Справа № 620/16058/24 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.
27 листопада 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Безименної Н.В., Бєлової Л.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просив:
-визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 16.09.2020 по 16.09.2021 включно грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти;
-зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 16.09.2020 по 16.09.2021 включно, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року позов задоволено.
При цьому суд виходив з того, що з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018. Відтак нарахування та виплата складових грошового забезпечення без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року є протиправною.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було враховано, що за усталеною практикою Верховного Суду обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням має здійснюватися з використанням величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 відповідно до Постанови №704, зміни до якої у відповідній частині Кабінетом Міністрів України не вносилися, а за Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та інших виплат.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не є предметом апеляційного оскарження, то судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку його законності та обґрунтованості у межах доводів та вимог апеляційної скарги в/ч НОМЕР_1 .
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
За змістом частини першої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
За приписами частини другої статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.
Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) в період з 16.09.2020 по 13.07.2021 та в ІНФОРМАЦІЯ_5 в період з 14.07.2021 по 16.09.2021.
Оскільки ІНФОРМАЦІЯ_6 , в якому проходив службу позивач, було ліквідовано, листом від 16.10.2024 ІНФОРМАЦІЯ_7 повідомив, що ІНФОРМАЦІЯ_8 є правонаступником ІНФОРМАЦІЯ_9 , а відтак позивачем заявлено позовні вимоги саме до ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Позивач зазначає, що за час проходження служби, зокрема з 16.09.2020 по 16.09.2021 йому виплачувалося грошове забезпечення без урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2020, 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Зазначає, що при виключенні зі списків особового складу позивачу була виплачена грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, з множенням на відповідний тарифний коефіцієнт.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо обчислення розміру грошового забезпечення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів враховує наступне.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ст. 1 указаного Закону соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ст. 9 Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що держава гарантує достатнє забезпечення військовослужбовців в обсязі, що відповідає умова військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. При цьому, до складу такого забезпечення входить матеріальне, грошове та інші його види.
Як вже було зазначено вище, ст. 9 Закону регламентовані питання гарантування державою достатнього матеріального і грошового забезпечення військовослужбовців, складові їх грошового забезпечення.
У свою чергу, Постановою №704 затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 (у первинній редакції) було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Постанова № 704 набрала чинності з 01.03.2018.
Разом з тим, 24.02.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсії особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим особам» (далі - Постанова №103), пунктом 6 якої у первинній редакції внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема, пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103 і з цієї дати фактично відновлено дію пункту 4 Постанови № 740 у первісній редакції, тобто розрахунковою величиною є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
З огляду на вказане, з 29.01.2020 (дати набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18) підлягають застосуванню положення п. 4 Постанови №704 в редакції до 24.02.2018, тобто в редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою № 103.
На момент набрання чинності Постановою № 704 пункт 4 вже був викладений в редакції змін, викладених згідно указаного вище пункту 6 Постанови № 103.
Водночас текст примітки, зокрема, додатків 1, 14 до Постанови № 704, у зв'язку з прийняттям Постанови № 103 не змінився, відповідно виникла неузгодженість тексту примітки з положеннями п. 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній згідно п. 6 Постанови № 103.
Кабінет Міністрів України постановою від 28.10.2020 № 1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. № 1644 і від 30 серпня 2017 р. № 704» виправив цю неузгодженість, виклавши, зокрема, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 у новій редакції: « 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень.». В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.
При цьому, як вже було встановлено раніше, ще до прийняття зазначеної постанови Урядом України 28.10.2020 Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнав протиправним і нечинним п. 6 Постанови № 103.
Відтак, з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція п. 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно пункту 6 Постанови № 103. Текст примітки до додатку 1 до Постанови № 704 в цьому контексті суттєвого значення вже не має, адже акцентується головним чином на тексті пункту 4 Постанови № 704, а надто на розмірі розрахункової величини - прожитковому мінімумі для працездатних осіб.
Аналогічна позиція щодо застосування указаних норм права у поєднанні з правовими наслідками, пов'язаними з прийняттям судом рішення у справі №826/6453/18, висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 15.03.2023 у справі № 420/6572/22.
Суд також підкреслює, що Верховний Суд у постанові від 12.09.2022 у справі №500/1813/21 сформулював наступні висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року в осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік);
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Такий самий підхід Верховний Суд застосував також у справах № 420/18318/23 (постанова від 05.06.2024), № 240/16735/21 (постанова від 25.04.2024).
Колегією суддів враховується, що матеріали справи свідчать, а учасниками справи не заперечується, що посадовий оклад позивача та його оклад за військовим званням з 16.09.2020 по 16.09.2021 розрахований шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, а не на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного року.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що посадовий оклад позивача, його оклад за військовим званням з 16.09.2020 по 16.09.2021 розрахований відповідач з порушенням норм чинного на той час законодавства, адже повинен був визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018. На цьому правильно наголосив і суд першої інстанції, що, у свою чергу, доводами апеляційної скарги не спростовано.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п'ятої ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Н.В. Безименна
Л.В. Бєлова