Справа № 355/1908/24 Суддя (судді) першої інстанції: Троценко Т.А.
26 листопада 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Єгорової Н.М.,
суддів - Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Баришівського районного суду Київської області від 28 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, треті особи: Управління патрульної поліції в Чернівецькій області, заступник командира взводу 2 роти 1 УПП в Чернівецькій області старший лейтенант поліції Амінова Анна Суфіївна про визнання протиправною та скасування постанови, -
У вересні 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Баришівського районного суду Київської області з позовом до Департаменту патрульної поліції, яким просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову ЕАН №3091383 від 20 вересня 2024 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 передбаченої ч. 1 ст. 122 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн;
- закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 28 жовтня 2025 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, не враховано доводи позивача викладені у позовній заяві
Апелянт наголосив, що працівник поліції грубо порушив його права відмовивши в залученні адвоката, який би захищав його права під час розгляду справи.
Звернув увагу суду на те, що в порушення вимог ст. 40 Закону України "Про Національну поліцію" прилад TruCam ТС000570 працівник поліції тримав в руках, що не враховано судом першої інстанції.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 20 вересня 2024 року заступником командира взводу 2 взводу 1 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції в Чернівецькій області старшим лейтенантом поліції Аміновою А.С. винесено постанову серії ЕНА № 3091383 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Зі змісту постанови вбачається, що ОСОБА_1 керуючи 20 вересня 2024 року о 13:11 год. транспортним засобом Mazda 3 д.н. НОМЕР_1 рухався зі швидкістю 76 км/год., при цьому перевищив максимально встановлену швидкість руху у населеному пункті Оршівці більше як на 20 км/год., чим порушив вимоги п. 12.4 ПДР. Із змісту вказаної постанови вбачається, що вказаний факт зафіксовано приладом TruCam ТС 000570.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем доведено, що порушення швидкості руху ОСОБА_1 відбулося у межах населеного пункту Оршівці на 204+078 - 207+916 кілометрах автомобільної дороги Н-10.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
У ст. 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Закон України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року №3353-ХІІ регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.
Відповідно до ст. 14 Закону України "Про дорожній рух" учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 затверджено Правила дорожнього руху (далі - ПДР України).
Відповідно до п. 1.1 ПДР України останні відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Згідно з п. 12.4 ПДР України у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Пунктом 5.49 ПДР України визначені вимоги до знаку "Початок населеного пункту", який має містити найменування і початок забудови населеного пункту, в якому діють вимоги цих Правил, що визначають порядок руху в населених пунктах.
Водночас, судовою колегією враховується, що положення ст. 251 КпАП України закріплюють, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно ст. 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За правилами ч. ч. 1-3 ст. 283 КпАП України розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
При цьому судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до абзаців 1-2 ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до ст. 31 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VII поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Згідно з ст. 40 Закону України "Про Національну поліцію" поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення:
1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень;
2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз;
3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню;
4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп'яніння;
5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.
Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Поліція може використовувати інформацію, отриману за допомогою фото- і відеотехніки, технічних приладів та технічних засобів, що перебувають у чужому володінні.
Отже, положеннями ст. ст. 31, 40 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено можливість використання поліцією застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Разом з тим, судова колегія звертає увагу, що лазерний вимірювач швидкості TruCam є, насамперед, засобом вимірювання із допоміжною функцією фото- та відеофіксації, який конструктивно створений для утримання в руках під час вимірювань, що випливає із змісту Методичних рекомендації щодо використання лазерних вимірювачів швидкості TruCAM для фіксації правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне наголосити, що факт руху автомобіля, яким керував позивач, зі швидкістю 76 км/год, підтверджується фотознімком, здійсненим за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCAM № ТС000570, який отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки від 29 серпня 2012 року № UA-MI/1-2903-2012 та пройшов повірку, чинну до 28 лютого 2025 року, що підтверджується свідоцтвом про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки №22-01/30295.
Відповідно до Переліку засобів вимірювальної техніки, типи яких затверджені на підставі результатів державних приймальних та контрольних випробувань і міжнародних договорів України, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України 05 квітня 2012 року № 437, міжповірочний інтервал вимірювача швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCAM фірми Laser Technology, Inc., США, (номер за Державним реєстром засобів вимірювальної техніки У3197-12) становить 1 рік.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав стверджувати, що факт руху автомобіля з реєстраційним номером НОМЕР_1 , яким керував позивач, зі швидкістю 76 км/год у межах населеного пункту - село Оршівці Чернівецької області, підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема відеозаписом та фотознімками.
Наявні у матеріалах справи відомості щодо розташування пристрою TruCAM (48°25'32.15"N 25°37'04.39"E) дає підстави стверджувати, що фіксація швидкості здійснювалася працівником патрульної поліції у межах населеного пункту, а саме - села Оршівці. На можливості використання в якості доказів відомостей Google Maps звернув увагу Верховний Суд у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 420/4540/22.
Щодо доводів апелянта про відсутність на вказаній ділянці дороги дорожніх знаків 5.49 "Оршівці" та 5.76 "Автоматична відеофіксація порушень ПДР", колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки відповідачем до суду першої інстанції було надано фотознімок розташування дорожніх знаків 5.49 "Оршівці" з посиланням на координати його розташування, а також лист Служби автомобільних доріг у Чернівецькій області від 16 лютого 2022 року №181 відповідно до якого на ділянці дороги Н-10 км. 204-078 - 207-916 розташовані знаки населеного пункту с. Оршівці, водночас, як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, вчинене позивачем правопорушення зафіксовано на дорозі Н-10 205 км. Крім того, наявність або відсутність дорожнього знаку 5.76 не звільняє водіїв від обов'язку виконувати вимоги Правил дорожнього руху щодо дотримання дозволеної швидкості руху в населеному пункті.
Колегія суддів зауважує, що згідно рішення Європейського суду з прав людини в справі "O'Halloran and Francis v. the United Kingdom" будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов'язки.
Отже, водій при керуванні автомобілем зобов'язаний в першу чергу дотримуватись вимог ПДР України.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 травня 2015 року №5-рп/2015 вказав, що скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення.
Положеннями КУпАП, що стосуються розгляду справи про адміністративне правопорушення, у даному випадку передбачено спеціальну, спрощену процедуру притягнення особи до адміністративної відповідальності - винесення постанови на місці вчинення правопорушення. Тобто, провадження у справі про адміністративне правопорушення у порядку та за правилами, встановленими розділом ІV КУпАП, не здійснювалося. Оскаржувана постанова складена на місці вчинення правопорушення, відповідно до положень ч. 4 ст. 258 КУпАП.
Європейський суд з прав людини в пункті 32 справи "Максименко проти України" обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов'язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи.
Колегією суддів враховується, що санкція ст. 122 КУпАП не передбачає застосування адміністративного арешту. Таким чином, відсутність захисника при складанні оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки позивач реалізував право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення, відтак подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій та рішень суб'єкта владних повноважень.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що законом не визнана обов'язкова участь адвоката у випадку розгляду справи про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці його вчинення.
Із змісту копії клопотання позивача від 20 вересня 2024 року про перенесення розгляду справи у зв'язку з залученням адвоката на 25 вересня 2024 року, вбачається відмітка про часткове задоволення вказаного клопотання з можливістю перенесення розгляду справи на 20 або 21 вересня 2024 року.
Таким чином, доводи апелянта про те, що поліцейським не надано йому можливості реалізувати право на отримання правової допомоги колегія суддів вважає необгрунтованими та такими, що не можуть слугувати достатньою підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що автомобіль марки Mazda 3 д.н. НОМЕР_1 , яким керував позивач, рухався у межах населеного пункту - село Оршівці Чернівецької області із швидкістю 76 км/год, перевищив встановлене обмеження швидкості на 26 км/год та порушив п. 12.4 ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, що належним чином відображено в оскаржуваній постанові, яка прийнята відповідно до норм чинного законодавства, є законною та скасуванню не підлягає.
Крім іншого, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Баришівського районного суду Київської області від 28 жовтня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України.
Головуючий суддя Н.М. Єгорова
Судді Є.О. Сорочко
Є.В. Чаку