27 листопада 2025 року
м. Київ
справа №120/12548/24
адміністративне провадження № К/990/46278/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Желєзного І.В., Мацедонської В.Е.,
перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року у справі №120/12548/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, без зменшення на розмір підвищення грошового доходу випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції, за врахуванням нарахованої суми індексації грошового забезпечення, відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17 липня 2003 року за №1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 01 березня 2018 року, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29 січня 2020 року по 22 листопада 2021 року, а також виплачених в цей період: грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021 роки, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок її грошового забезпечення з 29 січня 2020 року по 22 листопада 2021 року, а також виплачених в цей період: грошової допомоги для оздоровлення за 2020, 2021 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021 роки, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2025 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року залишено без руху. Запропоновано особі, яка подала апеляційну скаргу, у десятиденний строк з моменту отримання ухвали суду виконати вимоги ухвали та усунути виявлені недоліки апеляційної скарги, а саме: надати оригінал документу про сплату судового збору. Роз'яснено особі, яка подала апеляційну скаргу, що у разі неусунення недоліків, зазначених в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху, апеляційна скарга буде повернута особі, яка подала апеляційну скаргу.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року повернуто особі, яка її подала, на підставі частини другої статті 298, статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з неусуненням недоліків у встановлений судом строк.
Військова частина НОМЕР_1 повторно звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року залишено без руху. Запропоновано особі, яка подала апеляційну скаргу, у десятиденний строк з моменту отримання ухвали суду виконати вимоги ухвали та усунути виявлені недоліки апеляційної скарги, а саме: надати оригінал документу про сплату судового збору. Роз'яснено особі, яка подала апеляційну скаргу, що у разі неусунення недоліків, зазначених в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху, апеляційна скарга буде повернута особі, яка подала апеляційну скаргу.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2025 року заяву військової частини НОМЕР_1 про продовження процесального строку на усунення недоліків апеляційної скарги задоволено. Продовжено апелянту строк для усунення недоліків апеляційної скарги. Запропоновано особі, яка подала апеляційну скаргу, усунути виявлені недоліки апеляційної скарги у десятиденний строк та надати документ про сплату судового збору. Роз'ясненоскаржнику, що в разі неусунення недоліків, зазначених в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху, апеляційну скаргу буде повернено.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви військової частини НОМЕР_1 про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги. Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року повернуто особі, яка її подала, на підставі частини другої статті 298, статті 169 КАС України у зв'язку з неусуненням недоліків у встановлений судом строк.
Військова частина НОМЕР_1 втретє звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року. Визнано неповажними причини пропуску військової частини НОМЕР_1 строку на апеляційне оскарження рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року залишено без руху. Запропоновано апелянту протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку та вказати інші підстави для поновлення строку. Роз'яснено особі, яка подала апеляційну скаргу, що у разі неусунення недоліків, зазначених в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху, у відкритті апеляційного провадження буде відмовлено.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року відмовлено у задоволенні заяви військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року. Відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року на підставі пункту 4 частини першої статті 299 КАС України.
11 листопада 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року у справі №120/12548/24. Заявник, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і стаття 13 КАС України.
Відповідно до частини третьої статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Відповідно до частин першої, другої статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, зокрема, на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
З матеріалів касаційної скарги та відомостей з Єдиного Державного реєстру судових рішень вбачається, що підставою для залишення апеляційної скарги військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року без руху суд апеляційної інстанції зазначив про пропуск строку звернення до суду з апеляційною скаргою, у зв'язку з чим апелянту було запропоновано подати заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції із зазначенням інших поважних підстав для поновлення строку з відповідними обґрунтуваннями та доказами причин пропуску такого строку.
На виконання вимог ухвали суду від відповідача 30 жовтня 2025 року надійшла заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження, в обґрунтування якої зазначав про відсутність належного фінансування, оскільки забезпечувальним органом не було своєчасно сплачено замовлені видатки на оплату судового збору. Також відповідачем зазначено, що ним вживались заходи щодо оскарження рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року.
При вирішенні зазначеної заяви відповідача суд апеляційної інстанції зазначив таке.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
У випадку пропуску строку на апеляційне оскарження підставами для прийняття апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами). У кожній справі суд має перевірити, чи наводить особа, яка заявляє клопотання про поновлення строку на оскарження судового рішення, такі підстави.
Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Апеляційним судом встановлено, що оскаржуване судове рішення прийнято 30 червня 2025 року, а апеляційну скаргу подано лише 17 жовтня 2025 року, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 295 КАС України.
Суд апеляційної інстанції зауважив, що апелянт ще на стадії подання первинної апеляційної скарги повинен був вжити заходів, спрямованих на виконання вимог закону щодо сплати судового збору. В той же час, останнім не надано суду жодних доказів на підтвердження вчинення дій, спрямованих на отримання достатнього для сплати судового збору фінансування з Державного бюджету України у справі, наприклад, звернення до органу вищого рівня з обґрунтуванням необхідності апеляційного оскарження судового рішення у цій справі та отримання відповідного фінансування.
У постанові від 28 березня 2023 року у справі № 420/9405/22 Верховний Суд дійшов висновку, що у ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору органом чи тимчасова відсутність таких коштів.
А тому, апеляційний суд зазначив, що відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів на сплату судового збору не є поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження, а обставини щодо сплати судового збору не є непереборними обставинами для своєчасного звернення до суду з апеляційною скаргою повторно. При цьому, такі обставини є внутрішніми питаннями організації роботи відповідача, та не можуть бути підставою для поновлення пропущеного строку.
У постанові від 28 квітня 2021 року у справі №640/3393/19 Великою Палатою зазначено про те, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, невжиття суб'єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду. У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів. Відсутність бюджетного фінансування не надає суб'єкту владних повноважень право в будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.
Необхідність сплати судового збору при поданні апеляційної скарги встановлена законом, а тому скаржник, звертаючись з апеляційною скаргою без надання документа про сплату судового збору, розумів про допущення ним порушення норм процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що доводи апелянта не свідчать про поважність підстав пропуску строку апеляційного оскарження судового рішення та не є об'єктивними підставами, які перешкоджали оскаржити судове рішення в межах встановленого законодавством строку апеляційного оскарження та реалізувати своє право щодо оскарження без порушення порядку здійснення такої процесуальної дії.
Апелянт, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на апеляційне оскарження судового рішення, повинен був ще на стадії подання апеляційної скарги вжити заходів, спрямованих на виконання вимог закону щодо сплати судового збору, забезпечити неухильне і своєчасне виконання вимог процесуального закону і суду, зокрема, стосовно належного оформлення апеляційної скарги, в тому числі щодо надання документу про сплату судового збору, та, як особа зацікавлена у її поданні, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
У статті 8 КАС України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, відповідно до якого, усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
З метою виконання процесуального обов'язку дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії. При цьому, особливості організації роботи в установі жодним чином не впливає на неухильність виконання своїх процесуальних обов'язків з урахуванням часу, необхідного для вирішення внутрішніх організаційних питань.
Враховуючи викладене, апеляційний суд указав, що можливість вчасного подання апеляційної скарги залежала виключно від волевиявлення самого скаржника (керівника військової частини або іншої уповноваженої ним особи), тобто мала суб'єктивний характер, а тому підстав для поновлення пропущеного процесуального строку у даному випадку з своєї ініціативи суд не вбачає та відмовляє у задоволенні заяви з наведених у ній підстав.
Крім того, невмотивоване задоволення заяви апелянта про поновлення пропущеного строку звернення з апеляційною скаргою до суду (поданої втретє) утворить дискримінаційне становище по відношенню до інших суб'єктів звернення до судового захисту, в тому числі фізичних та юридичних осіб, порушить принцип рівності сторін у адміністративному судочинстві.
Також апеляційний суд, з посиланням на правову позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 28 квітня 2021 року у справі №640/3393/19, звернув увагу на те, що всі учасники справи є рівними перед законом і судом, зобов'язанні діяти вчасно та в належний спосіб, в тому числі, при оскарженні судових рішень в апеляційному порядку, у зв'язку з чим, будь-які зволікання останніх не свідчать про неухильне виконання покладених на них обов'язків як учасника справи і намір добросовісної реалізації права на апеляційний перегляд справи.
Окрім того, та обставина, що повернення апеляційної скарги не позбавляє повторного звернення до апеляційного суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої апеляційної скарги без урахування процесуальних строків встановлених для цього, а у суду - обов'язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
Крім того, судом апеляційною інстанцією враховано правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3393/19, згідно якої: " у ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору чи тимчасова відсутність таких коштів.
Апеляційний суд наголошує, що відсутність бюджетного фінансування не надає суб'єкту владних повноважень право в будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.".
Установа чи організація, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, а обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.
Обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на апеляційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для продовження зазначеного строку.
Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Тобто, особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Це стосується і заявників, які діють як суб'єкти владних повноважень й, до того ж, є бюджетними установами, фінансування яких здійснюється з Державного бюджету України, в тому числі щодо видатків на сплату судового збору, а тому кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі такої установи своєчасно і у повному обсязі.
Відтак, органи влади, що діють як суб'єкти владних повноважень від імені Держави та є учасниками процесу, мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не повинні допускати затримки та невиправданого зволікання при виконанні своїх процесуальних обов'язків.
Судом апеляційної інстанції враховано усталену судову практику Верховного Суду щодо питання оцінки поважності причин пропуску строку через неможливість сплати суб'єктом владних повноважень судового збору з огляду на відсутність у нього коштів для здійснення таких видатків. Так, Верховний Суд неодноразово наголошував, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.
Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981№ R (81): "В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (підпункт 12 пункту D).
При цьому, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.
Також, апеляційним судом враховано, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану в Україні» введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України та триває й досі.
Суд апеляційної інстанції зауважено, що за усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною.
При цьому, Верховний Суд, зокрема у справі №717/314/22 наголосив, що саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку для органу державної влади без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу такого органу, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.
Також суд апеляційної інстанції зазначив, що Верховний Суд у своїх судових рішеннях неодноразово наголошував, що неналежна організація процесу із оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб, виникнення організаційних складнощів у суб'єкта владних повноважень для своєчасного подання апеляційної скарги є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Відповідач, що діє від імені держави, як суб'єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати перевагу від організаційних складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо вчасного подання апеляційної скарги.
Відтак, з огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що скаржником не зазначено обставин, які перешкоджали подати апеляційну скаргу вчасно та які є об'єктивно непереборними чи істотною перешкодою для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Враховуючи викладене, апеляційний суд зазначив, що апелянтом не доведено наявності обставин, що перешкоджали йому звернутись до суду в межах строку, визначеного статтею 295 КАС України, та становили об'єктивно непереборні перешкоди, які пов'язані з дійсними істотними труднощами у реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення, причини пропуску строку апеляційного оскарження зазначені у вказаному клопотанні не є поважними, а тому суд не знайшов підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження. Інших причин (підстав) для поновлення апелянту строку на апеляційне оскарження рішення суду позивачем не наведено, як і не надано жодних доказів наявності поважних підстав для поновлення такого строку.
Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо неповажності підстав пропуску строку звернення до суду апелянтом. При цьому, заявник у касаційній скарзі не спростував висновки суду апеляційної інстанції щодо неусунення недоліків апеляційної скарги, а також не надав доказів щодо подання апеляційної скарги у строк або наявності поважних причин для пропуску строку на апеляційне оскарження.
При цьому, колегія суддів зауважує, що у постанові від 15 червня 2019 року у справі №804/1274/18 Верховний Суд дійшов висновку, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами. Процесуальний строк звернення до суду передбачає забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення строку звернення до суду або апеляційного оскарження, суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку. Втім, при вирішенні питання про поважність наведених скаржником причин, суд має враховувати також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданої апеляційної скарги, а також період часу, який сплинув з моменту, коли особа дізналась про відповідне рішення суду.
Аналогічна правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду від 19 червня 2020 року у справі № 280/4682/19, від 18 червня 2020 року у справі № 400/524/19, від 17 червня 2020 року у справі № 280/4951/19, від 15 травня 2020 року у справі № 820/1212/17 тощо.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року у справі №120/12548/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Судді М.В. Білак
І.В. Желєзний
В.Е. Мацедонська