Провадження № 11-кп/803/3514/25 Справа № 183/5838/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
25 листопада 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2025 року про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12024040000000303 від 26.03.2024 року щодо:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 307 КК України,-
За ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2025 року ОСОБА_6 продовжений запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 24 грудня 2025 року включно та визначено заставу у розмірі 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 454 200 (чотириста п'ятдесят чотири тисячі двісті) гривень. У разі внесення застави на обвинуваченого покладені відповідні обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України.
Судом першої інстанції встановлено, що продовжують існувати ризики переховування від суду, вчинення іншого кримінального правопорушення, оскільки ці ризики є дійсними та триваючими, і такими, що виключають на даний час застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж застава у визначеному розмірі.
При наданні оцінки ризику вчинення переховування та вчинення іншого кримінального правопорушення, судом враховано, що обвинувачений є особою щодо якої задокументовано численні факти протиправної діяльності по збуту наркотичних речовин, крім того його роль зводилась до безпосереднього збуту, тому враховуючи, що обвинувачений легального джерела доходу не має ризик продовження злочинної діяльності з метою отримання коштів на існування є вагомим.
В апеляції:
-захисник просить ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2025 року скасувати та постановити нову, якою зменшити розмір застави до 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги зазначає про недоведеність заявлених ризиків та безпідставне продовження виняткового запобіжного заходу та непомірний розмір застави, крім того не надано належних доказів на підтвердження заявлених ризиків, оскільки будь-яких спроб переховування не здійснював.
Вважає, що судом не враховано дані про особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, соціальні зв'язки, та сталі наміри щодо дотримання ним покладених на нього процесуальних обов'язків у разі застосування більш м'якого запобіжного заходу. Зауважує, що визначений розмір застави є завідомо непомірним та таким, що не відповідає майновому стану обвинуваченого.
Прокурор в судове засідання не з'явився, заяв про участь у розгляді справи не надавав, а тому, враховуючи позицію сторони захисту, які не заперечували проти проведення розгляду без участі представника сторони обвинувачення, з огляду на вимоги ч. 4 ст. 422-1 КПК України апеляційний розгляд проведений без участі прокурора.
Вислухавши обвинуваченого та його захисника, які кожен окремо підтримали доводи апеляційної скарги та просили задовольнити її з викладених в ній підстав, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши надані матеріали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Статтею 199 КПК України, передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 в достатній мірі досліджені обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою та зроблений обґрунтований висновок про існування обставин, які виправдовують подальше перебування обвинуваченого під вартою.
Врахована наявність об'єктивних причин, які не дозволяють закінчити судовий розгляд з ухваленням вироку до спливу строку тримання обвинуваченого під вартою, а також існування ризиків переховування та вчинення іншого кримінального правопорушення.
Враховуючи характер та тяжкість покарання, що кореспондується з характером суспільного інтересу, дані про обвинуваченого, інші обставинами у їх сукупності, колегія суддів вважає, що існують підстави вважати, що продовжують існувати вказані вище ризики.
Крім того встановлено, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину у сфері незаконного обігу наркотичних речовин, при цьому згідно даних, що містяться в обвинувальному акті на обвинуваченого покладались обов'язки щодо безпосереднього збуту наркотичних речовин, а тому розуміючи можливість невідворотності покарання, обвинувачений може здійснювати спроби уникнення від покарання шляхом переховування від суду.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, колегія суддів вважає, що існує достатньо висока ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів, може вдатися до відповідних дій.
Як додаткову обставину в підтвердження ризику переховування, апеляційний суд враховує введення в Україні воєнного стану через агресію російської федерації проти України, яка суттєво погіршує криміногенну обстановку, зокрема ускладнює належний виклик таких осіб, а також контроль за виконанням більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Доводи захисника щодо наявності постійного місця проживання, соціальних зв'язків, були предметом оцінки суду і з такою оцінкою погоджується колегія суддів, та зазначає, що ці обставини не є достатньо вагомими і не можуть бути підставою для зміни запобіжного заходу, оскільки існували на час вчинення інкримінованого злочину та не слугували стримуючим фактором у вчиненні ним протиправної діяльності.
Крім того, наведені захисником доводи полягають у переоцінці тих обставин, що були відомі суду під час розгляду клопотання та дістали належну оцінку.
Разом з цим, приймається до уваги, що обвинувачений офіційно не працевлаштований, легального доходу не має, вчинив злочин з корисливих мотивів, при цьому відомості про наявність утриманців чи неможливість утримання ОСОБА_6 в умовах установи виконання покарань в матеріалах справи відсутні та стороною захисту не надані.
Про вагомість ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, свідчить характер інкримінованого правопорушення, а саме незаконного збуту наркотичних речовин за грошові кошти за попередньою змовою групою осіб, а тому за відсутності у обвинуваченого легального джерела доходи, ризик вчинення іншого злочину з метою отримання засобів для існування є вагомим.
Відсутність відомостей щодо нездійснення спроб переховування, зумовлені також своєчасним застосуванням до заходу забезпечення у вигляді тримання під вартою, а тому доводи захисту щодо належної процесуальної поведінки останнього не є достатньо переконливими.
Твердження захисника щодо визначення завідомо непомірного розміру застави, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на таке.
Приписи ч. 4 ст. 182 КПК України визначають, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
З урахуванням даних про особу обвинуваченого, тяжкість, характер та кількості епізодів протиправної діяльності, колегія суддів вважає, що застава у визначеному розміру у даному випадку буде цілком достатньою для виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а перспектива втрати такого грошового забезпечення у випадку порушення ним встановлених обов'язків послужить достатнім стримуючим фактором, що виключає з його сторони будь-яке бажання переховуватися від суду або вчиняти інші кримінальні правопорушення.
Також враховується положення п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України, які передбачають дискреційне право суду не визначати розмір застави щодо особливо тяжких злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних речовин, однак судом попри вказану норму закону обвинуваченому ОСОБА_6 визначено альтернативну заставу, розмір якої як зазначено вище є законним та обґрунтованим, при цьому підстави для зменшення застави на даній стадії судового розгляду відсутні.
Колегія також приймає до уваги, що справа перебуває на стадії судового розгляду, водночас, враховуючи те, що на цей час судом першої інстанції ще не прийнято остаточного рішення й судовий розгляд ще триває, а також зважаючи на положення ст. 28, ч. 1 ст. 318 КПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне акцентувати увагу суду першої інстанції на необхідності дотримання розумних строків розгляду цього кримінального провадження та якнайшвидшого розгляду справи по суті, а також звертає увагу суду на тривалість строку попереднього ув'язнення обвинувачених.
Обговорюючи питання про можливість усунення встановлених ризиків у менш обтяжливий спосіб, ніж тримання ОСОБА_6 під вартою з визначеним розміром застави, колегія суддів, погоджуючись з висновком суду та вважає, що встановлені щодо цього обвинуваченого ризики з числа передбачених ст. 177 КПК України є виключно вагомими і не можуть бути усунуті у менш обтяжливий спосіб, ніж застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
З огляду на викладене, ухвала суду першої інстанції законною, обґрунтованою, вмотивованою, підстави для її скасування відсутні, тому апеляційну скаргу захисника слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 419 КПК, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 жовтня 2025 року про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12024040000000303 від 26.03.2024 року щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 307 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4