1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 20 листопада 2025 року апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2025 року,
за участі:
прокурора ОСОБА_7 ,
представника
власника майна адвоката ОСОБА_6 ,
власника майна ОСОБА_5
Вказаною ухвалою задоволено клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах 4-го відділу управління розслідування особливо тяжких злочинів Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_8 та накладено арешт на майно із забороною відчуження, розпорядження та користування, яке перебувало у користуванні підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та вилучене 14.07.2025 під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
мобільний телефон «iPhone XS MAX» IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 із сім картою НОМЕР_3 , мобільний телефон «iPhone X» IMEI: НОМЕР_4 із сім картою НОМЕР_5 ; мобільний телефон «iPhone» із розбитим екраном, які поміщено до спец.пакету №RIC2142839;
вісім банківських карток, які поміщено до спец.пакету №RIC2142838;
ноутбук «Acer» із зарядним пристроєм до нього, який поміщено до спец.пакету №PSP4085067;
флеш-носій об'ємом 32 gb, який поміщено до спец.пакету №RIC2142837;
планшет iPad, дві сім карти, один тримач для сім карти, які поміщено до спец.пакету №PSP3259361;
грошові кошти в сумі 8740 доларів США та 89590 гривень.
Не погоджуючись з таким рішенням, представник власника майна ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 , подала апеляційну скаргу, в якій просила задовольнити апеляційну скаргу, ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою повністю відмовити у задоволенні клопотання.
Вважає оскаржувану ухвалу незаконною та необґрунтованою та такою, що постановлена з порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Зазначає, що ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2025 року, скаргу адвоката ОСОБА_6 , подану в інтересах ОСОБА_5 на бездіяльність слідчого, яка полягає у неповерненні вилученого майна, задоволено. Однак вказані речі, органом досудового розслідування не повернуто.
Звертає увагу на те, що після того, як вказане рішення суду отримано слідчим, до суду надійшло клопотання про арешт вказаного майна, тобто на думку апелянта, тимчасово вилучене майно безпідставно утримувалось понад три місяці органом досудового розслідування.
Вказує, що клопотання слідчого було подано з порушенням строку, передбаченого вимогами ч. 5 ст. 171 КПК України.
На переконання апелянта, що вилучені грошові кошти не відповідають ознакам, передбачених ст. 98 КК України.
Зазначає, що ОСОБА_5 добровільно надав технічні пристрої під час проведення обшуку, перешкод для здійснення копіювання інформації, яка знаходиться на пристроях не було.
Окрім цього, після вилучення майна не була призначена комп'ютерно-технічна експертиза, а отже підстави для утримання майна органом досудового розслідування відсутні.
Наголошує, що у поданому клопотанні слідчий просив накласти арешт з метою забезпечення збереження речових доказів та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов). Однак, цивільний позов у межах даного кримінального провадження не заявлено, а отже відсутні підстави для накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_5 .
Заслухавши доповідь судді, доводипредставника власника майна, який просив задовольнити апеляційну скаргу, пояснення прокурора, який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Як убачається з матеріалів судового провадження, управлінням ГСУ НП України, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 21 червня 2024 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12024000000001274, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 190, ч. 4 ст. 321, ч. 3 ст. 229 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_9 у невстановленому досудовим розслідуванням місці та час, але не пізніше початку червня 2024 року, достовірно розуміючи, що на ринках України здійснюється оптова та роздрібна торгівля інсектицидом КОРАГЕН 20 КС CORAGEN іноземного виробництва, з метою отримання незаконного прибутку у протиправний спосіб, без отримання відповідних ліцензій, вирішив створити та очолити стійке об'єднання - організовану групу, з метою вчинення тяжких злочинів, пов'язаних із використанням фірмових (комерційних) найменувань та знаків для товарів компанії FMC на території України.
Для реалізації злочинних намірів, ОСОБА_9 у невстановлений проміжок часу та за невстановлених обставин запропонував взяти участь у спільних протиправних діяннях своєму брату ОСОБА_10 та раніше знайомому ОСОБА_5 , які переслідуючи корисливі мотиви, надали свою добровільну згоду на участь в організованій групі в якості виконавців вчинюваних злочинів.
Як організатор і керівник організованої групи ОСОБА_9 поклав на себе обов'язки щодо забезпечення приміщення для організації виробництва та зберігання фальсифікованої продукції, придбання сировини, етикеток, тари необхідної для виробництва фальсифікованої продукції на які планувалось наносити логотипи знаку для товару КОРАГЕН 20 КС CORAGEN та фірмове (комерційне) найменування FMC, забезпечення транспортом, підбір осіб, яких можна задіяти у виробничому процесі та перевезенні фальсифікованої продукції, організації охорони та контролю за виробничим процесом, розподіл прибутку отриманого в ході реалізації фальсифікованої продукції між ним, ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , а також іншими невстановленими на теперішній час особами.
У свою чергу на ОСОБА_5 , за узгодженим злочинним планом, покладались обов'язки щодо пошуку в мережі Інтернет покупців та відправка фальсифікованої продукції, координації виробничого процесу з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та іншими невстановленими на теперішній час особами, для забезпечення безперебійного виробництва та збуту фальсифікованої продукції, ведення обліку реалізованої продукції.
14 липня 2025 року співробітниками Національної поліції проведено ряд обшуків. За місцем мешкання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , виявлено та вилучено:
мобільний телефон «iPhone XS MAX» IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 із сім картою НОМЕР_3 , мобільний телефон «iPhone X» IMEI: НОМЕР_4 із сім картою НОМЕР_5 ; мобільний телефон «iPhone» із розбитим екраном, які поміщено до спец.пакету №RIC2142839;
вісім банківських карток, які поміщено до спец.пакету №RIC2142838;
ноутбук «Acer» із зарядним пристроєм до нього, який поміщено до спец.пакету №PSP4085067;
флеш-носій об'ємом 32 gb, який поміщено до спец.пакету №RIC2142837;
планшет iPad, дві сім карти, один тримач для сім карти, які поміщено до спец.пакету №PSP3259361;
грошові кошти в сумі 8740 доларів США та 89590 гривень.
14 липня 2025 року постановою старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_8 зазначене майно визнане речовими доказами у кримінальному провадженні.
31 липня 2025 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 229 КК України.
15 жовтня 2025 року старший слідчий в особливо важливих справах 4-го відділу управління розслідування особливо тяжких злочинів Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_8 , звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з клопотанням про арешт майна, за результатами проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2025 року клопотання задоволено.
Задовольняючи клопотання, внесене в межах кримінального провадження №12024000000001274 про накладення арешту на майно, яке вилучено під час проведення обшуку, слідчий суддя дослідив матеріали, додані до клопотання, прийшов до висновку, що вказане майно відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, та визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
Колегія суддів частково погоджується з таким рішенням слідчого судді, з огляду на наступне.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
При вирішенні даної апеляційної скарги, колегія суддів також враховує приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Така позиція узгоджується із частиною 5 статті 9 КПК України, відповідно до якої кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
Застосовуючи заходи забезпечення кримінального провадження, слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. Накладаючи арешт на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків. Перевіркою матеріалів справи, в тому числі долучених прокурором до клопотання та документів, наданих захисником, колегія суддів встановила, що зазначених вимог закону прокурор та слідчий суддя не дотрималися.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема збереження речових доказів і накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Колегія суддів апеляційного суду, дослідивши доводи клопотання сторони обвинувачення та матеріали судового провадження вважає, що слідчим доведено необхідність арешту майна у кримінальному провадженні № 12024000000001274, а саме на вилучені банківські картки, мобільний телефон, ноутбук, флеш-носій, планшет, з метою збереження речових доказів, оскільки у випадку його незастосування, може призвести до наслідків, які можуть перешкодити досудовому розслідуванню.
Крім цього, колегія суддів при вирішенні питання про накладення арешту на вказані речі, також враховує той факт, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співрозмірним завданням кримінального провадження. Обставини кримінального провадження на час прийняття рішення вимагають вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту
Доводи апелянта, щодо безпідставного утримання тимчасово вилученого майна органом досудового розслідування та подання клопотання з порушенням строку, передбаченого ч. 5 ст. 171 КПК України є необґрунтованими, оскільки, майно не має статусу тимчасово вилученого. Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 19 червня 2025 року надано дозвіл на його відшукання і вилучення, а отже, вимоги щодо строку подання клопотання про накладення арешту, передбаченого ч. 5 ст. 171 КПК України, у даному випадку не застосовуються.
Разом з тим, на переконання колегії суддів, слідчий суддя, в порушення вимог п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт на грошові кошти, належним чином не перевірив правову підставу для такого арешту та можливості використання майна як доказу у кримінальному провадженні, та не встановив достатність доказів на підтвердження підстав для накладення арешту з метою збереження речових доказів.
Колегія суддів вважає, що в силу положень ч.7 ст. 236 КПК України, вказані арештовані грошові кошти не відповідають критеріям визначеним ст. 98 КПК України, та не є безпосередньо предметом кримінальних правопорушень, що розслідуються, а органом досудового розслідування зворотнього не доведено. Хоча в матеріалах і міститься постанова старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_8 від 14 липня 2025 року року про визнання зазначених грошових коштів речовими доказами у кримінальному провадженні, однак з огляду на вказану постанову органу досудового розслідування таке визнання цього майна речовим доказом у кримінальному провадженні носить сугубо формальний характер, оскільки в ній як і в самому клопотанні прокурора про арешт грошових коштів, не приведено жодного обґрунтування, якому чи яким із критеріїв ч. 1 ст. 98 КПК України відповідає це майно.
Ні слідчий в клопотанні, ні слідчий суддя в порушення відповідно ст. ст.171, 173 КПК України, не оцінили розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна грошових коштів для власника майна.
Відтак, слідчим не доведено в клопотанні існування правових підстав для накладення арешту на грошові кошти, передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України, про які вказано у його клопотанні, оскільки ним не надано доказів, що вилучені кошти відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Окрім цього, твердження слідчого у клопотанні про необхідність накладення арешту на майно з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов) не можуть бути прийняті до уваги, оскільки як вбачається з матеріалів справи, цивільний позов заявлено не було.
Слідчий обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 132 КПК України, не надав достатніх і належних доказів тих обставин на які послався у клопотанні, а слідчий суддя, в свою чергу, у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття рішення.
Слідчим суддею при постановленні оскаржуваної ухвали не перевірено вказані обставини, які свідчать про відсутність правових підстав для накладення арешту на грошові кошти з метою збереження речових доказів, на яку посилається орган досудового розслідування.
На підставі викладених обставин, які свідчать про неповноту судового розгляду, ухвала слідчого судді в цій частині підлягає скасуванню як незаконна, а апеляційна скарга - частковому задоволенню.
Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , - задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2025 року, - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання старшого слідчого в особливо важливих справах 4-го відділу управління розслідування особливо тяжких злочинів Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_8 про накладення арешту на майно із забороною відчуження, розпорядження та користування, яке перебувало у користуванні підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та вилучене 14.07.2025 під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а самена грошові кошти в сумі 8740 доларів США та 89590 гривень. - відмовити.
У решті ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2025 року, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Єдиний унікальний № 759/24338/25-к Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_14
Справа № 11сс/824/8468/2025 Доповідач ОСОБА_1
Категорія ст.170 КПК