27 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 300/231/25
адміністративне провадження № К/990/11663/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Величка Івана Івановича, подану в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року (суддя: Микитюк Р.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2025 року (судді: Довга О.І., Глушко І.В., Запотічний І.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,
Короткий зміст обставин справи і рішень судів попередніх інстанцій
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1), військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 2), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 щодо здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 17 квітня 2021 року по 20 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 та з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 , військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 17 квітня 2021 року по 20 травня 2023 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 та з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2021-2022 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 та з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2021-2022 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704 та з урахуванням виплачених сум;
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу усунути її недоліки протягом десяти днів з дня отримання цієї ухвали шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду і доказів поважності причин його пропуску.
Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив з того, що до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. З урахуванням дії карантину, встановленого в Україні через COVID-19, позивач мав право оскаржити бездіяльність відповідачів щодо невиплати в повному розмірі грошового забезпечення за періоди з 17 квітня 2021 року по 20 травня 2023 року протягом усього періоду дії карантину та три місяці після його скасування, тобто до 01 жовтня 2023 року. Оскільки до суду із цим позовом позивач звернувся 13 січня 2025 року, він пропустив строк звернення до суду із цим позовом. При цьому обставин із відповідними доказами, що об'єктивно унеможливили своєчасне звернення до суду у строк, встановлений КАС України, позивач не навів.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій повернуто позивачу.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції визнав безпідставними твердження позивача на те, що під час звільнення він не отримував письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні відповідно до приписів статті 116 КЗпП України, а відтак відлік строку для звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать при звільненні ще не розповідач, відповідно не може бути ним пропущений. Суд першої інстанції зазначив, що вимоги позивача стосуються нарахування та виплати грошового забезпечення саме під час проходження військової служби, а не виплат, що належать працівникові при звільненні. Натомість, повідомлені позивачем обставини не пояснюють та не доводять поважності причин пропуску ним строку звернення до суду з цим позовом.
Позивач оскаржив це судове рішення до суду апеляційної інстанції.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду 27 січня 2025 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції правильно застосував статтю 233 КЗпП України, згідно з якою після 19 липня 2022 року строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі щодо стягнення заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, та врахував дію карантину, встановленого в Україні через COVID-19. Суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що грошове забезпечення є щомісячною виплатою, розмір якої особі відомий щомісяця. Тож про імовірне порушення свого права позивач був обізнаний кожного місяця, з моменту отримання відповідної виплати.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі адвокат Величко Іван Іванович, діючи в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2025 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Скаржник зазначає, що до спірних правовідносин щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 17 квітня 2021 року по 19 липня 2022 року підлягає застосуванню частина друга статті 119 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно з Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, якою визначено, що особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. До спірних правовідносин щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 20 липня 2022 року по 20 травня 2023 року підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України у редакції від 19 липня 2022 року, згідно з якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, становить три місяці з дня отримання ним письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми. Зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 був виключений 14 жовтня 2024 року, позов подав до суду 13 січня 2025 року, тобто в межах тримісячного строку звернення до суду з моменту звільнення. Отож висновки судів попередніх інстанцій про пропуск ним строку звернення до суду з цим позовом є безпідставним, а підстави для повернення позовної заяви з цього мотиву відсутні.
Позиція інших учасників справи
Відповідачі подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові акти - без змін.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 квітня 2025 року (судді: Загороднюк А.Г, Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Величка Івана Івановича, поданою в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2025 року у справі № 300/231/25.
Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 26 листопада 2025 року справу призначено до розгляду.
Джерела права та акти їхнього застосування
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлено статтею 123 КАС України.
Частинами першою та другою статті 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до абзацу першого статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України.
Зокрема, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відповідно до нової редакції статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, зазначає таке.
У розглядуваному випадку питання, яке підлягає вирішенню Верховним Судом, стосується правильного застосування норм права щодо строку звернення до адміністративного суду з позовом про перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та інших сум за період з 17 квітня 2021 року по 20 травня 2023 року.
Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву, виходив з того, що позивач пропустив строк звернення з ними до суду, тривалість якого, з урахуванням частини першої статті 233 КЗпП України у редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року, становить три місяці й обчислюється з дня, коли він дізнався про порушення свого права.
Суд апеляційної інстанції, підтримуючи цей підхід, наголосив, що грошове забезпечення є щомісячною виплатою, розмір якої особі відомий щомісяця. Відтак, , на думку апеляційного суду, про можливе порушення свого права позивач був обізнаний кожного місяця, з моменту отримання відповідної виплати.
У касаційній скарзі позивач заперечує такі висновки, вважаючи їх помилковими. Він наполягає, що до правовідносин щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 17 квітня 2021 року по 19 липня 2022 року підлягала застосуванню частина друга статті 119 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно з Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, а до правовідносин щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 20 липня 2022 року по 20 травня 2023 року - частина друга статті 233 КЗпП України у редакції від 19 липня 2022 року. З огляду на це позивач стверджує, що строк звернення до суду ним не пропущено.
Перевіряючи правильність застосування судами норм процесуального права в частині застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду з позовом, Суд зазначає таке.
Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, що перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема частиною другою цієї статті.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX були внесені зміни до частини першої та другої статті 233 КЗпП України.
Зокрема, частинами першою та другою цієї статті в новій редакції визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Окрім того, слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
Характерною особливістю спірних правовідносин є те, що позивач просив нарахувати та виплатити грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України (19 липня 2022 року).
У цьому контексті Суд ураховує, що питання застосування частини другої статті 233 КЗпП України за подібних обставин було предметом розгляду Верховним Судом у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23.
У вказаному судовому рішенні Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду:
- від 29 січня 2025 року у справі №500/6880/23 та від 28 серпня 2024 року у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року);
- від 23 січня 2025 року у справі №400/4829/24 (предмет спору - перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та його складових за період з 01 березня 2022 року по 19 травня 2023 року; дата звернення до суду з позовом - 22 травня 2024 року) та від 20 листопада 2023 року у справі №160/5468/23 (предмет спору - нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2016 року по грудень 2018 року; дата звернення до суду з позовом - 21 березня 2023 року), у яких Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби;
- від 12 вересня 2024 року у справі №200/5637/23, у якій Верховний Суд зазначив, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, закінчилися з припиненням дії карантину.
Натомість Судова палата сформулювала позицію, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).
З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Отже, з урахуванням зазначеної позиції Судової палати, суд, вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення із заявленими позовними вимогами, мав би спірний період (з 17 квітня 2021 року по 20 травня 2023 року) умовно поділити на дві частини: до набрання чинності Законом № 2352-IX (19 липня 2022 року) та після цього, визначитися, в якій частині спір належить розглянути по суті позовних вимог, а в якій слід застосувати наслідки порушення строку звернення до суду, якщо вважатиме, що для цього є правові підстави.
Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для повернення позовної заяви щодо перерахунку грошового забезпечення та інших належних сум за період з 17 квітня 2021 року по 20 травня 2023 року є передчасними.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
З огляду на положення статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Судові витрати
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу адвоката Величка Івана Івановича, подану в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.
Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2025 року скасувати, а справу № 300/231/25 направити до Івано-Франківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов