03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Єдиний унікальний номер справи № 381/3159/25 Головуючий у суді першої інстанції - Анапріюк С.П.
Номер провадження № 22-ц/824/16979/2025 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.
26 листопада 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Яворського М.А.(суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,
розглянувши цивільну справу в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр», поданою представником Павленком Дмитром Олександровичем, на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Анапріюк С.П., у місті Фастів, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У червні 2025 року ТОВ «Споживчий Центр»звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому просило суд стягнути із ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором №25.10.2024 - 100001613 від 25 жовтня 2024 року у розмірі 14 388,63,50 грн; судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказувало, що 25 жовтня 2024 року ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 25.10.2024-100001613, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 5 000,00 грн строком на 140 дні.
Зазначає, що кредитор виконав свої зобов'язання та надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, та грошові кошти не повернув у зв'язку з чим виникла прострочена заборгованість.
Оскільки відповідач у добровільному порядку не виконує взяті на себе за кредитним договором зобов'язання позивач був вимушений звернутися до суду для врегулювання спірного питання у судовому порядку.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Споживчий Центр».
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ТОВ «Споживчий Центр» подало апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено Кредитний договір шляхом отримання/ознайомлення відповідача з пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії) від 25 жовтня 2024 року, подання відповідачем Заявки № 25.10.2024-100001613 від 25 жовтня 2024 року; надсилання відповідачем відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 25.10.2024-100001613 (кредитної лінії) від 25 жовтня 2024 року.
Таким чином, було укладено Кредитний договір № 25.10.2024-100001613 від 25 жовтня 2024 року у електронній формі, яка законодавчо прирівнюється до письмової.
Стороною позивача (Кредитодавця) документи, що складають Кредитний договір підписувались електронним підписом.
Стороною відповідача документи, що складають Кредитний договір підписувались за допомогою одноразових ідентифікаторів: «Е193» - для Пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії) від 25 жовтня 2024 року, Заявки № 25.10.2024-100001613 від 25 жовтня 2024 року та відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору № 25.10.2024 - 100001613 (кредитної лінії) від 25 жовтня 2024 року, які надсилались у смс-повідомлені на номер, вказаний останнім, як фінансовий НОМЕР_1.
Відповідач не заперечував, що вказаний засіб зв'язку, а саме: номер телефону НОМЕР_1 належить йому, або що на час укладення спірних договорів він втратив вказаний засіб зв'язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування.
Відтак, відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами. Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами.
Відповідачем при оформленні заявки було зазначено повний номер картки (електронного платіжного засобу відповідача), але відповідно до Постанов Правління Національного банку України позивач не може зазначати та зберігати у договорах, інших документах повний номер особистого електронного платіжного засобу відповідача.
До суду було надано електронні докази в паперовій формі (роздруківка тексту заявки кредитного договору № 25.10.2024-100001613, відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцент) кредитного договору № 25.10.2024-100001613), підписані одноразовим ідентифікатором, які містить номер особистого електронного платіжного засобу відповідача, а саме: НОМЕР_2.
Таким чином, електронний платіжний засіб відповідач зазначив самостійно в системі, інша інформація щодо рахунку відповідача у позивача відсутня, оскільки зазначена інформація є банківською таємницею якою володіє виключно банк-емітент картки.
Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наведений позивачем у позовній заяві розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.
Апелянт також в апеляційній скарзі послався на те, що відповідач не надав до суду першої інстанції виписки по своїх рахунках в банківських установах, у тому числі по рахунку НОМЕР_2, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача, хоча такий обов'язок передбачений статтею 81 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За відсутності доказів оскарження відповідачем умов договору щодо встановлення комісії, відсутні підстави для відмови у стягненні вказаного платежу з відповідача.
Суд апеляційної інстанції забезпечив право відповідача ОСОБА_1 подати відзив (заперечення) на апеляційну скаргу, направивши відповідне поштове повідомлення 07 жовтня 2025 року, яке повернулось із відмітками працівників пошти «закінчення встановленого терміну зберігання», заяви про зміну адреси місця проживання перебування від вказаної особи до суду не надходили.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вжив усіх можливих заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи апеляційним судом.
Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 25 жовтня 2024 року ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №25.10.2024-100001613.
Пропозицію про укладення кредитного договору підписано електронним цифровим підписом відповідача та отримано на рахунок кошти у вказаному розмірі, тобто акцептовано умови договору. Позичальник під час укладення кредитного договору пройшов ідентифікацію шляхом використання Системи BankID Національного банку.
Кредитний договір складається з таких електронних документів, які містять всі його істотні умови:
пропозиція про укладення кредитного договору (оферти) (кредитної лінії);
заявка сформована на сайті кредитора після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитором;
відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитора, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (коду), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаного при його ідентифікації на сайті.
Відповідач підтвердив, що ознайомлений і приймає умови кредитного договору (оферти), а також підтверджує, що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), невід'ємною частиною якої є заявка до кредитного договору, з яким він попередньо ознайомився. Акцептовані ним умови кредитного договору містяться у вказаних заявці та оферті.
Для підписання і укладення цього правочину введений код з смс-повідомлення, яке надіслане на номер телефону відповідача.
Відповідно до заявки від 25 жовтня 2024 року, сума кредиту 5 000,00 грн, строк, на який надається кредит 140 днів з дати його надання, дата повернення (виплати) кредиту 13 березня 2025 року.
Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього періоду.
Комісія пов'язана з наданням кредиту становить 20% від суми кредиту та дорівнює 1 000,00 грн.
Денна процентна ставка загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку на який надається кредит становить 0,87%.
Згідно з п. 3.1. Договору, за цим Договором Кредитодавець зобов'язується надати Кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити Проценти.
Відповідно до п. 3.2. договору, Кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Згідно з п. 4.1. договору, кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності та зворотності. Спосіб перерахування коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_2 .
Відповідно до п. 6.1. Договору, Позичальник зобов'язався використати Кредит на зазначені в Договорі цілі, що не суперечать чинному законодавству України, і забезпечити своєчасне повернення Кредиту та Процентів шляхом внесення в касу Кредитодавця готівкою або перерахування на рахунок Кредитодавця в такі терміни: а) повернення кредиту, сплата Процентіву терміни та строки, вказані у Заявці, яка є невід'ємною частиною даної оферти; б) неустойка, яка може бути нарахована Кредитодавцем за несвоєчасне виконання зобов'язань за цим Договором, - негайно, з моменту пред'явлення Кредитодавцем вимоги (усної чи письмової) про нарахування таких санкцій.
На підтвердження виконання кредитором своїх зобов'язань за вказаним договором позивач надав лист Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» ТОВ УПР, відповідно до відомостей якого перераховано грошові кошти на платіжну картку клієнта за договором № 25.10.2024-100001613 в розмірі 5 000,00 грн, номер картки НОМЕР_3 , номер транзакції в системі iPay.ua - 547931578.
На підтвердження розміру заборгованості позивач подав до суду документ з назвою «Довідка-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором», відповідно до відомостей якого заборгованість відповідача за кредитним договором складає 14 388,63 грн, з яких 5 000,00 грн основний борг, 6 300,00 грн проценти, 588,63 грн комісія, 2 500,00 грн неустойка.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження укладення кредитного договору та отримання відповідачем коштів.
Посилаючись на лист від товариства-оператора технологічних систем про успішність операцій, а саме: лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» (iPay.ua), суд першої інстанції вказав, що цей лист не є первинним бухгалтерським документом та він не містить даних щодо власника банківської картки, на яку були перераховані кошти, повного номеру картки, що позбавляє можливості вважати доведеним факт переказу коштів на картковий рахунок, який належить саме відповідачу.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, позивачем не доведено належними та допустимими доказами позовних вимог, а надані ним докази є недостатніми, та не дають підстави дійти висновку про наявність обставин справи, які входять до предмету доказування, тому позов є необґрунтованим, отже суд першої інстанції відмовив в його задоволенні повністю.
Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частиною 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як убачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором кредиту, позивач посилався на те, що 25 жовтня 2024 року ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №25.10.2024-100001613.
На підтвердження надання відповідачу та зарахування на його банківську карту кредитних коштів в розмір 5 000 грн позивачем надано суду першої інстанції пропозиції про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (оферти), заявку, підтвердження укладання кредитного договору №25.10.2024-100001613 від 25 жовтня 2024 року та паспорт споживчого кредиту, довідка - розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором №25.10.2024-100001613 від 25 жовтня 2024 року.
Позивач стверджує, що особу відповідача під час укладення договору верифіковано за допомогою BankID, на підтвердження якого як доказ надає фрагмент документа. (а.с. 18)
Відповідно до Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції від 18 червня 2015 року №1000/5, ці Правила встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності (далі - установи). Усі реквізити на документі, пов'язані з його проходженням і виконанням, датуються і підписуються. Дата документа проставляється посадовою особою, яка його візує, погоджує або затверджує. Дата зазначається нижче підпису ліворуч. (п.4) Посадові особи підписують документи в межах своїх повноважень, визначених у положеннях (статутах) установи, положеннях про структурні підрозділи, посадових інструкціях, розпорядчому документі про розподіл обов'язків між керівником та його заступниками тощо. У зазначених документах визначається також порядок підписання документів іншими особами в разі відсутності керівника установи та посадових осіб, які уповноважені їх підписувати. Право підписання документів може надаватися посадовим та іншим особам на підставі довіреності. Підпис складається з назви посади особи, яка підписує документ (повної - якщо документ надрукований не на бланку, скороченої - на документі, надрукованому на бланку), особистого підпису, ініціалів (ініціала імені) і прізвища. (п.7).
Наданий позивачем як доказ ідентифікації особи відповідача через BankID під час укладення кредитного договору фрагменту документа (додаток 4 до позову), суд не може взяти до уваги як належний і допустимий доказ, оскільки вказаний документ не містить жодного підпису уповноваженої особи, в тому числі електронного, не скріплений печаткою, не містить реквізитів про особу, яка його склала та дати його складання, а отже не є офіційним документом. Крім того, частина відомостей в цьому документі зазначена на іноземній мові, а дата «29.09.2024» за місяць до укладення договору, що спростовує доводи позивача про те, що цей документ створювався у зв'язку із укладенням кредитного договору від 25 жовтня 2024 року.
Разом з тим, як зазначив суд першої інстанції, та з чим погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, позивачем не надано належного доказу того, що заявлена сума кредитних коштів в розмірі 5 000 грн була перерахована на картковий рахунок саме відповідачу у справі ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що інформаційна довідка ТОВ «Універсальні платіжні рішення» ТОВ УПР не є належним доказом на підтвердження здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів ОСОБА_1 та свідчить лише про проведення Банком платежу в системі на підставі договору з ТОВ «Споживчий Центр».
Доводи апеляційної скарги про те, що надати будь-який бухгалтерські документи по рахунку ОСОБА_1 , в тому числі і документів про перерахування відповідачу кредитних коштів, є неможливим, оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, а саме надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про недоведеність та необґрунтованість позову та відхиляються апеляційним судом.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог та заперечень в цивільному процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять до предмету доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що позивачем в суді першої інстанції у відповідному процесуальному порядку не заявлялось клопотання про витребування доказів на підтвердження обставин, на які посилається ТОВ «Споживчий центр».
Посилання в апеляційній скарзі на п. 10 постанови Правління НБУ від 03 листопада 2021 року № 113 «Про затвердження положення про додаткові вимоги до договорів не банківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)», п. 64 Постанови Правління НБУ від 29 липня 2022 року № 164 «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів», та доводи про те, що ТОВ «Споживчий центр» на підставі наведених вимог закону не може повністю зазначати та зберігати у документах номер особистого електронного платіжного засобу відповідача, апеляційним судом відхиляються як такі, що не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки позивач ТОВ «Споживчий центр» не був позбавлений можливості звернутися до суду першої інстанції з клопотанням про витребування у банку-емітента доказів належності кредитної картки саме відповідачу, однак на власний розсуд такою можливістю не скористався.
За вказаних обставин колегія суддів прийшла до висновку, що позивачем ТОВ «Споживчий центр» не доведено наявності заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №25.10.2024 - 100001613 від 25 жовтня 2024 року, у розмірі 14 388,63 грн.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до положень ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Висновок суду першої інстанції відповідає матеріалам справи, в яких відсутні належні докази перерахування та отримання відповідачем кредиту в розмірі 5 000 грн. за договором про відкриття кредитної лінії №25.10.2024 - 100001613 від 25 жовтня 2024 року.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності належних та допустимих доказів здійснення безготівкового перерахування суми кредиту на банківський рахунок позичальника, у зв'язку з чим позов ТОВ «Споживчий Центр» про стягнення з ОСОБА_1 , заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №25.10.2024 - 100001613 від 25 жовтня 2024 року, не підлягає задоволенню.
За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр», подану представником Павленком Дмитром Олександровичем,залишити без задоволення.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 10 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню відповідно до норм п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає.
Судді :
_______________ ________________ ______________
М.А.Яворський Т.Ц.Кашперська Фінагеєв В.О.