вул. Шевченків шлях, 30-А, м. Березань, Київська область, 07541
№ провадження 2/356/432/25
Справа № 356/776/25
РІШЕННЯ (ЗАОЧНЕ)
12.11.2025 Березанський міський суд Київської області у складі:
головуючої судді Дудар Т. В.,
за участю секретаря Харченко Ж.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Березанського міського суду Київської області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
До Березанського міського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.02.2020 року між ТОВ "ГОУФІНГОУ" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3599108089/237276 про надання коштів на умовах споживчого кредиту який був укладений в електронному вигляді та підписаний за допомогою електронного підпису який був відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) та надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно їх дотримуватися.
Згідно умов кредитного договору, Товариство надає клієнту фінансовий кредит в гривні (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором на наступних умовах: сума виданого кредиту: 3500,00 грн.; дата надання кредиту: 10.02.2020 року; строк кредиту: 30 днів; валюта кредиту: UAH.
Як зазначено в позові, на підтвердження видачі Товариством, кредитних коштів, позивач надає інформаційну довідку, відповідно до якої 10.02.2020 року на картковий рахунок відповідача було перераховано кредитні кошти в сумі 3500,00 грн за реквізитами платіжної картки № 5168-75хх-хххх-0489, що в свою чергу являється доказом видачі кредитних коштів.
Позивач вказує, що згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 26.05.2025 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 10752,75 грн., яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 3500,00 грн.; простроченої заборгованості за процентами в розмірі 7252,75 грн.
31.05.2021 року між ТОВ "ГОУФІНГОУ" та ТОВ "ФК "СІТІ ФІНАНС ГРУП" укладено договір факторингу №1-31/05/21 відповідно до умов якого первісний кредитор відступив до ТОВ "ФК "СІТІ ФІНАНС ГРУП" за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників в тому числі право вимоги за кредитним договором 3599108089/237276 від 10.02.2020 укладеним з ОСОБА_1
03.06.2021 року ТОВ "ФК "СІТІ ФІНАНС ГРУП", як новий кредитор, відповідно до умов договору відступлення права вимоги № 1-03/06/2021, відступив право вимоги за кредитним договором 3599108089/237276 від 10.02.2020 до ТОВ "ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН" у зв'язку з чим останній набув права грошової вимоги до відповідача.
Отже, враховуючи вищевказане, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» заборгованість за кредитним договором № 3599108089/237276 від 10.02.2020 року, в сумі 10752,75 грн., яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 3500,00 грн.; простроченої заборгованості за процентами в розмірі 7252,75 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» судовий збір у сумі 2422,40 грн.
Ухвалою Березанського міського суду Київської області від 05.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання.
07.10.2025 через систему "Електронний суд" представником позивача Пархомчуком С.В. було подано заяву про розподіл/відшкодування/компенсацію судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи, відповідно до якої просили стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» витрати на професійну правову допомогу у розмірі 10500 грн, розгляд справи проводити за відсутності їх представника, проти винесення заочного рішення не заперечують.
Позивач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, до суду не направив свого представника (а.с. 47; 62).
В прохальній частині позовної заяви представник ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» Пархомчук С.В. просив розглядати цивільну справу за відсутності представника позивача, а в разі неявки відповідача - ухвалити заочне рішення на підставі наявних доказів. (а.с. 5).
Відповідачці ОСОБА_1 копія ухвали від 05.09.2025, судові повістки про виклик до суду, були надіслані судом на адресу місця проживання відповідачки.
Однак, конверти повернулися до суду з відміткою органів поштового зв'язку «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 48-49; 63-66).
Згідно з п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Тобто, відповідач є належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання в силу вимог ст. 128 ЦПК України.
Суд створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, а також надав сторонам строк для подачі відзиву, відповіді на відзив, заперечень.
Кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з матеріалами справи, аргументами іншої сторони та реагувати на них відповідно до вимог ЦПК України.
Відповідачка ОСОБА_1 не скористалася своїм процесуальним правом, передбаченим ст. 178 ЦПК України, та не подала відзив на позовну заяву.
Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Підстав, передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України, для відкладення судом розгляду справи, суд не вбачає.
В силу приписів ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Як визначено ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Зважаючи на те, що належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання відповідачка ОСОБА_1 повторно не з'явилася в судове засідання без поважних причин та без повідомлення причин такої неявки, не подала відзив, а позивач не заперечує проти проведення заочного розгляду справи, суд дійшов висновку про наявність усіх умов для проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими Главою 11 Розділу ІІІ ЦПК України (ч. 2 ст. 281 ЦПК України).
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов такого висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною 1 ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
В силу приписів ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Доказами згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України закріплює право особи на захист цивільних прав та інтересів. Так, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами (ч. 1 ст. 536 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ст. 536 ЦК України).
Відповідно до ч. 1-2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).
В силу приписів ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За правилом частини першої ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини першої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Як закріплено у ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів врегульовані Законом України «Про електронну комерцію».
Так, згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. (ч. 3, 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа, що закріплено в ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму (Постанова першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 561/77/19).
Судом встановлено, що у матеріалах справи міститься копія індивідуальної частини договору про надання фінансового кредиту № 3599108089/237276 від 10.02.2020, сторонами якого зазначено ТОВ "ГОУФІНГОУ" та ОСОБА_1 (далі - кредитний договір). Згідно з п. 1.1-1.3 даного договору Товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 3500,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності (далі - кредит), а клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. Кредит надається строком на 30 днів, тобто до 10.03.2020. строк дії договору 30 днів, але в будь-якому разі цей договір діє до повного виконання клієнтом свої зобов'язань за цим договором. За користування кредитом клієнт сплачує Товариству 675,25 % (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 1,85 % (процентів) на добу. Тип процентної ставки - фіксована.
Згідно з п.1.6 кредитного договору невід'ємною частиною цього договору є публічна пропозиція (оферта) Товариства на укладення договору про надання фінансового кредиту за допомогою електронних засобів, яка розміщена на сайті Товариства (а.с. 18-20).
До матеріалів справи позивач додав додаток №1 до договору про надання фінансового кредиту № 3599108089/237276, в якому зазначено графік розрахунків та орієнтована сукупна вартість кредиту. Даний додаток та кредитний договір № 3599108089/237276 від 10.02.2020 міститься відмітка про їх підпис відповідачкою електронним підписом R87535 (а.с. 18-21). Також в матеріалах справи міститься виписка з особового рахунка за кредитним договором № 3599108089/237276, ПІБ: ОСОБА_1 (а.с. 10); довідка про ідентифікацію, надана на підтвердження ідентифікації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитора (а.с. 13); підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів (а.с.29).
Дослідивши вищезазначені письмові докази суд вбачає, що позивачем на підтвердження позовних вимог не надано публічну пропозицію (оферта) Товариства на укладення договору про надання фінансового кредиту, що відповідно до кредитного договору є його невід'ємною частиною, тобто на дослідження суду було надано не весь кредитний договір. В зв'язку з цим, суд позбавлений можливості дослідити механізм та усі істотні умови надання кредиту.
Стосовно долучених до позовної заяви документів, як підтвердження того що ТОВ "ГОУФІНГОУ" виконало свої зобов'язання за кредитним договором № 3599108089/237276 від 10.02.2020 року суд зазначає наступне.
Доказами, якими підтверджується наявність заборгованості та її розмір можуть бути первинні бухгалтерські документи, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, або документи, передбачені ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» у разі здійснення розрахунків у сфері електронної комерції відповідно до Законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
До позовної заяви долучено виписку з особового рахунка за кредитним договором № 3599108089/237276, ПІБ: ОСОБА_1 (а.с. 10).
З цього приводу суд зазначає, що відповідно до законодавства України виписка з особового рахунку є первинним документом, однак щодо наданої позивачем виписки, то вона не містить всіх обов'язкових реквізитів, які передбачені п. 51 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України № 75 від 04.07.2018, а саме відсутні: дата складання, зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення. Отже, відповідно до п. 52 цього ж Положення, первинні документи, які не містять обов'язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку. Окрім цього, вказана виписка сформована позивачем, що не був стороною спірного кредитного договору, не надав доказів, що при укладенні кредитного договору відповідачці був відкритий (або вже існував) особовий рахунок, доступ до якого, зокрема і з метою формування вказаної виписки, отримав позивач.
Таким чином, суд не бере до уваги вказаний письмовий доказ.
Окрім цього, позивач надав довідку про ідентифікацію, видану ТОВ "ГОУФІНГОУ" та підписану директором І.В. Іващенко, в якій йдеться про те, що даною довідкою підтверджується, що клієнт ОСОБА_1 , з якою укладено договір № 3599108089/237276 від 10.02.2020, ідентифікована ТОВ "ГОУФІНГОУ", одноразовий ідентифікатор: R87535, дата відправки ідентифікатора позичальнику: 10.02.2020, номер телефону/електронна пошта, на яку було відправлено ідентифікатор: 380666684838.
Стосовно даної доказу суд зазначає, що довідка є внутрішнім документом фінансової установи, яка виготовляється ним самостійно, та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити викладену в ній інформацію, відсутні будь-які докази належності вказаного номеру телефону, на який було направлено цифровий ідентифікатор, саме відповідачці. Також матеріали справи не містять жодного документу, в якому б відображався порядок або ж механізм укладення спірного кредитного договору.
Щодо долученого до позовної заяви підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів, видане ТОВ «ПрофітГід» (а.с. 29), суд зазначає наступне. В даному документі зазначено, що Товариство підтверджує, що в рамках договору про надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів №ПГ-2 від 15.09.2018 та на підставі платіжної інструкції (замовлення) відправника, ТОВ «ПрофітГід» було здійснено наступний успішний переказ грошових коштів на рахунок отримувача та вказано, зокрема вказано такі реквізити: платник: ТОВ «ПрофітГід»; дата/час здійснення переказу коштів: 2/10/2020 1:28:17 РМ; сума переказу, грн: 3500,00; номер платіжної картки отримувача: 5168-75хх-хххх-0489; призначення переказу: видача кредиту #3599108089/237276. Слід зазначити, що вказаний документ не має підпису уповноваженої особи.
Разом з тим, до позову не додано договір №ПГ-2 від 15.09.2018, який би підтверджував повноваження та умови ТОВ «ПрофітГід» на здійснення фінансових операцій на замовлення платника - ТОВ "ГОУФІНГОУ".
Також суд підкреслює, що даний документ не може бути належним доказом отримання ОСОБА_1 кредитних коштів за договором, оскільки з нього вбачається, що фінансова операція - перерахування коштів на платіжну картку отримувача - була здійснена на невідомо кому належний картковий рахунок.
Щодо підтвердження права вимоги у позивача суд виходить з наступного.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).
Законодавством передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.
Так, відповідно до п. 1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18.
Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов'язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 761/33403/17 (провадження № 61-12551св20).
Права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача (пункт 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20).
З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов'язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов'язанні кредитор.
Таким чином, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.
У розрізі викладеного, ураховуючи сталу практику Верховного Суду, яка регулює правовідносини із відступлення права вимоги вбачається, що саме на первісного кредитора покладено обов'язок представити новому кредитору всі документі, які слугували підставою виникнення боргового зобов'язання у боржника, оскільки правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Отже, суд дійшов висновку про те, що відступлення права вимоги може здійснюватися лише відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
Судом встановлено, що 31.05.2021 року між ТОВ "ГОУФІНГОУ" та ТОВ "ФК "СІТІ ФІНАНС ГРУП" укладено договір факторингу №1-31/05/21, відповідно до п.1.1 якого на умовах, встановлених цим договором та у відповідності до гл. 73 ЦК України, фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступає факторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитним договором (портфель заборгованості). Згідно з п.3.1 даного договору підписанням цього договору клієнт гарантує, що йому належить право вимоги за портфелем заборгованості до боржників, зазначених у реєстрі боржників (додаток №1) (а.с. 22).
До позовної заяви долучено копію витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу №1-31/05/21 від 31.05.2021, у якому міститься запис про кредитний договір № 3599108089/237276, боржник: ОСОБА_1 , загальна сума заборгованості: 10752,75 грн. (а.с. 12). Також позивач долучив платіжні доручення №№36, 37, як підтвердження оплати згідно договору факторингу №1-31/05/21 від 31.05.2021 (а.с. 28).
03.06.2021 року між ТОВ "ФК "СІТІ ФІНАНС ГРУП" та ТОВ "ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН" було укладено договір відступлення права вимоги № 1-03/06/2021, відповідно до п.1.1 якого в порядку та на умовах, визначених договором, кредитор відступає за плату новому кредитору належні йому права вимоги за кредитним договором, а новий кредитор заміняє кредитора як сторону - кредитора у кредитному договорі, та приймає на себе всі його права та обов'язки за кредитним договором. Новий кредитор сплачує кредитору вартість прав вимоги, що відступаються (відчужуються), в порядку та на умовах, передбачених договором. Згідно з п. 1.6 договору факторингу № 1-03/06/2021, у дату відступлення прав вимоги кредитор вважається таким, що відступив та передав, а новий кредитор таким, що прийняв та набув всіх прав кредитора, щодо боржників зазначених у додатку 1 до цього договору (а.с. 14-15).
До позовної заяви долучено копію витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу №1-03/06/2021 від 03.06.2021, у якому міститься запис про кредитний договір № 3599108089/237276, боржник: ОСОБА_1 , загальна сума заборгованості: 10752,75 грн. (а.с. 11). Також позивач долучив платіжні інструкції кредитового переказу коштів, як підтвердження оплати згідно договору відступлення права вимоги № 1-03/06/2021 від 03.06.2021 (а.с. 31, 32).
При дослідженні зазначених вище доказів, суд встановив, що позивач не набув права вимоги до відповідача ще й у зв'язку з наступним.
Відповідно до п.п. 6.2.3 договору факторингу №1-31/05/21 від 31.05.2021 права вимоги переходять до фактора після підписання сторонами цього договору та виконання фактором вимог п.7.2 договору.
Згідно з п. 7.2 договору факторингу №1-31/05/21 від 31.05.2021 фактор здійснює оплату клієнту шляхом: перерахування суми, що вказана в п.7.1 цього договору, на вказаний у реквізитах до цього договору рахунок, протягом 10 (десяти) робочих днів з дати підписання сторонами цього договору.
Отже, можна зробити висновок, що права вимоги за договором факторингу №1-31/05/21 від 31.05.2021 мали б перейти до фактора після здійснення ним оплати відповідно до умов договору. З наданих суду платіжних доручень № 36, 37, як підтвердження оплати ціни відступлення права вимоги за договором факторингу №1-31/05/21 від 31.05.2021 вбачається, що датами здійснення платежів є «04 червня 2021 р.» та «10 червня 2021 р.», що в свою чергу означає, що права вимоги до фактора перейшли не раніше 10 червня 2021 року. Аналізуючи зміст договору факторингу в розрізі чинного законодавтсва та судової практики, яка склалась у подібних правовідносинах, суд приходить до висновку, що за ним могли передаватися лише ті зобов'язання, які існували або могли виникнути на момент укладення вказаного договору факторингу. А тому, на момент укладення договору № 1-03/06/2021 відступлення права вимоги позивач не міг набути прав вимог до боржників, адже він був укладений 03 червня 2021, тобто до набранням сили договору факторингу №1-31/05/21 від 31.05.2021.
Підсумовуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що до позовної заяви не долучено належних та допустимих доказів на підтвердження того, що кредитний договір був укладений між ТОВ" ГОУФІНГОУ" та ОСОБА_1 , первісний кредитор - ТОВ "ГОУФІНГОУ" свої зобов'язання за кредитним договором № 3599108089/237276 від 10.02.2020 виконало, надавши відповідачу кредит у розмірі та у спосіб, визначений договором, а саме: первинних бухгалтерських документів, передбачених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» або документів, передбачених ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» у разі здійснення розрахунків у сфері електронної комерції відповідно до Законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
З огляду на вказане, матеріали справи не містять належних доказів, підтверджуючих укладення кредитного договору та виконання первісним кредитором ТОВ "ГОУФІНГОУ" умов кредитного договору № 3599108089/237276 від 10.02.2020, щодо здійснення безготівкового переказу грошової суми на банківський рахунок відповідача.
Також позивачем не надано належних та допустимих доказів виникнення у нього права вимоги за спірним кредитним договором до ОСОБА_1 .
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, згідно з частиною п'ятою статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В ухвалі про відкриття провадження у справі, серед іншого, було роз'яснено позивачу та відповідачу порядок та строки подачі доказів.
Частиною першою статті 84 ЦПК України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Суд звертає увагу на те, що позивач не звертався до суду із клопотаннями про витребування доказів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.
Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (ст. 12, 81 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Отже, матеріалами справи не підтверджується факт існування у відповідачки ОСОБА_1 перед позивачем заборгованості за індивідуальною частиною договору про надання фінансового кредиту № 3599108089/237276 від 10.02.2020.
Таким чином, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Частиною 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, і питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Позивач при пред'явленні позову до суду сплатив судовий збір в сумі 2422,40 гривень (а.с. 7).
Крім того, у порядку розподілу судових витрат позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача витрати на професійну правову допомогу у розмірі 10500,00 гривень (а.с. 50-52).
Частиною 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
В силу приписів ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Враховуючи вищевикладене, суд з огляду на відмову в позові, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
На підставі наведеного та керуючись ст. 15-16, 203, 205, 207, 509-510, 526, 611, 627, 1048-1049, 1050, 1054 ЦК України, ст. 4, 5, 12-13, 76-81, 133, 137, 141, 258-259, 268, 279, 280, 354-356 ЦПК України, суд
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач та треті особи мають право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення до Київського апеляційного суду.
Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН», місцезнаходження: вул. Саперне Поле, буд. 12, інше, нежитлове приміщення 1008, м. Київ, код ЄДРПОУ: 44243120.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання якої зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Суддя Т. В. Дудар