Провадження № 22-ц/803/10890/25 Справа № 932/2923/25 Суддя у 1-й інстанції - Журавель Т. С. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.
26 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Космачевської Т.В.,
суддів: Агєєва О.В., Халаджи О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кирилішииної В.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Погрібняк Олексій Михайлович, на ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2025 року в цивільній справі номер 932/2923/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Управління служби у справах дітей адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення,
У березні 2025 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Управління служби у справах дітей адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме:
встановити факт окремого проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , самостійно виховує та утримує свою доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без будь-якої сторонньої допомоги та без участі матері, та місцем проживання дитини є АДРЕСА_1 , разом з батьком ОСОБА_1 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Дніпра від 17.06.2025 року справу було передано до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області, за підсудністю.
18.09.2025 року позивачем ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Погрібняк О.М., подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій він просив суд заборонити ІНФОРМАЦІЯ_5 проводити мобілізаційні дії та призов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до завершення розгляду цивільної справи про встановлення факту одноосібного утримання та виховання малолітньої дитини.
В обґрунтування заяви позивач посилався на те, що на даний час існує реальна загроза мобілізації позивача під час воєнного стану, що призведе до неможливості здійснення позивачем батьківських обов'язків, оскільки дитина фактично залишиться без належного піклування. У випадку призову позивача на військову службу дитина буде позбавлена належного забезпечення, виховання та догляду, оскільки мати ухиляється від своїх обов'язків і має заборгованість по сплаті аліментів у значному розмірі.
Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2025 року у задоволенні заяви про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Управління служби у справах дітей адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, - відмовлено.
Із вказаним судовим рішенням не погодився позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Погрібняк О.М., подав апеляційну скаргу, просив апеляційний суд скасувати ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2025 року по справі №932/2923/25 та постановити нову ухвалу, якою задовольнити його заяву про забезпечення позову.
Доводами апеляційної скарги наведено, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, такою, що порушує його право на судовий захист, а також прийнятою з порушенням норм процесуального права.
Позивач не має права на відстрочку від військової служби під час мобілізації та не є заброньованим. Тому для реалізації права на відстрочку позивач звернувся до суду з позовною заявою про встановлення факту самостійного виховання дитини. Підставами для подання цього позову є те, що з півторарічного віку дитина проживає разом з позивачем, перебуває виключно на його утриманні, матір участі у вихованні та забезпеченні не бере, що підтверджується зібраними доказами.
Верховний Суд у справі №160/2592/23 від 5 лютого 2025 року ухвалив, що процедура мобілізації є «незворотною». Таким чином, у випадку задоволення позовної заяви, коли позивач буде мобілізований до ухвалення рішення суду, він буде позбавлений можливості реалізувати своє право на відстрочку, а дитина буде направлена до дитячого будинку.
Не можна погодитись з висновком суду першої інстанції, що обраний спосіб забезпечення позову є неспіввідосним із предметом позову, та те, що такі способи забезпечення можливі лише у випадку питання правомірності чи неправомірності дій або бездіяльності територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо ненадання відстрочки від призову за мобілізацією.
Відсутність рішення суду про встановлення факту позбавляє позивача подати заяву на відстрочку від мобілізації, а тому він може бути мобілізований у будь-який момент.
На думку позивача, саме такий вид забезпечення позову у даній справі надасть йому можливість у подальшому (у випадку задоволення позовної заяви), реалізувати дане рішення суду та отримати відстрочку від служби у період мобілізації за п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України, а тому такий спосіб забезпечення позову є співмірним із предметом позову.
Суд першої інстанції не врахував принцип пропорційності, оскільки запитаний захід забезпечення є тимчасовим, превентивним та не порушує публічних інтересів держави, натомість спрямований лише на збереження фактичного стану до вирішення спору по суті.
Від інших учасників справи відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Сторони та інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с. 66, 67, 68).
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю сторін та інших учасників справи.
Крім того, апеляційний суд вважає, що позивач ОСОБА_1 , не зважаючи на не отримання ним судової повістки, належним чином був повідомлений про розгляд справи, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що у березні 2025 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Управління служби у справах дітей адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме:
встановлення факту окремого проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
встановлення факту, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , самостійно виховує та утримує свою доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без будь-якої сторонньої допомоги та без участі матері, та місцем проживання дитини є АДРЕСА_1 , разом з батьком ОСОБА_1 (а.с. 1-4).
18.09.2025 року позивачем ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Погрібняк О.М., подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій він просив суд заборонити ІНФОРМАЦІЯ_5 проводити мобілізаційні дії та призов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до завершення розгляду цивільної справи про встановлення факту одноосібного утримання та виховання малолітньої дитини (а.с. 23-24, 25).
Відмовляючи в задоволенні вимог заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для задоволення цієї заяви.
Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають обставинам справи та нормам закону.
Згідно з ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Статтею 150 ЦПК України передбачено види забезпечення позову, зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 цієї статті, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року у п. 4 роз'яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, необхідно враховувати, що прийняття такого рішення доцільне лише в разі достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Судом встановлено, що у березні 2025 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Управління служби у справах дітей адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме:
встановлення факту окремого проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
встановлення факту, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , самостійно виховує та утримує свою доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без будь-якої сторонньої допомоги та без участі матері, та місцем проживання дитини є АДРЕСА_1 , разом з батьком ОСОБА_1 .
18.09.2025 року позивачем ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Погрібняк О.М., подано до суду заяву про забезпечення позову, в якій він просив суд заборонити ІНФОРМАЦІЯ_5 проводити мобілізаційні дії та призов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до завершення розгляду цивільної справи про встановлення факту одноосібного утримання та виховання малолітньої дитини.
В обґрунтування заяви позивач посилався на те, що на даний час існує реальна загроза мобілізації позивача під час воєнного стану, а у випадку призову позивача на військову службу дитина буде позбавлена належного забезпечення, виховання та догляду, оскільки мати ухиляється від своїх обов'язків і має заборгованість по сплаті аліментів у значному розмірі.
Такий захід, як заборона ІНФОРМАЦІЯ_6 та іншим територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки проводити мобілізаційні дії та призов ОСОБА_1 , виходить за межі заявлених останнім вимог, такий спосіб забезпечення позову неспівмірний із предметом позову; зв'язок між таким заходом забезпечення позову і предметом вимоги відсутній, адже такий захід забезпечення позову не може забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі задоволення позову; ймовірність ускладнення виконання або невиконання рішення суду, у разі невжиття таких заходів забезпечення, не доведена.
Апеляційний суд вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи не свідчать про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Доводи апеляційної скарги про неможливість реалізації позивачем права на відстрочку, а також ускладнення виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, не заслуговують на увагу.
Так, відповідно до п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, під час дії воєнного стану, військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Отже, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову.
Наведені в апеляційній скарзі доводи є хибними.
Апеляційний суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи з цього питання, дав їм належну правову оцінку та ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону.
Підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору, пов'язані з поданням апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Погрібняк Олексій Михайлович, залишити без задоволення, ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: