Справа №751/8681/21
Провадження №2/751/404/25
12 листопада 2025 року місто Чернігів
в складі: головуючого - судді Овсієнко Ю. К.
за участю секретаря Решетник В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, Новозаводський відділ державної виконавчої служби у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню -
Представник позивача - адвокат Слєпченко С.А. звернувся до суду з позовом в інтересах ОСОБА_1 до ТОВ «Фінансова компанія управління активами» про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 243432 від 27.06.2021, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. про стягнення на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» з ОСОБА_1 заборгованості.
Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що з постанови про відкриття виконавчого провадження позивач дізналась, що на виконанні у Новозаводському відділі державної виконавчої служби у м.Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) відкрито виконавче провадження № 66574445 на підставі заяви ТОВ «Фінансова компанія управління активами» з додатками, в т.ч. виконавчим написом № 243432, виданим 27.06.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. про стягнення коштів у розмірі 16784,70 грн з ОСОБА_1 .
Зазначають, що виконавчий напис вчинено з грубими порушеннями порядку вчинення виконавчого напису, оскільки заборгованість не є безспірною, позивач заперечує укладення правочинів між нею та відповідачем.
Ухвалою суду від 30.11.2021 року відкрито провадження в справі та ухвалено розглянути її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідачу запропоновано надати відзив, третім особам, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору подати до суду пояснення.
28.12.2021 ТОВ «Фінансова компанія управління активами» подали до суду заяву про визнання позовних вимог в порядку ст. 206 ЦПК України та клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 27.06.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. був вчинений виконавчий напис №243432, відповідно до якого стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами», заборгованість в розмірі 16 784,70 грн.
19.08.2021 старшим державним виконавцем Новозаводськогго відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) Гаршиною В.М, відкрито виконавче провадження № 66574445 з примусового виконання виконавчого напису №243432, виданого 27.06.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М.
Відповідно до статті 18 Цивільного кодексу України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно із частиною 1 статті 1 Закону України «Про нотаріат», нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина 1 статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрований у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (далі Порядок).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису це нотаріальна дія (пункт 19 частини 1 статті 34 Закону України «Про нотаріат»).
Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку.
Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначені умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі Перелік).
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку. При цьому цей Перелік не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку.
26 листопада 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».
Зазначеною постановою були внесені зміни в Перелік та доповнено його після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».
Так, нотаріус може вчиняти виконавчі написи на кредитних договорах, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису кредитор має надати нотаріусу оригінал кредитного договору, засвідчену стягувачем виписку з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року в справі № 826/20084/14 постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», зокрема, в частині доповнення Переліку новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» було визнано незаконною та нечинною.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року в справі № 826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року було залишено без змін.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року.
Тобто, на сьогоднішній день, редакція Переліку передбачає можливість вчинення виконавчого напису лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору.
Однак, не зважаючи на те, що судовим рішенням були скасовані зміни до Переліку, приватний нотаріус вчинив виконавчий напис на підставі кредитного договору, який нотаріально не посвідчувався.
Також, суд зазначає, що вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, про захист якого він звернувся до нотаріуса, повинне існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною заборгованість боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт, зокрема, подання стягувачем відповідних документів нотаріусу, не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. 50, 87, 88 закону Про нотаріат, захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне в стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, у судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Підставами оскарження виконавчих написів нотаріуса може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису, так і необґрунтованість вимог стягувача до боржника.
Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з переліком документів.
Для правильного застосування положень ст. 87, 88Закону України«Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент учинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час учинення нотаріусом виконавчого напису.
Разом з тим законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 29 березня 2019 року у справі №137/1666/16-ц.
Відповідачем ТОВ «Фінансова компанія управління активами» відповідно до положень ст. 76-81 ЦПК України, не було надано суду належних і допустимих доказів в обґрунтування того, що приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. були подані відомості про безспірність суми заборгованості позивача за кредитним договором.
Доказів, які б спростовували позовні вимоги позивача, відповідачем суду не надано.
Враховуючи, що станом на час вчинення виконавчого напису зазначена у ньому заборгованість не була безспірною, оскільки виконавчий напис оскаржується позивачем, а також те, що нотаріусом при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису застосовано нечинні на той момент норми, які регулюють вчинення виконавчих написів по кредитних договорах, суд приходить до висновку, що спірний виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, а позовні вимоги ОСОБА_1 такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.2 ст.142 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Враховуючи визнання позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 50 відсотків судового збору сплаченого позивачем, у розмірі 454 грн 00 коп., а позивачу підлягає поверненню з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову в розмірі 454 грн 00 коп.
Право на правничу допомогу в Україні гарантовано статтею 59Конституції України та статтею 15 ЦПК Україн.
За приписами статей 133, 137 ЦПК України витрати на правничу допомогу відносяться до судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно п. 1 частини другої ст. 141 ЦПК судові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Згідно частини другої статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно частини шостої статті 137 ЦПК України, обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
При визначенні суми відшкодування понесених особою витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вказані критерії застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людиниі основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: надано договір на правничу допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Така ж позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц.
Оскільки позивачем документально не підтверджено понесення витрат на оплату правничої допомоги, а тому суд вважає за необхідне відмовити у стягненні з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на правничу допомогу у даній справі.
Керуючись 2,5,10-13,18,141,258-259,263-265 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 243432 від 27.06.2021, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» заборгованості в розмірі 16 784 грн 70 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн 00 коп.
Повернути ОСОБА_1 з Головного управління Казначейства Чернігівської області 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви у розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн 00 коп.
В стягненні з ТОВ «Нінансова компанія управління активами» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу відмовити.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» (ЄДРПОУ 35017877, 01133, Київська область, м. Ірпінь, бульвар Стельмаха, 9а, офіс 203);
Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, 6/5);
Третя особа - Новозаводський відділ державної виконавчої служби у м. Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) (місцезнаходження: 14000, м. Чернігів, вул. Княжа, 28).
Головуючий - суддя Ю. К. Овсієнко