27 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 380/8112/24 пров. № А/857/2440/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Гуляка В.В., Ільчишин Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Ланкевичем А.З. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ, пенсійний орган, відповідач), в якому просив визнати протиправними дії ГУ ПФУ щодо виплати йому, як інваліду війни 3 групи, щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік, у меншому розмірі, ніж передбачено ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон №3551) та зобов'язати відповідача здійснити йому перерахунок та виплату спірної грошової допомоги у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.11.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивачу, як отримувачу пенсії по інвалідності ІІІ групи, відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби» №2262-ХІІ від 09.04.1992 (далі - Закон №2262) було нараховано та виплачено 2700,00 грн грошової допомоги до Дня Незалежності у 2023 році відповідно до чинного законодавства України. У 2023 році виплата щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України має здійснюватися у розмірах, визначених в Порядку здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і “Про жертви нацистських переслідувань», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №754 від 21.07.2023 (далі - Порядок №754), який затверджено у відповідності до абз.3 п.п.2 п.22 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, відповідно до якого в умовах воєнного стану Кабінет Міністрів України може приймати рішення щодо порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування.
Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог повністю, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що позивач відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 є інвалідом ІІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Позивачу призначена пенсія відповідно до Закону №2262, що підтверджується протоколом за пенсійною справою (Міноборони) від 23.09.2016.
У серпні 2023 року відповідач виплатив позивачу разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2023 рік в розмірі 2700,00 грн відповідно до Порядку №754.
Не погодившись із тим, що відповідач не виплатив таку допомогу у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, 08.01.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2023 рік відповідно до ст.13 Закону №3551 у розмірі семи мінімальних пенсій за віком та здійснити виплату суми недоплаченої частини разової грошової допомоги, з урахуванням раніше виплаченої суми.
Листом від 22.01.2024 відповідач повідомив позивача про те, що виплата разової грошової допомоги до Дня Незалежності України проведена у розмірах, передбачених чинним законодавством у серпні поточного року.
Вважаючи протиправними дії пенсійного органу щодо виплати спірної грошової допомоги у меншому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання грошової допомоги до Дня Незалежності України в 2023 році у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, як особа з інвалідністю внаслідок війни ІІІ групи.
Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків суд першої інстанції прийшов з неправильним застосуванням норм матеріального права, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни та створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон №3551, статтею 2 якого передбачено, що законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Відповідно до ст.4 Закону №3551, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать : учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Статтею 13 Закону №3551 встановлені пільги особам з інвалідністю внаслідок війни, частиною п'ятою якої передбачено виплату особам з інвалідністю внаслідок війни щорічної разової грошової допомоги.
Така грошова допомога запроваджена ще з 01.01.1999 шляхом внесення змін до Закону №3551 Законом України №367-XIV від 25.12.1998 (далі - Закон №367) та доповненням статті 13 частиною 4 такого змісту : “Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Надалі ця норма зазнавала неодноразових змін та була предметом судових розглядів як у судах загальної юрисдикції, так і Конституційному Суді України, зокрема, щодо виплати щорічно до 5 травня інвалідам війни разової грошової допомоги у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Підпунктом “б» підпункту 2 пункту 20 розділу II “Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №107-VI від 28.12.2007 (далі - Закон №107, який набрав чинності 01.01.2008) частину п'яту статті 13 Закону №3551 було викладено у такій редакції : “Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Водночас, Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 у справі №10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення “б» підпункту 2 пункту 20 розділу II Закону №107.
Надалі Законом України “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» №79-VІІІ від 28.12.2014 (далі - Закон №79, який набрав чинності 01.01.2015) розділ VІ “Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України було доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Внаслідок таких змін протягом 2014-2022 років Кабінет Міністрів України ухвалював постанови, якими визначались фіксовані розміри щорічної разової допомоги до 5 травня, яка підлягала виплаті особам з інвалідністю внаслідок війни.
Окремі з таких постанов були предметом судового оскарження та рішеннями судів у справах №640/9677/20, №440/4157/21 визнані протиправними та нечинними.
Рішенням Конституційного Суду України №3-р/2020 від 27.02.2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VІ “Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. У цьому ж Рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26, яке визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 у справі №1-247/2018(3393/18) стаття 13 Закону №3551 має застосовуватись в такій редакції : “Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
У цьому ж рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Законом України “Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» №2983-IX від 20.03.2023 (далі - Закон №2983, який набрав чинності з 15.04.2023), частину п'яту статті 13 Закону №3551 було викладено у новій редакції : “Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
При цьому, згідно п.п.1 п.3 Порядку №754, грошова допомога виплачується до 24.08.2023 (Дня Незалежності України) в такому розмірі : особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 3100 гривень; II групи - 2900 гривень; III групи - 2700 гривень.
14.05.2025 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у зразковій справі №440/14216/23, предметом спору в якій було питання правомірності виплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік особам з інвалідністю внаслідок війни у розмірі, встановленому Кабінетом Міністрів України, а не у розмірі, обчисленому виходячи з мінімальних пенсій за віком згідно з попередніми реакціями Закону №3551.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла таких ключових висновків : тимчасове обмеження окремих соціальних пільг (допомог) особам, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність та набули статусу ветеранів війни, а також членам їх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини 1 статті 6 Закону №389-VIII, може відбуватися за умови внесення змін до спеціального Закону №3551, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць; передбачена частиною 5 статті 13 Закону №3551 щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни є видом державної допомоги в загальній системі соціального захисту населення. Така виплата має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави в цій сфері; оскільки нарахування разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни встановлено законом і конкретно не визначено в Конституції України як складова права на соціальний захист, гарантованого її статтею 46, тому Верховна Рада України має певну свободу дій щодо законодавчого регулювання порядку надання цього виду державної допомоги. Так, Верховна Рада України може встановлювати, модернізувати або поновлювати зазначений вид державної допомоги, змінювати її розмір, механізми її нарахування та надання, оскільки така допомога не закріплена в Конституції України, а визначається у законах відповідно до соціальної політики держави; Верховна Рада України в межах своїх повноважень делегувала Кабінету Міністрів України право встановлювати порядок та визначати розмір разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, яка здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується з повноваженнями уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Таким чином, втручання держави у право позивача на мирне володіння своїм майном - щорічною разовою грошовою виплатою (шляхом визначення Кабінетом Міністрів України у 2023 році її у меншому розмірі, ніж раніше) відповідає критерію законності.
Крім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройній агресії російської федерації проти України. Тому всебічна підтримка військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, які беруть участь у захисті Батьківщини та в бойових діях, є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України.
Отже, в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету.
За таких обставин, зменшення розміру одноразової грошової виплати, передбаченої частиною п'ятою статті 13 Закону №3551, викликане об'єктивними причинами, зокрема, прагненням збалансувати державний бюджет з метою належного фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України.
Така щорічна разова грошова виплата є додатковою державною пільгою особам з інвалідністю внаслідок війни, у зв'язку з чим Велика Палата Верховного Суду вважала, що право саме на зазначену виплату не охоплюється поняттям “основоположні права і свободи людини» (Розділ ІІ Конституції України).
Відтак, зазначена разова грошова виплата не належить до складових конституційного права громадян на соціальний захист, визначених у пунктах 1-4 частини першої статті 46 Конституції України, які не можуть бути скасовані законом, а тому Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган влади в Україні, з огляду на існуючі фінансово-економічні можливості, шляхом ухвалення законів може змінити умови та порядок виплати такої соціальної пільги за умови дотримання конституційних норм та принципів.
З огляду на встановлені обставини справи та приведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що відповідач, застосувавши правила частини п'ятої статті 13 Закону №3551 (в редакції Закону №2983), яка була чинною як на момент виникнення спірних правовідносин, так і є чинною на час вирішення цієї справи, неконституційною не визнавалася та виплативши позивачу як особі з інвалідністю внаслідок війни третьої групи у 2023 році разову грошову виплату до Дня Незалежності України у розмірі, передбаченому пунктом 3 Порядку №754, діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Згідно п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є суттєвими та складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням постанови про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задовольнити повністю.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2024 року по справі №380/8112/24 скасувати та ухвалити постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин