціатором та організатором злочину. Відшкодування шкоди потерпілому саме в тій сумі, яку попросив потерпілий, свідчить про його щире каяття у вчиненому.
На думку захисту, наявність вказаних обставин, які пом'якшують покарання, що враховані судом та не враховані, в своїй сукупності дають підстави на призначення покарання із застосуванням норм ст. 69 КК України.
Обставини, встановлені судом першої інстанції.
31.03.2021 р., точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_5 , перебуваючи на території домоволодіння, розташованого у АДРЕСА_2 , вступив в злочинну змову з особою, кримінальне провадження щодо якої виділене в окреме, на вчинення розбійного нападу на мешканця вказаного будинку - ОСОБА_9 з метою заволодіння належним останньому майном.
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_5 та особа, кримінальне провадження щодо якої виділене в окреме провадження, дочекались, коли ОСОБА_9 повернувся додому приблизно о 14.00 год., та здійснили напад на останнього, завдавши удвох множинні удари руками по голові та обличчю ОСОБА_9 , а також особа, кримінальне провадження щодо якої виділене в окреме, підняв з землі дерев'яну палицю та наніс нею удар по руці ОСОБА_9 .
В результаті спільних злочинних дій ОСОБА_5 та особи, кримінальне провадження щодо якої виділене в окреме провадження, потерпілому спричинено тілесні ушкодження у вигляді перелому 5-ї п'ясної кістки правої кисті без зміщення уламків, які, за ступенем тяжкості відносяться до категорії середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я, струсу головного мозку, що відноситься до категорії легких, що призвели до короткочасного розладу здоров'я, та синців обох очей, саден правої брови, які відносяться до категорії легких.
Подолавши таким чином супротив потерпілого, ОСОБА_5 та особа, кримінальне провадження щодо якої виділене в окреме провадження, переслідуючи корисливий мотив, обшукали кишені одягу, який знаходився на ОСОБА_9 , та відкрито заволоділи майном, належним останньому, а саме, з кишень джинсів потерпілого заволоділи грошовими коштами загальною сумою 90 грн. та, з внутрішньої кишені куртки, заволоділи мобільним телефоном марки НТС, білого кольору, вартістю 346,67 грн., спричинивши останньому матеріальний збиток на загальну суму 346,67 грн.
Дії ОСОБА_5 судом кваліфіковано за ч. 2 ст. 187 КК України, як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчинений за попередньою змовою групою осіб.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника та обвинуваченого на підтримку апеляційної скарги, думку прокурора, який вважав вирок законним та обґрунтованим, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд доходить наступного.
Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновок суду, щодо доведеності вини ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, за обставин, наведених у вироку, підтверджені зібраними у справі доказами, яким суд першої інстанції дав правильну юридичну оцінку і обґрунтовано дійшов до висновку про його винуватість у вчинені вказаного кримінального правопорушення.
Всі обставини справи були детально розглянуті та досліджені судом першої інстанції, що підтверджується наведеними та належно оціненими у вироку доказами про вчинення злочину обвинуваченим.
Кваліфікація судом першої інстанції дій обвинуваченого ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 187 КК України є правильною і апелянтом не оспорюється. А тому, відповідно до вимог ст. 404 КПК України, вирок в цій частині апеляційним судом не переглядається.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника щодо невідповідності призначеного покарання особі обвинуваченого внаслідок суворості, апеляційний суд вважає їх частково обґрунтованими з огляду на наступне.
Призначаючи ОСОБА_5 покарання у виді 7 років позбавлення з конфіскацією майна, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, відомості про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, характеристики з місця проживання та роботи, часткове відшкодування завданої шкоди, а також розписку потерпілого ОСОБА_9 про відшкодування обвинуваченим потерпілому моральної шкоди в розмірі 1000 грн. Обставиною, яка пом'якшує покарання, судом визнано щире каяття в тій частині, в якій обвинувачений визнав свою вину. Обставин, які обтяжують покарання судом не встановлено. Саме таке покарання суд першої інстанції вважав необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, встановлених у санкції статті, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
В Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» зверталась увага судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Висновки з усіх питань, пов'язаних із призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.
Відповідно до висновку щодо застосування норми права, викладеного у поставі Верховного Суду від 30.10.2018 р. у справі № 559/1037/16-к, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Дослідженими в судовому засіданні суду апеляційної інстанції доказами, встановлено, що ОСОБА_5 характеризується позитивно за місцем проживання та роботи, має посередню характеристику від дільничного інспектора, має постійне місце роботи, раніше не судимий, є єдиним годувальником матері-пенсіонерки, яка має онкологічне захворювання, матеріальні претензії від потерпілого відсутні,потерпілому відшкодував шкоду саме в тій сумі, яку попросив потерпілий, вину визнає та щиро кається.
У відповідності зі ст. ст. 50, 65 КК України, особі, що скоїла злочин, покарання повинне бути призначене необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів. Покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засуджених, а також попередження здійснення нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами.
Діючим законодавством передбачено можливість призначення покарання нижчого від найнижчої межі, передбаченої санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК України, з урахуванням правил, визначених в ст. 69 КК України.
Згідно вимогам ч. 1 ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Враховуючи всі обставини, які були встановлені безпосередньо під час апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що призначене судом першої інстанції реальне покарання обвинуваченому ОСОБА_5 не відповідає як принципу співмірності конкретного злочинного діяння з обраним покаранням, так й не узгоджується з принципами гуманізму і справедливості, виходячи з фактичних обставин вчиненого обвинуваченим злочину.
З огляду на вищезазначене, апеляційний суд вважає, що покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років без конфіскації майна, буде достатнім та справедливим для виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Разом з тим, є неспроможними доводи захисника про можливість звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням із застосуванням положень ст. 75 КК України.
Згідно з положенням ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», рішення суду про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням має бути мотивованим, при цьому необхідно враховувати не тільки дані про особу обвинуваченого і обставини, які пом'якшують покарання і свідчать про можливість його виправлення без відбування покарання, але й ступінь тяжкості вчиненого злочину, виходячи із особливостей і обставин його вчинення.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться в абзаці 1 пункту 3 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочину (статті 12 КК України), а також із особливостей конкретного кримінального правопорушення й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного із співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Враховуючи наведене, застосування закріплених у ст. 75 КК України правил допустиме за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.
Приймаючи рішення про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції дотримався зазначених вимог закону, з чим погоджується і апеляційний суд.
Інших обставин, пом'якшуючих покарання або позитивно характеризуючих особу обвинуваченого, які б не були предметом розгляду та аналізу суду першої та апеляційної інстанцій, апеляційна скарга не містить.
У зв'язку з викладеним, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції, має істотні порушення кримінального процесуального закону, які дають підстави для зміни вироку стосовно ОСОБА_5 в частині призначеного покарання.
З огляду на викладене вирок суду підлягає зміні в частині призначеного покарання, а апеляційна скарга захисника - частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд -
апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.
вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22 липня 2025 року відносно ОСОБА_5 , змінити в частині призначеного покарання.
Пом'якшити ОСОБА_5 покарання за ч. 2 ст. 187 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України до 5 років позбавлення волі, без конфіскації майна.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3