Провадження № 22-ц/803/9193/25 Справа № 204/2494/25 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С. О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
25 листопада 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Свистунової О.В.,
суддів: Макарова М.О., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Піменової М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранссервіс»
на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 16 липня 2025 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранссервіс», третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранссервіс» (далі - ТОВ «Автотранссервіс»), третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 21 листопада 2024 року у Дніпрі на проспекті Слобожанському сталась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участі автобуса марки «МАН А21», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який не обрав безпечну дистанцію та швидкість, внаслідок чого допустив зіткнення з належним позивачу автомобілем марки «Volkswagen Tiguan», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Вказані обставини встановленні та підтверджуються постановою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 23 січня 2025 року, якою встановлена вина водія ОСОБА_2 у скоєному ДТП.
Долученою до позову схемою ДТП, яка була складена працівниками поліції на місці події, підтверджується, що автобус марки «МАН А21», державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , яким керував вищезазначений водій, належить на праві власності ТОВ «Автотранссервіс».
Разом із цим, копією страхового полісу № 220965055 підтверджується, що цивільно-правова відповідальність власника автобуса марки «МАН А21», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , застрахована страховою компанією ПрАТ «СК «Євроінс» (страхова сума 160 000,00 грн., франшиза 3 200,00 грн.).
Згідно звіту про оцінку вартості матеріального збитку № YD00225 від 05 січня 2025 року, складеного на замовлення позивача, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Volkswagen Tiguan», державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , складає 352 593,98 грн.
За заявою позивача страхова компанія 26 лютого 2025 року сплатила страхове відшкодування в розмірі 156 800,00 грн., що встановлює максимальний ліміт (страхову суму) за полісом № 220965055 за вирахуванням встановленого полісу франшизи 3 200,00 грн
Також, позивач мав додаткові витрати в сумі 2 000,00 грн. за послуги СТО, які полягали в розборці та дефектуванні пошкодженого транспортного засобу для проведення його огляду оцінювачем.
Отже, невідшкодований залишок спричиненої матеріальної шкоди, який у порядку ст. 22, 1192, 1194, 1187, 1174 ЦК України не відшкодований страховиком та покладається на відповідача становить: 352 593,98 грн. + 2 000,00 грн. - 156 800,00 грн. = 197 793,98 грн.
Враховуючи викладене позивач вважав, що емоційний дискомфорт викликається значним пошкодженням транспортного засобу, відсутність з боку винної особи відповідного наміру виправити негативні наслідки та компенсувати спричинені ними збитки, необхідність змінювати звичайний уклад життя задля відновлення свого порушеного права, звернутися до суду для відновлення свого порушеного права, позивач вважає, що розмір моральної шкоди, який має бути стягнутий з відповідача становить 5 000,00 грн.
Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду в розмірі 197 793,98 грн. та моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн., а також судові витрати.
Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 16 липня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ «Автотранссервіс» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану внаслідок ДТП в розмірі 197 793,98 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У поданій 02 серпня 2025 року апеляційній скарзі ТОВ «Автотранссервіс», посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що на момент вчинення ДТП ОСОБА_2 не виконував ніякої роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями або за дорученням ТОВ «Автотранссервіс». Тому, враховуючи наведене, сам факт перебування ОСОБА_2 та ТОВ «Автотранссервіс» у трудових відносинах не свідчить про те, що ТОВ «Автотранссервіс» зобов'язане відшкодовувати позивачу шкоду. Крім того, звіт № YD00225 від 05 січня 2025 року про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу марки «Volkswagen Tiguan», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , виготовленого ФОП ОСОБА_3 на замовлення позивача є неналежним та недопустимим доказом, оскільки у звіті не зазначено, що оцінювач обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що звіт підготовлено для подання до суду.
Учасники справи своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористалися та відзиву на апеляційну скаргу не подавали.
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що 21 листопада 2024 року у Дніпрі на проспекті Слобожанському сталась ДТП за участі водія ОСОБА_2 , який керуючи автобусом марки «МАН А21», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , не обрав безпечну дистанцію та швидкість, внаслідок чого допустив зіткнення з належним позивачу ОСОБА_1 автомобілем марки «Volkswagen Tiguan», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Вказані обставини встановленні та підтверджуються постановою Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 23 січня 2025 року, якою встановлена вина водія ОСОБА_2 у скоєному ДТП (а.с.8-9).
Долученою до позову схемою ДТП, яка була складена працівниками поліції на місці події, встановлено, що автобус марки «МАН А21», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував вищезазначений водій, належить на праві власності ТОВ «Автотранссервіс» (а.с.11).
З копії страхового полісу № 220965055 вбачається, що цивільно-правова відповідальність власника автобуса марки «МАН А21», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , застрахована у ПрАТ «СК «Євроінс» (страхова сума 160 000,00 грн., франшиза 3 200,00 грн.) (а.с.12).
Згідно звіту про оцінку вартості матеріального збитку № YD00225 від 05 січня 2025 року, складеного на замовлення позивача, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Volkswagen Tiguan», державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , складає 352 593,98 грн. (а.с.13-26). Відповідно до платіжної інструкції позивач сплатив 4 500,00 грн. за складання звіту (а.с.27).
За заявою позивача страхова компанія 26 лютого 2025 року сплатила страхове відшкодування в розмірі 156 800,00 грн., що встановлює максимальний ліміт (страхову суму) за полісом № 220965055 за вирахуванням встановленого полісом франшизи в розмірі 3 200,00 грн. (а.с.12 зворот).
Також, позивач мав додаткові витрати в сумі 2 000,00 грн. за послуги СТО, які полягали в розборці та дефектуванні пошкодженого транспортного засобу для проведення його огляду оцінювачем (а.с.27-28).
Отже, невідшкодований залишок спричиненої матеріальної шкоди становить: 352 593,98 грн. + 2 000,00 грн. - 156 800,00 грн. = 197 793,98 грн.
Відповідачем до матеріалів справи долучено копію журналу щозмінного передрейсових та післярейсових медичних оглядів водіїв, з якого неможливо встановити за який проміжок часу здійснювався огляд та/або в який саме день (а.с.61-63). Крім того, журнал містить 50 сторінок, а до суду надано лише одну сторінку.
Відповідачем до матеріалів справи долучено копію журналу реєстрації операцій перевірки технічного стану КТЗ контрольно-пропускним пунктом, відповідно до якого в журналі відсутні відомості про автобус марки «МАН А21», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , за 21 листопада 2024 року (а.с.64-68).
Наказом від 13 листопада 2019 року № 597-К ТОВ «Автотранссервіс» прийнято ОСОБА_2 на посаду водія (а.с.75).
Наказом від 26 грудня 2022 року № 25/к/тр ТОВ «Автотранссервіс» закріплено ОСОБА_2 за автотранспортним засобом марки «NEOPLAN», державний реєстраційний номер НОМЕР_5 (а.с.69).
Відповідачем надано також табель обліку використання робочого часу за листопад 2024 року, в якому містяться позначки, проте з них не зрозуміло, що вони означають та за який період виставлені (а.с.72-73).
Наказом від 30 січня 2025 року № 22/-К/т2 ОСОБА_2 звільнено за власним бажанням (а.с.74).
Відповідно до витребуваних документів від ПрАТ «СК «Євроніс Україна», 17 грудня 2024 року уповноваженим представником ПрАТ «СК «Євроінс Україна» аварійним комісаром Мамченком В.Ю. було проведено технічний огляд пошкодженого КТЗ марки «Volkswagen Tiguan», державний номер НОМЕР_2 , про що складено відповідний акт. 18 лютого 2025 року на замовлення ПрАТ «СК «Євроінс Україна» суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_4 було складено звіт № 46792 про оцінку вартості (розміру) збитків, заданих власнику KT3 марки «Volkswagen Tiguan», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , згідно якого вартість матеріального збитку з урахуванням ПДВ складає 265 880,29 грн., без ПДВ - 232 042,74 грн. Ринкова вартість транспортного засобу складає 648 461,62 грн., вартість відновлювального ремонту (включаючи ПДВ на запасні частини та матеріалів фарбування) складає 580 253,67 грн. (а.с.108).
Задовольняючи частково позові вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ДТП сталася з вини ОСОБА_2 , який перебуває з ТОВ «Автотранссервіс» у трудових правовідносинах, вказане є підставою для стягнення з власника транспортного засобу («МАН А21», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ) ТОВ «Автотранссервіс» на користь позивача різниці між виплаченою страховою виплатою (відшкодуванням) та фактичним розміром шкоди.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22 ЦК України). Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини перша та друга статті 1166 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
За змістом зазначеної норми закону обов'язок відшкодування шкоди у особи, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, виникає у разі недостатності страхового відшкодування для повного відшкодування завданої нею шкоди.
Порядок відшкодування шкоди, пов'язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду.
Частиною першою статті 1172 ЦК України передбачено відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Згідно із частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Не визнається володільцем джерела і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляла джерелом підвищеної небезпеки в силу виконання своїх трудових (службових) обов'язків перед володільцем джерела підвищеної небезпеки. Проте якщо громадянину було заборонено управляти джерелом, а він без дозволу скористався ним в особистих цілях, таке діяння вважатиметься неправомірним заволодінням і на нього буде покладено обов'язок відшкодовувати шкоду згідно зі статтею 1187 ЦК України.
Якщо власник передає транспортний засіб іншій особі в технічне управління без належного правового оформлення, то суб'єктом відповідальності є власник транспортного засобу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц зроблено висновок про те, що аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.
Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Виняток із загального правила, визначеного частиною другою статті 1187 ЦК України, викладено у частинах третій та четвертій цієї статті, відповідно до яких особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах; якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Зі свого боку, фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК України).
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, передбаченої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника (див. постанову Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі № 490/898/16-ц).
Встановивши наявність вини ОСОБА_2 у скоєнні ДТП, перебування останнього у трудових правовідносинах з відповідачем, а сума належного страхового відшкодування виплаченого страховою компанією в розмірі 156 800,00 грн. не в повній мірі покриває понесені матеріальні збитки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню різниця між вартістю матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу марки «Volkswagen Tiguan», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , та страховою виплатою в розмірі 197 793,98 грн. (352 593,98 грн. - 156 800,00 грн. + 2 000,00 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що водій ОСОБА_2 станом на момент ДТП (21 листопада 2024 року) перебував у трудових відносинах з ТОВ «Автотранссервіс», але під час скоєння ДТП не знаходився при виконанні трудових обов'язків, є безпідставними, спростовуються матеріалами справи та направлені виключно на переоцінку доказів.
З матеріалів даної справи вбачається, що власником транспортного засобу марки «МАН А21», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , є саме ТОВ «Автотранссервіс».
Наказом від 13 листопада 2019 року № 597-К підтверджується, що водій ОСОБА_2 на момент ДТП, а саме 21 листопада 2024 року, перебував у трудових правовідносинах з ТОВ «Автотранссервіс».
Отже, уклавши трудовий договір ОСОБА_2 фактично був допущений до роботи.
Доказів використання водієм ОСОБА_2 службового автомобіля не в службових цілях, а також доказів неправомірності заволодіння ним, ТОВ «Автотранссервіс» ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано.
У частинах першій, шостій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Також колегія суддів звертає увагу, що недотримання процедури виїзду на маршрут (без проведення необхідних оглядів), не може свідчити про відсутність трудових відносин між відповідачем та водієм, а є безпосередньою відповідальністю відповідача.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги, що означена ринкова вартість транспортного засобу є завищеною, оскільки будь-яких інших доказів, які б відповідали критеріям достатності та належності, і що б спростовували зміст звіту про оцінку вартості матеріального збитку № YD00225 від 05 січня 2025 року суду з боку відповідача не подано, що є його процесуальним обов'язком.
Слід звернути увагу, що огляд транспортного засобу було проведено 17 грудня 2024 року аварійним комісаром ОСОБА_5 , а безпосередньо оцінку на замовлення страховика та звіт № 46792 виконував ФОП ОСОБА_4 , який самостійно не оглядав транспортний засіб.
В свою ж чергу, звіт № YD00225 від 05 січня 2025 року та огляд пошкодженого транспортного засобу здійснював ОСОБА_3 , що підтверджується матеріалами справи (а.с.13, 16).
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 752/16797/14-ц зроблено висновок про неналежність такого доказу, як звіт про оцінку майна, який складено без особисто огляду автомобіля: «Відповідно до пункту 8.5 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2/2092 враховуючи зміни від 24 травня 2022 № 2060/5/496, калькуляція вартості відновлювального ремонту складається за результатами технічного огляду колісного транспортного засобу. Оскільки звіт № 4088/07/14-2 складений без огляду автомобіля «Opel Astra» та без урахування вартості залишків останнього, суди першої й апеляційної інстанцій обґрунтовано не взяли цей звіт до уваги».
Аналогічна позиція викладена також, у постановах Верховного суду від 20 березня 2019 року у справі № 607/14918/15-ц, від 16 травня 2019 року у справі № 202/7844/16-ц та від 04 вересня 2019 року у справі № 703/4445/15-ц, щодо неможливості брати до уваги Звіт оцінювача, який особисто не оглядав транспортний засіб, а також постановах Верховного суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 917/628/17, від 07 квітня 2022 року у справі № 753/3055/18, де не взято до уваги в якості належного доказу звіт оцінювача, тієї підстави, що оцінювач не провів особистого огляду об'єкта оцінки, що могло вплинути на результати такої оцінки.
Також суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутній звіт № 46792 виконаний ФОП ОСОБА_4 , а отже суд позбавлений можливості дослідити вказаний доказ.
Отже, звіт № YD00225 від 05 січня 2025 року виконаний ФОП ОСОБА_3 є належним та допустимим доказом в підтвердження майнової шкоди, завданої позивачу.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.
Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Колегія суддів враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автотранссервіс» - залишити без задоволення.
Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 16 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 25 листопада 2025 року.
Повний текст судового рішення складено 27 листопада 2025 року.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: М.О. Макаров
М.М. Пищида