27 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 300/4382/24 пров. № А/857/8116/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Гуляка В.В., Ільчишин Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року (ухвалене головуючою-суддею Біньковською Н.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Івано-Франківську) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - ГУ ПФУ, пенсійний орган, відповідач), в якому просила визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо не врахування довідки про заробіток №18 від 23.11.2018, виданої індивідуальним підприємцем ОСОБА_2 (далі - Довідка №18) при розрахунку заробітку для обчислення пенсії та зобов'язати відповідача здійснити з 27.06.2022 перерахунок та виплату їй пенсії з урахуванням вказаної довідки, при розрахунку заробітку для обчислення пенсії, з урахуванням проведених виплат.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що з 27.06.2022 ОСОБА_1 на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.03.2023 по справі №300/3365/22 було призначено пенсію відповідно до ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058). Страховий стаж становить 38 років 4 місяці 29 днів. Заробітну плату обчислено за період з 01.07.2000 по 30.11.2018, коефіцієнт заробітку 1,43696. Заробітну плату за періоди роботи в росії враховано в “нульовому» значенні. Розмір виплати з 01.03.2024 становить 7857,01 грн. Стверджує, що Довідка №18 (без дати) видана індивідуальним підприємцем ОСОБА_2 , який знаходиться на території російської федерації. В довідці містяться відомості про фактичну суму заробітної плати позивача за відповідні періоди, при цьому відсутні відомості про суми відрахувань до пенсійного фонду російської федерації, зазначається лише, що такі відрахування проводились. Стверджує, що позивач не підтвердила страховий стаж за спірний період відомостями індивідуального (персоніфікованого) обліку та не надала доказів сплати страхових внесків за цей період до пенсійного фонду російської федерації. Період роботи позивачки з 15.10.2009 по 23.11.2018, зарахований до страхового стажу на підставі рішення суду від 16.03.2023. Також зазначає, що з 01.01.2023 російська федерація в односторонньому порядку припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода СНД). Відтак, на осіб, які працювали в російській федерації після 01.01.1992, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні/перерахунку пенсії стажу роботи та заробітку на її території. На час звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії в Україні не діяла Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Позивачка не скористалася правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.03.2023 по справі №300/3365/22, яке набрало законної сили 20.08.2023, визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ у Рівненській області №092850015307 від 01.07.2022 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 та зобов'язано відповідача призначити їй з 27.06.2022 пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону №1058, із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 12.07.2006 по 14.03.2007, з 19.03.2007 по 23.05.2007, з 10.09.2007 по 30.09.2008, з 01.01.2009 по 30.04.2009, з 15.10.2009 по 23.11.2018.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ, з 27.06.2022 їй призначена пенсія за віком відповідно до Закону №1058.
Листом №3397-1988/М-02/8-0900/24 від 28.03.2024 за результатами розгляду звернення позивачки щодо врахування довідки про заробітну плату, відповідач повідомив, що з 27.06.2022 вона отримує пенсію за віком, призначену на виконання рішення суду від 16.03.2023 по справі №300/3365/22 відповідно до Закону №1058. Страховий стаж становить 38 років 04 місяці 29 днів. Заробітну плату обчислено за період з 01.07.2000 по 30.11.2018, коефіцієнт заробітку 1,43696. При цьому, заробітну плату за періоди роботи в росії враховано в “нульовому» варіанті. Довідка №18 (без дати) видана індивідуальним підприємцем ОСОБА_2 , який знаходиться на території російської федерації. В довідці містяться відомості про фактичну суму заробітної плати позивачки за відповідні періоди, при цьому, відсутні відомості про суми відрахувань до пенсійного фонду російської федерації, зазначається лише, що такі відрахування проводились. Вказано про припинення російською федерацією з 01.01.2023 участі в Угоді СНД та набрання 23.12.2022 чинності Законом України “Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993», відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993. Первинні документи, на підставі яких видані довідки, не надані. Зазначено, що оскільки довідки про заробітну плату за період роботи в росії не були предметом розгляду позовних вимог судової справи та резолютивною частиною не зобов'язано врахувати вищезазначені довідки, тому відсутні підстави для врахування їх при розрахунку пенсії ОСОБА_1 .
Вважаючи відмову пенсійного органу протиправною, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що стаж набутий на території російської федерації та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватись при встановленні права позивача на пенсію та її обчисленні. Також, зважаючи на зміст відомостей, зазначених у Довідці №18 та беручи до уваги положення п.п.3 п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058, затвердженого постановою Правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, якими встановлено вимоги до оформлення довідок про заробітну плату для обчислення пенсії, суд дійшов висновку, що така довідка відповідає вимогам законодавства, оскільки видана на підставі особових рахунків, містить чітко визначені періоди роботи, за які здійснювались нарахування заробітної плати, суми заробітної плати, а також інформацію про місцезнаходження та адресу ІП ОСОБА_2 , яким видана така довідка, містить його печатку та підписи уповноважених осіб.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом №1058, статтею 8 якого громадянам України гарантується право на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно ч.1 ст.9 Закону №1058, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати : 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч.1, 2 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно ч.1 ст.44 Закону №1058, призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
З матеріалів справи видно, що позивачка на час звернення із заявою про перерахунок пенсії перебувала на обліку в ГУ ПФУ, з 27.06.2022 їй призначена пенсія за віком згідно Закону №1058.
При обчисленні розміру пенсії позивачки, орган пенсійного фонду не врахував заробітну плату, зазначену в Довідці №18, без дати видачі (за період з 15.10.2009 по 23.11.2018), оскільки у довідці відсутні відомості про суми відрахувань до пенсійного фонду рф, зазначається лише, що такі відрахування проводилися.
Згідно статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ч.1, 2 ст.4 Закону №1058, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України “Про недержавне пенсійне забезпечення», “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, призначення та виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 1 Угоди СНД, пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди СНД визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Нормами статті 6 Угоди СНД передбачено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Положеннями статті 3 Угоди СНД також визначено, що усі витрати, пов'язані із здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Згідно абз.2, 3 ст.6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації “Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 (втратила чинність 04.07.2023) трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Згідно статті 11 цієї Угоди, документи, видані з метою реалізації цієї Угоди на території однієї Сторони за встановленою формою, або їх копії, засвідчені в установленому порядку, приймаються на території іншої Сторони без легалізації.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 62 Закону №1788 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.2.1 Порядку №22-1, особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, передбачені Порядком підтвердження наявного трудового стажу, а за періоди роботи після 01.01.2004 додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків.
Разом з тим, згідно висновку Верховного Суду, сформованого у постанові від 28.01.2025 по справі №620/3530/22, відсутність інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду рф та неможливість їх підтвердження не може бути підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком стажу роботи, набутого на підприємствах рф, який підтверджений належними доказами, зокрема записами трудової книжки.
3гідно п.1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Отже, прийняття на підтвердження стажу роботи, зокрема довідок, застосовується тільки в тому випадку, коли відсутня трудова книжка, або відсутні відповідні записи чи містяться неправильні чи неточні записи в трудовій книжці.
З матеріалів справи видно, що індивідуальний підприємець ОСОБА_2 видав ОСОБА_1 . Довідку №18 без зазначення дати видачі, якою підтверджено відомості нарахованої їй заробітної плати за період з 15.10.2009 по 23.11.2018, а саме : з жовтня по грудень 2009 року 72000,00 російських рублів; з січня по грудень 2010 року 495000,00 російських рублів; з лютого по грудень 2011 року 590000,00 російських рублів; з січня по грудень 2012 року 602000,00 російських рублів; з січня по грудень 2013 року 640000,00 російських рублів; з січня по грудень 2014 року 633000,00 російських рублів; з січня по грудень 2015 року 765000,00 російських рублів; з січня по грудень 2016 року 696000,00 російських рублів; з січня по грудень 2017 року 642000,00 російських рублів; з січня по листопад 2018 року 667000,00 російських рублів.
Підставою видачі вказаної довідки зазначено особові рахунки працівника (особові рахунки, платежі, відомості і т.д), без урахування районного коефіцієнта 50% і північної надбавки 80%, що свідчить про те, що вказана довідка видана на підставі первинних документів.
У довідці №18 також зазначено, що за вказаний період всі відрахування до пенсійного фонду російської федерації здійснювалися в установленому порядку.
Крім того, вказана довідка підписана головним бухгалтером та індивідуальним підприємцем ОСОБА_2 , на ній міститься відтиск печатки ІП ОСОБА_2 .
Також до довідки внесені дані про адресу місцезнаходження ІП ОСОБА_2 , який видав таку довідку.
Щодо посилання апелянта на відсутність підстав для перерахунку пенсії позивачки через припинення з 01.01.2023 участі України в Угоді СНД, відповідно до якої проводилось взаємне визнання та зарахування стажу та врахування заробітної плати за період роботи на території держав-учасниць СНД, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 13 Угоди СНД, кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Постановою №1328 від 29.11.2022 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.
Таким чином, Угода припинилася через шість місяців з дня отримання депозитарієм повідомлення України про вихід з Угоди, що сталося не раніше, ніж 30.05.2023.
У Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009 чітко зазначено, що конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.
Відповідно до ч.1 ст.70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.
Отже, незважаючи на вихід України з Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди до її розірвання, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають (стаття 13 Угоди).
Отже, не є підставою для відмови у перерахунку пенсії позивачки через неврахування заробітної плати, зазначеної в архівних довідках про її роботу на території рф у період з грудня 1997 року по вересень 2007 року, адже ця зарплата нею отримувалась за період роботи на території держави-учасниці СНД (РФ) до прийняття відповідних нормативних актів (до виходу України із Угоди від 13.03.1992).
Колегія суддів зазначає, що денонсація Угоди від 13.03.1992, Угоди від 14.01.1993 у відносинах із рф, а також зупинення дії та вихід України з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 у відносинах із рф, Республікою Казахстан, Республікою Узбекистан означає, що вказані Угоди та Конвенція припинили породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цих Угод і Конвенції, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення зазначених Угод та Конвенції.
Колегія суддів наголошує, що закон не має зворотної дії в часі. Працюючи за межами України, позивачка мала легітимні очікування щодо свого пенсійного забезпечення відповідно до означених вище Угод.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 28.01.2025 по справі №620/3530/22.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської соціальної хартії та ст.46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Таким чином, за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Надана позивачкою архівна довідка про заробітну плату , як підстава для перерахунку її пенсії, не може відкидатись пенсійними органами лише з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією рй припинено співробітництво з країною-агресором.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправну бездіяльність відповідача щодо неврахування при обчисленні розміру пенсії ОСОБА_1 заробітної плати (доходу) за період трудової діяльності з 15.10.2009 по 23.11.2018 на підставі відомостей Довідки №18 та наявності підстав для зобов'язання відповідача здійснити з 27.06.2022 перерахунок та виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії за віком на підставі відомостей цієї довідки, з урахуванням проведених платежів.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2025 року по справі №300/4382/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин