27 листопада 2025 року місто Чернівці справа №720/4/25
провадження 22-ц/822/887/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Височанської Н.К.,
суддів: Кулянди М.І., Лисака І.Н.
секретар Факас А.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах якого діє адвокат Макієнко Світлана Олегівна на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 06 серпня 2025 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, головуючий в суді першої інстанції суддя Павлінчук С.С.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Посилався на те, що 09 вересня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики грошей, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клименко В.С., та зареєстрований в реєстрі за №1854.
За умовами договору позики позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 10 000,00 доларів США, що еквівалентно становить 267 452,00 грн., за офіційним курсом української гривні до долара США, встановленим НБУ на 09 вересня 2021 року, 26,7452 грн. за 1 долар США (п. 1).
Сторони погодили, що позичальник зобов'язується повернути 10 000,00 доларів США позикодавцеві готівкою до 31 грудня 2024 року у м. Києві шляхом повернення повної суми одноразово або частинами (п.п.2-3 договору позики).
Підписавши договір, позичальник підтвердив отримання зазначеної суми у повному обсязі за відсутності з його боку будь-яких претензій фінансового характеру до позикодавця (п. 8 договору позики).
Станом на дату подання позовної заяви позичальник не повернув позичені гроші у термін, визначений умовами договору, а тому існують підстави для стягнення боргу у судовому порядку.
Просив стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) суму заборгованості за договором позики у розмірі 10 000,00 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 06 серпня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , мешканця АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , мешканця АДРЕСА_2 , суму заборгованості за договором позики в розмірі 9760 (дев'ять тисяч сімсот шістдесят) доларів США 71 центів та 3279,60 гривень сплаченого судового збору.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Повний текст судового рішення складено 15 серпня 2025 року.
Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги та позиції інших учасників
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до Новоселицького районного суду Чернівецької області.
Вважає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із порушенням норм матеріального та процесуального права без врахування всіх обставин справи.
Апелянт не погоджується з сумою боргу, яка визначена судом до стягнення на користь позивача, оскільки за умовами договору позики позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 10 000,00 доларів США, що еквівалентно становить 267 452,00 грн., за офіційним курсом української гривні до долара США, встановленим НБУ на 09 вересня 2021 року, 26,7452 грн. за 1 долар США.
Тобто відповідно до умов укладеного між сторонами договору позики суму позики визначено в еквіваленті за обмінним курсом; 1,00 долар США дорівнює 26,7452 грн. на день передачі грошей.
Разом з тим, в позовній заяві ОСОБА_1 ціна позову визначена в сумі 419 725 грн., що є необґрунтованою та суперечить умовам укладеного Договору позики.
Суд першої інстанції помилково визначив еквівалент ціни позову за офіційним курсом НБУ станом на дату подання позовної заяви до суду, а не за курсом, який погоджено сторонами відповідно до умов договору позики, враховуючи умови договору та положення статті 533 ЦК України. Таким чином, заборгованість за договором позики становить 267 452,00 грн.
Суд першої інстанції не врахував та залишив поза увагою докази щодо важкого матеріального (фінансового) стану та тяжке захворювання відповідача як підстави для розстрочення виконання рішення.
Після перенесеної операції на серці відповідач потребує постійного медикаментозного лікування, спостереження у кардіолога та дотримання реабілітаційного режиму, що значно обмежує його працездатність і потребує додаткових витрат.
У зв'язку з погіршенням стану здоров'я відповідача, а також враховуючи введений на території України правового режиму - воєнний стан, доходи відповідача, який є фізичною особою підприємцем значно зменшилися, можливості сплатити розмір заборгованості в повній мірі на даний час немає.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 вказав, що не заслуговують на увагу доводи апелянта, що в договорі сторони зазначили еквівалент 10 000 доларів США в національній валюті - 267 452 грн за курсом 26,7452 грн за 1 долар США, то саме ця сума в гривнях підлягає поверненню.
Пункт 3 договору прямо визначає, що повернення позики має здійснюватися у доларах США.
З цих умов слідує, що сторони погодили, що як валютою боргу (п. 1 договору), так і валютою платежу (п. 3 договору) є грошові кошти, виражені в іноземній валюті - 10 000,00 доларів США.
Тобто сторони договору дійшли згоди, що саме у доларах США має виконуватись зобов'язання.
Такий підхід узгоджується з практикою ВП ВС (Постанови ВП ВС від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі №723/304/16-ц).
Зазначення у п. 1 Договору як уточнення гривневого еквіваленту отриманої у позику суми в іноземній валюті, без визначення обов'язку погашення позики у гривні, не змінює валюту зобов'язання, якою є долар США. Таке зазначення еквіваленту має лише довідковий характер.
Близька за змістом позиція викладена в п. 60 Постанови КЦС ВС від 28 лютого 2024 року у справі № 369/5625/16-ц.
Що стосується не прийняття судом доказів, то у поясненнях відповідач не заявляв клопотання про поновлення строку для подання доказів, не вказував причини неможливості їх своєчасного подання.
Вважає, що відповідач не надав суду належні докази, які дають можливість відстрочити або розстрочити виконання рішення. Надані відповідачем документи підтверджують лише минулий факт хвороби, але не її вплив на життя відповідача та можливість виконання рішення зараз.
Доказів поточного лікування, реабілітації чи обмеження працездатності у 2025 році не надано.
Чеки датовані однією датою - 11 травня 2024 року, тобто понад рік тому, і не підтверджують актуальність, систематичність і наявність поточних витрат на лікування у 2025 році.
Крім цього, сам відповідач вказує, що він продовжує свою діяльність як ФОП і його доходи не припинилися повністю.
Відповідач не надав доказів, що підтверджували б їх незначний розмір або взагалі відсутність у 2025 році.
Вбачається, що відповідач намагається використати посилання на матеріальні труднощі як формальний привід для відтермінування виконання рішення за наявності ж реальної можливості такого виконання.
Відповідач не довів наявність особливих та непереборних обставин для розстрочення, а таке розстрочення за таких обставин прямо суперечитиме інтересам позивача.
Просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 06 серпня 2025 року залишити без змін.
Стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу.
Мотивувальна частина
Межі розгляду справи
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Позиція апеляційного суду
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом встановлено, що 09 вересня 2021 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено нотаріально посвідчений договір позики грошей (надалі - договір).
За п. 1 договору позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 10000,00 доларів США, що еквівалентно становить 267 452,00 грн, за офіційним курсом української гривні до долара США, встановленим НБУ на 09 вересня 2021 року, 26,7452 грн за 1 долар США.
Сторони погодили, що позичальник зобов'язується повернути 10 000,00 доларів США позикодавцеві готівкою до 31 грудня 2024 року у м. Києві шляхом повернення повної суми одноразово або частинами (п.п.2-3 Договору).
Підписавши договір, позичальник підтвердив отримання зазначеної суми у повному обсязі за відсутності з його боку будь-яких претензій фінансового характеру до позикодавця (п. 8 договору позики).
Згідно квитанції №25МА-СР01-5Х5Р-ВАМ4 від 29 липня 2025 року встановлено, що відповідачем було сплачено 10000 гривень позивачу в рахунок погашення боргу за договором позики від 09 вересня 2021 року.
Мотиви, з яких виходив апеляційний суд та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення суду першої інстанції вказаним вимогам відповідає.
Задовольняючи позов частково, районний суд прийшов до висновку, що матеріалами справи підтверджується факт укладення договору позики та неповернення відповідачем позики у визначений термін. Відповідач здійснив часткове погашення боргу у розмірі 10 000 грн, а тому враховуючи курс НБУ на день платежу, дійсний розмір боргу на дату ухвалення рішення становив 9760,71 доларів США.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з огляду на таке.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Згідно зі статтею 1051 ЦК України позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Обставину стосовно передання, чи навпаки, непередання грошових коштів або речей доводить та сторона, яка посилається на таку обставину. При встановленні судом факту неотримання позичальником від позикодавця грошей або речей, визначених родовими ознаками, договір позики вважається неукладеним. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Частиною другою статті 218 ЦК України передбачено, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), вказано: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.».
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Встановивши, що 09 вересня 2021 року ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 у позику грошові кошти у розмірі 10 000,00 дол. США, які зобов'язався повернути до 31 грудня 2024 року, на підтвердження чого написав відповідну розписку, оригінал якої знаходиться у позивача та дійсність якої не спростована, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про виникнення між сторонами позикових правовідносин та наявності у відповідача обов'язку з повернення отриманих у позику грошових коштів.
В частині доводів апеляційної скарги щодо неправильно визначеної валюти спірного зобов'язання, колегія суддів зауважує наступне.
Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частини перша, друга статті 533 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц зазначено, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Аналогічна правова позиція зазначена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 761/12665/14-ц та від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц.
Встановивши, що сторони у розписці визначили валютою позикового зобов'язання долар США і звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 просив суд стягнути заборгованість за договором позики у доларах США, суд першої інстанції правильно виходив з того, що виконання договірного зобов'язання з повернення позики має здійснюватися в іноземній валюті.
Посилання в апеляційній скарзі на необхідність сплати суми боргу відповідно до визначеного у розписці гривневого еквіваленту отриманих у позику коштів на час надання позики є неспроможними, з огляду на те, що згідно зі змістом спірної розписки від 09 вересня 2021 року, сторони погодили, що валютою зобов'язання є долар США, а зазначення як уточнення гривневого еквіваленту отриманої у позику грошової суми, без визначення обов'язку погашення позики у гривні, не змінює валюту зобов'язання. Крім того, з огляду на те, що зобов'язання залишається невиконаним, безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо необхідності визначення гривневого еквівалента заборгованості станом на час укладення позики.
Отже, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно стягнув заборгованість в доларах США, є необґрунтованими.
Що стосується доводів апеляційної скарги щодо розстрочення виконання рішення, то колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дане питання не вирішив, а тому відповідач не позбавлений можливості звернутися до суду із заявою про винесення додаткового рішення або із окремою заявою про розстрочення виконання рішення.
Колегія суддів дане питання не вирішує, оскільки апеляційна скарга не містить такої заяви (вимоги).
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено. Отже, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не встановлено.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 06 серпня 2025 року слід залишити без змін.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах якого діє адвокат Макієнко Світлана Олегівна - залишити без задоволення.
Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 06 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 27 листопада 2025 року.
Головуючий: Н.К. Височанська
Судді: М.І. Кулянда
І.Н. Лисак