Справа № 465/1922/14-к Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/825/25 Доповідач: ОСОБА_2
24 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за апеляційними скаргами прокурора Франківської окружної прокуратури м. Львова ОСОБА_6 та потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 15 серпня 2025 року відносно обвинуваченого ОСОБА_9 , -
з участю прокурора ОСОБА_10 ,
потерпілої ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_11 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 , -
встановила:
цим вироком ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Косівець, Городоцького (на даний час - Львівського) району, Львівської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України та виправдано, на підставі п.3 ч.1 ст. 373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю наявності в його діянні складу кримінального правопорушення.
Заявлені у кримінальному провадженні потерпілими цивільні позови залишено без розгляду.
Відповідно до вироку, органом досудового розслідування ОСОБА_9 обвинувачується у тому, що він, перебуваючи на посаді завідуючого квартирним відділом Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, будучи службовою особою, яка виконує організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, будучи уповноваженим на розгляд заяви директора МПП «МПМ» ОСОБА_12 від 28 квітня 2006 року про приєднання нежитлових підвальних приміщень під літерами IX - площею 30,6 м2, X - площею 24,7 м2, XI - площею 35,3 м2, XІІ - площею 20,2 м2, (загальною площею 110,2 м2) до нежитлових приміщень, розміщених на першому поверсі в будинку №141 по вул. Городоцькій у м. Львові, площею 228,3 м2, які належать MПП «МПМ» на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ВТФ «Надія» 13 квітня 2006 року, використовуючи своє службове становище, всупереч інтересам служби, з метою одержання неправомірної вигоди для юридичної особи - МПП «МПМ» в особі директора ОСОБА_12 , не перевірив належним чином представлені йому до розгляду документи, зокрема не з'ясував, чи дійсно приміщення, з приводу яких звертався директор МПП «МПМ» ОСОБА_12 щодо їх приєднання, перебувають у приватній та комунальній власності. Так, з'ясовано, що частина цих приміщень є приватною власністю, а саме приміщення площею 12,9 м2, позначене в поверховому плані «XI», належить на праві приватної власності ОСОБА_13 , приміщення площею 19,8 м2, позначене в поверховому плані «IX» належить на праві приватної власності ОСОБА_14 .
Крім цього, ОСОБА_9 , в порушення Порядку приєднання нежитлових приміщень, затвердженого ухвалою Львівської міської ради №1325 від 06 грудня 2001 року та ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», яке розтлумачено рішенням Конституційного суду України від 02 березня 2004 pоку, будучи зобов'язаним згідно п.п.4, 5 додатку №1 до Ухвали Львівської міської ради № 1325 від 06 грудня 2001 року скерувати запит разом із необхідним пакетом документів, а саме рішення міжвідомчої комісії разом із проектними пропозиціями, які розглядалися міжвідомчою комісією, до управління комунальної власності Львівської міської ради для вирішення питання щодо надання висновку про можливість приєднання чи використання підвальних приміщень як окремого об'єкту оренди, не виконано зазначених вимог ухвали Львівської міської ради №1325 від 06 грудня 2001 року.
Крім цього, ОСОБА_9 порушено вимоги п.2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», яке розтлумачено рішенням Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року, оскільки не отримано письмової згоди мешканців квартир будинку АДРЕСА_2 на вчинення дій щодо допоміжних приміщень (підвалів), які перебувають у спільній сумісній власності мешканців будинку. Заява без необхідного пакету документів була подана ОСОБА_9 на розгляд комісії з надання в оренду та користування нежитловими приміщеннями. За наслідками розгляду даної заяви було підготовлено проект розпорядження №739 від 06 квітня 2006 року про приєднання нежитлових приміщень (підвалів) в будинку АДРЕСА_2 загальною площею 110,2 м2 до нежитлових приміщень, що належали МПП «МПМ», яке в подальшому було підписане головою Франківської районної адміністрації.
Внаслідок злочинних дій, а саме незаконного приєднання підвальних приміщень по АДРЕСА_2 , площею 110,2 м2, вартість яких, згідно висновку про вартість майна від 05 грудня 2009 року, наданого СПД-ФО ОСОБА_15 , який діяв па підставі сертифіката №8026/08 суб'єкта оціночної діяльності ФДМУ від 25 листопада 2008 року та договору № 59/2009 від 04 грудня 2009 року, складає 351500,00 грн., потерпілим у кримінальному провадженні, мешканцям квартир будинку по АДРЕСА_2 завдано наступну матеріальну шкоду: ОСОБА_16 - 21968,75 грн., ОСОБА_17 - 21 968,75 грн., ОСОБА_18 - 21 968,75 грн., ОСОБА_19 - 21 968,75 грн., ОСОБА_20 - 21 968,75 грн., ОСОБА_13 - 21 968,75 грн., ОСОБА_21 - 21 968,75 грн., ОСОБА_22 - 21968,75 грн., ОСОБА_23 - 21 968,75 грн., ОСОБА_24 - 21 968,75 грн., ОСОБА_25 - 21 968,75 грн., ОСОБА_26 - 21 968,75 грн., ОСОБА_8 - 21968,75 грн., ОСОБА_27 - 21 968,75 грн., ОСОБА_14 - 21 968,75 грн., ОСОБА_28 - 21 968,75 грн.
Таким чином, ОСОБА_9 обвинувачується у зловживанні службовим становищем, тобто умисному, з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для іншої юридичної особи використанні службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України.
В апеляційній скарзі прокурор Франківської окружної прокуратури м. Львова ОСОБА_6 покликається на те, що вирок суду є необґрунтованим, незаконним та таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.
Вважає, що суд безпідставно не врахував ряд доказів, які мали істотне значення для правильного вирішення справи, не надав оцінки суперечливим доказам і не мотивував, чому прийняв одні з них і відкинув інші.
Наголошує, що не відповідають обставинам справи висновки про відсутність підтвердження наявності в обвинуваченого ОСОБА_9 , як завідувача квартирним відділом районної адміністрації, повноважень, зміст яких відображений в обвинувальному акті, як-от, розгляд заяв про приєднання нежитлових приміщень, з'ясування питання перебування таких нежитлових приміщень у приватній чи комунальній власності, скерування запитів до управління комунальної власності Львівської міської ради щодо надання висновку про можливість приєднання чи використання підвальних приміщень, як окремого об'єкту оренди; отримання письмової згоди мешканців квартир будинку на вчинення дій щодо допоміжних приміщень (підвалів) тощо.
Звертає увагу, що згідно з посадовою інструкцією завідувача квартирного відділу від 2005 року, до його обов'язків віднесено курування питаннями приєднання житлових і нежитлових приміщень, підготовку пропозицій щодо надання в оренду нежитлових площ та проектів рішень міськвиконкому. Однак, суд не надав належної оцінки цим положенням, хоча такі узгоджуються з делегованими ухвалою Львівської міської ради №1325 від 06 грудня 2001 року повноваженнями районних адміністрацій щодо розгляду питань приєднання нежитлових приміщень.
Акцентує, що відсутність у тексті посадової інструкції дослівного повторення формулювань з ухвали №1325 не свідчить про відсутність таких повноважень, оскільки згадана ухвала делегувала їх на рівень районних адміністрацій, не визначаючи конкретних структурних підрозділів, що в подальшому визначались керівниками цих адміністрацій.
Зазначає, що суд першої інстанції прийшов до хибного висновку про те, що квартирний відділ не мав повноважень у питанні приєднання підвальних приміщень на АДРЕСА_2 , тоді як відповідно до п. 5 Положення про порядок приєднання нежитлових приміщень, затвердженого ухвалою №1325, саме структурний підрозділ, який приймав пакет документів (тобто квартирний відділ), мав здійснювати попередню перевірку документів і направляти запит до управління ресурсів Львівської міської ради для отримання висновку.
Окрім цього акцентує, що суд безпідставно прирівняв комісію з надання в оренду та користування нежитлових приміщень до структурного підрозділу районної адміністрації. Комісія, як колегіальний дорадчий орган, не входила до структури адміністрації, а лише розглядала питання міжвідомчого характеру, тоді як фактичне виконання процедурних дій (прийом і перевірка документів, розрахунок вартості тощо) здійснював квартирний відділ під керівництвом ОСОБА_9 .
Вважає, що не дано належної оцінки показанням свідків ОСОБА_29 та ОСОБА_30 , працівників ЛКП «Навколо базару», які підтвердили, що фактичного огляду підвальних приміщень 14 квітня 2006 року не проводили, оскільки не мали доступу до них, а акт обстеження був складений формально, без перевірки фактичних користувачів підвалів.
Також, покликається на те, що суд помилково визнав, що саме комунальне підприємство «Навколо базару» повинно було перевіряти належність підвальних приміщень, тоді як такі повноваження належали управлінню майна та відділу приватизації Франківського району м. Львова, які здійснювали облік і реєстрацію речових прав. Таким чином, суд дійшов хибного висновку про відсутність у квартирного відділу повноважень на з'ясування статусу підвальних приміщень, що призвело до неправильної оцінки дій ОСОБА_9 та безпідставності визнання недоведеним умислу обвинуваченого на зловживання службовим становищем.
Зазначає, що заява директора МПП «МПМ» ОСОБА_12 від 12 квітня 2006 року була розписана завідувачем квартирного відділу ще до її офіційної реєстрації у Франківській РА 20 квітня 2006 року, без належного пакету документів, передбаченого ухвалою №1325. Попри відсутність згод мешканців будинку та висновку управління ресурсів, ОСОБА_9 власноруч дав доручення винести питання на розгляд комісії, не повернувши заяву без розгляду.
Наголошує, що такі дії є свідомими та узгодженими, спрямованими на передачу у власність сторонньої особи підвальних приміщень загальною площею 110,2 м2, що належали потерпілим, чим спричинено матеріальну шкоду у розмірі 351 500 грн.
Не погоджується із висновком суду про недоведеність заподіяної шкоди через відсутність судової експертизи, оскільки згідно з п.6 ч.2 ст. 242 КПК України, експертиза є обов'язковою лише тоді, коли потерпілий не може самостійно визначити розмір шкоди, однак, у даному випадку потерпілі надали документально підтверджений розрахунок вартості приміщень, тому висновок спеціаліста, наданий ними, є належним доказом у розумінні ст. 71 КПК України. Крім цього, на момент завершення досудового розслідування обов'язок прокурора призначати експертизу у таких випадках не був передбачений законодавством.
Просить скасувати вирок Залізничного районного суду м. Львова від 15 серпня 2025 року та постановити новий вирок, яким ОСОБА_9 визнати винним за ч.2 ст. 364 КК України, на підставі ст. 49, ч.5 ст. 74 КК України - звільнити останнього від покарання у зв'язку із закінченням строків давності.
В апеляційній скарзі потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 покликаються на те, що вирок суду є незаконним і необґрунтованим та підлягає скасуванню.
Зазначають, що повністю підтримують фактичні обставини, викладені прокурором в обвинувальному акті, проте вважають, що суд першої інстанції неправильно оцінив надані докази.
Акцентують, що заява МПП «МПМ» від 12 квітня 2006 року щодо приєднання нежитлових приміщень (під літерами IX, X, XI, XII - коридор) надійшла на розгляд до обвинуваченого ОСОБА_9 18 квітня 2006 року, який, всупереч посадовим обов'язкам, не перевірив повноту поданих документів, а лише наклав резолюцію на розгляд комісії. При цьому заява була зареєстрована у Франківській районній адміністрації ЛМР лише 20 квітня 2006 року. Таким чином, обвинувачений, зловживаючи службовим становищем і діючи всупереч інтересам служби, сприяв вчиненню незаконних дій з метою одержання неправомірної вигоди, що підтверджено матеріалами обвинувального акту.
Наголошують, що обвинувачений ОСОБА_9 проводив розрахунок вартості підвальних приміщень, не маючи на це повноважень. Відповідно до посадової інструкції він керував роботою відділу, питаннями приєднання приміщень, готував пропозиції та рішення ЛМР. Як колишній директор ЛКП «Навколо базару» (з 29.04.2002 по 21.07.2004) достеменно знав, що у будинку на АДРЕСА_2 відсутні вільні підвальні приміщення, оскільки неодноразово бував там у зв'язку зі зверненнями мешканців щодо проведення інвентаризації.
Звертають увагу на те, що обвинувачений ОСОБА_9 проігнорував вимоги законодавства та положення посадової інструкції (п.4.3), якими передбачено його обізнаність із законами України, у тому числі Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та рішенням Конституційного Суду від 02 березня 2004 року.
Також зазначають, що свідки ОСОБА_31 та ОСОБА_32 не вказали, хто саме мав займатися розглядом заяви, тоді як свідки ОСОБА_33 , ОСОБА_34 та ОСОБА_35 підтвердили, що ці обов'язки належали до компетенції квартирного відділу.
Акцентують, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_9 раніше двічі притягався до кримінальної відповідальності за схожими статтями, проте належних висновків не зробив, що є обтяжуючою обставиною.
Наголошують, що обвинувачений ОСОБА_9 , як заступник голови комісій підписував документи без будь-яких зауважень; його твердження про відсутність у нього печатки як підставу для уникнення відповідальності є безпідставними, оскільки він зобов'язаний був приймати та перевіряти заяви після їх офіційної реєстрації; розпорядження, видані за участі ОСОБА_9 , у подальшому скасовані як незаконні; складений під час досудового розслідування план підвалів підтверджує, що кожна квартира мала бути забезпечена підвальним приміщенням; представники ЛКП «Навколо базару» не проводили перевірку на місці та не складали актів, оскільки не мали доступу до підвалів, що підтверджено показаннями потерпілої ОСОБА_7 та свідків ОСОБА_29 , ОСОБА_36 і ОСОБА_37 .
Щодо доказів матеріальної та моральної шкоди покликаються на те, що вони - потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 надали висновок про вартість майна від 05 грудня 2009 року (СПД ОСОБА_38 ,), який був прийнятий прокуратурою і не вимагав додаткової експертизи і на підставі цього висновку визначено розмір завданої шкоди кожному потерпілому, з яким вони погодилися.
Зазначають, що внаслідок дій обвинуваченого ОСОБА_9 були позбавлені права власності на підвальні приміщення, які неможливо використовувати для господарських потреб, чим завдано істотної матеріальної та моральної шкоди.
Вважають, що суд безпідставно надав перевагу доводам сторони захисту та ігнорував сукупність доказів, наданих прокурором і потерпілими, у тому числі свідчення окремих свідків, які підтверджують вину обвинуваченого.
Звертають увагу на те, що суд безпідставно відмовив у дослідженні додаткових доказів - заяви МПП «МПМ» від 12 квітня 2006 року та подання прокуратури Франківського району м. Львова до Господарського суду Львівської області, хоча ці документи мають істотне значення для справи. Їх автентичність підтверджена рішенням Вищого господарського суду України.
Акцентують, що суд застосував норми законів, які були ухвалені після відкриття кримінального провадження (у 2019 та 2025 роках), що є неприпустимим.
На думку апелянтів, розпорядження №739, виготовлене обвинуваченим ОСОБА_9 , та його подальші незаконні дії під час засідань комісії сприяли директору МПП «МПМ» ОСОБА_12 у вчиненні протиправних дій щодо переобладнання та продажу підвальних приміщень, що спричинило їм істотну матеріальну та моральну шкоду.
Наголошують, що цивільні позови від 25 вересня 2014 року та їх доповнення від 05 травня 2018 року підтверджують розмір і характер завданих збитків, при цьому матеріальна шкода узгоджена з висновками органу досудового слідства.
Зазначають, що сукупність доказів, на які покликаються прокурор і потерпілі, підтверджує вину обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України, та є достатньою для визнання його винним.
Просять дослідити наявні в матеріалах справи і додані до апеляційної скарги додатки, а саме вирок Залізничного районного суду м. Львова від 15 серпня 2025 року; копію заяви МПП «МПМ» від 12 квітня 2006 року про переобладнання нежитлових приміщень; копію подання прокурора покуратури Франківського району м. Львова до Господарського суду Львівської області від 02 вересня 2009 року.
Скасувати вирок Залізничного районного суду м. Львова від 15 серпня 2025 року та ухвалити новий вирок, яким визнати винним обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України.
Задоволити цивільні позови від 25 вересня 2014 року з врахуванням змін та доповнень до цивільних позовів від 05 серпня 2018 року.
Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора та потерпілої ОСОБА_7 , які підтримали апеляційні скарги, пояснення обвинуваченого ОСОБА_9 та виступ його захисника - адвоката ОСОБА_11 про їх заперечення і залишення вироку суду без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що такі задоволенню не підлягають, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За правилами ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Колегія суддів вважає, що вказані вимоги закону судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження відносно обвинуваченого ОСОБА_9 були дотримані.
Частиною 2 статті 91 КПК України визначено, що доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Відповідно до ч.2 ст. 62 Конституції України, ч.2 ст. 17 КПК України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (кримінального правопорушення) і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, а відповідно до ч.3 ст. 62 Конституції України та ч.4 ст. 17 КПК України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Так, доказування факту зловживання службовими повноваженнями, вчиненого всупереч інтересам служби, а також спричинення внаслідок цього істотної шкоди, має здійснюватися на підставі належних, допустимих і достатніх доказів.
Як вбачається з оскаржуваного вироку, своє рішення про визнання обвинуваченого ОСОБА_9 невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст. 364 КК України місцевий суд мотивував не доведеність у діях останнього ознак складу кримінального правопорушення, так як не підтверджено наявність прямого умислу ОСОБА_9 на отримання неправомірної вигоди чи на заподіяння шкоди охоронюваним законом державним чи публічним інтересам. Також констатовано, що сторона обвинувачення не довела мотиву і корисливої мети, які є характерними ознаками діяння, інкримінованого ОСОБА_9 , та відсутність яких виключає можливість кваліфікації його дій за ч.2 ст. 364 КК України. Окрім цього, за результатами судового розгляду не встановлено достовірних даних про фактичне настання збитків, їх реальний розмір та причинний зв'язок між можливими порушеннями з боку обвинуваченого та заявленими негативними наслідками.
На думку колегії суддів, такий висновок місцевого суду ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Підставою кримінальної відповідальності є склад кримінального правопорушення, тобто сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретний злочин.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Ч.2 ст. 364 КК України встановлює відповідальність за умисне використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби з метою отримання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, яке спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом правам, інтересам громадян, держави або юридичних осіб. Таким чином, об'єктивна сторона цього складу включає: діяння у формі зловживання владою або службовим становищем; настання тяжких наслідків; причинний зв'язок між діянням та наслідками.
Суб'єктивна сторона полягає в умислі щодо самого діяння та умисному або необережному ставленні до наслідків, а спеціальним суб'єктом є службова особа у розумінні примітки 1 до ст. 364 КК України.
Обвинувачений ОСОБА_9 вини у вчиненому не визнав. Пояснив, що у квітні 2006 року працював завідувачем квартирного відділу Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, де було лише двоє працівників, тому відділ не мав повноважень проводити комісійні обстеження, складати акти чи засвідчувати документи. Заяву МПП «МПМ» про приєднання вільних підвальних приміщень в будинку № 141 на вул. Городоцькій у м. Львові він лише передав на розгляд житлової комісії, поставивши резолюцію для ОСОБА_39 , яка була її секретарем. Жодних документів не готував і в оформленні права власності участі не брав. Документи для комісій готувало ЛКП «Навколо базару», яке проводило обстеження, складало акти та подавало пакет документів через кур'єра. На комісіях доповідали відповідні фахівці, а саме секретар ОСОБА_39 - на житловій комісії, інженер ЛКП - на міжвідомчій. Застережень комісії щодо приєднання не висловлювали. Зазначив, що закон не зобов'язував його виїжджати на місце, проводити обстеження чи подавати запити до Управління комунальної власності. Розрахунок вартості здійснювала ОСОБА_40 .
Згідно ч.1 ст. 84 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим кодексом порядку, на підставі яких, суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Так, потерпіла ОСОБА_7 у своїх показаннях зазначила, що є власником квартири АДРЕСА_3 , яким вона користувалася з 2004 року, однак із кінця 2006 року це стало неможливо через реконструкцію приміщення на першому поверсі, внаслідок чого були демонтовані вікна й перекриті димохідні канали. Вона висловила переконання, що обвинувачений ОСОБА_9 , будучи завідувачем квартирного відділу Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, сприяв приєднанню підвалів до нежитлових приміщень, хоча знав, що підвали належать мешканцям, оскільки раніше працював директором ЛКП «Навколо базару» та обстежував будинок. Також зазначала про занижену вартість приміщень, неврахування рішення КСУ 2004 року та подала цивільний позов.
При цьому, показання її сина - потерпілого ОСОБА_8 в судовому засіданні, на думку колегії суддів, не містять самостійних фактичних даних, оскільки він лише підтримав слова матері, додавши, що подій не пам'ятає через малолітній вік, а відтак, твердження останнього щодо обставин справи ґрунтуються на суб'єктивному переконанні, а не на власному сприйнятті фактів.
Разом з тим, показання службових осіб Франківської районної адміністрації - органу, який здійснював погодження приєднання підвальних приміщень, є послідовними, логічними та взаємоузгодженими між собою.
Так, свідок ОСОБА_33 - у квітні 2006 року голова Франківської районної адміністрації повідомив процедуру документообігу та пояснив, що заяви надходили у ЛКП, яке проводило обстеження, формувало первинні документи, перевіряло належність приміщень і лише після цього матеріали подавались на міжвідомчу комісію, яка не виходила на місце, оскільки довіряла документам ЛКП, а голова районної адміністрації підписував розпорядження за наявності всіх віз.
Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що відсутність у обвинуваченого ОСОБА_9 повноважень та можливостей впливати на визначення статусу приміщень спростовується і показаннями свідка ОСОБА_41 - заступника голови Франківської районної адміністрації і голови житлової комісії, який підтвердив, що участь ОСОБА_9 у перевірці підвалів була неможливою, оскільки цим займалося виключно ЛКП і акт обстеження та дані про належність приміщень формувало також ЛКП, а листи та запити до Управління комунальної власності направлялися лише за підписом голови районної адміністрації, а не обвинуваченого ОСОБА_9 .
Свідок ОСОБА_32 - начальник юридичного відділу Франківської районної адміністрації пояснила, що повноваження приєднання підвалів делеговані ухвалою ЛМР, всі будинки перебували у комунальній власності, ЛКП зобов'язане виходити на місце та перевіряти фактичне використання підвалів, а юрист перевіряє документи та візує розпорядження лише за умови наявності повного пакета. Також наголосила, що у період, коли вся документація велася у паперовий формі, окремі неточності були можливі.
Наведене, на думку колегії суддів, спростовує твердження потерпілих ОСОБА_7 і ОСОБА_8 та версію сторони обвинувачення в апеляційних скаргах про персональне вирішення обвинуваченим ОСОБА_9 питання належності підвалів.
Крім цього, твердження апелянтів про втручання обвинуваченого ОСОБА_9 у процес підготовки документів спростовуються показаннями свідка ОСОБА_39 - секретаря комісії з оренди/користування приміщень, яка в судовому засіданні пояснила, що квартирний відділ не збирав документи, пакет документів завжди формувало ЛКП, а секретар лише перевіряла наявність повного пакета та подавала матеріали на комісію.
Показаннями свідків ОСОБА_42 - завідувача загального відділу Франківської районної адміністрації, яка пояснила, що відділ займався організацією діловодства, документообігу, архівування і веденням кадрової роботи. Зазначила, що коли надходив документ в канцелярію, його реєстрували, давали керівнику за напрямком роботи, наприклад голові чи заступнику голови на резолюцію, відповідно до резолюції до того чи іншого виконавця надходив цей документ і він брався на контроль. Щодо приєднання нежитлових приміщень в будинку АДРЕСА_4 їй нічого не відомо, так як це не входило в її компетенцію.
Аналогічними поясненнями свідка ОСОБА_34 - спеціаліста загального відділу Франківської районної адміністрації, яка, окрім цього зазначила, що ніякі розпорядження вона не підписувала, ними не займалась.
Щодо доводів прокурора про ненадання належної оцінки показанням працівників ЛКП «Навколо базару» ОСОБА_29 та ОСОБА_36 , то такі, на думку колегії суддів є безпідставними і не спростовують об'єктивних висновків суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи.
Так, свідок ОСОБА_29 - головний інженер ЛКП «Навколо базару» в судовому засіданні пояснив, що акт інвентаризації підвальних приміщень за адресою: м. Львів, вул. Городоцька, 141 готував майстер ОСОБА_30 , він підписав акт, але обстежував лише перший поверх і в ЛКП не було повної документальної бази, тому дані про власність підвалів отримували телефоном або у відділі приватизації.
Свідок ОСОБА_30 - майстер ЛКП «Навколо базару» підтвердив, що саме він проводив обстеження підвалів, і планування не відповідало фактичному стану. Зазначив, що підвали були захаращені і на старих планах не було позначено, до яких квартир належать приміщення.
Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні підтвердив, що звертався із заявою до Франківської районної адміністрації 12 квітня 2006 року з питань приєднання підвальних приміщень до приміщень першого поверху і йому було відомо, що підвальні приміщення є вільними, про що його повідомив попередній власник.
Окрім цього, в судовому засіданні досліджено та дано належну правову оцінку технічному запису допиту від 14 серпня 2014 року потерпілого ОСОБА_13 , який у своїх показаннях зазначив, що є власником квартири за адресою: АДРЕСА_5 , та підвального приміщення, яке подарував синові. Ствердив, що обвинувачений ОСОБА_9 , будучи завідувачем квартирного відділу Франківської районної адміністрації та розглядаючи заяву директора МПП «МПМ» ОСОБА_12 від 12 квітня 2006 року про приєднання 110 м? підвальних приміщень, не перевірив належного походження цих приміщень і неправомірно долучив їх до нежитлових приміщень першого поверху. Вказував, що інвентаризація фактично не проводилась, документи були оформлені неправдиво, згода мешканців відсутня, а він особисто дозволу на продаж свого підвалу не давав. У зв'язку з цим подав цивільний позов про відшкодування матеріальної і моральної шкоди.
Згідно технічного запису показань від 10 вересня 2014 року потерпілого ОСОБА_25 , останній в судовому засіданні пояснив, що проживав у квартирі АДРЕСА_6 , та вважав себе власником підвального приміщення №11. Зазначив, що через реконструкцію нежитлових приміщень на першому поверсі був позбавлений можливості користуватися підвалом. З 2009 року змушений не проживати у квартирі через непридатні умови. Вважає, що обвинувачений ОСОБА_9 незаконно передав підвальні приміщення, чим завдав йому шкоди, у зв'язку з чим він подав цивільний позов.
Відповідно до дослідженого в судовому засіданні технічного запису показань свідка ОСОБА_43 від 20 березня 2015 року, остання суду пояснила, що у 2006 році заява ОСОБА_12 про приєднання підвалів мала розглядатися через ЛКП, що зобов'язане було провести обстеження і скласти інвентаризаційний акт. За її словами, на момент складення актів підвальні приміщення були вільними; у разі, якщо б вони належали мешканцям, ЛКП мало б отримувати їх дозвіл. Вказала на порядок проходження документів від ЛКП, міжвідомчої комісії і до житлової комісії. Зазначила, що за підготовку документів відповідав головний інженер ЛКП, який також доповідав їх комісіям. Наголосила, що ОСОБА_12 не міг звернутись напряму до районної адміністрації, а лише через ЛКП.
Крім цього, місцевим судом також проаналізовано посадову інструкцію завідувача квартирного відділу Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, ухвалу Львівської міської ради №1325 від 06 грудня 2001 року, якою затверджено Положення про порядок приєднання нежитлових приміщень (нежитлових площ), що не можуть бути окремим об'єктом оренди, показання свідків та матеріали кримінального провадження, і, на переконання колегії суддів, обґрунтовано встановлено, що посадова інструкція не передбачала повноважень обвинуваченого ОСОБА_9 щодо розгляду заяв на приєднання підвальних приміщень, здійснення правової оцінки правовстановлюючих документів на підвали, а тим більше визначення їх правового статусу (комунальна чи приватна власність).
Правильність такого висновку узгоджується з показаннями свідків ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , які підтвердили, що збір документів, перевірка статусу підвалів, отримання висновків управління комунальної власності належали не квартирному відділу, а відповідним спеціалізованим підрозділам та виконавчим органам ЛМР, також зазначили, що такі дії виконувала секретар комісії ОСОБА_39 , а не ОСОБА_9 , і саме вона готувала матеріали до засідань.
Крім цього, на думку колегії суддів, місцевим судом встановлено, що документи ЛКП «Навколо базару», які стали підставою для прийняття рішень комісій, містять вичерпну технічну інформацію про стан підвальних приміщень будинку №141 по вул. Городоцькій у м. Львові.
Так, первинним документом є заява директора МПП «МПМ» ОСОБА_12 вих. №88/5 від 12 квітня 2006 року, адресована голові Франківської районної адміністрації ОСОБА_46 про приєднання до належних приміщень першого поверху підвальних приміщень під літерами: ІХ (30,6 м?), Х (24,7 м?), ХІ (35,3 м?), ХІІ (20,2 м?). Підпис ОСОБА_12 засвідчений директором ЛКП «Навколо базару» ОСОБА_43 12 квітня 2006 року, На заяві міститься резолюція ОСОБА_9 від 18 квітня 2006 року про скерування матеріалів «п.М.Шайген/ На розгляд комісії» та вхідний штамп Франківської районної адміністрації Львівської міської ради із датою реєстрації 20 квітня 2006 року.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що як вбачається зі змісту актів інвентаризації та обстеження ЛКП «Навколо базару» від 14 квітня 2006 року, такими встановлено, які підвали приватизовані, які використовуються мешканцями, а які є вільними, та, окрім іншого вказано, що всі мешканці будинку АДРЕСА_2 підвалами забезпечені, а приміщення під літерами ІХ, Х, ХІ, ХІІ є вільними та можуть бути приєднані, що узгоджується з відомостями з дослідженої копії поверхового плану підвалу будинку на АДРЕСА_2 про те, що зображені на такому приміщення підвалу пронумеровані латинськими літерами від I до XV, і щодо частини приміщень містяться записи про приналежність їх до тієї чи іншої квартири, а щодо приміщень ІХ, Х, ХІ, ХІІ - такі записи відсутні.
Також, судом першої інстанції всебічно досліджено правовстановлюючі документи та технічні матеріали щодо нерухомого майна потерпілих, зокрема ОСОБА_47 , ОСОБА_14 , ОСОБА_26 , ОСОБА_7 , ОСОБА_17 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 , ОСОБА_13 , ОСОБА_20 , ОСОБА_24 , які підтверджують фактичні дані про статус та належність як квартир, так і підвальних приміщень у будинку на АДРЕСА_2 .
Крім цього, колегія суддів погоджується, що судом першої інстанції встановлено, що МПП «МПМ» 13-14 квітня 2006 року набуло право власності на нежитлові приміщення першого поверху площею 228,3 м? (літера А-3), що підтверджується договором купівлі-продажу, актом приймання-передачі та витягом про реєстрацію права власності.
Розглянуті акти обстеження ЛКП «Навколо базару» від 14 квітня 2006 року підтвердили, що зазначені підвальні приміщення не перебувають у користуванні мешканців, технічно придатні для приєднання та знаходяться під комерційним приміщенням МПП «МПМ». Комісія встановила можливість їх приєднання загальною площею близько 110 м?.
Суд першої інстанції також проаналізував поверховий план підвалу, який підтвердив відсутність закріплення приміщень ІХ, Х, ХІ, ХІІ за будь-якими квартирами.
З витягу з протоколу МВК від 18 квітня 2006 року встановлено, що комісія визнала технічну можливість переобладнання приміщень під заклад швидкої їжі з розширенням за рахунок підвалів, та скерувала питання для подальших погоджень. Наданий потерпілою ОСОБА_7 примірник протоколу підтвердив присутність та підписи членів МВК, зокрема й ОСОБА_9 , який був заступником голови комісії.
Рішення комісії з оренди та користування нежитловими приміщеннями (протокол №14 від 20 квітня 2006 року) передбачило приєднання підвалів загальною площею 110,2 м? відповідно до ухвали Львівської міської ради від 06 грудня 2001 року. Розпорядження голови Франківської районної адміністрації Львівської міської ради №739 від 26 квітня 2006 року затвердило це рішення, зобов'язавши МПП «МПМ» здійснити оплату. Факт оплати підтверджено квитанціями.
На підставі поданих документів 05 травня 2006 року видано розпорядження №792 про оформлення свідоцтва на право власності МПП «МПМ» на приміщення разом із приєднаними підвалами, після чого БТІ зареєструвало право власності, про що видано свідоцтво серії НОМЕР_1 .
Місцевий суд також дослідив доповідну записку начальника юридичного відділу від 06 листопада 2007 року, у якій зазначено про технічну помилку ЛКП «Навколо базару» - невнесення до будинкової книги даних про приватизацію мешканцем квартири АДРЕСА_7 підвального приміщення площею 19,8 м? у 1996 році, що зумовило некоректне відображення інформації в акті інвентаризації від 14 квітня 2006 року.
Відтак, на переконання колегії суддів, зберігаючи об'єктивність та дотримуючись принципу повноти судового розгляду, суд першої інстанції належним чином дослідив документи щодо приєднання підвальних приміщень, оформлення права власності та прийняття відповідних управлінських рішень.
Так, аналізуючи обставин справи, колегія суддів вважає за доцільне наголосити, що незважаючи на те, що обвинувачений ОСОБА_9 , будучи завідувачем квартирного відділу Франківської районної адміністрації Львівської міської ради у 2006 році, дійсно належав до кола службових осіб та виконував організаційно-розпорядчі функції, однак сам факт зайняття відповідної посади не є достатнім для висновку про наявність складу злочину, так як сторона обвинувачення повинна довести конкретні дії, що утворюють зловживання службовим становищем.
Разом з тим, під час судового розгляду не доведено повноваження завідувача квартирного відділу щодо розгляду заяв про приєднання нежитлових приміщень, його обов'язку перевіряти повноту та відповідність документів заявників, з'ясовувати правовий статус підвальних приміщень, скеровувати документи до управління комунальної власності отримувати згоду мешканців або подавати документи на комісію з оренди.
Як вірно встановлено місцевим судом, з чим погоджується і колегія суддів, рішення про приєднання приміщень приймались не квартирним відділом, а колегіальними органами - міжвідомчою комісією та комісією з надання в оренду та користування нежитловими приміщеннями. Саме їх висновки та рішення стали підставою для видання розпоряджень голови районної адміністрації №739 від 26 квітня 2006 року та №792 від 05 травня 2006 року.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що обвинувачений ОСОБА_9 не був головою зазначених комісій, не здійснював керівництво їх діяльністю, а підписував рішення комісій у статусі заступника голови разом з іншими членами. Матеріалами справи не підтверджено, що він одноособово приймав будь-які рішення щодо приєднання підвальних приміщень, а докази, на які покликається сторона обвинувачення, зокрема, свідчення свідків та документи, навпаки узгоджуються між собою і підтверджують відсутність у квартирного відділу таких повноважень. Свідки ОСОБА_33 , ОСОБА_48 , ОСОБА_32 , ОСОБА_31 , ОСОБА_39 послідовно наголошували, що питання приєднання нежитлових приміщень вирішували виключно комісії райадміністрації.
Обґрунтованими, на думку колегії суддів, є висновки суду про те, що перевірка статусу приміщень належала до обов'язків ЛКП «Навколо базару», працівники якого здійснювали відповідні виїзди, складали акти та передавали їх на розгляд комісій.
Що стосується доводів апеляційної скарги потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 щодо обґрунтованості матеріальної та моральної шкоди висновком про вартість майна оцінювача - суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_49 від 05 грудня 2009 року, то, як вірно зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному вироку, визначення розміру шкоди в кримінальному провадженні у випадках, коли для цього потрібні спеціальні знання, вимагає проведення відповідної експертизи або надання належних доказів, які виключають сумніви щодо обчислення (ч.2 ст. 242 КПК України).
Разом з тим, у матеріалах кримінального провадження відсутній висновок експертизи, призначеної органом досудового розслідування або судом, яким би встановлювався причинний зв'язок між діями обвинуваченого ОСОБА_9 та розміром шкоди у спосіб, що виключає розумні сумніви. При цьому, наданий потерпілими висновок оцінювача, складений у 2009 році, не має статусу судової експертизи, а спеціаліст у кримінальному провадженні не наділений процесуальним статусом експерта для цілей доведення зазначеного розміру шкоди в кримінальному провадженні.
Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно вказав на недоведеність заявленого розміру шкоди саме у контексті кримінальної кваліфікації як «тяжких наслідків».
А отже, безпідставними є доводи апеляційної скарги потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з цього приводу.
Таким чином, на переконання колегії суддів, не знайшли свого підтвердження аргументи апелянтів про те, що обвинувачений ОСОБА_9 мав можливість або повноваження діяти всупереч інтересам служби, впливаючи на процедуру приєднання приміщень. Наявність неправомірної вигоди або умислу на її одержання також не доведено. Тяжкі наслідки, необхідні для кваліфікації за ч.2 ст. 364 КК України, прокурором не доведені та судом не підтверджені.
Щодо клопотання потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про необхідність повторного дослідження ряду доказів, то колегія суддів вважає їх безпідставними, виходячи з положень ст. 404 КПК України, оскільки такі повно та без порушень досліджені судом першої інстанції і їм дана належна правова оцінка у вироку суду.
Повторне дослідження доказів, на думку колегії суддів, має на меті не доведення певних обставин події кримінального правопорушення, а спростування висновків суду першої інстанції щодо оцінки таких.
Виходячи з вищенаведеного, колегії суддів вважає, що місцевий суд, розглянувши кримінальне провадження, всупереч доводам апеляційних скарг прокурора та потерпілих, з огляду на недоведеність складу кримінального правопорушення, обґрунтовано визнав невинуватим обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 364 КК України та виправдав останнього, на підставі п.3 ч.1 ст. 373 КПК України.
Отже, колегія суддів вважає вирок суду законним і не вбачає підстав для його скасування.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи, колегією суддів не встановлено.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
апеляційні скарги прокурора Франківської окружної прокуратури м. Львова ОСОБА_6 та потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Залізничного районного суду м. Львова від 15 серпня 2025 року відносно ОСОБА_9 - без зміни.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4