27 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 300/6434/23 пров. № А/857/29500/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Запотічний І.І.,
суддя Шинкар Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року (головуючий суддя Остап'юк С.В., м.Івано-Франківськ) у справі №300/6434/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про скасування рішення за № 926100132125 від 17.08.2023 та зобов'язання вчинити певні дії, -
18.09.2023 позивач ( ОСОБА_2 )звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив: скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у переведенні на пенсію за віком за № 926100132125 від 17.08.2023; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області перевести позивача на пенсію за віком державного службовця та здійснити нарахування і виплату пенсії в розмірі 60 відсотків заробітної плати, зазначених в довідках Івано-Франківської районної державної адміністрації про складові заробітної плати за №89, № 90 від 04.08.2023.
Позов обґрунтовує тим, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 12.07.2023 звернулася із заявою та довідками №89, № 90 від 04.08.2023, про переведення її на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Однак, оскаржуваним рішенням їй відмовлено у задоволенні заяви у зв'язку з тим, що позивачу уже була призначена пенсія за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» за № 3723-ХІІ провести перерахунок пенсії за умовами Закону України № 889-VІІІ з урахуванням довідок 89, № 90 від 04.08.2023 немає. Вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про скасування рішення про відмову у переведенні на пенсію за віком за № 926100132125 від 17.08.2023 протиправними, тому просить зобов'язати перевести її з 12.08.2023 на пенсію за віком державного службовця відповідно до пункту 12 розділу ХІ Закону України № 889-VІІІ та статті 37 Закону України № 3723-ХІІ та здійснити нарахування і виплату пенсії в розмірі 60 відсотків заробітної плати, зазначених в довідках Івано-Франківської районної державної адміністрації про складові заробітної плати за №89, № 90 від 04.08.2023.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за № 926100132125 від 17.08.2023. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перевести ОСОБА_3 з 12.08.2023 на пенсію за віком відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» за №889-VIII, статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та здійснити нарахування та виплату пенсії у розмірі 60 відсотків суми заробітної плати, зазначеної у довідках за № 89 від 04.08.2023, № 90 від 04.08.2023. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач (Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області) подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що з 20.07.2002 позивачу призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу». З жовтня 2017 року переведено на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 12.08.2023 позивачка звернулася із заявою про переведення її на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Оскільки позивач отримувала пенсію по інвалідності з 20.07.2002 згідно норм Закону України №3723-ХІІ, апелянт вважає, що відсутні підстави вважати, що в цьому випадку йдеться про призначення пенсії, відповідно до Закону України «Про державну службу» вперше. Крім того, апелянт вказує, що сума стягнута судом першої інстанції на правову допомогу є значно завищеною та неспівмірною з наданими послугами. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
15.09.2025 позивачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу. Доводи відзиву аналогічні доводам адміністративного позову. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, відтак, у відповідності до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Відповідно до записів трудової книжки позивача вона 19.07.2002 звільнена з посади начальника організаційного відділу апарату райдержадміністрації у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності.
Згідно з витягом із акту огляду МСЕК до довідки серії ІФ № 115356 позивачу встановлено другу групу інвалідності - довічно.
20.07.2002 позивачу призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу». У жовтні 2017 року її переведено на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з протоколом пенсійної справи позивача від 26.07.2002 загальний трудовий стаж позивача становив 33 роки 3 місяці 24 дні, з них 29 років 7 місяців 20 днів державної служби.
12.08.2023 позивач звернулася із заявою та довідками Івано-Франківської районної державної адміністрації про складові заробітної плати за №89, № 90 від 04.08.2023, про переведення її на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Вказана заява за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, яке прийняло рішення про відмову в перерахунку пенсії за № 926100132125 від 17.08.2023. Цим рішенням, з посиланням на норми права, відповідач відмовив позивачу в перерахунку пенсії, оскільки, позивачу була призначена пенсія за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ провести перерахунок пенсії за умовами Закону № 889-VІІ з урахуванням цих довідок підстав немає.
Вважаючи протиправними такі дії відповідача, позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01 травня 2016 року визначалися Законом України «Про державну службу» за №3723-ХІІ від 16.12.1993.
Відповідно до пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VІІІ з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон №3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пункті 10 і 12 цього розділу.
Пунктами 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VІІІ передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, за наявності в особи станом на 01 січня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною першою статті 37 Закону №3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Колегія суддів зазначає, що позивач станом на 20.07.2002 мала стаж державної служби більше 20 років, а тому позивач має право на пенсію державного службовця на підставі пунктів 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII відповідно до статті 37 Закону №3723-XII.
Щодо нарахування пенсії у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідках Івано-Франківської районної державної адміністрації за № 89 від 04.08.2023 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років), № 90 від 04.08.2023 про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
20.07.2002 позивачу призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу», у жовтні 2017 року її переведено на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 12.08.2023 позивач звернулася із заявою та довідками Івано-Франківської районної державної адміністрації про складові заробітної плати за №89, № 90 від 04.08.2023, про переведення її на пенсію за віком згідно з пунктами пунктів 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII відповідно до статті 37 Закону №3723-XII.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Отже, апеляційний суд вважає, що в даних правовідносинах має місце призначення іншого виду пенсії, а саме за віком згідно Закону України «Про державну службу».
Вказані висновки узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 822/524/18 та Верховного Суду, викладеною у постанові від 28 січня 2025 року у справі №560/2123/24.
Колегія суддів звертає увагу на те, що позивач має більше 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, на час призначення пенсії по інвалідності - 20.07.2002, не мала права на пенсію за віком, оскільки не досягла відповідного віку, встановленого Законом №1058-IV та у подальшому не працювала на державній службі до досягнення нею пенсійного віку, внаслідок чого набула права на пенсію державного службовця на підставі пунктів 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII відповідно до статті 37 Закону №3723-XII. Як наслідок, розмір пенсії позивача підлягає обчисленню із урахуванням довідок Івано-Франківської районної державної адміністрації за № 89 від 04.08.2023, № 90 від 04.08.2023.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 17.08.2023 № 926100132125 протиправним.
Одночасно, колегія суддів зазначає, що згідно з частиною 1 статті 44 Закону №1058-ІV звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Вимогами пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У даній справі, органом за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, рішенням якого відмовлено позивачу переведенні на пенсію за віком, тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності щодо заяви позивача від 12.08.2023, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України у Одеській області.
Така позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 08.02.2024 в справі №500/1216/23 (провадження №К/990/37966/23).
Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області перевести позивача з 12.08.2023 на пенсію за віком відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» за №889-VIII відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та здійснити нарахування та виплату пенсії у розмірі 60 відсотків суми заробітної плати, зазначеної у довідках за № 89 від 04.08.2023, № 90 від 04.08.2023.
Щодо витрат на правничу допомогу, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч.ч.1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За правилами ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно з ч.ч. 1, 3, 4 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Колегія суддів, оглядаючи матеріали справи, зазначає, що документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача на сплату витрати, пов'язаних з розглядом справи (на професійну правничу допомогу) в розмірі 4 000 гривень згідно ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АТ № 1049925, виданого адвокатом Окуневичем Михайлом Валентиновичем, договору про надання правничої допомоги № 88/23 від 24.07.2023, акту виконаних робіт № 01-88/23 від 12.09.2023 та квитанції до прибуткового касового ордера № 88/23 від 29.07.2023 на суму 4 000 гривень..
Згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
З позиції суду розмір витрат на правову допомогу має бути співмірним зі складністю спору та виконаним адвокатом обсягом робіт; витраченим часом, ціною позову, значенням справи для сторони, в тому числі впливом на репутацію позивача, публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 23.04.2019 у справі №826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19).
А тому, з огляду на обсяг наданих адвокатами послуг, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що загальна сума витрат на професійну правничу допомогу, яку належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача становить 3000,00 грн.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року у справі № 300/6434/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. І. Запотічний
Т. І. Шинкар