Провадження № 11-кп/803/3574/25 Справа № 183/6768/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
24 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
судді - доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника
ОСОБА_6 , діючої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської областівід 05 листопада 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42023221750000041, щодо
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
місце народження: м. Полтава, зареєстрованого за адресою:
АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.368, ч.3 ст.368, ч.5 ст.407 КК України,
Короткий зміст оскарженого судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 листопада 2025 року задоволено клопотання прокурора Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_8 та продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, по 02 січня 2026 року включно, без визначення розміру застави.
Своє рішення судмотивував тим, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжких кримінальних правопорушень, за вчинення яких, у разі визнання обвинуваченого винуватим, останньому може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, тому розуміючи наслідки завершення судового розгляду кримінального провадження, може переховуватися від суду з метою ухилення від можливого покарання у виді позбавлення волі. Суд також погодився з доводами прокурора щодо наявності ризику незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, який існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом, а також наявності ризиків вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується, що підтверджується тим, що ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, як військовослужбовець військової служби, може вчинити інший військовий злочин, а саме самовільне залишення військової частини або місця служби, що кваліфікується за ст.407 КК України, або дезертирство за ст.408 КК України. Суд вважає, що прокурором доведено, що на цей час є наявними та не зменшились ризики, передбачені пунктами 1, 3, 5 ч. 1 ст.177 КПК України, а також, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу. Суд вважає, що обвинуваченим та його захисником не наведено достатніх даних, які б безумовно вказували на необхідність зміни запобіжного заходу або відсутність обставин, передбачених ч.1 ст.194 КПК України, які раніше слугували підставою для застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Розглядаючи питання щодо визначення розміру застави, суд врахував положення ч.4 ст.183 КПК України.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду та відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 .
Обґрунтовуючи заявлені в апеляційній скарзі вимоги захисник посилається на те, що ухвала суду першої інстанції є незаконною, постановлена з істотним порушенням процесуального закону. Вважає, що суд не в повній мірі провів аналіз наданих йому аргументів, формально підійшов до вирішення питання щодо можливості або неможливості застосування альтернативного або більш м'якого запобіжного заходу та не врахував індивідуальні обставини та дані про особу, а саме те, що ОСОБА_7 раніше не судимий, одружений, до кримінальної відповідальності не притягався, має повну вищу освіту, має на утриманні двох малолітніх дітей віком 2 і 12 років, має міцні соціальні зв'язки: малолітніх дітей, батьків похилого віку, є професійним військовим, учасником бойових дій, має ряд нагород. Звертає увагу, що старша дитина ОСОБА_7 , 2013 року народження, є дитиною з інвалідністю. Зазначає, що суд не визначив альтернативний захід у виді застави без жодної аргументації, не мотивуючи своє рішення, що спрямовано на шкоду обороноздатності країни під час воєнного стану, оскільки перебування під вартою професійного військового офіцерського складу з реальним бойовим досвідом є невиправданим. Щодо існування ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, вважає, що дані обставини не підтверджуються жодним доказом, є недоведеними та таких висновків суд дійшов, спираючись виключно на припущення прокурора, оскільки враховуючи дані про особу обвинуваченого, а також те, що злочин не спрямований проти життя та здоров'я, вина ОСОБА_7 не доведена, вважає утримання обвинуваченого під вартою незаконним. Крім того, звертає увагу, що постановлена ухвала є шаблонною, містить повторювані фрази, за змістом є аналогічною ухвалі Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21.07.2025 року, 09.09.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу ОСОБА_7 .
Позиції учасників судового провадження.
Прокурор та захисник у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, обвинувачений про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, клопотань про розгляд справи за його участі не заявляв, а отже, враховуючи те, що відповідно до вимог ч.4 ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників судового провадження.
Мотиви суду.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши надані матеріали, та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У відповідності з вимогами ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Частиною другою цієї статті визначено те, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа.
В силу вимог ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених
ст.177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
На переконання апеляційного суду суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Відповідно до матеріалів справи в провадженні Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.368, ч.3 ст.368, ч.5 ст.407 КК України.
Прокурором в суді першої інстанції заявлено клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави щодо ОСОБА_7 .Мотивуючи клопотання, прокурор зазначив про існування ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ретельно перевірив доводи прокурора про доцільність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 .
Вирішуючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 судом встановлено, що процесуальні ризики, передбачені п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, не зменшились й виправдовують тримання обвинуваченого під вартою.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжких кримінальних правопорушень, за вчинення яких, у разі визнання обвинуваченого винуватим, останньому може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, тому розуміючи наслідки завершення судового розгляду кримінального провадження, може переховуватися від суду з метою ухилення від можливого покарання у виді позбавлення волі.
В контексті практики ЄСПЛ ризик втечі обвинуваченого оцінюється не лише на основі суворості можливого вироку, а має досліджуватися з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Крім цього, судом першої інстанції встановлено, що продовжує існувати ризик того, що обвинувачений ОСОБА_7 може впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні. Наявність зазначеного ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, суд першої інстанції обґрунтував тим, що ризик незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом
При встановленні наявності вказаного ризику апеляційний суд враховує встановлений КПК України порядок отримання показань, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні.
Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. За таких обставин ризик впливу існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від таких осіб та дослідження їх судом.
Крім цього, судом першої інстанції встановлено, що продовжує існувати ризик вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується, так як ОСОБА_7 перебуваючи на волі, як військовослужбовець військової служби, може вчинити інший військовий злочин, а саме самовільне залишення військової частини або місця служби, що кваліфікується за ст.407 КК України, або дезертирство за ст.408 КК України.
При цьому, зазначені ризики об'єктивно збільшуються з урахуванням введення в Україні військового стану через агресію Російської Федерації проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку.
Суд першої інстанції враховував, що відповідно до імперативних вимог ч. 8 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
На підставі наведеного, апеляційний суд погоджується з рішенням суду щодо необхідності задоволення клопотання прокурора, оскільки він довів обставини, які виправдовують подальше обмеження права обвинуваченого перебувати на волі. Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Відтак, апеляційний суд приходить до висновку, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Матеріали провадження не містять інших переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, та в апеляційній скарзі не доведені.
Доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки при розгляді клопотання прокурором доведено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання під вартою ОСОБА_7 , встановлена наявність ризиків, визначених ч.1 ст.177 КПК України, а будь-яких об'єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, стороною захисту не наведено.
Доводи захисника щодо позитивних характеризуючих даних обвинуваченого не є достатньо вагомими і не можуть бути підставою для зміни запобіжного заходу, оскільки існували на час вчинення інкримінованих злочинів та не слугували стримуючим фактором у вчиненні ним протиправної діяльності, до того ж не зменшують наявних ризиків.
Щодо посилання адвоката ОСОБА_6 про намір обвинуваченого ОСОБА_7 продовжувати тримати оборону країни під час воєнного стану, оскільки він є професійним військовим офіцерського складу з реальним бойовим досвідом і його перебування у військовій частині, знання та досвід будуть набагато кориснішими для країни, апеляційний суд зауважує, що дане питання вирішується прокурором в порядку ч.1 ст.616 КПК України.
Суд апеляційної інстанції при перегляді ухвали суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою не втручається у судовий розгляд кримінального провадження по суті, у провадженні даної категорії не наділений правом надавати вказівки суду першої інстанції та прокурору, а досліджує виключно наявність чи відсутність існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, як підґрунтя для обрання чи продовження строку тримання обвинуваченого під вартою.
Судом апеляційної інстанції також встановлено, що зміст апеляційної скарги захисника спрямований на незастосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою альтернативного запобіжного заходу у виді можливості внесення застави.
Суд апеляційної інстанції щодо вказаних доводів наголошує, що відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст.402-405,407,408,429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Наведена вище вимога закону передбачена змінами до КПК України, внесеними ЗУ «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо обрання запобіжного заходу до військовослужбовців, які вчинили військові злочини під час дії воєнного стану» №2531-IX від 16.08.2022р.
Законодавче обґрунтування таких змін безпосередньо викладено у пояснювальній записці до вказаного закону, яку слід розглядати як роз'яснення до таких законодавчих змін та визначення повноважень суду у справах даної категорії.
Так, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені ст.ст.30-34,38,39,41-44,53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану. Нормативне регулювання у сфері здійснення кримінального провадження щодо особи і позбавлення її у зв'язку з цим свободи повинне базуватися на засадах, передбачених ст.ст.1,3, ч.1,2 ст.8 ч.1,2 ст.29, ч.1 ст.64 Основного Закону України. Відповідно до ст. 29 Конституції України, кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою є суттєвим обмеженням права на свободу. Проте, у тій самій статті Конституції України йдеться про можливість такого обмеження за неухильного дотримання порядку і процедури такого обмеження. Тримання під вартою є найсуворішим запобіжним заходом, процесуальний механізм застосування якого постійно перебуває у центрі уваги як фахівців, так і суспільства в цілому. Під час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою тяжкість злочину має розглядатися з двох позицій: тяжкість злочину як формальна підстава обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та тяжкість злочину як обставина, врахування якої свідчить про більшу доцільність застосування взяття під варту порівняно з іншими запобіжними заходами. Законодавець вважає, що не може до військовослужбовця, який вчинив військовий злочин під час дії правового режиму воєнного стану, застосовуватися будь-який інший запобіжний захід, крім як тримання під вартою. Військовий злочин, вчинений військовослужбовцем під час дії правового режиму воєнного стану, свідчить про максимальний ступінь суспільно-небезпечного діяння, а відтак до такого військовослужбовця може бути застосовано виключно запобіжний захід тримання під вартою. Отже, до військовослужбовців, які вчинили найбільш суспільно-небезпечні військові діяння під час дії правового режиму воєнного стану, повинен бути застосований запобіжний захід тримання під вартою.
Метою наведених законодавчих змін є унеможливлення застосування будь-яких інших запобіжних заходів, крім як тримання під вартою, до військовослужбовців, які вчинили окремо визначені військові злочини під час дії воєнного стану.
Враховуючи наведене вище, суд першої та апеляційної інстанції, у межах своїх повноважень, виконує законодавчу норму, яка не передбачає застосування до підозрюваного, який вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ст.ст.402-405,407,408,429 КК України, альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зміна рішення суду першої інстанції та застосування альтернативного запобіжного у виді застави не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону, а доводи апеляційної скарги захисника є неспроможними та не підлягають задоволенню.
Крім того, відомостей щодо протипоказань та неможливості у зв'язку із погіршенням стану здоров'я для перебування обвинуваченого в умовах слідчого ізолятора не було надано, як під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в суді першої інстанції, так і під час розгляду апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції.
Приймаючи рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою, суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, дані про особу обвинуваченого, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
Апеляційний суд вважає, що зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону при розгляді клопотання прокурора судом дотримані в повному обсязі, а доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу.
Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги, апеляційним переглядом не встановлено.
Будь-яких порушень КПК України при постановленні зазначеної ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому, за наслідками апеляційного розгляду, апеляційний суд вважає необхідним ухвалу суду залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого - залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , діючої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , залишити без задоволення.
Ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 листопада 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ _________________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4