27 листопада 2025 року
м. Київ
справа №160/2254/21
адміністративне провадження № К/990/3183/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,
суддів: Білак М.В., Кашпур О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції
касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року (головуючий-суддя: Прокопчук Т.С., судді: Шлай А.В., Круговий О.О.)
у справі № 160/2254/21
за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням особи у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.
1. Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року Харківський національний університет внутрішніх справ (далі - позивач, Університет) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1 , скаржник), в якому просив:
- стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківського національного університету внутрішніх справ відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням, а саме, грошові кошти в розмірі 133 709 (сто тридцять три тисячі сімсот дев'ять) грн. 40 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України та Національній поліції України з 16 серпня 2013 року по 21 грудня 2020 року. Після закінчення навчання у Харківському національному університеті внутрішніх справ відповідача було направлено до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - ГУНП в Дніпропетровській області).
Наказом ГУНП в Дніпропетровській області від 21 грудня 2020 року №340 о/с відповідача було звільнено згідно з п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).
Аргументи позивача зводяться до того, що оскільки відповідача було звільнено зі служби в поліції за власним бажанням до сплину встановленого трирічного терміну перебування на службі після закінчення ним навчання, він має відшкодувати витрати, пов'язані з утриманням у вищому навчальному закладі.
З проведених позивачем розрахунків, які не оскаржувались відповідачем, ОСОБА_1 має відшкодувати витрати, пов'язані з його утриманням, в розмірі 133 709,40 грн.
Оскільки в добровільному порядку відповідач вказаний розмір витрат не відшкодував, позивач звернувся до суду із відповідною позовною вимогою.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року позов задоволено частково:
- стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківського національного університету внутрішніх справ витрати, пов'язані з утриманням, а саме, грошові кошти в розмірі 43 044,24 грн (сорок три тисячі сорок чотири гривні двадцять чотири копійки);
- у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Задовольняючи позов в означеній частині, суд першої інстанції виходив з того, що відшкодуванню підлягають витрати, пов'язані із навчанням особи, сума яких визначається на підставі довідок-розрахунків витрат на утримання осіб.
Таким чином, відповідач повинен відшкодувати витрати на його утримання за період навчання у Харківському національному університеті внутрішніх справ, проте зазначені витрати на час розгляду справи добровільно ним не відшкодовано.
Суд першої інстанції встановив, що, перебуваючи на публічній службі за тристороннім договором та за тристороннім контрактом, відповідачем згідно з довідками-розрахунками витрат (від 27 лютого 2017 року №4/199д та від 18 лютого 2019 року №4/34д), серед іншого, було отримано грошове забезпечення у розмірі 90 665, 16 грн.
При цьому, Законами України не наведений перелік витрат, пов'язаних із утриманням курсантів у вищому навчальному закладі, у зв'язку із чим суд зазначив про невідповідність закону критерію якості та передбачуваності для особи.
Суд зазначив, що чинний на період навчання відповідача Закон України «Про міліцію» та чинний на момент його звільнення зі служби Закон України «Про Національну поліцію» не встановлюють обов'язку відшкодування грошового забезпечення особи у разі припинення служби.
Оскільки грошове забезпечення за своїм змістом є винагородою за державну службу особливого характеру, суд дійшов висновку, що виплата грошового забезпечення є мінімальною державною гарантією в оплаті праці (професійної діяльності), тобто гарантією соціального захисту міліціонера/поліцейського.
Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що витрати, пов'язані з утриманням відповідача під час навчання у Харківському національному університеті внутрішніх справ, як особи, яка перебувала на публічній службі, в частині суми грошового забезпечення не можуть заявлятися навчальним закладом до відшкодування, оскільки суми грошового забезпечення міліціонера/поліцейського не визначені законом такими, що включаються у витрати, пов'язані із утриманням у вищому навчальному закладі МВС, та є винагородою за несення служби, а тому позовні вимоги Харківського національного університету внутрішніх справ в частині стягнення з відповідача суми грошового забезпечення у розмірі 90 665,16 грн задоволенню не підлягають.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що не підлягають задоволенню також витрати на медичне забезпечення курсанта ОСОБА_1 за період навчання у Харківському національному університеті внутрішніх справ з 16 березня 2013 року по 04 березня 2017 року в розмірі 469,93 грн, що підтверджуються довідкою завідуючої медико-санітарної частини університету від 07 квітня 2021 року, оскільки такі витрати не були заявлені позивачем до відшкодування під час подання адміністративного позову у даній справі, такі витрати не включені до ціни позову, при цьому позовні вимоги під час розгляду справи не уточнювались.
Крім того, як встановлено судом, у довідках-розрахунках про фактичні витрати (від 27 лютого 2017 року №4/199д та від 18 лютого 2019 року №4/34д), що пов'язані з утриманням курсанта ОСОБА_1 у Харківському національному університеті внутрішніх справ, з якими відповідач був ознайомлений 02 березня 2017 року та 19 лютого 2019 року, не міститься суми витрат на медичне забезпечення в розмірі 469,93 грн, а тому суд дійшов висновку, що відповідна сума не узгоджувалась із відповідачем та, як наслідок, відсутні правові підстави для її стягнення.
З урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 витрат, пов'язаних з утриманням, в розмірі 43 044,24 грн. (133 709, 40 грн (загальна сума позову) - 90 665,16 грн (грошове забезпечення)).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, ОСОБА_1 оскаржив його до суду апеляційної інстанції.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року скасовано в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Харківського національного університету внутрішніх справ витрат, пов'язаних з утриманням у Харківському національному університеті внутрішніх справ, в сумі 34161 грн 19 коп та у задоволенні позову в цій частини вимог відмовлено.
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що, враховуючи дату звільнення відповідача з органів внутрішніх справ - 21 грудня 2020 року та дату закінчення ним навчання у Харківському національному університеті внутрішніх справ - 04 березня 2017 року, зарахування відповідно до пункту 6.8 Положення про вищі навчальні заклади МВС, затвердженого наказом Міністерства внутрішних справ України від 14 лютого 2008 року № 62, періоду його навчання з 01 вересня 2017 року по 24 лютого 2019 року в період його проходження служби в органах внутрішних справ, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що звільнення позивача з органів внутрішніх справ по закінченні навчання відбулось після встановленого трирічного терміну перебування позивача на службі, а саме у період з 01 вересня 2017 року по 21 грудня 2020 року, як наслідок підстав для стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з його утриманням у навчальному закладі за цим договором не має, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_1 витрат за цим договором у сумі, що становить 34 161,19 грн.
Що стосується стягнення судом першої інстанції з відповідача витрат, пов'язаних з його утриманням у навчальному закладі за контрактом №1825м від 01 вересня 2017 року, у сумі 8883,05 грн, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недотримання відповідачем умов контракту №1825м від 01 вересня 2017 року у зв'язку із звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчання та, як наслідок, виникнення підстав для стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з його утриманням у навчальному закладі за цим контрактом.
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Харківського національного університету внутрішніх справ витрат пов'язаних з утриманням у Харківському національному університеті внутрішніх справ в сумі 34161 грн 19 коп. та в задоволенні цієї частини позовних вимог відмовив. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року залишив без змін.
Харківський національний університет внутрішніх справ, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог (щодо стягнення витрат на грошове забезпечення за період з 01 вересня 2017 року по 23 лютого 2019 року), також оскаржив його до суду апеляційної інстанції.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року скасовано в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_1 на користь Харківського національного університету внутрішніх справ витрат на грошове забезпечення в розмірі 79 476,29 грн, та в цій частині прийнято постанову, якою стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківського національного університету внутрішніх справ витрати на грошове забезпечення в розмірі 79 476,29 грн за період навчання з 01 вересня 2017 року по 23 лютого 2019 року.
Приймаючи оскаржуване рішення суд апеляційної інстанції вказав, що ОСОБА_1 звільнився за власним бажанням, при цьому не відпрацював 3 роки, як це визначено умовами контракту №1825м, та має обов'язок відшкодувати витрати на грошове забезпечення, пов'язані з утриманням відповідача в Університеті під час навчання у сумі 79 476,29 грн, яка підлягає стягненню в судовому порядку через відмову їх відшкодування відповідачем в добровільному порядку.
Висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову про стягнення витрат на грошове забезпечення відповідача під час навчання протирічить чинному законодавству, положення якого не визнанні неконституційними та підлягають застосуванню.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року та залишити рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року без змін.
Відповідач в обґрунтування підстав касаційного оскарження вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень частини четвертої та п'ятої статті 74 Закону України «Про Національну поліцію» до спірних правовідносин стосовно можливості стягнення з колишнього курсанта (поліцейського) його грошового забезпечення (заробітної плати) та суперечність положень статті 64 Закону України «Про вищу освіту» з положеннями частини 4 та 5 ст. 74 Закону України «Про Національну поліцію» щодо обов'язковості трирічного відпрацювання після випуску з навчального закладу, а також пункту 3 Порядку відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2017 року №261 (далі - Порядок №261).
На думку скаржника, суд апеляційної інстанції не зважив на явну та очевидну суперечність приписів пункту 3 Порядку №261, де передбачено відшкодування фактичних витрат із грошового забезпечення, приписам статті 43 Конституції України і положенням статті 62 Закону України "Про Національну поліцію", де передбачено загальне правило про оплатність будь-якої роботи (служби) фізичної особи - громадянина.
Відповідач зазначає, що пункт 3 Порядку №261 не повинен застосовуватися через явну та очевидну протиправність і суперечність приписам статті 43 Конституції України і положенням статті 62 Закону України "Про Національну поліцію", тому кошти у якості оплати часу служби рядового складу поліції з числа курсантів або слухачів магістратури Університету не є витратами із навчання, а належать до видатків у сфері соціального забезпечення поліцейського, а відтак виплачене грошове забезпечення за реальний пройдений період служби не підлягає поверненню.
Викладене також кореспондується з положеннями пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, де зазначено, що не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Також відповідач зазначає про невизначеність правової природи грошового забезпечення курсантів та слухачів магістратури Харківського національного університету внутрішніх справ.
На думку скаржника, з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання позивачем у право власності відповідача, і таке втручання не було законним.
Позивач відзив на касаційну скаргу не подав, однак в силу частини 4 статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 листопада 2025 року (у зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_2 у відставку) визначено склад суду: Мацедонську В.Е. (головуючу суддю), Білак М.В., Кашпур О.В.
Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2025 року закінчено підготовчі дії та призначено розгляд даної справи в порядку письмового провадження з 27 листопада 2025 року.
ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, наказом ректора №179 о/с від 10 серпня 2013 року ОСОБА_1 прийнято на службу в органи внутрішніх справ, зараховано курсантом 1-го курсу денної форми навчання за напрямом підготовки «Правознавство», термін навчання 4 роки, з 16 серпня 2013 року, та присвоєно спеціальне звання "рядовий міліції".
02 вересня 2013 року на виконання вимог статті 18 Закону України "Про міліцію" та наказу МВС України від 14 травня 2007 року № 150 "Про затвердження Типового договору про підготовку фахівців у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України" між відповідачем, Університетом та ГУ МВС України у Дніпропетровській області укладено договір про підготовку фахівця ( ОСОБА_1 ) у вищому навчальному закладі МВС України в Харківському національному університеті внутрішніх справ за державним замовленням.
Наказом Університету №68 о/с від 04 березня 2017 року відраховано ОСОБА_1 зі складу курсантів 4-го курсу з 04 березня 2017 року та направлено до ГУНП в Дніпропетровській області; сума витрат, пов'язаних з утриманням відповідача, складає 45350,06 грн.
Наказом Університету №427 о/с від 29 серпня 2017 року лейтенанта поліції ОСОБА_1 зараховано до складу слухачів 1-го курсу денної форми навчання за державним замовленням для здобуття освітнього ступеня «Магістр» за спеціальністю «Право» з 01 вересня 2017 року.
01 вересня 2017 року на виконання вимог статті 74 Закону України "Про Національну поліцію" між відповідачем, Університетом та ГУ НП в Дніпропетровській області укладений контракт №1825м про здобуття освіти відповідачем в Університеті (далі - контракт №1825м).
Відповідно до пункту 6 контракту №1825м сторони дійшли згоди, що цей контракт застосовується до відносин, що виникли з дати зарахування особи на навчання.
Відповідно до абзацу 5 пункту 3 контракту №1825м ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання у разі дострокового розірвання контракту, а також звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчання відшкодувати Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з його утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до пункту 4 статті 74 Закону України "Про Національну поліцію".
Наказом по Університету від 21 лютого 2019 року №60 відповідача, як випускника, відраховано зі складу слухачів, направлено з 24 лютого 2019 року у розпорядження ГУ НП в Дніпропетровській області для подальшого проходження служби; сума витрат, пов'язаних з його утриманням, складає 88359, 34 грн.
Наказом ГУ НП в Дніпропетровській області від 21 грудня 2020 року №340 о/с відповідача звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" за власним бажанням.
Позивачем складено довідки про фактичні витрати, пов'язані з утриманням курсанта ОСОБА_1 у Харківському національному університеті внутрішніх справ, від 27 лютого 2017 року №4/199д та від 18 лютого 2019 року №4/34д, з якими відповідач був ознайомлений 02 березня 2017 року та 19 лютого 2019 року, відповідно, під особистий підпис, такі витрати складаються з: грошового забезпечення - 90 665,16 грн, продовольчого забезпечення - 12 661,76 грн, речового забезпечення - 5 138,50 грн, вартості комунальних послуг і спожитих енергоносіїв - 25 243,98 грн, що разом складає 133 709,40 грн.
Позивач листом від 17 грудня 2020 року № 46/18823 повідомив ОСОБА_1 про необхідність сплатити витрати на утримання під час навчання згідно з довідками - розрахунками.
З вказаним Повідомленням ОСОБА_1 ознайомлений 21 грудня 2020 року, про що свідчить його особистий підпис.
У зв'язку зі звільненням відповідача зі служби в поліції до сплину трьох років після закінчення навчального закладу та не відшкодуванням витрат у добровільному порядку, позивач звернувся із позовом до суду про відшкодування витрат, пов'язаних із утриманням відповідача під час навчання.
ІІІ. Джерела права, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України в чинній редакції).
Як вище було зазначено, постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року скасовано в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Університету витрат, пов'язаних з утриманням в сумі 34 161,19 грн, та у задоволенні позову в цій частині відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року апеляційна скарга Харківського національного університету внутрішніх справ задоволена, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року скасовано в частині відмови в задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_1 на користь Харківського національного університету внутрішніх справ витрат на грошове забезпечення в розмірі 79 476,29 грн, та в цій частині прийнято постанову, якою стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківського національного університету внутрішніх справ витрати на грошове забезпечення в розмірі 79 476,29 грн за період навчання з 01 вересня 2017 року по 23 лютого 2019 року.
В касаційному порядку оскаржена лише постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року.
З наведеного слідує, що межами касаційного перегляду даної справи є з'ясування законності та обґрунтованості стягнення витрат на грошове забезпечення за період з 01 вересня 2017 року по 23 лютого 2019 року, пов'язаних з утриманням ОСОБА_1 в Університеті, у розмірі 79 476,29 грн.
Перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII).
Частиною 1 статті 1 Закону №580-VIII встановлено, що Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Згідно з частиною 1 статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Поліцейські проходять службу в поліції під час навчання на денній формі навчання за державним замовленням у закладі вищої освіти із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських (абзац п'ятий частини першої статті 59 Закону № 580-VІІІ) .
Гарантії професійної діяльності поліцейського визначено статтею 62 Закону №580-VIII.
Так, поліцейський, зокрема, своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України (пункт четвертий частини десятої статті 62 Закону № 580-VІІІ).
Відповідно до положень статті 72 Закону №580-VIII професійне навчання поліцейських складається з: 1) первинної професійної підготовки; 2) підготовки у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання; 3) післядипломної освіти; 4) службової підготовки - системи заходів, спрямованих на закріплення та оновлення необхідних знань, умінь та навичок працівника поліції з урахуванням оперативної обстановки, специфіки та профілю його оперативно-службової діяльності.
Згідно із положеннями частини другої статті 74 Закону №580-VIII підготовка фахівців за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, проводиться на підставі контракту про здобуття освіти, який укладається між навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчається.
Відповідно до частини 4 статті 74 Закону №580-VIII особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Як передбачено приписами частини 5 статті 74 Закону №580-VIII у разі відмови від добровільного відшкодування витрат, зазначених у частині четвертій цієї статті, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з довідкою-розрахунком №4/34д від 18 лютого 2019 року, розрахованою відповідно до Порядку розрахунку витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України №419/831/240/605/537/219/534 від 16 липня 2007 року, витрати на грошове забезпечення, пов'язані з утриманням відповідача в Університеті під час навчання з 01 вересня 2017 року по 23 лютого 2019 року становлять суму 79 476, 29 грн.
На переконання відповідача, вказана сума грошового забезпечення, яке виплачувалось йому протягом навчання в Університеті, є правовим аналогом заробітної плати, підпадає під охорону за режимом статті 43 Конституції України, а відтак не підлягає поверненню.
Зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду, скаржник звертає увагу на явну та очевидну суперечність приписів пункту 3 Порядку №261 приписам статті 43 Конституції України і положенням Закону України «Про Національну поліцію», де передбачено загальне правило про оплатність будь - якої роботи (служби) фізичної особи - громадянина. Також відповідач посилається на необхідність врахування норм цивільного права.
З приводу наведених доводів, які стали підставою для відкриття даного касаційного оскарження на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до статті 43 Конституцій України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Верховний Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2017 року № 261 затверджено Порядок відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (Порядок №261).
Відповідно до пункту 1 цей Порядок визначає механізм відшкодування особами, які навчалися за денною формою навчання за державним замовленням (далі - особи) у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - вищі навчальні заклади), витрат, пов'язаних з їх утриманням у таких закладах (далі - витрати), у разі, зокрема, дострокового розірвання контракту про здобуття освіти (далі - контракт) з будь-яких підстав, крім звільнення із служби в Національній поліції (далі - поліція) через хворобу (за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; звільнення із служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу з будь-яких підстав, крім звільнення із служби в поліції через хворобу (за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Пунктом 2 Порядку №261 визначено, що витрати відшкодовуються згідно з контрактом, укладеним між вищим навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчалася. У разі коли особа є неповнолітньою, установлення правових відносин здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу України. Типову форму контракту затверджує МВС.
При цьому, згідно із положеннями пункту 3 Порядку №261 відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов'язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; оплатою комунальних послуг та спожитих енергоносіїв (тепло-, водопостачання, водовідведення, електроенергія). Розрахунок витрат на утримання осіб (грошове, продовольче, речове та медичне забезпечення) у вищих навчальних закладах здійснюється відповідно до встановлених норм за їх фактичною вартістю. Розрахунок комунальних послуг та спожитих енергоносіїв здійснюється виходячи із середнього обсягу споживання у відповідному вищому навчальному закладі на одну особу за добу за період її фактичного перебування в такому закладі. На підставі розрахунків вищого навчального закладу складається довідка про фактичні витрати на кожну особу за весь строк навчання, яка долучається до її особової справи.
Відповідно до пункту 4 Порядку №261 витрати відшкодовуються особою в повному розмірі за весь період її фактичного навчання.
Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у справі №440/2692/20 (постанова від 13 січня 2023 року) висловився щодо застосування пункту 3 Порядку №261 в контексті правовідносин, які є подібними в частині стягнення грошового забезпечення курсанта Харківського національного університету внутрішніх справ.
Так, Верховний Суд у наведеному судовому рішенні дійшов висновків, що під час навчання відповідача в Університеті підготовка фахівців у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України за державним замовленням спочатку здійснювалася на підставі договору про навчання, який укладався між навчальним закладом, головним управлінням, управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві або Севастополі чи на транспорті та особою, яка навчається, а в подальшому - на підставі контракту про здобуття освіти, який укладався між навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчається.
Тобто, незважаючи на законодавчі зміни, що були зумовлені реформою правоохоронної системи, механізм підготовки фахівців за державним замовленням Міністерства внутрішніх справ України та зміст означених тристоронніх правовідносин (ВНЗ, ОП і ОСОБА) не змінився, так само, як і залишився незмінним обов'язок особи, яка навчалася, відшкодувати витрати, пов'язані з її утриманням у вищому навчальному закладі, у разі звільнення зі служби за власним бажанням раніше, аніж через три роки після закінчення навчання.
Як обумовлено приписами Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799, грошове забезпечення виплачується поліцейським, які призначені на штатні посади в Національній поліції, та курсантам ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання.
Грошове забезпечення курсантів ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання, яких вперше прийнято на службу в поліцію, складається з посадового окладу.
Грошове забезпечення курсантів ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання з числа молодшого складу поліції складається з посадового окладу за останньою штатною посадою, яку поліцейський займав до зарахування на навчання, окладу за спеціальним званням та надбавки за стаж служби.
Підставою для виплати грошового забезпечення є наказ керівника (начальника) органу, закладу, установи Національної поліції (далі - орган поліції) про призначення на посаду поліцейського відповідно до номенклатури посад, наказ ректора ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання про зарахування на навчання або наказ про зарахування в розпорядження відповідного органу поліції та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат.
Грошове забезпечення курсантам ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання виплачується за місцем проходження служби (навчання) виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання.
Тож, оскільки саме в кошторисі ВНЗ (вищого навчального закладу) МВС передбачаються кошти на виплату грошового забезпечення курсантів ВНЗ МВС, то вказане грошове забезпечення належить до категорії витрат на навчання таких курсантів.
Вказане кореспондує з пунктом 3 Порядку № 261, за змістом якого грошове забезпечення входить до складу витрат, які підлягають відшкодуванню у разі звільнення із служби в поліції за власним бажанням протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу.
З наведеного, Верховний Суд у справі № 440/2692/20 дійшов висновку, що грошове забезпечення курсантів вищих навчальних закладів належить до категорії витрат на їх навчання і за наявності на те підстав підлягають компенсації Міністерству внутрішніх справ України.
Окрім того, суд касаційної інстанції у наведеній справі дійшов висновків, що на спірні правовідносини не поширюється дія положень пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України.
Таким чином, висловлені у справі № 440/2692/20 висновки підлягають врахуванню під час розгляду цієї справи у силу частини третьої статті 341 КАС України. А тому, суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права, дійшовши висновків про те, що у даному випадку відшкодуванню підлягали витрати, пов'язані із навчанням особи, сума яких була визначена на підставі наведених розрахунків, в тому числі із врахуванням суми грошового забезпечення відповідача.
Водночас, доводи скаржника щодо суперечності частин четвертої, п'ятої статті 74 Закону №580-VIII положенням статті 64 Закону України «Про вищу освіту» не заслуговують на увагу, оскільки згідно з частинами першою, третьою статті 64 вищезазначеного Закону випускники закладів вищої освіти вільні у виборі місця роботи, крім випадків, передбачених цим Законом. Випускники вищих військових навчальних закладів (закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання), військових інститутів чи підрозділів, закладів вищої освіти з числа військовослужбовців (осіб начальницького складу) направляються для подальшого проходження служби відповідно до законодавства. Натомість, спеціальним Законом, який визначає порядок проходження служби в Національній поліції України, є Закон №580-VIII, який і передбачає відшкодування витрат (частини четверта, п'ята статті 74 Закону №580-VIII).
Щодо доводів касаційної скарги про невизначеність правової природи грошового забезпечення курсантів та слухачів магістратури Харківського національного університету внутрішніх справ, колегія суддів зазначає таке.
Утримання відповідача в Харківському національному університеті внутрішніх справ здійснювалось шляхом грошового, речового, продовольчого, медичного забезпечення, забезпечення комунальними послугами та енергоносіями.
Отже, особи, які навчаються в Харківському національному університеті внутрішніх справ, перебувають на повному державному забезпеченні. Кошти, які витрачаються на їх навчання, є державними (бюджетними).
Відповідно до абзацу 5 пункту 3 контракту №1825м ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання у разі дострокового розірвання контракту, а також звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчання відшкодувати Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з його утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до п. 4 ст. 74 Закону України "Про Національну поліцію" в розмірі, визначеному у довідці-розрахунку .
З наведеного слідує, що відповідач під час підписання контракту знав про необхідність відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням в навчальному закладі, у разі звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчання, проте станом на час розгляду справи вказана заборгованість ним не сплачена.
Відповідно до пункту 4 Порядку №261 витрати відшкодовуються особою в повному розмірі за весь період її фактичного навчання.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у низці справ висловився щодо обов'язку особи відшкодувати вартість навчання у разі відмови відпрацювати визначену договором кількість років.
Так, у справі «Chitos проти Греції» (рішення від 24 червня 2015 року, заява №51637/12) ЄСПЛ зазначав, що заявник не може правомірно стверджувати, що не знав принципу і обсягу зобов'язання, яке він взяв на себе, обравши кар'єру офіцера і військового лікаря. Однією з головних переваг вступу до армії було безкоштовне навчання. Дійсно, збройні сили беруть на себе вартість усього навчання такої особи, сплачують їй платню і надають соціальне забезпечення як кадровому офіцеру. Натомість від офіцера після отримання диплома вимагається взяти на себе зобов'язання служити у відповідному званні певну кількість років.
ЄСПЛ уважає, що накладене на кадрових офіцерів зобов'язання після завершення навчання нести службу протягом певного строку є невід'ємним від покладеного на них завдання. Обчислення строку дії контрактів офіцерів, які отримали освіту коштом армії, і умови розірвання таких контрактів належать до розсуду держави.
Вимога держави повернути кошти, витрачені на навчання офіцерів і військових медиків, а також на їх забезпечення відповідно до потреб, виправдовують заборону розривати контракт протягом певного строку і встановлення відшкодування витрат, яких зазнала держава протягом років навчання. Зобов'язання військових лікарів, які бажають піти у відставку до завершення контракту, сплатити державі певну суму на відшкодування витрат, понесених на їх навчання, цілком виправдовується перевагами, яких не мають цивільні студенти у сфері медицини, зокрема забезпеченим працевлаштуванням, отриманням платні тощо. Сам принцип відкупу років, які залишається відслужити, не становить порушення принципу пропорційності.
Ураховуючи норми національного законодавства та практику ЄСПЛ у розгляді подібних спорів, Суд дійшов висновку, що обов'язок особи відшкодувати на користь держави кошти, витрачені на її навчання (пов'язані із цим витрати, їх окремі види тощо) за невиконання вимоги про відпрацювання за направленням не є втручанням у право власності особи, гарантоване статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції, та не становить порушення принципу пропорційності. Відповідно до практики ЄСПЛ такі суми відшкодування на корить держави можуть визначатись з урахуванням вартості навчання, виплат на утримання особи, яка навчається (наприклад, вартість проживання, їжі та обладнання, наданих особі під час навчання), субсидованої державою стипендії особі, яка навчається.
За такого правового підходу ЄСПЛ, який кореспондує усталеній та послідовній практиці Верховного Суду у справах подібної категорії, підхід до вирішення спорів щодо відшкодування особами, які навчаються у вищих навчальних закладах МВС за рахунок державного бюджету, витрат на їх навчання у зв'язку з невиконанням ними умов договору (контракту) має бути однаковим, інший підхід може призвести до дискримінації.
З огляду на означене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 звільнився за власним бажанням, при цьому не відпрацював 3 роки, як це визначено умовами контракту №1825м, та має обов'язок відшкодувати витрати на грошове забезпечення, пов'язані з утриманням відповідача в Університеті під час навчання у сумі 79 476,29 грн, яка підлягає стягненню в судовому порядку через відмову їх відшкодування відповідачем в добровільному порядку.
Водночас доводи й аргументи скаржника зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і свідчать про незгоду заявника з правовою оцінкою судом обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
Однак, до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду судом касаційної інстанції є виключно питання застосування права.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, ураховуючи приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
V. Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на відсутність понесених судових витрат судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2021 року залишити без змін.
Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська
Судді М.В. Білак
О.В. Кашпур