26 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 300/9116/24 пров. № А/857/13467/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Ніколіна В.В.,
суддів - Заверухи О.Б., Матковської З.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року (суддя - Микитюк Р.В., м. Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 у грудні 2024 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ в Одеській області), в якому просив про: визнання протиправним рішення ГУ ПФУ в Одеській області №191950014906 від 08.11.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком як учаснику бойових дій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з не зарахуванням до страхового стажу періодів роботи: з 20.04.1993 по 31.01.1994 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02.08.1985; з 01.01.1992 по 27.08.1992, згідно довідки №292 від 03.06.2013, з 28.09.2006 по 31.03.2007, згідно довідки №62 від 29.03.2007, з 01.04.2007 по 17.11.2010 згідно довідки №53 від 17.11.2010, з 18.05.2011 по 13.11.2011, згідно довідки №54 від 13.11.2011, з 29.02.2012 по 06.05.2013, згідно довідки №385 від 24.08.2018, з 03.03.2015 по 07.04.2017, згідно довідок №502 від 22.10.2021, №504 від 22.10.2021, №503 від 22.10.2021, №93 від 29.05.2019, з 08.09.2004 по 27.09.2006 згідно довідки №424 від 28.09.2018; зобов'язання ГУ ПФУ в Івано-Франківській області призначити пенсію за віком як учаснику бойових дій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до страхового стажу зазначених періодів роботи; зобов'язання ГУ ПФУ в Івано-Франківській області взяти для обрахунку коефіцієнту його середньої заробітної плати довідку №424 від 28.09.2018 за період з 01.09.2004 по 30.09.2006, довідку №385 від 24.08.2018 за період з 01.02.2012 по 30.04.2013, довідку №93 від 29.05.2019 за період з 01.03.2015 по 31.03.2017.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №191950014906 від 08.11.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком як учаснику бойових дій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ - 20987385, вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65609) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) періоди роботи з 20.04.1993 по 31.01.1994, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_3 від 02.08.1985, з 01.01.1992 по 27.08.1992, згідно довідки №292 від 03.06.2013, з 28.09.2006 по 31.03.2007, згідно довідки №62 від 29.03.2007, з 01.04.2007 по 17.11.2010 згідно довідки №53 від 17.11.2010, з 18.05.2011 по 13.11.2011, згідно довідки №54 від 13.11.2011, з 29.02.2012 по 06.05.2013, згідно довідки №385 від 24.08.2018, з 03.03.2015 по 07.04.2017, згідно довідок №502 від 22.10.2021, №504 від 22.10.2021, №503 від 22.10.2021, №93 від 29.05.2019, з 08.09.2004 по 27.09.2006 згідно довідки №424 від 28.09.2018, призначити пенсію з 02.11.2024, взявши для обрахунку коефіцієнт середньої заробітної плати довідки №424 від 28.09.2018 за період з 01.09.2004 по 30.09.2006, №385 від 24.08.2018 за період з 01.02.2012 по 30.04.2013, №93 від 29.05.2019 за період з 01.03.2015 по 31.03.2017.
В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням його оскаржило ГУ ПФУ в Рівненській області, яке із покликанням на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що відповідно наданих до заяви документів загальний страховий стаж позивача склав 19 років 1 місяць 27 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. До страхового стажу позивача, згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 не враховано: період роботи з 20.04.1993 по 31.01.1994, оскільки дата наказу про прийняття на роботу містить необумовлене виправлення.
Щодо незарахування до стажу роботи періодів з 01.01.1992 по 27.08.1992, з 28.09.2006 по 31.03.2007, з 01.04.2007 по 17.11.2010, з 18.05.2011 по 13.11.2011, з 29.02.2012 по 06.05.2013 та з 03.03.2015 по 07.04.2017 на території російської федерації, зазначає, що з 01 cічня 2023 року російська федерація в односторонньому порядку припинила участь в Угоді. Тому на осіб, які працювали в російській федерації після 01 січня 1992 року, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні /перерахунку пенсії стажу роботи та заробітку на її території.
Також зазначає, що оскільки, Угода між урядом України та урядом республіки білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, вчинена в м. Київ 14.12.1995, припинила свою дію для України з 23.12.2023, то відповідно Головним управлінням в Одеській області період роботи з 08.09.2004 по 27.09.2006 на території республіки білорусь правомірно не зараховано.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Оскільки позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідно до копії паспорта громадянина України, який міститься у матеріалах справи, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 21-23).
02.11.2024 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням ГУ ПФУ в Одеській області від 08.11.2024 №191950014906 відмовлено у призначенні пенсії за віком, як учаснику бойових дій, в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Згідно з зазначеним рішенням, страховий стаж розраховано в кількості 19 років 01 місяць 27 днів, до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності з 20.04.1993 по 31.01.1994, оскільки дата наказу про прийняття на роботу містить неубомовлене виправлення, на території російської федерації з 01.01.1992 по 27.08.1992, з 28.09.2006 по 31.03.2007, з 01.04.2007 по 17.11.2010, з 18.05.2011 по 13.11.2011, з 29.02.2012 по 06.05.2013, з 03.03.2015 по 07.04.2017, оскільки з 01.01.2013 рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, на території Республіки білорусь з 08.09.2004 по 27.09.2006, оскільки 23.12.2023 припинила дію Угода між Україною та Республікою Білорусь про гарантії прав громадян держав у галузі пенсійного забезпечення від 14.12.1995 (а.с.30).
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, з метою захисту свої прав та законних інтересів, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Згідно з статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як передбачено частинами 1 та 2 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Як передбачено пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Разом з тим, за приписами пункту 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п'ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Таким чином, для призначення пенсії за вказаною нормою, позивач має досягнути 55 років та мати необхідний страховий стаж не менше 25 років.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною шостою вказаної статті Закону передбачено види військової служби, до яких, і зокрема, віднесено й військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Процедуру надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, та категорії таких осіб визначає Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413 (далі - Порядок №413).
Відповідно до пункту 2 Порядку №413 статус учасника бойових дій надається військовослужбовцям (резервістам, військовозобов'язаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовцям військових прокуратур, особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, поліцейським, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, ДСНС, ДПтС, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.
Пунктом 4 Порядку №413 визначено підставу надання особі статусу учасника бойових дій: документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення, направлення (прибуття) у відрядження до районів проведення антитерористичної операції, їх перебування в таких районах з метою виконання завдань із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України шляхом безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення (витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, директив, розпоряджень, посвідчень про відрядження, оперативних завдань, журналів бойових дій, бойових донесень, дислокацій, книг нарядів, графіків несення служби, звітів, зведень, донесень, матеріалів спеціальних (службових) розслідувань за фактами отримання поранень, а також інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції у районах її проведення).
При цьому основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 1-2 цього Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до статті 6 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до учасників бойових дій належать, зокрема військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані), які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.
Абзацом другим пункту 1 статті 8 Закону №2011-XII визначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України від 06 грудня 1991 року №1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-XII), зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону № 1932-XII.
Як встановлено судом, позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 (а.с.45).
Також довідкою від 24.10.2024 №742, виданою та підписаною командиром Військової частини НОМЕР_5 підтверджується те, що ОСОБА_1 брав безпосередню участь у заходах для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України (а.с.100).
Спірним у даній справі є питання неврахування до страхового стажу позивача періодів роботи: з 20.04.1993 по 31.01.1994, оскільки дата наказу про прийняття на роботу містить неубомовлене виправлення; на території російської федерації з 01.01.1992 по 27.08.1992, з 28.09.2006 по 31.03.2007, з 01.04.2007 по 17.11.2010, з 18.05.2011 по 13.11.2011, з 29.02.2012 по 06.05.2013, з 03.03.2015 по 07.04.2017, оскільки з 01.01.2013 рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992; на території Республіки білорусь з 08.09.2004 по 27.09.2006, оскільки 23.12.2023 припинила дію Угода між Україною та Республікою Білорусь про гарантії прав громадян держав у галузі пенсійного забезпечення від 14.12.1995.
Щодо неврахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 20.04.1993 по 31.01.1994, оскільки дата наказу про прийняття на роботу містить неубомовлене виправлення, слід зазначити таке.
Відповідно до ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Статтею 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Як передбачено статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Вимогами пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 (далі - Порядок №637) установлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з абз. 1 п. 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 18 Порядку №637 визначено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Вимогами пункту 2.4 Інструкції №58 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п. 2.6 Інструкції №58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Згідно з п. 4.1 Інструкції №58, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Як правильно зазначив суд, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
За пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, до заяви для призначення пенсії за віком додаються такі документи (надаються копії документів з оригіналами): паспорт та документи про місце проживання (реєстрації) особи; документ про присвоєння реєстраційного номеру; трудова книжка (відомості про роботу); диплом, атестат училища, які стверджують денну форму навчання; свідоцтво про шлюб (для жінок); свідоцтво про народження дітей (для жінок); та інші документи.
Відповідно до пп. 3 п. 4.2 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Відтак вірним є висновок суду, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Як встановлено судом та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, записами, скріпленими печаткою та відповідними підписами, у трудовій книжці позивача, останній згідно 20.04.1993 прийнятий на бурову помічником бурильника експлуатаційного і розвідувального буріння свердловин га нафту і газ по 4 розряду (наказ №37к від 19.04.1993) та 31.01.1994 у зв'язку з ліквідацією підприємства звільнений в порядку переводу по ст. 36 КЗпП України (наказ №8к від 31.01.1994). Відтак, позивач у зазначений період працював, що дає право на зарахування відповідного періоду праці до страхового стажу.
Позивач, є особою, на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у зарахуванні страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства. Існуючий недолік не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, зокрема призначення пенсії.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17) та від 06.03.2018, 29.03.2019 у справі № 548/2056/16-а (№К/9901/44334/18), №754/14898/15-а.
Щодо неврахування до страхового стажу позивача періодів роботи: на території російської федерації з 01.01.1992 по 27.08.1992, з 28.09.2006 по 31.03.2007, з 01.04.2007 по 17.11.2010, з 18.05.2011 по 13.11.2011, з 29.02.2012 по 06.05.2013, з 03.03.2015 по 07.04.2017, оскільки з 01.01.2013 рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992; на території Республіки білорусь з 08.09.2004 по 27.09.2006, оскільки 23.12.2023 припинила дію Угода між Україною та республікою білорусь про гарантії прав громадян держав у галузі пенсійного забезпечення від 14.12.1995, слід зазначити таке.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна російська федерація та республіка білорусь (далі - Угода).
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною, Російською Федерацією та Республікою Білорусь та відповідно, була обов'язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Законом України № 546/96-ВР від 22.11.1996 ратифікована Угода між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, підписану 14.12.1995 у м. Києві.
Відповідно до статті 6 Угоди при призначенні пенсій зараховується трудовий (страховий) стаж, в тому числі і той, що дає право для призначення пенсій на пільгових умовах та за вислугу років, набутий по законодавству будь-якої з Договірних Сторін, в тому числі і до набуття чинності цієї Угоди, а також на території СРСР до 1 січня 1992 року. При цьому обчислення трудового (страхового) стажу проводиться по законодавству Договірної Сторони, яка призначає пенсію.
Статтею 12 Угоди передбачено, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані на території будь-якої з Договірних Сторін, приймаються без легалізації.
Згідно з частиною 1 статті 16 Угоди, кожна Договірна Сторона має право денонсувати цю Угоду, повідомивши письмово про це іншу Договірну Сторону. Дія цієї Угоди припиняється з дня, вказаного у повідомленні, але не раніше ніж через шість місяців з дня, наступного за днем отримання повідомлення.
При цьому, в частині 2 статті 16 Угоди визначено, що права громадян, набуті згідно із положеннями цієї Угоди, не втрачають своєї сили в разі її денонсації.
Відтак, як вірно зазначив суд першої інстанції, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов'язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов'язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.
З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору, вірним є висновок суду, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.
Також суд правильно наголосив на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.
Судом також враховано, що предметом цього спору є правова оцінка рішенню територіального пенсійного фонду України щодо відмови в зарахуванні періодів роботи позивача в російській федерації та республіці білорусь до трудового (страхового) стажу, що дає право на пенсію в Україні, набутого в період чинності такого міжнародного договору. Здійснюючи трудову діяльність у такі періоди позивач мав легітимні очікування щодо зарахування таких періодів до страхового стажу та належне пенсійне забезпечення.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність посилання відповідача на вихід держав з Угоди від 13.03.1992, як на підставу для незарахування позивачу стажу, набутого на території російської федерації та республіки білорусь в період дії такої угоди для всіх її учасників.
Записи трудової книжки позивача про спірні періоди роботи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування до страхового стажу періодів роботи та отримання належної пенсії тільки з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
Таким чином, суд вірно констатував, що оскільки позивач ОСОБА_1 працював у російській федерації та республіці білорусь в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у пенсійного органу не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації та республіки білорусь та, відповідно, і заробітну плату, отримувану під час виконання такої роботи.
Таким чином, суд погоджується із позивачем, що усі необхідні документи, в тому числі трудову книжку, а також довідки №424 від 28.09.2018, №385 від 24.08.2018, №93 від 29.05.2019 щодо підтвердження роботи позивача, а також його отримуваної заробітної плати, позивач надав пенсійному органу разом із заявою про призначення пенсії.
Слід також зазначити, що як передбачено підпунктом 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Відтак, органи пенсійного забезпечення мають право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.
В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації, зазначеної в трудовій книжці позивача.
Отже, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення адміністративного позову.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Міркування і твердження відповідача не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв'язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року у справі № 300/9116/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін
судді О. Б. Заверуха
З. М. Матковська