Справа №706/1198/20
2/705/212/25
24 листопада 2025 року м.Умань
Уманський міськрайонний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді Єщенко О.І.,
за участю:
секретаря судового засідання
розглянувши у судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
До Христинівського районного суду Черкаської області у листопаді 2020 року звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за угодою позики з нарахуванням індексу інфляції, 3% річних та процентів на рівні облікової ставки Національного банку України 150721 грн, витрати по оплаті судового збору 1507 грн, витрати на правничу допомогу 2000 грн та банківські послуги 20 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що на підставі угоди позики, укладеної 16.12.2017 у формі боргової розписки, виконаної ОСОБА_2 власноручно, він передав ОСОБА_2 1000 дол. США, а він прийняв зазначені кошти та зобов'язався повернути до 01.05.2018 рівновелику суму, тобто 1000 дол. США. З настанням строку виконання борового зобов'язання ОСОБА_2 зіслався, що він цю суму перепозичив, що позичальник не вернув, тому просив перенести строк повернення боргу. Такий стан перенесення строків виконання зобов'язання продовжується більше 2,5 років.
Він виконав умови позики та передав відповідачу 1000 дол. США, що відповідає за курсом валют, встановлених Національним банком України на час оформлення позовної заяви 28365 грн. ОСОБА_2 тривалий час порушує зобов'язання щодо строків повернення боргу.
Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього кодексу.
Тобто, позичальник зобов'язаний сплатити йому суму боргу з урахуванням індексу інфляції за час прострочення та три проценти річних від простроченої суми. 3 % річних становлять 2126 грн. Зокрема, з 01.05.2018 до 01.05.2020 за 2 роки 3% річних становлять 6%, що в грошовому виразі 1701 грн. (28365х6:100). За період з 01.05.до 01.11.2020 шість місяців, що в грошовому виразі становить 425 грн. (28365х3:20). Індекс інфляції з 01.05.2018 до 30.10.2020 становить 12,7%, що в грошовому виразі становить 3602 грн. (28635х12,7:100).
Крім того, зважаючи на стосунки з відповідачем, довіряючи йому, він надав безпроцентну позичку. Однак він виявив недобросовісність, позбавив його права користуватись об'єктом його приватної власності протягом 2,5 років, фактично наніс значні збитки, тому має нести повну цивільно-правову відповідальність. Поскільки в договорі не передбачені проценти для сплати за користування сумою позички, слід застосувати облікову ставку Національного банку України. Загальна сума процентів розрахованих з ставки Національного банку України становить 116628 грн. Загальна сума до стягнення становить 150721 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача.
Ухвалою судді Христинівського районного суду Черкаської області Олійника М.Ф. від 09 листопада 2020 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження та призначено у справі підготовче засідання.
Ухвалою судді Христинівського районного суду Черкаської області Олійника М.Ф. від 13 листопада 2020 року задоволено заяву про самовідвід судді.
Ухвалою судді Христинівського районного суду Черкаської області Орендарчука М.П. від 09 березня 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
05.04.2021 до Христинівського районного суду Черкаської області надійшов відзив від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Задояного Ю.В., у якому він вказав, що підстав для задоволення позову не вбачає, а тому просив в його задоволенні відмовити та стягнути на користь відповідача понесені ним судові витрати.
Ухвалою судді Христинівського районного суду Черкаської області Орендарчука М.П. від 15 квітня 2022 року задоволено заяву позивача про відвід судді.
Відповідно до розпорядження в.о. голови Христинівського районного суду Черкаської області Олійника М.Ф. (вих. № 1.8/28/2022 від 08.06.2022) на підставі ч. 4 ст. 31 ЦПК України справу передано для розгляду до Уманського міськрайонного суду Черкаської області, як найбільш територіально наближеного до Христинівського районного суду Черкаської області.
За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області Єщенко О.І.
Ухвалою судді Єщенко О.І. від 22.07.2022 справу прийнято до свого провадження та призначено судове засідання.
01.06.2023 до суду надійшло клопотання позивача ОСОБА_1 про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, на вирішення якої поставити питання, чи є виконавцем боргової розписки від 12.12.2017 ОСОБА_2 (відповідач у справі) чи інша особа?
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Кулинич О.І. позовні вимоги про стягнення заборгованості підтримав, з уточненням просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики 1 000 доларів США та 3 % річних за період часу з 01.05.2018 по 24.02.2022 у розмірі 112,5 доларів США, а всього 1 112,5 доларів США. Також стягнути витрати по сплаті судового забору та правничу допомогу.
Відповідач ОСОБА_2 , який неодноразово викликався у судове засідання та явку якого судом визнано обов'язковою, у судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив.
Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Задояний І.В. у судовому засіданні вказав, що відповідач позов не визнає, ніяких коштів він не брав, розписка не ним написана, тому просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вислухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов належить задовольнити з огляду на таке.
Як встановлено в судовому засіданні, 16.12.2017 між позивачем та відповідачем був укладений договір позики, за яким відповідач ОСОБА_2 отримав у борг від позивача ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 1 000 доларів США, які зобов'язався повернути до кінця квітня 2018 року.
На підтвердження укладення договору позики представлений оригінал розписки від 16.12.2017, яка посвідчує передачу ОСОБА_1 грошової суми та в якій зобов'язання виражене у валюті - доларах.
Таким чином, вказаною розпискою відповідач власноруч посвідчив факт передання йому позивачем грошових коштів у зазначеному розмірі.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до положень ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За таких обставин можливо дійти висновку, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Разом із тим, ч. 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Водночас ч. 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому, як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18). Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством.
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу (основне зобов'язання), суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та трьох процентів річних від простроченої суми.
До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.
Зважаючи на те, що грошове зобов'язання виражене у валюті, то інфляційне збільшення боргу (яке застосовується лише до національної валюти) до боргового зобов'язання у доларах США не застосовується. Втім, право стягнути 3 відсотки річних застосовується до грошового зобов'язання, вираженого у будь-якій валюті.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідач ОСОБА_2 на неодноразові виклики у судове засідання не з'явився, у судових засіданнях брав участь його представник адвокат Задояний І.В.
Позивачем було подано клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, ухвалами суду визнавалась явка відповідача обов'язковою для того, щоб відібрати експериментальні зразки підпису відповідача у разі, якщо суд дійде висновку про задоволення клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи та з огляду на те, що його позиція і думка повинна бути висловлена особисто у судовому засіданні.
Як свідчать матеріали справи, відповідач ОСОБА_2 є обізнаним з матеріалами справи та про клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.
Про необхідність явки до суду з метою відібрання судом зразків підписів відповідача останній також був обізнаний.
Проте, знаючи про необхідність надання матеріалів з метою проведення експертизи, зокрема, безпосереднього відібрання його зразків підпису у суді, як сторони у справі, відповідач протягом тривалого часу не з'являється у судові засідання.
Таким чином, відповідач ОСОБА_2 не скористався своїми процесуальними правами сторони в процесі і не надав належних доказів, які спростовують доводи позивача. При цьому, заперечуючи факт отримання позики та підписання розписки, сам відповідач не заявляв клопотання про проведення почеркознавчої експертизи.
Отже, в ході розгляду справи встановлено, що відповідач, взявши на себе зобов'язання по поверненню коштів позивачеві, належним чином не виконав свого обов'язку, що, у свою чергу, зумовило виникнення спірної заборгованості.
Доводи представника відповідача про те, що відповідач ОСОБА_2 не отримував 16.12.2017 грошові кошти від позивача ОСОБА_1 суперечать розписці, яка надана суду у підтвердження укладання договору позики, яку власноруч написав та підписав відповідач ОСОБА_2 .
Всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України відповідач не надав жодного доказу, який би свідчив про безпідставність вимог позивача. Крім того, відповідач ОСОБА_2 не оспорював договір позики в порядку, передбаченому ст. 1051 ЦК України.
Враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 договірні зобов'язання не виконав, отримані кошти позивачу не повернув, ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо повернення боргу за розпискою, суд вважає необхідним позовні вимоги задовольнити повністю та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у сумі 1 000 доларів США, а також 3% річних за період часу з 01.05.2018 по 24.02.2022 у розмірі 112,5 доларів США, а всього 1 112,5 доларів США, що відповідатиме вимогам статті 1046 ЦК України і статті 533 ЦК України.
При цьому суд відхиляє доводи представника позивача про те, що у розписці немає чіткої вказівки на долари саме США, оскільки за звичаями ділового обороту, що склався в Україні, в боргових зобов'язаннях між громадянами у випадку укладання договору позики в іноземній валюті використовуються, як правило, долари США. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 03 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18 (провадження № 61-12851св21), від 05 квітня 2023 року у справі № 337/5553/20 (провадження № № 61-18465св21).
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача сплачений судовий збір та понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
У даному випадку позивачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 2 000 грн надано договір про надання правничої допомоги № 15 від 15.05.2025, тому правнича допомога підлягає до стягнення з відповідача.
Згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому судовий збір, який сплатив позивач при зверненні до суду, відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 4, 81, 82, 141, 142, 259, 263-265, 268, 272, 273, 274 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за угодою позики від 16.12.2017 заборгованість у розмірі 1 000 доларів США, а також 3% річних за період часу з 01.05.2018 по 24.02.2022 у розмірі 112,5 доларів США, а всього 1 112 (одна тисяча сто дванадцять) доларів США 50 центів.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 507,00 гривень та на правничу допомогу у розмірі 2 000 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ; АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 ; АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Суддя О.І.Єщенко