Справа № 946/7409/24
Провадження № 2/946/1493/25
10 листопада 2025 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області
в складі: головуючого судді - Присакар О.Я.,
за участю: секретаря судового засідання - Воронової В.Є.,
представника відповідача - ОСОБА_1 ,
представника третьої особи - Корецької Л.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Ізмаїла в загальному порядку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_3 , про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
13 вересня 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 160 000,00 грн., моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн.
Свої вимоги мотивує тим, що 25 травня 2023 року в м. Ізмаїлі Одеської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю водіїв ОСОБА_3 , який керував автомобілем «Volvo», реєстраційний номер НОМЕР_1 та водія ОСОБА_2 , який керував мотоциклом BMW, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 квітня 2024 року по справі №946/2326/24 було визнано винним ОСОБА_3 за ч.1 ст. 286 КК України та закрито кримінальне провадження. Внаслідок ДТП ОСОБА_2 завдано шкоду здоров'ю та майну. Цивільна відповідальність водія ОСОБА_3 застрахована в СК «Країна», поліс №26-25/АР/3329548, строк дії договору з 02 серпня 2022 року до 01 серпня 2023 року. За зверненням ОСОБА_3 заведено страхову справу №71158. 03 травня 2024 року ОСОБА_2 було подано заяву до страхової компанії «Країна» на страхове відшкодування завданої майнової та моральної шкоди. 14 червня 2024 року експертом від страхової компанії ОСОБА_4 було оглянуто транспортний засіб мотоцикл BMW, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Після огляду представником СК «Країна» був наданий бланк заяви встановленого зразка на виплату відшкодування та анкета, які були заповнені позивачем та відправлені на електронну пошту страхової компанії. 02 серпня 2024 року позивачу було повідомлено про відмову у виплаті у зв'язку з пропуском строку подання заяви про виплату страхового відшкодування. Вважає, що строк ним не пропущений, оскільки він заявив про страхове відшкодування ще до спливу однорічного терміну, а саме 03 травня 2024 року та лише 10 липня 2024 року представник СК «Країна» вказала, що заява має бути подана встановленого зразка. Крім цього просить стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 100 000 гривень, обґрунтовуючи вказану суму поведінкою страховика, присутність фізичних страждань, психологічно-травмуючий фактор.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, наполягав на задоволенні позовних вимог.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, та вказав, що позивач пропустив строк для звернення з заявою. Транспортний засіб було відновлено ремонтом тому визначити вартість майна неможливо, заяву від ОСОБА_2 від 03 травня 2024 року страхова компанія не отримувала. Згідно письмових пояснень, які надійшли до суду 11 жовтня 2024 року за вх. № 5844/24 від 10.05.2024 року АТ «СК «Країна» отримало повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду потерпілої особи від позивача, яке датовано 09.05.2024 року, щодо пошкодження транспортного засобу мотоцикла «BMW R1200GS», реєстраційний номер НОМЕР_3 , з документами, що зазначені в додатках до нього. 15.06.2024 року, в присутності позивача, з метою визначення розміру шкоди, представником АТ «СК «Країна» було оглянуто пошкоджений транспортний засіб «BMW R1200GS», реєстраційний номер НОМЕР_3 , про що складено акт огляду транспортного засобу від 15.06.2024 року, за яким встановлено що на момент огляду видимих пошкоджень не виявлено. 20.06.2024 року АТ «СК «Країна» отримала листа від суб'єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5 про неможливість проведення оцінки збитку в зв'язку з повним відновленням пошкодженого ТЗ. Відповідно до п. 22.1 ст.22 Закону страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Відповідно з п. 31.1. ст. 31 Закону, розмір шкоди, пов'язаної з пошкодженням чи фізичним знищенням дороги, дорожніх споруд та інших матеріальних цінностей, визначається на підставі звіту, акта чи висновку про оцінку, виконаного оцінювачем або експертом відповідно до законодавства. Отже, виключно після отримання Страховиком заяви про страхове відшкодування у нього виникає обов'язок щодо прийняття рішення по страховій справі. Повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду є іншим документом за своєю природою у зв'язку із отримання якого у страховика не виникає обов'язку щодо здійснення виплати страхового відшкодування. Лише 11.07.2024 року за вх. № 8410/24 АТ «СК «Країна» отримало заяву на виплату страхового відшкодування від позивача (копія даної заяви додається). Згідно пункту 37.1.4. статті 37 Закону, підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Дата дорожньо-транспортної пригоди - 25.05.2023 року, тобто, граничним строком для подання Позивачем заяви про страхове відшкодування до АТ «СК «Країна» - 25.05.2024 року; натомість заява про страхове відшкодування подана позивачем до відповідача, поза межами встановленого строку - 11.07.2024 року. АТ «СК «Країна» листом за вих. № 3828/24 від 25.07.2024 року було повідомлено позивача про відмову у виплаті страхового відшкодування на підставі п. 37.1.4 ст. 37 Закону, за фактом ДТП, яка сталася 25.05.2023 року, за участю транспортного засобу, що належить позивачу.
Представник третьої особи Ільєва А.Г. в судовому засіданні підтримала позовні вимоги ОСОБА_2 . Вказала, що транспортний засіб був обстежений 15 липня 2024 року експертом, після спливу річного строку, однак, до спливу річного строку- 03 травня 2024 року ОСОБА_2 подав заяву до страхової компанії у довільній формі. Після вже подав нову заяву у формі, яку вимагала страхова компанія.
Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 вересня 2024 року було відкрите провадження по справі.
Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 березня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та справа призначена до судового розгляду.
Вислухавши думку представника відповідача та представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України - здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України - кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За загальним правилом (ч.1 ст.13 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ст.129 Конституції України, ст.ст.12,81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В судовому засіданні встановлено, що 25.05.2023 року о 13:00 год., в м. Ізмаїлі, Одеської області мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «VOLVO V40», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 , та транспортного засобу «BMW R1200GS», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням Позивача.
Внаслідок означеної дорожньо-транспортної пригоди тілесні ушкодження середньої тяжкості отримав водій мотоцикла «BMW R1200GS», реєстраційний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_2 , а згадані транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.
Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 квітня 2024 року по справі №946/2326/24 було визнано винним ОСОБА_3 за ч.1 ст. 286 КК України та закрито кримінальне провадження в зв'язку із примиренням з потерпілим на підставі ст. 46 КК України.
Цивільна відповідальність водія ОСОБА_3 застрахована в АТ «СК «Країна», поліс №26-25/АР/3329548, строк дії договору з 02 серпня 2022 року до 01 серпня 2023 року, страхова сума на одного потерпілого за шкоду заподіяну життю і здоров'ю - 320000 грн., за шкоду заподіяну майну - 160000 грн., розмір франшизи - 3200 грн.
ОСОБА_3 до АТ «СК «Країна» подав повідомлення про дорожньо - транспортну пригоду, вх. № 5729/23 від 29.05.2023 р., страхова справа № 71158.
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За змістом статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором та/або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до статті 33 Закону Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 01.07.2004 року № 1961-IV (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) страхувальник, у разі настання ДТП, невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово має надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про ДТП встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально. Тобто страхувальник має вчинити дії для повідомлення страховика про настання ДТП.
У свою чергу, страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування. Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про ДТП страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов'язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків (стаття 34 Закону N 1961-IV). Тобто страховик після повідомлення страхувальником про ДТП має здійснити всі дії для встановлення та виплати страхового відшкодування.
У страховика (МТСБУ) обов'язок здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату) не виникає у разі навмисних дій страхувальника, спрямованих на настання страхового випадку (підпункт 37.1.1 пункту 37.1 статті 37 Закону N 1961-IV), або у разі вчинення ним умисного кримінального правопорушення, що призвело до страхового випадку (підпункт 37.1.2 пункту 37.1 статті 37 Закону N 1961-IV).
Крім того, у страховика (МТСБУ) обов'язок здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату) не виникає і тоді, коли має місце неналежна поведінка й з боку потерпілого, а саме: невиконання обов'язків, визначених Законом N 1961-IV, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди (підпункт 37.1.3 пункту 37.1 статті 37 Закону N 1961-IV); неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту ДТП, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років з моменту ДТП, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону N 1961-IV).
Отже, закон з огляду на принцип добросовісності визначає, що якщо потерпілий недобросовісно реалізовує право на отримання відшкодування завданої йому під час експлуатації наземного транспортного засобу шкоди, не виконує покладені на нього Законом N 1961-IV обов'язки, він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки.
Аналізуючи зазначені норми законодавства, слід дійти висновку, що законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов'язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин і не дотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема в праві на відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці особи взагалі, та звільняє страховика від обов'язку відшкодування шкоди при недобросовісній поведінці винної особи та потерпілого.
Разом з тим у порушення принципу пропорційності законом не встановлено механізму захисту права осіб (поновлення права), які добросовісно виконують покладені на них обов'язки, якщо шкода не відшкодована не з їхньої вини. Тому тлумачення права щодо відшкодування шкоди за наслідками страхового випадку за Законом N 1961-IV, має здійснюватися з огляду на добросовісне виконання зобов'язань та поведінки всіх учасників (добросовісна чи недобросовісна поведінка/дії) та пропорційність інтересів усіх учасників цих правовідносин.
Загальний порядок відшкодування шкоди, завданої особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів
Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню.
Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування" (далі - Закон N 85/96-ВР)).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Питання страхування відповідальності власників транспортних засобів регулюється не тільки національним законодавством, а й міжнародними нормами, і Україна як держава, яка прагне вступу в Європейський союз, в Угоді про асоціацію України з ЄС зобов'язалась здійснити заходи до підвищення гарантій забезпечення прав потерпілих від ДТП відповідно до Директиви 2009/103/ЄС щодо страхування цивільної відповідальності по відношенню до використання автотранспортних засобів та забезпечення виконання зобов'язань щодо страхування такої відповідальності.
Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Саме на забезпечення таких зобов'язань було ухвалено Закон N 1961-IV.
Законом N 1961-IV визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.
Згідно з статтею 3 Закону N 1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 5 вказаного Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону N 1961 IV).
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відтак суд послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом N 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону N 1961 IV) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі N 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі N 147/66/17).
Водночас в Законі наголошено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто Закон як спрямований насамперед на захист прав осіб потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоду не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 Закону N 1961-IV).
Тобто положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована її відповідальність, а тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.
При цьому, слід мати на увазі, що відповідно до положень статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо застосування законодавства про обов'язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Зокрема, у постанові від 05 червня 2018 року (справа N 910/7449/17, провадження N 12-104гс18), розглядаючи справу за позовом ПрАТ "СК "АХА Страхування" до ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення страхового відшкодування, виплаченого за договором добровільного страхування, Велика Палата Верховного Суду відступила від правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 15 квітня 2015 року в справі N 3-49гс15 щодо непоширення річного строку на вимогу страхової компанії потерпілого, яка виплатила останньому відшкодування за договором добровільного страхування, до страхової компанії винної особи та зазначила, що закріплене в підпункті 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону N 1961-IV право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою, тобто підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданої шкоди на підставі договору добровільного майнового страхування.
Зазначений висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду за фактичних обставин, коли страховик потерпілої особи на підставі договору про добровільне страхування майна відшкодував їй завдану за наслідками ДТП шкоду та звернувся зі зворотною вимогою до страховика винної особи за договором обов'язкового страхування цивільної відповідності. При цьому, ДТП відбулось у вересні 2015 року, 15 жовтня 2015 року страхувальник за договором добровільного страхування сплатив страхове відшкодування, однак з заявою про відшкодування страхової суми до страхувальника винної особи звернувся з пропуском річного строку 25 жовтня 2016 року, що є відмінними від справи, яка розглядається, а тому підстав для відходу від такої правової позиції Верховного Суду також немає.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі N 465/4621/16-к (провадження N 13-24кс19) зазначено, що "у системному зв'язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 цього Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права".
При цьому Велика Палата Верховного Суду вказала, що правова позиція, сформульована в постанові від 04 липня 2018 року у справі N 755/18006/15-ц (провадження N 14-176цс18), стосувалася питання про наявність можливості у страховика, який виплатив страхове відшкодування на підставі договору добровільного страхування, самостійно обирати, до кого саме звертатися з вимогою про стягнення суми виплаченого страховиком відшкодування: до винної особи чи в межах ліміту відповідальності страховика, у якого винна особа застрахувала цивільно-правову відповідальність, - до страховика у цій справі. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
У постанові від 11 грудня 2019 року (справа N 465/4287/15, провадження N 14-406цс19), розглядаючи справу за позовом фізичної особи до ПрАТ "УПСК" про стягнення страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди, Велика Палата Верховного Суду визначила, що "зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону N 1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає", а "тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування".
Постановою від 03 жовтня 2018 року (справа N 760/15471/15-ц, провадження N 14-316цс18), розглядаючи справу за позовом ПрАТ "СК "Грандвіс" до фізичних осіб та ПрАТ "Просто-Страхування" про стягнення страхового відшкодування, заявленим з підстав виплати страхового відшкодування за договором добровільного страхування майна, Велика Палата Верховного Суду вказала, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом N 1961-IV у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної шкоди) та моральної шкоди іншій особі.
За загальним принципом, відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Разом з тим, як уже зазначалось, винна особа - володілець транспортного засобу має право застрахувати свою відповідальність, передавши обов'язок відшкодування шкоди, спричиненої за участю його транспортного засобу, страховій компанії (страховику).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 988 ЦК України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим замість завдавача шкоди в передбаченому Законом порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням.
У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону).
Одночасно за положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Суд звертає увагу на те, що як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди так і кореспондуючий обов'язок страховика (страхової компанії) здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку - ДТП.
При цьому зазначений закон встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується.
Слід також зазначити, що відповідно до статті 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Відтак зазначена норма визначає, що саме законом встановлюється випадки, коли право особи припиняється внаслідок його нездійснення.
Відповідно до цього Закону та статті 13 ЦК України сторони повинні діяти добросовісно, не порушуючи права інших осіб - учасників цих правовідносин.
За змістом зазначених норм права встановлюється, як добросовісність поведінки особи, чиї права порушено, так і передбачається, що припинення права може бути лише у випадках, передбачених законом.
Зміст суб'єктивного цивільного права становлять такі юридичні правомочності, як реалізація особою права на дії; можливість вимагати певної поведінки від інших; можливість захисту порушеного права в юрисдикційному порядку (зокрема, у досудовому та судовому порядку).
Під здійсненням цивільного права слід розуміти реалізацію тих можливостей, які становлять зміст суб'єктивного цивільного права. Здійснення цивільного права відбувається шляхом вчинення фактичних та юридичних дій, що свідчить по свободу поведінки учасників цивільних правовідносин при реалізації своїх прав та обов'язків на власний розсуд.
Цивільне законодавство встановлює правило, згідно з яким нездійснення особою своїх майнових прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом (частина друга статті 12 ЦК України). При цьому, ЦПК України містить норми, коли нездійснення цивільного права є підставою для припинення цивільного права, настання інших негативних правових наслідків для носія такого права. Наприклад, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає припинення поруки у зв'язку з пропуском 6 місяців строку звернення кредитора до поручителя, а також, що з припиненням поруки припиняється й право на отримання сум простроченої заборгованості від поручителя.
Поняття відмови від права не є тотожним поняттю нездійснення права (наприклад, відмова від прав, набутих за довіреністю, повинна відбуватись із повідомленням довірителя (стаття 250 ЦК України), відмова від права власності здійснюється шляхом заяви про це чи вчиненням інших дій, які свідчать про відмову від цього права (стаття 347 ЦК України)). Відмова від належного особі права припиняє таке право.
Також припинення цивільного права та/або припинення права на захист порушеного права та/або припинення права на отримання відшкодування від певної особи не є ідентичними. Припинення цивільного права має під собою наслідком припинення цивільних правовідносин та відбувається, як вже було зазначено, лише у випадках, передбачених законом.
Припинення ж права на відновлення або захист порушеного права, право на відшкодування шкоди за рахунок певної особи не позбавляє особу взагалі цивільного права, але має наслідком неможливість отримання відновлення порушеного права або відшкодування шкоди тощо за рахунок певної особи (припинення поруки, пропуск позовної давності до одного з боржників). При цьому особа не позбавлена права на отримання захисту або відновлення порушеного права від іншого боржника за його наявності.
Таким чином, припинення цивільного права має бути передбачено законом, на відміну від чого припинення права на отримання відшкодування від певної особи не позбавляє особу цивільного права, а лише позбавляє її можливості отримати відшкодування від цієї особи.
Відповідно до підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону N 1961-IV підставою для відмови страховиком (страховою компанією) у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема, неподання потерпілою особою заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП.
Закон передбачає, що потерпілий, який володіє правом на майнове відшкодування заподіяної йому шкоди, повинен вчинити ряд активних дій, які б свідчили про його волевиявлення щодо здійснення цього права. Вказані активні дії потерпілого закон пов'язує, зокрема, із поданням заяви про страхове відшкодування впродовж визначеного законом строку (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону N 1961-IV), зі сприянням у визначенні характеру та розміру збитків (пункт 331.1статті 331 Закону N 1961-IV).
Відтак право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 910/7449/17 (провадження N 12-104гс18)).
В іншій постанові Великої Палати Верховного Суду зроблено висновок, що зазначений у підпункті 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону N 1961-IV річний строк є преклюзивним і поновленню не підлягає (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі N 465/4287/15 (провадження N 14-406цс19).
Поняття "преклюзивні строки" здійснення регулятивного суб'єктивного права (строк подання заяви про страхове відшкодування до страховика) не є тотожним поняттю "позовна давність" (строк захисту порушеного права особи).
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. У такому випадку договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі та може бути оформлений як окремий договір, і як пункт основного договору (частина перша статті 259 ЦК України). При цьому закон не передбачає, що позовна давність, встановлена законом, може бути скорочена за домовленістю сторін, що свідчить про те, що позовна давність на звернення до суду за захистом порушеного права визначається законом і може бути тільки збільшена.
Відповідно до положень статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.
Поряд із цим законодавством встановлюються також спеціальні строки позовної давності, зокрема, скорочені до одного року. Така позовна давність, яка закріплена статтею 258 ЦК України, визначена лише для вимог, зазначених у частині другій цієї норми, і зміст цієї норми не допускає розширеного тлумачення та передбачає такий строк для вимог про відшкодування шкоди, спричиненої наслідками ДТП.
Підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону N 1961-IV визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат.
Разом з тим, ані Закон N 1961-IV, ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності.
Водночас ЦК України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності (статті 263-264, стаття 267 ЦК України).
Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб'єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові.
Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми.
З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі.
Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред'явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, крім зазначених вище випадків, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону N 1961-IV).
Відтак, аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, слід дійти висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв'язку з пропуском річного строку, має право на пред'явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.
Судом встановлено, що 03 травня 2024 року ОСОБА_2 було подано, у довільній формі, заяву до страхової компанії «Країна» на страхове відшкодування завданої майнової та моральної шкоди, як доказ направлення заяви позивач надав копію поштового конверта.
При цьому представник відповідача заперечував отримання СК «Країна» заяви позивача від 03.05.2024 року.
Представник відповідача надав до суду клопотання про долучення доказів від 18.02.2025 року, до якого була додана копія заяви позивача від 03.05.2024 року на страхове відшкодування завданої майнової та моральної шкоди.
З страхового акту № 26-25/71158/3.2.29 затвердженого 25.07.2024 року головою Правління АТ «СК «Країна» вбачається, що дата та реєстраційний номер письмового повідомлення ПО - 10.05.2024 року № 5844/24, дата та реєстраційний номер письмового повідомлення С - 29.05.2023 року № 5729/23.
Крім цього, позивачем була надано листування з представником СК «Країна» - Наталією Поляковою, яка у своєму повідомленні від 13.05.2024 року просила позивача надати додаткові документи.
З повідомлення суб'єкта оціночної діяльності, експерта ТОВ «ЕДАК» Цупаленко Є.В. від 20.06.2024 року на ім'я АТ «СК «Країна» вбачається, що ним 23.05.2024 року було отримано замовлення на огляд та визначення матеріального збитку КТЗ BMW, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_2 .
Судом встановлено, що 11.07.2024 року представник позивача подав до АТ «СК «Країна» заяву на виплату страхового відшкодування встановленого зразка.
Листом АТ «СК «Країна» від 25.07.2024 № 3828/24 позивачу було повідомлено про відмову у виплаті у зв'язку з пропуском строку подання заяви про виплату страхового відшкодування.
Порядок подачі заяви про страхове відшкодування передбачений ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 року № 1961-IV, при цьому норма закону не містить обов'язку подачі заяви про страхове відшкодування виключного встановленого зразка.
Таким чином, суд вважає, що заява позивача на страхове відшкодування завданої майнової та моральної шкоди, у довільній формі, була отримана АТ «СК «Країна» до спливу річного строку з моменту скоєння дорожньо - транспортної пригоди.
Згідно звіту про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу №632/10-23, складеного ФОП ОСОБА_6 (дата оцінки - 25.05.2023 р., дата завершення складання звіту про оцінку - 10.10.2023 року), вартість відновлювального ремонту ТЗ BMW, реєстраційний номер ВН5787JA, складає: 423019, 01 грн., вартість транспортного засобу BMW R 1200GS з урахуванням пошкоджень після ДТП складає: 162 981,49 грн., вартість матеріального збитку складає: 302678, 30 грн.
Враховуючи, що страхова сума АТ «СК «Країна» за шкоду завдану майну не повинна перевищувати 160000 грн., суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення матеріальної шкоди підлягають задоволенню та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 160 000,00 грн.
Щодо стягнення моральної шкоди.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).
Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі N 216/3521/16-ц).
Відповідно до статті 23 Закону N 1961-ІV шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок ДТП, є: шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; шкода, пов'язана із смертю потерпілого.
Згідно зі статтею 26-1 Закону N 1961-ІV страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та пунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону,- МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час ДТП, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Тобто, ліміт відповідальності страховика за моральну шкоду складає 16000 грн. (5% від 320000 грн.)
Згідно висновку експерта № 138 (експертиза почата 07.06.2023 та закінчена 04.07.2023 року) ОСОБА_2 в результаті дорожньо-транспортної пригоди отримав тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Таким чином, суд вважає, що позивачу була завдана фізична біль та страждання, які позивач зазнав в результаті ушкодження здоров'я, в зв'язку з цим позивач переживав душевні та психологічні страждання, що тягне за собою порушення його нормальних життєвих зв'язків та докладання з його боку додаткових зусиль для організації свого життя.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості у відшкодування моральної шкоди грошова компенсація у розмірі 10 000,00 гривень.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 525, 526, 610, 612, 629, 1054 ЦК України, ст. 1, 25, 27 Закону України «Про страхування», ст. ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 258, 259, 263-265, ч.1 ст. 274, ч. 5 ст. 279-289, 354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 ) до акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» (місцезнаходження: 04176, м. Київ, вул. Електриків, 29-а, код ЄДРПОУ 20842474), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_3 , про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково.
Стягнути з акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» (місцезнаходження: 04176, м. Київ, вул. Електриків, 29-а, код ЄДРПОУ 20842474) на користь ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 ) шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 160 000,00 грн.
Стягнути з акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» (місцезнаходження: 04176, м. Київ, вул. Електриків, 29-а, код ЄДРПОУ 20842474) на користь ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 ) моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.
В задоволенні решти позовних вимог- відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через суд першої інстанції, з урахуванням положень п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 20 листопада 2025 року.
Суддя: О.Я.Присакар