1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого суддіОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві 17 листопада 2025 року, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2025 року, відносно
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Бердичів, Житомирської області, громадянина України, з вищою освітою, працевлаштованого, одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України,
за участі: в режимі відеоконференцзв'язку прокурора захисника в режимі відеоконференцзв'язку підозрюваного ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 ОСОБА_6
Вказаною ухвалою задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС 2 відділу 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_9 та застосовано до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, в межах строку досудового розслідування, тобто до 20 грудня 2025 року включно.
Не погоджуючись з таким рішенням, захисник ОСОБА_5 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову ухвалу, якою застосувати до підозрюваного більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою, а саме домашній арешт або заставу.
Вважає оскаржувану ухвалу невмотивованою, у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та такою, що постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Зазначає, що повідомлення про підозру є необґрунтованим, оскільки не підтверджується жодними наявними в матеріалах справи доказами.
Окрім того, повідомлення про підозру не містить жодних кваліфікуючих ознак складу кримінального правопорушення, інкримінованого ОСОБА_6 .
На думку апелянта, ризики, передбачені ст. 177 КПК України, є недоведеними.
Посилається на позитивні характеризуючі дані підозрюваного, який має міцні соціальні зв'язки, постійне місце проживання, одружений, раніше не судимий, а також, постійно допомагає Збройним силам України, про що додані підтвердження до апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, доводи підозрюваного та його захисників, які підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити, пояснення прокурора, який заперечив проти задоволення скарги та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, вивчивши матеріали провадження і перевіривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням СБ України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 13 травня 2025 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 22025000000000576, за підозрою, ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.
22 жовтня 2025 року 12 год. 50 хв. ОСОБА_6 на підставі п. 1, 2 ч. 1 ст. 208, п. 6 ч. 1 ст. 615 КПК України, затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 1112 КК України.
22 жовтня 2025 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 1112 КК України.
23 жовтня 2025 року старший слідчий в ОВС 2 відділення 2 відділу 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України ОСОБА_9 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва із клопотанням про застосування до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, без визначення розміру застави.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2025 року клопотання задоволено.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування запобіжного заходу.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті (тобто тримання під вартою).
Згідно із статтею 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, а також запобігання спробам в тому числі переховуватись від органів досудового розслідування та суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків та інших підозрюваних, а також вчинити інше кримінальне правопорушення. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
З ухвали суду та журналу судового засідання вбачається, що наведені в клопотанні слідчого підстави для застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою перевірено при розгляді клопотання. При цьому, допитано підозрюваного ОСОБА_6 , заслухано думку прокурора та позицію захисників, з'ясовано інші обставини, які мають значення при вирішенні питання застосування запобіжного заходу.
Як вважає колегія суддів, слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання та долучені до нього документи, оцінюючи їх достатність для висновку про причетність ОСОБА_6 до інкримінованого йому кримінального правопорушення, дійшов обґрунтованого висновку про наявність у кримінальному провадженні достатньої сукупності доказів, які свідчать про обґрунтованість йому підозри.
У розумінні положень, що наведені у численних рішеннях Європейського Суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України» №42310/04 від 21.04.2011, «Фокс, Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» №№12244/86,12245/86, 12383/86 від 30.08.1990, «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 28.10.1994 та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити це правопорушення.
Більш того, у п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07- Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».
Крім того, колегія суддів враховує правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про необґрунтованість повідомленої ОСОБА_6 підозри колегія суддів вважає безпідставними, оскільки наведені у клопотанні дані, виклад яких зроблено з посиланням на матеріали кримінального провадження, на даному етапі досудового розслідування свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності події та складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, у тому числі наявності або відсутності умислу в діях особи, вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості, у тому числі правильність кваліфікації його дій, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, а дослідження та оцінка доказів, встановлення наявності або відсутності події та складу кримінального правопорушення, та достатності доказів для доведеності винуватості особи, відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.
Окрім того, слідчий суддя обґрунтовано встановив, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Зокрема, ризик переховуватися від органів досудового слідства та/або суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України) обґрунтовується тим, що ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за яке законом передбачене безальтернативне покарання у вигляді позбавлення волі. Враховуючи викладене, підозрюваний будучи добре обізнаним у кримінальному законодавстві України, усвідомлюючи, що вчинив злочин, санкція статті якого передбачає ув'язнення від десяти до дванадцяти років, з метою ухилення від кримінальної відповідальності має можливість втекти та переховуватись від органів досудового слідства та вчиняти спроби покинути територію України.
Ризик знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення (п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України) зумовлений тим, що на даний час не встановлено всіх предметів, речей та документів, які зберегли на собі сліди кримінального правопорушення та містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин кримінального правопорушення.
За версією органу досудового розслідування ОСОБА_6 здійснював виготовлення та передачу креслеників електронно-променевих вузлів та установок, при цьому не всі епізоди вказаної діяльності встановлені. Відтак, перебуваючи не під вартою, підозрюваний може знищити або сховати вказані матеріальні об'єкти та документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Також слідчим у клопотанні обґрунтовано ризик незаконного впливу на свідків, інших співучасників інкримінованого йому злочину (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України). Як зазначає слідчий, підозрюваний ОСОБА_6 діяв спільно із іншими невстановленими особами. Перебуваючи під дією іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, зможе вільно спілкуватись з цими особами, координувати їх дії щодо приховування слідів кримінального правопорушення чи вчинення тиску на свідків, які вже допитані в кримінальному провадженні.
Окрім цього, у кримінальному провадженні наразі встановлюються інші свідки вчинення кримінального правопорушення, відтак є підстави вважати, що підозрюваний в подальшому, знаючи про таких осіб, може як у спосіб погроз, підкупу, психологічного впливу, так і в інший спосіб незаконно впливати на них.
Підставою вважати обґрунтованим ризики перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином (п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України) вказує те, що на даний час не встановлені всі співучасники ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, у зв'язку із цим існує ризик, що підозрюваний може повідомити про факт виявлення їх злочинної діяльності та обставини, які стали відомі йому в ході проведення досудового розслідування, що унеможливить притягнення до кримінальної відповідальності всіх винних осіб.
Ризик вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України) обґрунтовується тим, що злочинна діяльність ОСОБА_6 була спрямована на завдання шкоди Україні шляхом добровільної підготовки та передачі матеріальних ресурсів представникам держави-агресора, а тому, перебуваючи на волі, підозрюваний може продовжувати вчиняти кримінальне правопорушення, в якому він підозрюється.
Колегія суддів не може погодитися з доводами захисту щодо відсутності існування ризиків у даному кримінальному провадженні, враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, особу підозрюваного, його роль у даному кримінальному провадженні.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з рішенням слідчого судді щодо необхідності задоволення клопотання слідчого, оскільки він в повному обсязі довів обставини, які виправдовують обмеження права ОСОБА_6 на свободу. Вказане рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки по справі існують ознаки справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
Застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Крім того, відповідно до абз. 8 ч. 4 ст. 183 Кримінального процесуального кодексу України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України. У даному кримінальному провадженні, слідчий суддя прийшов до обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для визначення розміру застави ОСОБА_6 .
Як вбачається з оскаржуваної ухвали, слідчий суддя дотримався вказаних вимог закону, а тому підстав для скасування ухвали та застосування більш м'якого запобіжного заходу не вбачається.
Істотних порушень вимог КПК України, які могли б стати безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді у даному провадженні не встановлено.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 182, 183, 194, 376 404, 405, 418, 422 КПК України, колегія суддів -
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2025 року, відносно ОСОБА_6 , - залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_10 ОСОБА_11 ОСОБА_12
Єдиний унікальний № 761/44678/25 Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_13
Провадження № 11-сс/824/8590/2025 Доповідач: ОСОБА_1
Категорія ст.183 КПК України