Провадження № 22-ц/803/7272/25 Справа № 202/5992/24 Суддя у 1-й інстанції - Мачуський О. М. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 32
27 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Петешенкової М.Ю.,
суддів Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 02 травня 2025 року у складі судді Мачуського О.М.
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтранс Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У травні 2024 року ТОВ «ФК «Фінтранс Україна» звернулося до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 23 лютого 2022 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 був укладений договір № 5589915 про надання споживчого кредиту, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 8000,00 грн. на строк 360 днів, зі сплатою стандартної процентної ставки у розмірі 1,99% в день, яка застосовується у межах строку кредиту, вказаного у п. 1.4 договору.
19 червня 2023 року між ТОВ «ФК «Фінтранс Україна» та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» укладено договір факторингу №19.06/23-Ф, за умовами якого до ТОВ «ФК «Фінтранс Україна» перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.
Позивач зазначає, що зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту виконано, зараховано грошові кошти на платіжну картку відповідача. Проте, відповідач свої зобов'язання за договором про надання споживчого кредиту не виконав, кредит в обумовлений термін зі сплатою процентів не повернув.
З урахуванням викладеного, вимушені звернутися до суду та просити стягнути з відповідача заборгованість станом на 19 квітня 2024 року за кредитним договором у розмірі 38725,60 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 8000,00 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 30725,60 грн. та одночасно вирішити питання розподілу судових витрат.
Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпра від 02 травня 2025 року позов ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» заборгованість за договором № 5589915 про надання споживчого кредиту від 23 лютого 2022 року у розмірі 38725,60 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 8000,00 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 30725,60 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеної заборгованості, оскільки договір про надання споживчого кредиту укладений у спосіб, визначений чинним законодавством й фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті.
Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції було ухвалено внаслідок неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами укладання кредитного договору та не надано належних та допустимих доказів зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача. Вказує, що суд першої інстанції не звернув належної уваги, що вимоги договору про надання споживчого кредиту не відповідають положенням вимогам Закону України “Про захист прав споживачів», оскільки є несправедливими та суперечать принципу добросовісності. Крім того, витрати на правничу допомогу є завищеними та не підлягають задоволенню, оскільки не підтверджені належними доказами.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду в оскарженій частині без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
На підставі ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Судом встановлено, що 23 лютого 2022 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 був укладений договір № 5589915 про надання споживчого кредиту, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 8000,00 грн. на строк 360 днів, зі сплатою стандартної процентної ставки у розмірі 1,99% в день.
Згідно з листом ТОВ «Пейтек Україна» № 20230626-1 від 26 червня 2023 року, між ТОВ «Пейтек Україна», який надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків, та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» укладено Договір про організацію переказу грошових коштів № 160222-1 від «16» лютого 2022 року.
Відповідно до умов даного договору, успішно було перераховано кошти на платіжну картку клієнта від ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА»: 2022-02-23 20:36:09 на суму 8000,00 грн., номер транзакції в системі ТОВ «Пейтек Україна» 2af73ea5-88b4-4c3b-9f01-c69f1381f606, номер транзакції в системі ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» 28124654, Bank ID 017384572164, ОСОБА_1 зараховано грошові кошти у розмірі 8000,00 грн.
Отже, ТОВ «Авентус Україна» свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало кредит у розмірі 8000,00 гривень, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача, яку останньою вказано особисто в заяві на отримання Кредиту.
19 червня 2023 року між ТОВ «ФК «Фінтранс Україна» та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» укладено договір факторингу №19.06/23-Ф, за умовами якого до ТОВ «ФК «Фінтранс Україна» перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.
Відповідач не виконав свого обов'язку та припинив повертати наданий йому кредит у строки, передбачені договором про надання споживчого кредиту, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 38725,60 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 8000,00 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 30725,60 грн.
Відповідно до ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
В силу п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст.1077 ЦК України).
Відповідно до ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували момент переходу цих прав.
Частиною 1 ст.1078 ЦК України встановлено, що предмет договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори й інші правочини.
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; -електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку особа отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або СМС-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту) вказується особа, яка створила замовлення.
Так, згідно із ст.13 ЗУ «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними ЗУ "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених ЗУ "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
За змістом ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За змістом ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
За змістом ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Відповідно до ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно із ч.2 ст.1050, ч.2 ст.1054 ЦК України наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.
Відповідно до ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті позивача подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту шляхом натискання відповідної кнопки, після чого ТОВ “АВЕНТУС УКРАЇНА» надало останній одноразовий ідентифікатор А764566, який відповідач і використала для підтвердження підписання кредитного договору, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, цей правочин у розумінні положень діючого законодавства вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Отже, встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, цей правочин вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).
Встановивши зазначені обставини у справі, колегія суддів приходить до висновку, що між сторонами у справі укладений кредитний договір, за умовами якого відповідач зобов'язався прийняти грошові кошти та повернути їх у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повернення вказаних грошових коштів матеріали справи не містять. Отже, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, отримавши від останньої всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.
З урахуванням вищезазначеного та на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, з яким погоджується колегія суддів, оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку не повернуті, що свідчить про порушення прав нового кредитора, який вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення грошових коштів.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову, які доведені належними та допустимими доказами у даній справі.
Частиною 1 ст. 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до положень ч.1, п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно до п. 1,2 ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з ч.1-6 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу суду надано було договір про надання правової допомоги № 07/07-2022 від 07 липня 2022 року, звіт про надання правової допомоги від 19 квітня 2024 року згідно договору № 07/07-2022 від 07 липня 2022 року у розмірі 10000,00 грн., платіжна інструкція від 19 квітня 2025 року № 4333 про сплату 10000,00 грн.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із характеру виконаної адвокатом роботи, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, відсутності заперечення відповідача щодо заявленого розміру витрат на правничу допомогу, а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та належних та допустимих доказів понесення таких витрат у даній справі.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами укладання кредитного договору є безпідставними, оскільки підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 посвідчила свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами.
Аргументи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів зарахування кредитних коштів на її платіжну картку, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки зарахування коштів, передбачених умовами договору підтверджується належними та допустимими доказами у справі, а саме листом АТ КБ “ПриватБанк» від 10 березня 2025 року про підтвердження зарахування грошових коштів у розмірі 8000,00 грн. на картковий рахунок зазначений боржником у договорі.
Колегія суддів звертає увагу на те, що скаржником на спростування вказаних обставин не надано виписки по її картковому рахунку, яка б могла спростувати зарахування кредитних коштів на її рахунок.
Доводи апеляційної скарги про те, що при укладанні кредитного договору сторони не дійшли згоди з усіх істотних умов договору, а тому кредитний договір не відповідає положення Закону України “Про захист прав споживачів», колегія судів не приймає до уваги, оскільки вказані доводи спростовуються матеріалами справи.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно стягнув витрати на професійну правничу допомогу, оскільки останні є неправомірними та необґрунтованими, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вирішуючи питання понесених витрат на професійну правничу допомогу суд виходив із засад співмірності та складності справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим часом на надання таких послуг, що у даній справі відповідає критерію реальності, розумності та співмірності таких витрат.
Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно статті 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.
Разом з цим, ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» у додаткових поясненнях у справі просили стягнути із відповідача понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.
На підтвердження розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» у зв'язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, скаржником надано ордер серія АН № 1583069 на надання правничої (правової) допомоги від 19 лютого 2024 року адвокатом Крюковою М.В., договір про надання правової допомоги № 07/07-2022 від 07 липня 2022 року, звіт про надання правової допомоги від 17 вересня 2025 року згідно договору № 07/07-2022 від 07 липня 2022 року у розмірі 8000,00 грн., платіжна інструкція від 17 вересня 2025 року № 7524 про сплату 8000,00 грн.
Колегія суддів звертає увагу, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Водночас колегією суддів з'ясовано, що договір про надання правової допомоги № 07/07-2022 від 07 липня 2022 року не містить визначеного за погодженням адвоката з клієнтом розміру гонорару, як і не містить самого порядку обчислення розміру витрат понесених на правничу допомогу, що унеможливлює суд перевірити та оцінити додані позивачем до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.
За таких обставин, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 02 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 27 листопада 2025 року.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Суддя: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна