Провадження № 22-ц/803/8325/25 Справа № 227/4090/21 Суддя у 1-й інстанції - ПОДОРЕЦЬ О. Б. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
26 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В.
за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №227/4090/21 за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , третя особа Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, про витребування з чужого незаконного володіння та повернення земельної ділянки і скасування державної реєстрації договору оренди, за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 03 червня 2025 року, ухвалене у складі судді Білоусової О.М., -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра з позовом до ФОП ОСОБА_2 , третя особа ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, про витребування з чужого незаконного володіння та повернення земельної ділянки і скасування державної реєстрації договору оренди.
Зазначає, що 27 грудня 2023 року позивачем подано уточнену позовну заяву, в обґрунтування якої зазначила, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06 квітня 2009 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,1500 га, яка розташована на території Криворізької сільської ради, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1422084400:09:000:0421.
Вказує, що згідно відповіді ГУ Держгеокадастру у Донецькій області відділу у Добропільському районі від 28 січня 2021 року, вищевказану земельну ділянку згідно договору оренди землі б/н від 05 квітня 2018 року позивач передала в оренду строком на 49 років ФОП ОСОБА_2 .
Зазначає, що позивач договір оренди землі № б/н від 05 квітня 2018 року та акт приймання-передачі земельної ділянки з ФОП ОСОБА_2 не укладала та не підписувала. Повноважень на підписання від свого імені вищезазначених документів та своєї згоди на укладання договору оренди землі нікому не надавала. Підписи в зазначених документах від імені позивача були підроблені і вони зовсім не схожі на підпис позивача.
У зв'язку з вищевикладеним, з урахуванням уточненої позовної заяви просила суд витребувати з чужого незаконного володіння ФОП ОСОБА_2 земельну ділянку площею 5,1500 га, розташовану на території Криворізької сільської ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1422084400:09:000:0421, на користь ОСОБА_1 , що належить їй на праві власності згідно Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06 квітня 2009 року, а також скасувати відомості про державну реєстрацію щодо права оренди земельної ділянки згідно договору оренди землі від 05 квітня 2018 року, який було зареєстровано у Добропільській районній державній адміністрації, номер запису 25681125.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 03 червня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 , третя особа ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, про витребування з чужого незаконного володіння та повернення земельної ділянки і скасування державної реєстрації договору оренди задоволено. Витребувано з чужого незаконного володіння ФОП ОСОБА_2 земельну ділянку площею 5,1500 га, розташовану на території Криворізької сільської ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1422084400:09:000:0421, на користь ОСОБА_1 , що належить їй на праві власності згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06 квітня 2009 року.
Скасовано відомості про державну реєстрацію щодо права оренди земельної ділянки згідно договору оренди землі від 05 квітня 2018 року, який було зареєстровано у Добропільській районній державній адміністрації, номер запису 25681125.
Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1816 грн. 00 коп., витрати на залучення експерта в розмірі 15294 грн. 72 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 8000 грн., а всього в розмірі 25 110 грн. 72 коп.
Не погодившись із судовим рішенням відповідач ФОП ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу в якій вважає, що при його ухваленні було допущено численні порушення норм матеріального та процесуального права.
Вважає, що оскаржуване рішення суду є незаконним, необгрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, а відтак таким, що підлягає скасуванню.
Суд першої інстанції не взяв до уваги аргументи відповідача про наявність у матеріалах справи ухвали Добропільського міськрайонного суду Донецької області по справі №227/536/21, предметом якої були вимоги про стягнення позивачем ОСОБА_1 з ФОП ОСОБА_2 заборгованості зі сплати орендної плати та розірвання договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1422084400:09:000:0421.
Зауважує, що відповідно до ухвали у вищевказаній справі позивач у своєму позові визнала та підтвердила факт укладення та підписання договору оренди землі б/н від 05 квітня 2018 року, однак в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції вказана обставина залишена поза увагою.
Зазначає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки експертному висновку №23659 від 07 грудня 2023 року як наслідок відхилив інші докази, які мали б оцінюватись судом у їх сукупності.
Зауважує, що судом не досліджено в повній мірі всіх обставин, що стосуються волевиявлення сторін при укладенні договору оренди землі, зокрема факт державної реєстрації права оренди земельної ділянки за відповідачем.
Також зазначає, шо вирішуючи спір та ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки поданій відповідачем заяві про застосування позовної давності від 27 червня 2023 року та не зазначив в описовій частині свого рішення про сам факт подання відповідачем вказаної заяви.
Окрім цього, вказує, що суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки клопотанню відповідача про проведення повторної судово почеркознавчої експертизи від 09 серпня 2024 року та клопотанню від 25 березня 2025 року і також не зазначив в описовій та в мотивувальній частині свого рішення про сам факт подання відповідачем вказаної заяви та підстави для відмови у її задоволенні, посиланням на норми чинного законодавства або усталену судову практику.
Зазначає, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не звернув увагу на невірно обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права, застосувавши до спірних правовідносин наслідки віндикаційного позову.
У зв'язку з чим просить апеляційну скаргу задовольнити, а ухвалу суду від 04 червня 2025 про забезпечення позову та ухвалу суду від 06 червня 2025 року - скасувати та прийняти нову ухвалу про відмову у відкритті провадження.
Також зазначає, що у зв'язку з необґрунтованим задоволенням позовних вимог, є безпідставним також і стягнення з відповідача судових витрат, включаючи витрати на правничу допомогу та експертизу.
Вважає, що вирішуючи питання стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки документам, наданим на підтвердження вказаних витрат.
Також вважає, що надані позивачем документи, на підставі яких суд поклав на відповідача компенсацію витрат на правничу допомогу, не відповідають нормам, передбаченим ч.3 ст.137 ЦПК України.
У зв'язку з чим просить апеляційну скаргу задовольнити, а оскаржуване рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Чумак І.М., скористалась своїм процесуальним правом, подала відзив на апеляційну скаргу.
В обґрунтування скарги зазначає, що вважає апеляційну скаргу не обґрунтованою та такою, що не відповідає дійсним обставинам справи.
Вказує, що апеляційна скарга фактично зводиться до того, що рішення суду не відповідає та прямо суперечить нормам матеріального та процесуального права, ґрунтується на неповному з'ясуванні обставин справи, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, однак з вищевказаними висновками апелянта не погоджується.
Зауважує, що договір оренди землі №б/н від 05 квітня 2018 року та акт приймання - передачі земельної ділянки з ФОП ОСОБА_2 , позивач не укладала та не підписувала, повноважень на підписання від свого імені вищезазначених документів та своєї згоди на укладання договору оренди землі нікому не надавала.
Зазначає, що підписи в зазначених документах від імені позивача були підроблені і вони зовсім не схожі на підпис позивача.
Звертає увагу, що згідно з висновку експерта №23659 за результатами проведення судовопочеркознавчої експертизи, складеного 07 грудня 2023 року, підписи від імені ОСОБА_1 у договорі оренди землі від 05 квітня 2018 року, укладеного між нею та ФОП ОСОБА_2 та у Акті передачі-прийомки земельної частки (паю) в натурі, укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 виконані не позивачем, а іншою особою.
Вказує, що дійсно, у матеріалах справи міститься ухвала Добропільського міськрайонного суду Донецької області (справа №227/536/21), предметом позовної заяви було стягнення заборгованості зі сплати орендної плати та розірвання договору, відповідно до змісту якої у лютому 2021 року позивач мала намір стягнути заборгованість зі сплати оренди за договором оренди землі №б/н від 05 квітня 2018 року, але під час судового засідання суддею, було з'ясовано, що договір оренди землі підписано не ОСОБА_1 , тому у судовому засіданні представник позивача адвокат Чумак І.М. заявила клопотання про відмову від позову та закриття провадження у справі, у зв'язку з тим, що їй стали відомі нові обставини по справі. Тому ця обставина не свідчить про волевиявлення позивача на укладання договору оренди, а підтверджує той факт, що за договором оренди від 05 квітня 2018 року ОСОБА_1 не отримувала орендну плату.
За установленими у цій справі обставинами позивач, як власник земельної ділянки, має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом зобов'язання відповідача її повернути.
Вважає, що з урахуванням установлених у цій справі обставин, зокрема установленого факту непідписання ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки від 05 квітня 2018 року з ФОП ОСОБА_2 та преюдиційних обставин, установлених судовим рішенням, свідчить про неукладеність цього договору, відсутність волевиявлення власника на передачу в оренду земельної ділянки, не отримання орендної плати та безпідставність користування відповідачем цим майном, а тому вважаємо, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовано підлягали задоволенню. При цьому зазначення позивачем у позовній заяві про витребування у відповідача земельної ділянки, а не її повернення не має правового значення для вирішення цієї справи, оскільки таке формулювання позовної вимоги не спростовує змісту негаторного позову як способу захисту та права, на захист якого він поданий.
У зв'язку з чим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 03 червня 2025 року - залишити без змін.
Стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 28 000 грн.
Інші учасники своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористались.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Представник позивача у судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з'явились в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги і відзиву, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого державним нотаріусом Другої Добропільської державної нотаріальної контори Гусєвою О.В. 06.04.2009 та зареєстрованого у реєстрі за №759, належить земельна ділянка площею 5.1500 гектарів, кадастровий номер 1422084400-09-000-0421, розташованої на території Криворізької сільської ради, Добропільського району, Донецької області, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.8 т.1).
05.04.2018 між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки (паю) сільськогосподарського призначення, згідно якого ОСОБА_1 надає, а ФОП ОСОБА_2 приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Криворізької сільської ради, Добропільського району, Донецької області, за межами населених пунктів (кадастровий номер 1422084400-09-000-0421). Строк дії договору 49 років (п.8 Договору). Орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі не менше 3,5% від нормативної грошової оцінки, у грошовій формі 5 616,55 грн. (п.9 Договору). Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку приватної власності здійснюється з урахуванням індексації (п.10 Договору) (а.с.12-14 т.1).
05.04.2018 між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 підписано акт приймання-передачі земельної ділянки площею 5,1487 га, кадастровий номер 1422084400-09-000-0421, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №441142 (а.с.15 т.1).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №120358695 від 12.04.2018 право оренди земельної ділянки площею 5.1487 га, кадастровий номер 1422084400-09-000-0421, зареєстровано за ОСОБА_2 державним реєстратором Бровко І.М. 05.04.2018 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 40588926 від 12.04.2018 (а.с.111, 112 т.1).
Відповідно до висновку експерта №23659 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи за цивільною справою №227/4090/21 від 07.12.2023 підписи від імені ОСОБА_1 в договорі оренди земельної ділянки (паю) сільськогосподарського призначення від 05.04.2018, на сторінці 5 в графі «Орендодавець», в рядку « ОСОБА_1 » та в акті приймання-передачі земельної ділянки від 05.04.2018, в графі «Орендодавець», в рядку « ОСОБА_1 », - виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою (особами).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про незаконне вибуття з володіння позивача ОСОБА_1 земельної ділянки, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а отже позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
За положеннями ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Особа не може вважатися такою, що наділена цивільними правами чи є зобов'язаною на користь іншої особи, у випадку, коли відсутня сама підстава виникнення відповідних прав та обов'язків, зокрема правочин.
Так, за змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки.
Здійснення правочину законодавчо може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів).
У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.
Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.
Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов'язків, передбачено статтею 205 ЦК України.
Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Тобто слід відрізняти правочин як вольову дію суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України.
Підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.
Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов'язки поза таким волевиявленням.
Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Тобто, як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов'язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.
Законодавець за загальним правилом, викладеним у статті 218 ЦК України, не передбачає наслідків у вигляді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна із сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків).
За змістом статей 76, 102 ЦПК України висновок експерта є доказом обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань, тож на його підставі особа може заперечувати факт вчинення правочину.
Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.
Відповідне регулювання міститься і в положеннях ЦК України про договір. У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Разом з тим, укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.
За частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах ст.792 ЦК України, якщо договір оренди (найму) земельної ділянки, хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав.
Тобто суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.
У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).
Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше) не суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (провадження №14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
У справі, що розглядається, позивач звернулась з вимогою про витребування із незаконного володіння земельної ділянки, мотивованою тим, що вона орендодавець цей договір не підписувала, його умови не погоджувала.
Судом першої інстанції встановлено, що вказаний договір ОСОБА_1 не підписувала та, відповідно, волевиявлення щодо правочину не було, істотних умов цього договору не погоджувала.
Відповідач в суді не заперечував, що користується спірною земельною ділянкою. Разом з тим стороною відповідача, на підтвердження його заперечень, не надано доказів сплати ним орендної плати за договором та інших доказів (узгодженого розміру орендної плати, графіку сплати….), які б в сукупності дозволяли дійти висновку про безпідставність доводів позивача.
Посилання на наявність ухвали суду першої інстанції про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 про стягнення з ФОП Хлопецького орендної плати за договором оренди спірної земельної ділянки від 05 квітня 2018 року за її ( ОСОБА_1 ) заявою, не спростовує підстав даного позову.
З урахуванням викладеного немає підстав вважати договір оренди земельної ділянки б/н 05 квітня 2018 року укладеним.
Щодо способу захисту порушеного права колегія суддів зазначає наступне.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно із частиною 1 статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України "Про оренду землі").
Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда) (частина 6 статті 93 ЗК).
У статті 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК) передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, а статтею 126 ЗК визначено, що право власності, користування земельною ділянкою, оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
За змістом статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державній реєстрації прав підлягають, зокрема, речові права, похідні від права власності, між іншим, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки (стаття 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
За висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 16 березня 2020 року у справі №922/1658/19, необхідно розмежовувати державну реєстрацію речових прав, зокрема, на землю, порядок якої урегульовано у статтях 125, 126 ЗК, та державну реєстрацію правочину (стаття 210 ЦК).
У постанові від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку про те, що державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі. У цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року №1878-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України "Про оренду землі" були виключені статті 18 та 20 про обов'язковість державної реєстрації договорів оренди землі, а тому після 01 січня 2013 року відповідач не міг зареєструвати спірний правочин.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №466/8649/16-ц., зокрема, у пунктах 83- 87, викладено такі висновки щодо застосування конкретного способу захисту цивільного права, який залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18), від 2 липня 2019 року у справі №48/340 (провадження №12-14звг19) та багатьох інших.
При цьому відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див., зокрема, пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (провадження №14-256цс18)).
Як зазначено вище, задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (провадження №14-256цс18).
Отже, ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис, як зазначено вище, вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.
Подібні висновки викладені також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада .11.2018 у справі № 488/5027/14-ц та постановах Верховного Суду від 25.10.2022 у справі № 910/6567/20, від 22.11.2022 у справі № 911/2609/21.
У справі, що розглядається, звертаючись до суду позивач вказувала, що договір оренди землі №б/н від 05 квітня 2018 року та акт приймання-передачі земельної ділянки з ФОП ОСОБА_2 не укладала та не підписувала. Повноважень на підписання від свого імені вищезазначених документів та своєї згоди на укладання договору оренди землі нікому не надавала. Підписи в зазначених документах від імені позивача були підроблені.
Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Ці дані встановлюються, зокрема, висновками експертів. Тобто, висновок експерта є одним з джерелом доказів.
Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.
Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Враховуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що у процесі доказування, певної обставини, може бути встановлено лише за допомогою такого процесуального джерела доказів, як висновок експерта, який є важливим письмовим доказом у цивільному процесі, який містить дослідження обставин справи, що потребують спеціальних знань та без якого не можливо прийняти судом юридичного рішення.
Судом встановлено, що відповідно до висновку експерта №23659 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи за цивільною справою №227/4090/21 від 07 грудня 2023 року підписи від імені ОСОБА_1 в договорі оренди земельної ділянки (паю) сільськогосподарського призначення від 05 квітня 2018 року, на сторінці 5 в графі «Орендодавець», в рядку « ОСОБА_1 » та в акті приймання-передачі земельної ділянки від 05 квітня 2018 року, в графі «Орендодавець», в рядку « ОСОБА_1 », - виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою (особами).
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц, зазначено, що підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про незаконне користування відповідачем спірною земельною ділянкою, що належить позивачу ОСОБА_1 на праві власності, а отже, позовні вимоги про витребування з чужого незаконного володіння (пвернення), а також скасування відомостей про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки згідно договору оренди землі від 05 квітня 2018 року, який було зареєстровано у Добропільській районній державній адміністрації, номер запису 25681125, є належним та ефективним способом захисту порушеного права власності позивача в цій справі.
Подібні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (провадження №14-499цс19), правовідносини у якій виникли щодо безпідставного користування земельною ділянкою.
Доводи відповідача про те, що ухваливши рішення про задоволення позову, суд першої інстанції не надав оцінку всім доводам та запереченням сторін, чим порушив засади змагальності сторін, спростовуються матеріалами справи, і зводяться до не згоди позивача із судовим рішенням.
Доводи апеляційної скарги, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не звернув увагу на невірно обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права, застосувавши до спірних правовідносин наслідки віндикаційного позову відхиляються колегією суддів.
Так, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в рамках справи №607/15052/16-ц, провадження №14-58цс22 (ЄДРСРУ №114904864) викладена правова позиція щодо належного способу захисту порушеного права позивача при витребуванні майна з чужого незаконного володіння.
Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 червня 2025 року немає.
Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпра від 03 червня 2025 року у цивільній справі №227/4090/21 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складений 26.11.2025р.
Головуючий суддя О.В. Агєєв