27 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 460/2006/24 пров. № А/857/31899/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Гуляка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року (ухвалене головуючою суддею Поліщук О.В. у порядку спрощеного позовного провадження у м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі ГУПФУ, пенсійний орган, відповідач), в якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування їй підвищення до пенсії, як пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі визначеному частиною другою статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а саме щодо збільшення пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад нормовий стаж, але не вище 75 процентів заробітку, у межах шестимісячного строку, що передував зверненню до суду із даним позовом; зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату доплати до пенсії, як пенсіонеру, яка проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі визначеному частиною другою статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а збільшивши її розмір на 1% заробітку за кожний рік роботи понад нормовий стаж, але не вище 75 процентів заробітку, у межах шестимісячного строку, що передував зверненню до суду із даним позовом.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 адміністративний позов було задоволено повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивачка не виявила бажання перейти на пенсію за віком на умовах ч. 2 ст. 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а тому правові підстави для перерахунку її пенсії відповідно до ч.2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відсутні.
Позивачка не скористалася правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що позивачка перебуває на обліку в ГУАФУ в Рівненській області, з 03.08.2009 отримує пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та є особою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 4).
Згідно рішення про перерахунок пенсії № 956140153142 відповідач не виплачує позивачці доплату у розмірі 1% заробітку за кожний рік роботи понад 15 років як передбачено частиною другою статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Страховий стаж позивачки становить 34 роки 06 місяців 13 днів.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача та вважаючи її протиправною, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки пенсія за віком призначена позивачці до внесення змін до пункту 2 статі 56 Закону № 796-XII, то в силу вимог статті 58 Конституції України, такі зміни не позбавляють позивача права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж, оскільки таке право він набув значно раніше, ніж набрав чинності Закон № 2148-VIII, яким було внесено зміни до пункту 2 статі 56 Закону № 796-XII.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.56 Закону №796, яка діяла на час призначення позивачці пенсії, право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4 за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком N 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку.
Законом №2148 були внесені зміни до ч.2 ст.56 Закону №796, яку доповнено реченням наступного змісту: “у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону №1058». Закон набрав чинності 11.10.2017.
Положеннями ч.2 ст.27 Закону №1058 визначено, що за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
Згідно абз.2 ч.1 ст.28 Закону №1058 (в редакції Закону №2148), за кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більш як на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком, передбаченого абзацом першим цієї частини. Наявний в особи понаднормовий страховий стаж не може бути обмежений.
Аналіз норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, свідчить про те, що Закон №796 визначає особливі норми та умови пенсійного забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Частиною другою статті 27 Закону №1058 надано право обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені цим загальним Законом або спеціальним Законом №796.
Для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, розрахункова величина має пільговий характер і визначена в ч.2 ст.56 Закону №796, як сума заробітку за кожний рік роботи понад установлений цим пунктом стаж роботи.
Отже, особам, яким пенсія призначена з урахуванням Закону №796, перерахунок пенсії має здійснюватися за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на 1 процент заробітку за рік.
Так, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 25.06.2024 по справі №300/3435/21 дійшов до переконання, що висновки, викладені в раніше ухвалених постановах Верховного Суду, зокрема від 23.10.2019 по справі №809/627/18, від 29.08.2022 по справі №300/1390/19, від 06.09.2023 по справі №300/2091/21, від 10.01.2024 по справі № 300/168/21 та інших, у яких викладено правовий висновок про розповсюдження ч.2 ст.56 Закону №796 (в редакції змін, внесених Законом №2148) на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, та відповідно про те, що згідно ч.2 ст.56 Закону №796 (у редакції, що діяла на час її реалізації за заявою пенсіонера), умовою призначення надбавки за понаднормативний стаж є призначення пенсії на умовах ч.2 ст.27 Закону №1058; пенсіонер, щодо якого не дотримано цієї умови, не має права на отримання надбавки за понаднормовий стаж, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні, а відтак вважав за необхідне відступити від таких висновків та сформувати наступні висновки : “(1) держава гарантувала зокрема, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС особливі норми та умови пенсійного забезпечення як компенсацію особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, тому за особами, які набули право на призначення пенсії з урахуванням спеціального Закону №796, редакцією ч.2 ст.56 якого було визначено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, таке право зберігається й у разі зміни нормативно-правового регулювання цих правовідносин.
У разі зміни правового регулювання набуті такими особами права на пільги, компенсації і гарантії повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації або шляхом запровадження рівноцінних чи більш сприятливих умов соціального захисту; (2) до осіб, яким на час призначення пенсії з урахуванням Закону №796 її розрахунок мав здійснюватися згідно ч.2 ст.56 Закону №796 за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за рік, вказана норма повинна застосовуватися у тій редакції, яка діяла на час призначення пенсії (крім випадку покращення становища особи). Розповсюдження на таких осіб нових правил виплати надбавки за понаднормовий стаж в залежності від призначення пенсії на умовах ч.2 ст.27 Закону №1058, запроваджених у зв'язку із внесенням до цієї норми змін Законом №2148, свідчило б про звуження змісту та обсягу існуючих прав таких осіб, що в силу статті 22 Конституції України, є неприпустимим.
Застосовуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду до спірних відносин, які виникли у справі, яка переглядається, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду дійшла висновку, що оскільки пенсія за віком призначена позивачу до внесення змін до ч.2 ст.56 Закону №796, то в силу вимог ст.58 Конституції України, такі зміни не позбавляють позивача права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж, оскільки таке право він набув значно раніше, ніж набрав чинності Закон №2148, яким було внесено зміни до ч.2 ст.56 Закону №796.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачка має право на перерахунок пенсії зі збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 15 років, згідно ч.2 ст.56 Закону №796.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року по справі №460/2006/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді В. В. Гуляк
С. П. Нос