27 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 460/14838/24 пров. № А/857/6955/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Матковської З.М.,
суддів Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року у справі № 460/14838/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій (головуючий суддя першої інстанції Максимчук О.О., час ухвалення - у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, місце ухвалення м. Рівне, дата складання повного тексту рішення 31 січня 2025 року),-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з вказаним адміністративним позовом (позовною заявою) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач-2), у якому позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 №172650003115 від 15.08.2024 про відмову у призначенні пенсії позивачу відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
зобов'язати відповідача-2 призначити позивачу пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з дня звернення до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії, з урахуванням одного року страхового стажу; зобов'язати відповідача-1 виплачувати позивачу пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з дня звернення до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що звернулася 04.09.2024 до пенсійного органу за призначенням пенсії відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак отримала відмову, яка обґрунтована тим, що відповідно до статті 10 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особі, яка має право на різні види пенсії, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором. Оскільки чоловік ОСОБА_2 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та з 28.09.2014 та по даний час отримує дострокову пенсію за віком як батько, який виховав п'ятьох і більше дітей до шестирічного віку, відповідач-2 вважає, що призначення йому пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ можливе у разі припинення виплати дострокової пенсії за віком ОСОБА_2 .
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року у справі № 460/14838/24 позов задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 11.09.2024 №172650003115 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку за нормами статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на 6 років за нормами статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 23.08.2024.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на 6 років за нормами статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 23.08.2024.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області понесені витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1211,20 грн
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, відповідачі подали апеляційні скарги. Вважають, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач-1 покликається на те, що однією із обов'язкових умов для призначення пенсії із застосуванням ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особа мала постійно проживати чи постійно працювати в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років, що підтверджується довідкою про період проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування.
Судом першої інстанції не враховано, що згідно з записами диплому НОМЕР_1 позивач з 01.09.1990 по 22.03.1994 роки навчалася в Московському гідрометеорологічному технікумі, дана територія не відносяться до зони гарантованого добровільного відселення.
Позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» оскільки правом на призначення дострокової пенсії за віком (незалежно від виду) до досягнення віку, передбаченого статтею 26 використано чоловіком ОСОБА_2 . Призначення Позивачу пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» можливе у разі припинення виплати дострокової пенсії за віком ОСОБА_2 .
Відповідач-2 апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення. Зазначає, що чоловік ОСОБА_2 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та з 28.09.2014 по даний час отримує дострокову пенсію за віком як батько, який виховав п'ятьох і більше дітей до шестирічного віку. Право на призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у Позивача відсутнє, оскільки даним право скористався її чоловік.
Апелянти просять рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Позивач подав відзив на апеляційні скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів виходить з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Зносичі Сарненського району Рівненської області, є громадянкою України, має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням категорії 3 серії НОМЕР_2 , виданим позивачу 08.10.2012 Рівненською обласною державною адміністрацією.
Відповідно до довідки Зносицького старостинського округу Сарненського району Рівненської області від 22.07.2024 №583 позивач дійсно проживала та була зареєстрована в с. Зносичі Сарненського району Рівненської області в період з 01.01.1986 по 01.07.1987, з 07.09.1988 по 29.10.1991, територія даного населеного пункту віднесена до зони гарантованого добровільного відселення згідно з постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106.
Відповідно до довідки Центру надання адміністративних послуг Сарненської міської ради Рівненської області від 22.08.2024 №03/23-207 позивач дійсно зареєстрована в с. Костянтинівка Сарненського району Рівненської області в період з 17.05.1996 по даний час, територія даного населеного пункту віднесена до зони гарантованого добровільного відселення згідно з постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106.
Після досягнення 22.08.2024 віку 54 роки, позивач 04.09.2024 звернулась до Пенсійного фонду України з заявою про призначення/перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку на 6 років.
З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглянуто відповідачем-2 та 11.09.2024 прийнято рішення №172650003115 про відмову у призначенні пенсії за віком за нормами статті 55 Закону №796-ХІІ. В рішенні вказано, що відмову, яка обґрунтована тим, що відповідно до статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має право на різні види пенсії, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором. За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п'ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, до шестирічного віку здійснювалося батьком, батьку призначається дострокова пенсія за віком після досягнення віку 55 років та за наявності страхового стажу не менше ніж 20 років. Згідно поданий документів підтверджено період роботи (проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 4 роки 03 місяці 29 днів, тобто право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку особа має, так як набула статусу потерпілої особи, оскільки станом на 01.01.1993 прожила на вище зазначеній території 3 роки. Підтверджено право на зниження пенсійного віку на 6 років. Відповідно до документів, доданих до заяви про призначення пенсії заявниця народила та виховала до шестирічного віку семеро дітей. Чоловік заявника перебуває на обліку Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та з 28.09.2014 та по даний час отримує дострокову пенсію за віком як батько, який виховав п'ятьох і більше дітей до шестирічного віку. Враховуючи вищевикладене заявнику відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №796-ХІІ оскільки виплату дострокової пенсії за віком батькові не припинено.
Отже у цій справі, яка розглядається судом, предметом спору є визнання протиправним та скасування рішення відповідача-2 №172650003115 від 11.09.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком на підставі ст. 55 Закону №796-XII; зобов'язання відповідача-2 призначити та відповідача-1 виплачувати позивачу пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону №796-XII з дня звернення до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії.
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що позивач досягнула віку, визначеного Законом №1058-IV з врахуванням зменшення, проживала необхідну кількість років в зоні гарантованого добровільного відселення та має достатню кількість страхового стажу для призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, а тому суд відхилив доводи відповідачів про те, що позивачу правомірно відмовлено в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсії віку.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі №796-XII.
Згідно із статтею 9 Закону №796-XII особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:
1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;
2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;
4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
До потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (стаття 11 Закону №796-ХІІ).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 14 Закону №796-ХІІ особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років відносяться до категорії 3 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій.
Пунктом 2 частини 2 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років пенсійний вік зменшується на 3 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Початкова величина (3 роки) зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Таким чином, право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Тобто, обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі частини 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є факт проживання та (або) праця такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років з моменту аварії до 01 січня 1993 року.
При цьому особам, які додатково проживали у зоні радіологічного контролю в період з моменту аварії по 31 липня 1986 року, встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 3 роки.
Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, що ОСОБА_1 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Зносичі Сарненського району Рівненської області, має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням категорії 3 серії НОМЕР_2 , виданим позивачу 08.10.2012 Рівненською обласною державною адміністрацією.
Наявність у позивача посвідчення особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання або роботи станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Вказана позиція суду узгоджується з висновками викладеними в постанові Верховного Суду від 18.09.2024 у справі №240/6201/23.
Відповідно до довідки Зносицького старостинського округу Сарненського району Рівненської області від 22.07.2024 №583 позивач дійсно проживала та була зареєстрована в с. Зносичі Сарненського району Рівненської області в період з 01.01.1986 по 01.07.1987, з 07.09.1988 по 29.10.1991.
Село Зносичі Сарненського району Рівненської області віднесене до зони гарантованого добровільного відселення згідно з постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106.
Відповідно до довідки Центру надання адміністративних послуг Сарненської міської ради Рівненської області від 22.08.2024 №03/23-207 позивач дійсно зареєстрована в с. Костянтинівка Сарненського району Рівненської області в період з 17.05.1996 по даний час, територія даного населеного пункту віднесена до зони гарантованого добровільного відселення згідно з постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106.
В силу приписів статті 26 Закону №1058-IV для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку особи мають право за наявності страхового стажу, зокрема у період з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (абзац 2 частини 4 статті 26 Закону №1058-ІV).
Суд встановив, що позивач досягнув віку 54 років у 2024 році.
Таким чином, на момент досягнення необхідного віку, а саме станом на 2024 рік, страховий стаж позивача повинен становити не менше 31 року, а з урахуванням зменшення на 6 років, страховий стаж повинен становити не менше 25 років.
Отже, для осіб, які набули право на зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-XII, призначається пенсія за умови: 1) досягнення віку 60-6 = 54 роки, 2) наявності страхового стажу 31-6 = 25 років.
Як вбачається з наявного в матеріалах справи розрахунку стажу (Форма РС-право) станом на дату звернення позивача з заявою про призначення дострокової пенсії (04.09.2024) страховий стаж позивача становить 34 роки 1 місяць 2 дні, що є достатнім для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ з урахуванням зменшення на 6 років.
Судом першої інстанції слушно зауважено, що період проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення не є спірним та не ставиться під сумнів відповідачем-2 в його рішенні від 11.09.2024 №172650003115, а отже позивач має право на зниження пенсійного віку на максимально можливих 6 років.
Спірним питанням в межах розгляду даної справи є питання наявності або ж відсутності в позивача права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, оскільки правом дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-ІV скористався чоловік позивача ОСОБА_2 , як батько, який виховав п'ятьох і більше дітей до шестирічного віку.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 18 років.
За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п'ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, до шестирічного віку здійснювалося батьком, батьку призначається дострокова пенсія за віком після досягнення віку 55 років та за наявності страхового стажу не менше ніж 20 років.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти "є" і "ж" статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94).
У разі відсутності матері, коли виховання дитини-інваліда здійснювалось його батьком, йому призначається пенсія за віком після досягнення 55 років при стажі роботи 20 років.
Отже, із аналізу пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV та частини 1 статті 17 Закону №1788-XII слідує, що право на призначення дострокової пенсії має не лише матір, але і її чоловік, який виховав п'ятьох або більше дітей до шестирічного віку.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не заперечує обставини, які надають право позивачу на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ на 6 років.
При цьому, позиція пенсійного органу полягає в тому, що право на призначення дострокової пенсії за віком (незалежно від виду) до досягнення віку, передбаченого статтею 26 вже використано чоловіком позивача ОСОБА_2 , а тому позивач не має права на дострокову пенсію за віком, оскільки виплату дострокової пенсії за віком її чоловіку не припинено.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивач своє право на отримання пенсії із підстав, встановлених пунктом 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV не використала, а навпаки відмовились від такого виду пенсії на користь свого чоловіка, що підтверджується наявною в матеріалах справи заявою позивача від 30.10.2014. Тобто, маючи у 2014 році право на такий вид дострокової пенсії як жінка, яка народила п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, позивач відмовився від такої на користь свого чоловіка, водночас досягнувши необхідного віку з урахуванням зниження на 6 років, звернулась за призначенням пенсії як особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи за нормами Закону №796-ХІІ.
За встановлених обставин у справі колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач-2 безпідставно відмовив позивачу в призначенні пенсії дострокової пенсії, внаслідок чого порушив гарантоване державою право позивача на пенсійне забезпечення.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які ґрунтуються на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року у справі № 460/14838/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич