Справа № 589/435/25
Провадження № 2/589/1169/25
07 листопада 2025 року
Шосткинський міськрайонний суд Сумської області у складі:
головуючого судді Курбанової А.Р.,
за участі:
секретаря судового засідання Поронько Ю.О.,
представника позивача Єрмоленко С.В.,
представника відповідача Каракуц М.Ю. (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Шостка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: відділу державної реєстрації виконавчого комітету Шосткинської міської ради про звільнення майна з-під арешту,-
22.10.2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, поданим в її інтересах адвокатом Єрмоленко С.В., до Головного управління Національної поліції в Сумській області про звільнення квартири АДРЕСА_1 з-під арешту, який був накладений постановою слідчого СУ УМВС України в Сумській області Моісеєнком В.В. 15 травня 2009 року, шляхом виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відомостей про обтяження квартири АДРЕСА_1 .
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 12.10.2004р. придбала у власність квартиру АДРЕСА_1 та 25.03.2021р. звернулась до державного реєстратора виконавчого комітету Шосткинської міської ради з метою реєстрації права власності на вказане нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Однак, у здійсненні вказаного правочину їй було відмовлено у зв'язку з тим, що вищезазначений об'єкт нерухомого майна знаходиться під арештом відповідно до постанови слідчого СУ УМВС України в Сумській області Моісеєнка В.В. від 15.05.2009р., винесеної у кримінальній справі № 09800002, про що зазначено в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (номер інформаційної довідки 371205010 від 25.03.2024). Наявність вказаного арешту перешкоджає позивачеві вільно користуватись та розпоряджатись своїм майном, у зв'язку з чим вона вимушена звернутись до суду.
14.04.2025р. представник відповідача Головного управління Національної поліції - Бащук О. в Сумській області направила до суду відзив на позовну заяву, за змістом якого заперечувала проти задоволення позову. Зазначила, що позивач посилається на події, що мали місце у період грудень-червень 2009 року. В цей період здійснювали свої повноваження органи УМВС України в Сумській області. Постанова про накладення арешту на майно винесена 15.05.2009р. слідчим Слідчого управління УМВС України в Сумській області ОСОБА_2 . Наголошувала на тому, що Національна поліція України не є правонаступником Міністерства внутрішніх справ України, а ГУНП в Сумській області не є правонаступником УМВС України в Сумській області. Крім того, зазначила, що кримінальна справа Слідчим управлінням УМВС України в Сумській області не передавалась ГУНП в Сумській області, а тому прослідкувати чи мала відношення ОСОБА_1 до кримінальної справи №1-10/2011 (№ 09800002) неможливо.
Позивачем ОСОБА_1 подано заяву від 30.04.2025р., в якій остання просила підготовчий та судовий розгляд у справі проводити за її відсутності, але з участю її представника, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, зазначила, що заяв та доповнень до позовної заяви не має.
В судовому засіданні представник позивача Єрмоленко С.В. вимоги позову підтримала, просила задовольнити в повному обсязі з підстав, наведених у позові.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, з підстав вказаних у відзиві.
Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - відділом державної реєстрації виконавчого комітету Шосткинської міської ради подано заяви, в яких представник просив розгляд справи проводити за його відсутності. У заяві від 26.05.2025р. представник зазначив, що позовні вимоги визнає у повному обсязі та не заперечує проти їх задоволення.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовуються вимоги, перевіривши їх доказами, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до копії договору купівлі-продажу квартири від 12.10.2004р. серії ВВМ №726076, зареєстрованого в реєстрі за №2286 та посвідченого приватним нотаріусом Шосткинського міського нотаріального округу Спановським М.П., ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 30,3 кв.м., загальною площею 44,3 кв.м. /а.с.10/.
Відповідно до копії рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 12.12.2024р. у справі №589/5146/24 (провадження №2-о/589/206/24) було встановлено факт належності ОСОБА_1 вищевказаного договору купівлі-продажу квартири від 12.10.2004 року /а.с.12/.
Слід зазначити, що відповідно до копії інформаційного витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна право власності позивача на вказану квартиру зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 05.11.2004р. При цьому, на цей об'єкт нерухомого майна (за реєстраційним номером 7553942) накладений арешт за реєстраційним номером обтяження 8790568 /а.с.11, 58-59/.
Підставою накладення арешту стала постанова б/н від 15.05.2009р. Слідчого Управління УМВС України в Сумській області, заявник - слідчий СУ УМВС України в Сумській області Моісеєнко В.В.
Відповідно до відповіді на запит №101-11/01/187/2025 від 02.07.2025р., виданої керівником апарату Шосткинського міськрайонного суду Сумської області Василенко В., на виконання ухвали суду від 30.04.2025р. було надано копії постанови СУ УМВС України в Сумській області Моісеєнко В. В. від 15 травня 2009 року про накладення арешту на квартиру за адресою АДРЕСА_2 та копію вироку у кримінальній справі №1-110/11 від 01.02.2011р. /а.с.121/.
З копії постанови про визнання предметів речовими доказами та накладення арешту на майно від 15.05.2009р. старшого слідчого СУ УМВС України в Сумській області Моісеєнка В.В. вбачається, що об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 визнано речовим доказом по кримінальній справі №09800002 та на нього накладено арешт на підставі ст. 125, 126 КПК 1960р. /а.с.122/.
Вироком Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 01.02.2011р. у справі №01-10/11 ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України та із застосуванням ст.69 КК України йому призначене покарання у виді 4 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Також, даним вироком визнано винним ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч.ч.3, 4 ст.190, ч.1 ст.209 КК України та із застосуванням ч.1 ст.70 КК України йому призначене остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки з позбавленням права займатись підприємницькою діяльністю на ринку нерухомості на два роки з конфіскацією коштів, одержаних злочинним шляхом. Даний вирок набрав законної сили 17.02.2011р. /а.с.123-129/.
З копії відповіді на запит №1-10/2011/271/2024 від 17.10.2024р., виданої в.о. керівника апарату Шосткинського міськрайонного суду Сумської області Пихтар І., вбачається, що вказаний обвинувальний вирок у кримінальній справі №1-10/2011 відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 набрав законної сили 17.02.2011 та звернутий до виконання. /а.с.13/.
Зі змісту вказаного вироку вбачається, що протягом 2004-2007 р.р. організована група шахрайським шляхом заволоділа сімома квартирами мешканців м.Шостка, зокрема, квартирою АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_6 за наступних обставин. Підсудний ОСОБА_5 , під виглядом обміну житла на менше з оплатою боргів за комунальні послуги, в 2002 році ошукав ОСОБА_6 і заволодів його квартирою АДРЕСА_1 . При цьому свідок ОСОБА_7 (яка в подальшому продала цю квартиру позивачу) під час досудового слідства підтвердила, що ОСОБА_5 16.04.2002р. продав їй вищевказану квартиру. Слід зазначити, що зі змісту вироку вбачається, що за результатами розгляду цивільного позову на користь потерпілого ОСОБА_6 було стягнуто в якості відшкодування заподіяних збитків суму у розмірі вартості вказаної квартири, за виключенням частково отриманих цим потерпілим коштів від підсудного ОСОБА_5 .
Разом з тим, за вказаним вироком питання про зняття арешту із будь-якого нерухомого майна, зокрема, квартири АДРЕСА_1 судом не вирішувалося.
Як зазначено вище, арешт на майно ОСОБА_1 був накладений постановою слідчого на підставі ст. ст. 125, 126 КПК 1960 р.
Згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
З огляду на зазначене, на правовідносини, пов'язані з вирішенням питання про припинення арешту на майно позивача, поширюються норми КПК України 1960 року.
Відповідно до ст. 125 КПК України 1960 року слідчий за клопотанням цивільного позивача або з своєї ініціативи зобов'язаний вжити заходів до забезпечення заявленого в кримінальній справі цивільного позову, а також можливого в майбутньому цивільного позову, склавши про це постанову. В справах про злочини, за які кримінальним законом передбачена конфіскація майна, слідчий зобов'язаний вжити необхідних заходів до забезпечення виконання вироку в частині можливої конфіскації майна, склавши про це постанову.
Згідно зі ст. 126 КПК України 1960 року забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт.
При цьому за частиною 5 ст. 126 КПК України 1960 року накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба, а відповідно до ст. 324 цього ж Кодексу, постановляючи вирок, суд повинен вирішити питання, що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна, та що зробити з речовими доказами.
Водночас, дана кримінальна справа завершена ухваленням вироку без вирішення питання щодо долі нерухомого майна, яке постановою слідчого від 15 травня 2009 року було визнане речовими доказами та на нього накладено арешт. Вказане майно не було предметом конфіскації.
Договір, на підставі якого, позивачем було набуто право власності на цю квартиру, в судовому порядку не оспорювався.
У межах кримінальної справи №09800002 (01-10/11) позивач не мала процесуального статусу підозрюваної, обвинуваченої, цивільного відповідача за заявленим потерпілим ОСОБА_6 цивільним позовом, а як власник майна чинним на той час кримінально-процесуальним законом позивач не була наділена процесуальним правом ініціювати питання про звільнення його з-під арешту у зв'язку з тим, що майно не належить засудженим.
Як вбачається з встановлених вище обставин, потреба у подальшому арешті цього майна відсутня. Таким чином відсутні правові підстави подальшого застосування заходу у виді арешту майна позивача.
Разом з тим, у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 Велика Палата Верховного Суду визнала очевидно не ефективним способом захисту порушеного права вирішення питання про припинення втручання у право власності в такому випадку шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року, зауваживши, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.
Таким чином звернення позивача з даним позовом в порядку цивільного судочинства є вірним.
Відповідно до ст. 41 Конституції України право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Статтею 92 Конституції України визначено, що правовий режим власності визначається виключно законами України.
За положеннями ст. ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту є відновлення становища, яке існувало до порушення.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 316, ст. 317, ч. 1 ст. 319, ч. 1, 2 ст. 321ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, використання та розпорядження своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
За положеннями ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливого суспільного ладу. Захист цього права гарантовано ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, відповідно до статті 13 Конвенції повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.
Суд враховує те, що арешт майна має тимчасовий характер і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа обгрунтовано розраховує на його припинення, адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення ст. 3 Конституції України, ст. 13 Конвенції є головним обов'язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
Таким чином, враховуючи, що арешт, накладений на майно позивача, не був знятий, беручи до уваги те, що доцільність застосування такого виду тимчасового обмеження права власності наразі відпала, зважаючи на неможливість його скасування в іншій спосіб, а його наявність створює перешкоди у здійсненні позивачем її права власності, внаслідок чого вона позбавлена змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, суд доходить висновку, що порушені права позивача як власника нерухомого майна підлягають судовому захисту шляхом зняття арешту з майна та виключення відповідного запису.
При цьому, суд вважає необґрунтованим твердження представника відповідача про те, що Головне управління Національної поліції в Сумській області не є належним відповідачем у справі, оскільки не є правонаступником УМВС України в Сумській області, з огляду на наступне.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №730 16.09.2015р. «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів МВС» були утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції.
Так, цією постановою КМУ було ліквідовано територіальні органи МВС без визначення правонаступника та утворені нові територіальні органи Національної поліції.
У правових висновках, викладених в постановах №21-8а14 від 04.03.2014 та №21-108а14 від 27.05.2014, Верховний Суд України вказав, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У раз ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію.
Також, відповідно до усталених правових висновків Верховного Суду, що наведені, зокрема, у постановах від 27.02.2020 у справі № 826/27239/15, від 25.06.2020 у справі № 420/6852/18, від 06.08.2020 у справі № 821/3865/15-а, від 22.10.2020 у справі № 520/5147/19, від 05.11.2020 у справі № 752/2391/17, від 04.08.2022 у справі № 824/3161/14-а, відповідне Головне управління Національної поліції України з огляду на свій правовий статус, завдання і обсяг повноважень, по суті, визнано правонаступником відповідного Головного управління Міністерства внутрішніх справ України.
02.07.2015 Верховна Рада України прийняла Закон України «Про національну поліцію» №580-VIII (далі - Закон №580-VIII), який набрав чинності 07.11.2015. Відповідно до п.5 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону з 07.11.2015 втратив чинність Закон України «Про міліцію».
Закон №580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до ст.ст. 1, 13 Закону №580-VIII поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Систему поліції складають центральний орган управління поліцією та територіальні органи поліції. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.
З наведеного вбачається, що територіальні органи МВС були фактично реорганізовані, адже їх функції фактично перейшли до територіальних органів Національної поліції, а тому Головне управління Національної поліції в Сумській області є належним відповідачем у даній справі.
За таких обставин, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, а відтак наявні підстави, передбачені законом, для задоволення позову та зняття арешту з нерухомого майна, накладеного постановою слідчого СУ УМВС України в Сумській області Моісеєнком В.В. 15.05.2009 року, та виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відомостей про обтяження квартири АДРЕСА_1 .
Враховуючи, що позивачем заявлено клопотання залишити судові витрати по справі за нею, суд залишає судові витрати за фактично понесеними.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 76-81, 83, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 / ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 / задовольнити.
Зняти арешт, накладений постановою слідчого СУ УМВС України в Сумській області Моісеєнком В.В. 15 травня 2009 року у кримінальній справі №09800002, на квартиру АДРЕСА_1 .
Виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна обтяження реєстраційний номер запису 8790568, зареєстроване 10.06.2009, підстава виникнення: постанова, б/н, 15.05.2009, Слідче Управління УМВС України в Сумській обл.; вид обтяження: арешт нерухомого майна, об'єкт обтяження: квартира АДРЕСА_1 .
Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Шосткинського міськрайонного суду
Сумської області А.Р.Курбанова