Справа №751/5191/21
Провадження №2/751/411/25
25 листопада 2025 року місто Чернігів
в складі: головуючого - судді Овсієнко Ю. К.
за участі секретаря Решетник В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Чернігові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІЛІГРАН» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до ТОВ «ФК «ФІЛІГРАН» про визнання недійсним договір № 2215122347-018518 від 11.06.2016.
В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що 11.06.2016 між нею та ТОВ «ФК «ФІЛІГРАН» було укладено Договір № 2215122347-018518, відповідно до п.3.1 якого фінансовий кредит становить 4 500 грн 00 коп. Позичальник зобов'язаний повернути кредитодавцю фінансовий кредит у повному обсязі у порядку та на умовах, визначених цим Договором та у строк, вказаний у п.5 цього Договору.
Згідно п.3.2 Договору сума процентів за користування позикою становить 1795,50 грн. Проценти за користування Фінансовим кредитом становлять 1,9% за кожний день користування фінансовим кредитом, що становить (693,5) процентів річних. Тип процентної ставки - фіксована (п.3.2.1 Договору).
Згідно п.3.3 Договору загальна сума фінансового кредиту (фінансовий кредит + сума процентів за користування фінансовим кредитом) становить 6295,5 грн.
Пунктом 5.2 Договору строк на який надається фінансовий кредит за цим Договором становить 21 днів.
Дата повернення фінансового кредиту - 01.07.2016 включно (п.5.4 Договору).
Згідно п.7.1 Договору у випадку порушення (прострочення) позичальником строку повернення фінансового кредиту та / або оплати суми процентів за користування фінансовим кредитом, позичальник додатково, крім за процентів користування фінансовим кредитом за кожен день прострочення, сплачує кредитодавцеві неустойку у вигляді пені у розмірі 1% від загальної суми фінансового кредиту за кожен день прострочення шляхом внесення готівкових коштів у касу кредитодавця або перерахування таких коштів на поточний банківський рахунок кредитодавця (вказаний у розділі «Терміни» цього Договору) в строк протягом трьох календарних днів з моменту прострочення.
Вказаний договір просила визнати недійсним оскільки при його укладенні порушені її права як споживача, так кредитор не надав їй повної, всебічної, об'єктивної та достовірної інформації про умови кредиту як перед укладенням, так і під час укладення договору про надання споживчого кредиту. Зазначає, що відповідачем порушено ч.2 ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг, ст.11, п.5 ч.3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст. 19 ЗУ «Про споживче кредитування», абз. 5, 11 п.2 ст. 8 ЗУ «Про захист персональних даних».
Ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 14.02.2022 прийнято дану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідачу було запропоновано протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.
Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву чи клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не подав, у зв'язку з чим згідно ч. 5ст. 279 ЦПК України, справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 2ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд на підставі ст.280 ЦПК України вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Вирішуючи питання про порушення відповідачем норм встановлених ч.2 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо ненадання інформації, яка стосується суті фінансових послуг, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що 11.06.2016 між ТОВ «ФК «ФІЛІГПАН» та ОСОБА_1 укладено договір № 2215122347-018518, на підставі якого позивачкою був отриманий кредит в розмірі 4500,00 грн., який підлягав поверненню до 01.07.2016 включно, сума процентів за користування позикою становить 1795,50 грн, проценти за користування фінансовим кредитом становлять 1,9% за кожний день користування фінансовим кредитом, що становить (693,5) процентів річних. Згідно п.12.19 Договору позичальник своїм підписом на цьому Договорі підтверджує те, що він був належним чином повідомлений та ознайомлений кредитодавцем із усіма кредитними умовами (умовами цього Договору) на виконання та відповідно до ст.. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року за №1023-12.
Згідно п.12.20 Договору позичальник своїм підписом на цьому Договорі підтверджує, що до укладення цього Договору він був належним чином ознайомлений із Правилами надання ТОВ «ФК «ФІЛІГРАН» фінансових кредитів, які він детально прочитав та зрозумів.
П.12.21 Договору позичальник своїм підписом на цьому Договорі підтверджує те, що він був у письмовій формі повідомлений кредитодавцем про інформацію, яку кредитодавець повинен надати позичальнику згідно з ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема про інформацію, що стосується наявних форм кредитування з перевагами та недоліками пропонованих форм кредитування.
Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Форми правочину та способи волевиявлення його учасників встановлені статтею 205 ЦК України, відповідно до якої правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
В силу ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною і юридичною особами, а згідно із ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Як випливає з наведеної статті 208 ЦК України, для правочинів між фізичною і юридичною особами законом встановлена обов'язкова письмова форма, яка передбачає обов'язковість підписів його учасників, що в даному випадку і є формою волевиявлення особи у відповідності до ст.205 ЦК України.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Посилання позивача, як на підставу задоволення позову на невиконання відповідачем вимог ч.2 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», не можуть бути прийняті судом до уваги, виходячи із наступного.
Метою Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» №2664-III від 12.07.2001 є створення правових основ для захисту прав та інтересів клієнтів фінансових установ, фізичних осіб - підприємців, які надають фінансові послуги, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
Згідно з ч.2 ст.627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Відповідно до ч.3 ст.1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Оскільки, позивачці, як фізичній особі, було надано кредит, то вона є споживачем фінансової послуги, а тому при розгляді даних правовідносин необхідно застосовувати спеціальний закон - Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 №1023-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Отже, відповідач в повній мірі проінформував позивачку про умови надання фінансового кредиту відповідно до вимог чинного законодавства.
Твердження позивачки про те, що вона не мала можливості детально ознайомитися з умовами кредитування перед укладенням кредитного договору, не підтверджено жодними доказами, а тому не беруться судом до уваги.
Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається з матеріалів справи та не оспорюється сторонами у справі, відповідачем виконано умови договору в частині видачі позичальнику грошових коштів у сумі 4500,00 грн.
Таким чином, при укладанні договору, приймаючи всі умови та вчиняючи дії щодо отримання коштів позивачка підтвердила свою поінформованість з умовами договору та погодилася з ними.
Отже, аналізуючи спірний Договір №2215122347-018518, в сукупності з нормами Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ч.1 ст.215, ч.1 і ч.3 ст.203 ЦК України, суд дійшов висновку, що при укладенні та підписанні зазначеного правочину сторонами було додержано усіх вимог, передбачених нормами чинного законодавства, за змістом оспорюваного правочину сторонами досягнуто всіх істотних умов обов'язкових для даних видів договорів, при підписанні спірного договору позивачка погодилась з його умовами, перерахування на рахунок позивача кредитних коштів ніким не оспорюється, а тому умови зазначеного правочину не суперечать принципу добросовісності, підстав для визнання недійсним договору, судом не встановлено.
Вирішуючи питання про порушення відповідачем норм, встановлених ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин)суд зазначає наступне.
Згідно з ч.1, ч. 2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Відповідно до п. 7.1 Договору у випадку порушення (прострочення) позичальником строку повернення фінансового кредиту та або оплати суми процентів за користування фінансовим кредитом, позичальник додатково, крім за процентів користування фінансовим кредитом за кожен день прострочення, сплачує кредитодавцеві неустойку у вигляді пені у розмірі 1% від загальної суми фінансового кредиту за кожен день прострочення шляхом внесення готівкових коштів у касу кредитодавця або перерахування таких коштів на поточний банківський рахунок кредитодавця (вказаний в розділі «Терміни» цього Договору) в строк протягом трьох календарних днів з моменту прострочення.
Отже, вказаним пунктом встановлена відповідальність за несвоєчасно виконане грошове зобов'язання. При належному виконанні договірних зобов'язань і дотриманням позичальником принципу добросовісності, положення п.7.1 Договору не застосовуються.
Суд вважає, що під час укладення спірного договору дотримано вимог Закону України «Про захист прав споживачів», а тому вимога позивача про визнання кредитного договору недійсним, виходячи з умов п.7.1 Договору, задоволенню не підлягає.
Вирішуючи питання про порушення відповідачем абз. 5, 11 ч.2 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних» суд зазначає наступне.
Відповідно до п.12.15 Договору позичальник підтвердив, що він надав згоду на передачу та обробку його персональних даних кредитодавцю, а кредитодавець повідомив його належним чином про умови та строки такої обробки (Додаток 1 до цього Договору).
Згідно з абз.8 ч.1 ст.2 Закону України «Про захист персональних даних» № 2297-VI від 01.06.2010, персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Відповідно до абз.3 ч.1 ст.2 Закону України «Про захист персональних даних», згода суб'єкта персональних даних - добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди.
Згідно з п.5, 11 ч.2 ст.8 Закону України «Про захист персональних даних», суб'єкт персональних даних має право, зокрема, пред'являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних; відкликати згоду на обробку персональних даних.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.10 Закону України «Про захист персональних даних», використання персональних даних передбачає будь-які дії володільця щодо обробки цих даних, дії щодо їх захисту, а також дії щодо надання часткового або повного права обробки персональних даних іншим суб'єктам відносин, пов'язаних із персональними даними, що здійснюються за згодою суб'єкта персональних даних чи відповідно до закону. Використання персональних даних володільцем здійснюється у разі створення ним умов для захисту цих даних. Володільцю забороняється розголошувати відомості стосовно суб'єктів персональних даних, доступ до персональних даних яких надається іншим суб'єктам відносин, пов'язаних з такими даними. Використання персональних даних працівниками суб'єктів відносин, пов'язаних з персональними даними, повинно здійснюватися лише відповідно до їхніх професійних чи службових або трудових обов'язків. Ці працівники зобов'язані не допускати розголошення у будь-який спосіб персональних даних, які їм було довірено або які стали відомі у зв'язку з виконанням професійних чи службових або трудових обов'язків, крім випадків, передбачених законом. Таке зобов'язання чинне після припинення ними діяльності, пов'язаної з персональними даними, крім випадків, установлених законом.
Згідно п.3 ч.1 ст.11 Закону України «Про захист персональних даних», підставами для обробки персональних даних є, зокрема, укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
Тобто, відкликання згоди можливе стосовно майбутньої обробки персональних даних. А тому твердження позивача щодо позбавлення її права відізвати свою згоду на обробку персональних даних не відповідають дійсності, і відтак вимога позивачки про визнання Кредитного договору недійсним, зважаючи на умови п.12.15 Договору, задоволенню не підлягає.
Таким чином, суд приходить до висновку, що Договір №2215122347-018518 від 11.06.2016, був укладений у спосіб визначений чинним законодавством України з дотриманням вимог щодо його укладення із зазначенням умов, які не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а надання та обробка персональних даних не порушують вимог Закону України «Про захист персональних даних», у зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, оскільки позивач при подачі позовної заяви була звільнена від сплати судового збору, а в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, судовий збір компенсується за рахунок держави.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 81, 141, 274, 279, 280 -284, 289 ЦПК України суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІЛІГРАН» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Головуючий - суддя Ю. К. Овсієнко