27 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 260/1598/22 пров. № А/857/44949/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Онишкевича Т.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року з питань встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, головуючий суддя - Іванчулинець Д.В., постановлена у м. Ужгород, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2023 року, яке набрало законної сили 27 лютого 2024 року визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо відмови здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV, автоматичних масових перерахунків пенсії; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити з 10.01.2021 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV, автоматичних масових перерахунків пенсії. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, щодо відмови виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з 25.05.2016 року по 01.02.2021 року відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за період з 25.05.2016 року по 01.02.2021 року відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Позивач подав до суду заяву про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, в якій просив встановити судовий контроль шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області подати у десятиденний строк Закарпатському окружному адміністративному суду звіт про виконання рішення суду від 09 серпня 2023 року у справі № 260/1598/22.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року у задоволенні заяви представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі № 260/1598/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - відмовлено.
Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржена ухвала винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповністю досліджені обставини справи, просить зазначену ухвалу скасувати та прийняти нову постанову, якою заяву встановити судовий контроль за виконанням рішення.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що на даний момент відповідачем не виконано рішення суду у даній справі, відтак наявні підстави для встановлення судового контролю за його виконанням.
На підставі частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Також, згідно із ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Так, Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), №2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення «Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12.05.2011 року).
Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Ромашов проти України» від 27.07.2004 року, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною судового процесу.
Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26.04.2005 року, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19.02.2009 року).
Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Положеннями ст. 382 КАС України передбачено, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 382-2 КАС України суд розглядає звіт суб'єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду питання, не перешкоджає судовому розгляду.
За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 382-1 КАС України встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
Суд може зобов'язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення особисто керівника суб'єкта владних повноважень (ч. 4 ст. 382-1 КАС України).
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами ч.5 ст. 382-1 цього Кодексу (ч.1 ст. 382-3 КАС України).
Враховуючи наведене вище, можна дійти висновку, що Кодексом адміністративного судочинства України встановлено право суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Проте правовою підставою для зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
У постанові Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі № 802/357/17-а зазначено, що звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов'язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача ухилитися від виконання судового рішення.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 11.06.2020 року у справі № 640/13988/19 висловлено позицію, відповідно до якої адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження. Встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду.
Отже, необхідно встановити наявність підстав для покладення на відповідача як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, обов'язку подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у цій справі.
Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Наведеними вище правовими нормами передбачено, що такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу. При цьому, зазначені процесуальні дії є повноваженнями суду, які використовуються в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Згідно ч.2 ст.6 КАС України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід'ємна частина судового процесу для цілей ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі Горнсбі проти Греції суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід'ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі Класс та інші проти Німеччини, дійшов висновку, що із принципу верховенства права видно, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури.
Разом з тим, правовою підставою для зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
Звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов'язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що на виконання судового рішення, відповідачем здійснено з 10.01.2021 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням передбачених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV автоматичних масових перерахунків пенсії та нарахування компенсації втрати частини доходів за період з 25.05.2016 року по 01.02.2021 року відповідно до Закону України від 19.10.2000року№2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Доплату за період з 01.03.2022 року по 31.03.2024 року в розмірі 14528,24 грн, а також грошову компенсацію втрати частини доходів за період 01.07.2016 року по 01.02.2021 року в розмірі 21361,13 грн буде виплачено у найближчий виплатний період.
Відтак, враховуючи наведене вище, суд першої інстанції правильно констатував, що відповідач не відмовляв позивачу у виконанні рішення суду та ним вживаються всі необхідні дії щодо належного його виконання.
Крім цього, на обґрунтування поданої заяви заявником подано листи Пенсійного органу від 21.10.2021 року, 29.02.2024 року, 23.04.2024 року, Протоколи перерахунку пенсії від 11.03.2024 року.
Натомість позивачем жодним доказами не підтверджено, що на момент подання заяви про встановлення судового контролю рішення суду не виконується позивачем, адже з моменту останньої інформації про хід виконання рішення до моменту подання розглядуваної заяви пройшло понад півроку.
А тому враховуючи наведені вище норми законодавства та встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що подана заява про встановлення судового контролю за виконанням постанови суду задоволенню не підлягає, оскільки судом не встановлено той факт, що відповідач, маючи можливість виконати рішення, створює перешкоди для його виконання.
Таким чином, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення з додержанням норм права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 382 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2025 року з питань встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі №260/1598/22 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
Т. В. Онишкевич